МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 521/9257/14-ц

Пр. № 2/521/5202/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.

при секретарі - Бондаренко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування та витребування майна,

встановив:

У червні 2014р. ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим та доповненим у подальшому позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції (далі - РС ОМУ), посилаючись на те, що їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2007р. належала квартира АДРЕСА_2 (далі-спірна квартира), в якій вона до 2007р. проживала разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Вказану квартиру вона придбала за кошти, які заробила в результаті підприємницької діяльності та продажу своєї однокімнатної квартири АДРЕСА_1. Позивачка зазначала, що 20 листопада 2009р. вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, який раніше проживав та досі зареєстрований в гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_7. Стверджувала, що в 2013р. вона заборгувала кошти, які повинна була повернути в 2014р., але оскільки сума боргу була велика, то у неї не було можливості її повернути своєчасно. Все це стало причиною того, що відповідач став вимагати від неї подарувати йому спірну квартиру, а в замін обіцяв їй позичити у своїх друзів кошти для часткового погашення боргу. При цьому, постійно влаштовував в сім'ї скандали та істерики, погрожував розправою зі сторони тих осіб, яким вона повинна була повернути кошти. В результаті, скориставшись її емоційним станом, скрутним матеріальним становищем, відповідач змусив її погодитися на його пропозицію надати їй кошти для часткового погашення боргу взамін переоформлення на нього спірної квартири. Тому, 23.04.2014р. між нею та відповідачем було укладено договір дарування спірної квартири, відповідно до умов якого останній отримав у власність спірну квартиру, а позивачка отримала від нього кошти для повернення частини боргу.

Зазначала, що після укладення договору дарування спірної квартири, ставлення відповідача до неї змінилося, він подав на розлучення, а 04.06.2014р. побив її та став вимагати, щоб вона негайно звільнила квартиру, забрала свого сина та свої речі.

Згодом, відповідач таємно, а саме 11.06.2014р., оформив на ім'я своєї матері ОСОБА_4 договір дарування спірної квартири.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачка стверджувала, що вона уклала з відповідачем договір дарування спірної квартири на вкрай невигідних для неї умовах, під впливом тяжких для неї обставин, тому просила суд визнати договір дарування спірної квартири, укладений 23.04.2014р. між нею та відповідачем, недійсним, витребувати та повернути спірну квартиру їй у власність, шляхом скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану квартиру, а також визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2, та зареєструвати її право власності в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Позивачка та її представник, діючий за довіреністю від 18.06.2014р. підтримали свої позовні вимоги та просили їх задовольнити (т.1 а.с.68 ).

Представник відповідача ОСОБА_3, діючий за довіреністю від 16.06.2014р., позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, надав свої заперечення на позов, в обґрунтування яких зазначав, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3, а тому після припинення шлюбних відносин, позивачка добровільно переоформила спірну квартиру на відповідача, який фактично є її власником (т.1 а.с. 70,71-78).

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце слухання справи була повідомлена належним чином, причини своєї неявки суду не повідомила, надала до суду заяву, якою позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні, а також слухати справу в її відсутність (т.1 а.с. 198, 210, т.2 а.с. 34).

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений відповідно до ст.74 ЦПК України (т.2 а.с.31).

Представник Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений відповідно до ст.74 ЦПК України (т.2 а.с.32).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються розділом 4 главою 16 книги першою, розділом першим главою 29 книги третьої та розділом 3 главою 55 книги п'ятої Цивільного Кодексу України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 05 листопада 2008р. ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, яка складається в цілому з трьох житлових кімнати та підсобних приміщень, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м. (т.1 а.с.107).

21 листопада 2008р. право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2, було зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» (т.1 а.с.109).

З пояснень позивачки в судовому засіданні встановлено, що спірна квартира є її особистою власністю і придбана за її кошти, які вона заробила в результаті підприємницької діяльності та продажу своєї однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Встановлено, що в спірній квартирі позивачка проживала та проживає без реєстрації разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою про склад сім'ї та реєстрацію від 29.01.2009р. №116 (т.1 а.с.15).

