Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Вільгушинського М.Й.,
суддів Колесниченка В.М., Наставного В.В.,
за участю прокурора Деруна А.І.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула в судовому засіданні 04 грудня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 15 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року щодо нього.
Вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 15 листопада 2013 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, який відповідно до вимог ст. 89 КК України не має судимості,
засуджено:
· за ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років;
· за ст.ст. 15 ч. 3, 115 ч. 2 п. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
На підставі ст. 70 ч. 1 КК України остаточне покарання ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 14 років. Строк відбуття покарання вказано рахувати з 25 червня 2012 року.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.
Так, з червня 2011 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально завіреної довіреності керував автомобілем марки VOLKSWAGEN PASSAT VARIANT, що належить ОСОБА_2, і згідно з усною домовленістю між ними повинен був вносити орендну плату за його експлуатацію. В період часу з травня 2012 року по 24 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникали конфлікти з приводу несвоєчасного внесення оплати за оренду автомобіля. На ґрунті цього у ОСОБА_1 виникали конфлікти і з ОСОБА_3, який спільно проживав з власником автомобіля ОСОБА_2
25 червня 2012 в ранковий час ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 знаходився в гостях у ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на території садової ділянки АДРЕСА_1, що належить останній, де ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 розпивали спиртні напої. Близько 12 години між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 сталася сварка щодо несвоєчасного внесення оплати за оренду автомобіля, у ході якої вони висловлювалися на адресу один одного нецензурною лайкою. В ході цього конфлікту у ОСОБА_1 на ґрунті виниклих таким чином особистих неприязних відносин виник умисел на вбивство ОСОБА_3 з помсти за нібито нанесені образи йому і членам його сім'ї. Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 взяв зі столу кухонний ніж і, наблизившись до ОСОБА_3, притиснув останнього за шию до стіни правим передпліччям, обмежуючи тим самим свободу його пересування, і, не даючи вчинити опір, завдав ОСОБА_3 один удар ножем в область грудної клітки. Злочинними діями ОСОБА_1 ОСОБА_3 було заподіяно колото-різане поранення грудної клітини, від якого він в цей же день о 17 годині 20 хвилин помер у лікарні.
Крім того, 25 червня 2012 близько 12 годин, продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на території садової ділянки АДРЕСА_1, що належав ОСОБА_5, після нанесення ножового поранення ОСОБА_3, від якого той упав на землю, побачив що до нього наближаються ОСОБА_2 і ОСОБА_5 В цей момент у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на протиправне позбавлення їх життя. Реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 один удар ножем в область грудної клітки справа і один удар ножем в область шиї, а ОСОБА_5 - один удар ножем в область грудної клітки зліва. В результаті вказаних протиправних дій ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 заподіяні легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров'я кожної з них. Проте, ОСОБА_1 свій злочинний умисел, направлений на вбивство ОСОБА_5 та ОСОБА_2, до кінця не довів з причин, не залежних від його волі, так як ОСОБА_4 вибив з його рук кухонний ніж, а після чого ОСОБА_1 зник з місця скоєння злочину.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року зазначений вирок залишено без зміни, а апеляцію засудженого - без задоволення.
У касаційній скарзі засуджений просить вирок та ухвалу щодо себе скасувати, а справу направити на нове розслідування або на новий судовий чи апеляційний розгляди. Вказує на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, невідповідність висновків як місцевого, так і апеляційного судів фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і його особі внаслідок суворості. Вказує на те, що діяв у стані необхідної оборони та не мав умислу вбивати ОСОБА_3 Зазначає, що його належним чином не було ознайомлено з матеріалами кримінальної справи як на досудовому слідстві, так і під час розгляду справи судами, чим істотно порушено вимоги кримінально-процесуального закону.
Заслухавши доповідача, пояснення засудженого про підтримання касаційної скарги, пояснення прокурора про необґрунтованість касаційної скарги та законність судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Обставини щодо неповноти і однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року та на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, не є відповідно до вимог ст. 398 ч. 1 КПК України 1960 року предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 67 КПК України 1960 року оцінка доказів є компетенцією суду, який постановив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінальної справи встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Так, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. На підтвердження винуватості засудженого у вчиненні злочинів, суд обґрунтовано послався на показання потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_5, які детально описали обставини скоєних ОСОБА_1 злочинів, на показання свідка ОСОБА_4, який вказав про те, що він вибив ніж з рук засудженого, чим припинив його злочинні дії, на показання свідка ОСОБА_7, висновки експертиз та інші зазначені у вироку докази, які узгоджуються між собою, яким дав належну оцінку і прийняв мотивоване рішення. При цьому місцевий суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_4, дані ним під час розгляду справи в суді, які останній у порівнянні з показаннями даними ним під час досудового слідства змінив, як такі, що не узгоджуються з іншими доказами, при цьому суд вказав і про те, що причин зміни своїх показань свідок у суді не пояснив.
