У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Романець Л.А., Широян Т.А.,
секретаря судового засідання Гладкіх Л.М.,
розглянула в судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013100250000005, за обвинуваченням
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Ізюм Харківської області, мешканця м. Славутич Київської області, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, за касаційною скаргою засудженого на вирок Славутицького міського суду Київської області від 20 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2014 року,
за участю прокурора Вергізової Л.А.,
захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7,
в с т а н о в и л а:
Цим вироком ОСОБА_5 засуджено за ч. 2 ст. 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій представника влади строком на 3 роки та зі штрафом у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 10 200 грн.
Відповідно до ст. 54 КК ОСОБА_5 позбавлено спеціального звання «підполковник міліції».
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2014 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Як установлено судом, ОСОБА_5 вчинив перевищення влади, яке супроводжувалося насильством, за таких обставин.
ОСОБА_5, обіймаючи посаду заступника начальника-начальника МГБ Славутицького МВ ГУ МВС України в Київській області, яка пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків, будучи службовою особою, 20 грудня 2012 року у період часу з 15.30 год. по 17.30 год. у службовому кабінеті № 304, в порушення вимог статей 10, 12, 14 Закону України «Про міліцію», діючи умисно, перевищуючи владу та вчиняючи дії, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, з метою помсти за втручання ОСОБА_8 у взаємовідносини з ОСОБА_9 застосував насильство до ОСОБА_8, який був затриманий та доставлений до Славутицького МВ для надання пояснень та складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. При цьому ОСОБА_5 схопив потерпілого руками за поперекову ділянку тіла, з силою витягнув з кутка кабінету та наніс удари кулаками в живіт, чим спричинив останньому тілесні ушкодження у виді саден і синця та фізичний біль.
У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження внаслідок відсутності достатніх доказів для доведеності його винуватості у скоєнні зазначеного правопорушення. Скаржник зазначає, що судові рішення ґрунтуються на недостатніх доказах, місцевий суд не дав належної оцінки доказам, які підтверджують його невинуватість, а висновок експерта щодо наявності тілесних ушкоджень у потерпілого ґрунтується на даних, які містяться у протоколі додаткового допиту потерпілого, який є недопустимим доказом. Наведених доводів, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не спростував, чим також порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував порти задоволення скарги, пояснення захисників, які підтримали касаційну скаргу засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.
Із змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що її доводи, зокрема, стосуються неповноти та однобічності судового розгляду справи, що не є предметом касаційного розгляду. При цьому слід зазначити, що суд касаційної інстанції в межах своїх повноважень виходить із тих фактичних обставин, що встановлені судами першої та апеляційної інстанції, як це передбачено ст. 438 КПК.
За встановлених судом фактичних обставин справи дії винного кваліфіковано вірно.
Твердження у касаційній скарзі засудженого про ненадання оцінки місцевим судом ряду доказів по справі є безпідставними.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції у повному обсязі дослідив усі обставини кримінального провадження, дав відповідну оцінку всім наявним доказам та дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому дій. У тому числі, суд дав оцінку показанням потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_10, які є послідовними та узгоджуються між собою, а також з іншими доказами по справі. Зазначені у касаційній скарзі засудженого неточності в показаннях цих осіб були предметом перевірки місцевого суду, який у вироку виклав мотиви, з яких бере до уваги ці показання. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.
Оскільки у побитті потерпілого ОСОБА_8 приймали участь ОСОБА_10 та ОСОБА_5, з метою розмежування наслідків їх дій щодо потерпілого, а також з метою перевірки показань цього потерпілого щодо обставин вчиненого відносно нього злочину, органом досудового слідства було призначено судово-медичну експертизу № 13/Е від 22 лютого 2013 року, за висновком якої у потерпілого виявлено тілесні ушкодження в області попереку, які могли виникнути за обставин, на які вказував ОСОБА_8 при неодноразових допитах, тобто від дій ОСОБА_5
За спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень саме в голову ОСОБА_10 було засуджено вироком Славутського міського суду Київської області від 07 червня 2013 року, який набрав законної сили.
Висновки експерта № 13/Е від 22 лютого 2013 року були предметом ретельної перевірки при судовому розгляді, оскільки, на думку засудженого та захисту, вони ґрунтувались на сфальсифікованих даних (протоколу додаткового допиту потерпілого від 12 лютого 2013 року). Висновки додаткової судово-медичної експертизи № 125/Е від 03 жовтня 2013 року, проведеної судом за клопотанням захисту, її не спростували. Натомість, допитані в суді експерти ОСОБА_11 і ОСОБА_12 пояснили, що первинний висновок експерта № 13/Е від 22 лютого 2013 року ґрунтувався окрім спірного протоколу додаткового допиту потерпілого, ще й на інших доказах.
Як убачається з дослідної частини вказаних експертиз, на розгляд експертам надавалися усі наявні у матеріалах провадження докази, у тому числі дані протоколу додаткового допиту потерпілого ОСОБА_8 від 08 січня 2013 року та дані слідчого експерименту за участю цього потерпілого від 22 січня 2013 року, згідно яких останній розказав та показав на місці події обставини застосування до нього насильства з боку ОСОБА_5 У подальшому ці показання ОСОБА_8 підтвердив в судовому засіданні.
Висновок експертів ґрунтується на дослідженні зазначених доказів у їх сукупності. Тому відсутність цього протоколу істотно не вплинуло на результати експертних досліджень, про що експертами було категорично стверджено в судовому засіданні та не вплинуло на правильність постановленого у справі судового рішення.
До таких самих висновків дійшов і суд апеляційної інстанції, який розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, та виклав в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
Посилання засудженого у касаційній скарзі на необґрунтовану відмову суду в дослідженні висновку експерта ОСОБА_13 від 06 листопада 2013 року та допиті цього експерта в суді спростовуються матеріалами провадження та аудіозаписом судового процесу в суді апеляційної інстанції.
З матеріалів провадження встановлено, що засудженим ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції було заявлено клопотання про дослідження в судовому засіданні зазначеного вище висновку експерта. Апеляційний суд за клопотанням засудженого долучив цей висновок до матеріалів провадження (т.7, а.с. 6-9), дослідив його та визнав таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки експерта всупереч вимогам ч. 2 ст. 102 КПК не було попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також зазначений висновок ґрунтувався на вибірково наданих експерту матеріалах і був неповним. З огляду на невизнання цього висновку допустимим доказом, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив і у допиті експерта, який його склав.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції проводився у передбаченому законом порядку. Зміст ухвали цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.
Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів
у х в а л и л а:
Вирок Славутицького міського суду Київської області від 20 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2014 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
С у д д і:
Т.В. Матієк Л.А. Романець Т.А. Широян