20 листопада 2009р. ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу (т.1 а.с.14).

З матеріалів справи вбачається, що до реєстрації шлюбу відповідач проживав та на даний зареєстрований час в к. АДРЕСА_7 на підставі договору найму жилого койко місця у приміщенні гуртожитку №60 від 04.01.2012р. (т.1 а.с. 11-13).

Судом встановлено, що позивачка працювала та працює на промисловому ринку 7 км, підприємцем, займається торгівельною діяльністю по реалізації товару, який вона брала у борг у різних осіб та підприємств.

З пояснень позивачки в судовому засіданні вбачається, що у зв'язку з кризою у державі у неї в 2013р. виникли великі боргові зобов'язання, які вона повинна була погасити на початку 2014р., але оскільки у неї не було можливості повернути борг своєчасно, то кредитори стали їй погрожувати, та вчиняти скандали.

Факт того, що позивачка займалася підприємницькою діяльністю, і у неї виникли борги також був підтверджений поясненнями свідків, а саме: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (т.1 а.с.225, т.2 а.с.37,39).

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила суду, що вона працює у позивачки реалізатором товару з 2007р., деякий час знаходилася у відпустці по догляду за дитиною. Зазначала, що після того, як вона вийшла на роботу дізналася, що у позивачки є борги, оскільки стала свідком скандалу з азербайджанцями, яким ОСОБА_2 заборгувала 40000,00 доларів США, і які вимагали від неї одразу 10000,00 доларів США, котрих у ОСОБА_2 не було. Пояснила, що у позивачки також є борг перед деякими фірмами в сумі 100000,00 доларів США.

Аналогічні пояснення надала і свідок ОСОБА_7, яка також займається підприємницькою діяльністю на проминку 7 км і допомагає ОСОБА_2

Позивачка вказувала, що вона сподівалася на допомогу відповідача, як на рідного їй чоловіка, але останній змінився, став постійно влаштовувати в сім'ї скандали та істерики, погрожувати їй розправою зі сторони тих осіб, яким вона повинна була повернути кошти, висував умови, щодо спірної квартири. Все це супроводжувалося постійними погрозами, як зі сторони відповідача, так і зі сторони кредиторів. При цьому, відповідач пообіцяв позичити у своїх друзів для неї кошти для часткового погашення боргу, але в замін вона повинна була подарувати йому спірну квартиру, оскільки тільки за таких умов його друзі давали кошти у борг.

В результаті, скориставшись її емоційним станом, скрутним матеріальним становищем, відповідач змусив її погодитися на його вимоги, щодо оформлення на нього договору дарування спірної квартири та отримання від нього коштів для часткового погашення боргу.

23 квітня 2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність, а ОСОБА_3 прийняв у власність квартиру АДРЕСА_2, яка складається в цілому з трьох житлових кімнати та підсобних приміщень, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м. (т.1 а.с.105).

Після оформлення договору дарування, ОСОБА_3 передав позивачці 10000,00 доларів США для повернення частини боргу.

23 квітня 2014р. право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.150).

Відповідно до заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 23.04.2014р. квартира АДРЕСА_2 є особистою власністю ОСОБА_2, з чим погодився ОСОБА_3 (т.1 а.с.106).

Вказаний факт спростовує твердження представника ОСОБА_3 та пояснення свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, стосовно того, що спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 і є його особистою власністю (т.2 а.с.16,18,20).

Крім того, зазначені вище свідки не заперечували той факт, що ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю на промринку 7 км та має певний дохід.

З пояснень позивачки в судовому засіданні вбачається, що метою укладення договору дарування від 23 квітня 2014р. між нею та ОСОБА_3 було отримання коштів для часткового погашення боргу і збереження майна.

На підтвердження відсутності наміру реального настання правових наслідків, передбачених для договору дарування від 23 квітня 2014р., укладеного між ОСОБА_3 та нею, остання вказувала на те, що після оформлення договору вона фактично залишилася та продовжує на даний час проживати разом з сином в спірної квартирі.