Вирок суду відповідає вимогам ст.ст. 323, 334 КПК України 1960 року.
Доводи касаційної скарги засудженого про відсутність у нього умислу на вбивство та помилковість кваліфікації його дій за ст. 115 ч. 1 КК України були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції за апеляцією засудженого та обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам справи.
При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 1, 15 ч. 3, 115 ч. 2 п. 1 КК України, виходячи з встановлених обставин та наявних відповідних доказів, яким була дана належна оцінка та зроблені правильні висновки. При цьому апеляційний суд позицію засудженого щодо своєї невинуватості у вчиненні злочинів, за які його засуджено, правильно оцінив як таку, що обрана з метою уникнути відповідальності за їх вчинення, та яка спростовується наявними у справі доказами, зазначеними у вироку місцевого суду. З такими висновками судів погоджується і колегія суддів.
Апеляційний суд прийняв рішення, належним чином його мотивувавши, та виніс ухвалу, що відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.
У процесі перевірки матеріалів кримінальної справи колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій.
Сукупність всіх встановлених судом першої інстанції фактичних обставин вчинення інкримінованих ОСОБА_1 злочинів, передбачених ст.ст. 115 ч. 1, 15 ч. 3, 115 ч. 2 п. 1 КК України, спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізація поранень, поведінка винного і потерпілих, що передувала події, вказують на спрямованість умислу засудженого саме на вбивство ОСОБА_3 та замах на вбивство потерпілих ОСОБА_2 і ОСОБА_5.
За таких обставин, доводи засудженого щодо недоведеності умислу на вбивство є безпідставними.
Об'єктивних даних, які вказували б на вчинення злочинів за інших обставин, колегія суддів за матеріалами справи не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.
При призначенні покарання ОСОБА_1 суд врахував тяжкість вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до особливо тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який відповідно до вимог ст. 89 КК України не має судимості, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога не перебуває. Обставин, що пом'якшують покарання, встановлено не було, а вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння враховано як обставину, що обтяжує покарання. Врахуванням всі встановлені обставини в їх сукупності, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі за кожен із вчинених злочинів ближче до максимальних меж санкцій ст. 115 ч. 1 КК України та ст.ст. 15 ч. 3, 115 ч. 2 п. 1 КК України, а остаточне покарання за сукупністю цих злочинів на підставі ст. 70 ч. 1 КК України призначив шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 14 років, з чим погодився і апеляційний суд.
Покарання, призначене судом ОСОБА_1, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо суворості призначеного засудженому покарання є необґрунтованими.
Доводи засудженого щодо порушення судом вимог ст. 218 КПК України 1960 року під час проведення досудового слідства є безпідставними. Так, згідно матеріалів справи 16 серпня 2012 року ОСОБА_1 та його захиснику на виконання вимог ст. 218 КПК України 1960 року було пред'явлено матеріали справи, з якими вони ознайомилися у повному об'ємі, що було зафіксовано у відповідному протоколі слідчої дії. ( т. 2, а.с. 166). Крім того, після постановлення вироку місцевим судом ОСОБА_1 у своїй заяві просив ознайомити його з матеріалами кримінальної справи щодо нього. На виконання цієї заяви 12, 26, 27 грудня 2013 року, 03, 04, 17 лютого 2014 року, 04, 11, 17, 18 березня 2014 його було ознайомлено з 1 томом та 140 сторінками 2-го тому справи, а після чого під розписку було надано копії тому № 2 з 60 по 281 сторінки та тому № 3 до 205 сторінки включно. Крім того, ОСОБА_1 було надано копію аудіозапису судових засідань. Отже, доводи засудженого щодо порушення його права на ознайомлення із матеріалами кримінальної справи щодо нього є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги і скасування або зміни судових рішень не знаходить.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 394-396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 15 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Судді:
______________________ ___________________ _________________
М.Й.Вільгушинський В.М.Колесниченко В.В.Наставний