Тільки у травні 2014р., коли відповідач став вимагати від неї залишити квартиру та забрати свої речі та сина, а також забрав всі документи на спірну квартиру, вона зрозуміла, що він скориставшись її скрутним матеріальним становищем, фактично заволодів спірною квартирою, яку б вона ні за яких умов не подарувала б йому, оскільки спірна квартира була єдиним житлом для неї та її сина.

Отже, суд прийшов до висновку, що договір дарування спірної квартири на ім'я відповідача було оформлено позивачкою добровільно, під впливом тяжких для неї обставин і на вкрай невигідних умовах з метою отримання від останнього коштів для часткового погашення боргу.

Саме скориставшись тим, що позивачка опинилася в такій ситуації і у неї не було іншого виходу, так як потрібні були кошти, відповідач поставив перед останньою умови щодо оформлення спірної квартири на його ім'я.

Суд не приймає до уваги пояснення позивачки стосовно того, що відповідач застосовував до неї фізичний тиск, у зв'язку з чим вона зверталася до правоохоронних органів, оскільки таке звернення було після укладення договору дарування від 23.04.2014р. в червні 2014р.

Встановлено, що 11 червня 2014р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_4 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_2, яка складається в цілому з трьох житлових кімнати та підсобних приміщень, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м. (т.1 а.с.148).

11 червня 2014р. право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.43).

Відповідно до довідки відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Малиновському районі від 16.07.2014р. № 1932 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на даний час не розірваний (т.1 а. с. 189).

Судом встановлено, що після укладення договорів дарування спірна квартира продовжує залишатися в користуванні та розпорядженні позивачки.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст.717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч.3 ст.203 та ст. 229 ЦК України.

Отже, виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Судом встановлено, що у позивачки було відсутнє волевиявлення під час укладення нею договору на безоплатну передачу у власність відповідача спірної квартири, яка є її та її сина єдиним житлом.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд вважає, що між сторонами, а саме між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі зазначеного вище договору дарування від 23.04.2014р. виникли зобов'язальні відносини, отже належним способом захисту, є зобов'язальний - визнання цього правочину недійсним.

Саме до цього зводяться роз'яснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. №9.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких необхідно для чинності правочину.

Тобто, правочин є недійсним, якщо він укладений із порушенням вимог закону.

Згідно ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, вчинений внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Згідно з роз'яснень п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житла чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Статтею 233 ЦК України не передбачено обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин чи договору дарування зокрема (Постанова ВСУ від 19.03.2014р. у справі №6-2цс14).

Судом встановлено і сторонами не заперечувався факт того, що у позивачки в 2013р. виникли боргові зобов'язання, які вона повинна була погасити в 2014р., але зробити це вона не мала можливості.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_3 взяв у борг у своїх знайомих 10000,00 доларів США для часткового погашення позивачкою боргу, які передав останній після оформлення нею на нього договору дарування спірної квартири.

Факт передачі та отримання вищевказаних коштів сторонами не заперечувався і був підтверджений поясненнями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 в судовому засіданні.

Саме боргові зобов'язання позивачки стали причиною укладення договору дарування між нею та відповідачем, оскільки останній пообіцяв надати їй кошти для часткового погашення боргу.

Судом встановлено, що за відсутності боргу позивачка ніколи б не оформила договір дарування спірної квартири на відповідача.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору дарування від 23 квітня 2014р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, недійсним, оскільки судом достовірно встановлено, що вказаний договір був укладений сторонами у зв'язку з необхідністю погашення боргу ОСОБА_2 з метою збереження майна, та на вкрай невигідних для неї умовах.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 11.06.2014р. укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, остання стала власником спірної квартири.

Таким чином, особа, яка не була учасником договору дарування спірної квартири після першого договору, визнаного судом недійсним, не перебуває з наступним обдарованим в зобов'язальних відносинах.

Суд вважає, що оскільки між позивачкою та нинішнім володільцем квартири існують речово-правові відносини щодо права на спірну квартиру, то і способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий - витребування майна (ст.ст.387,388 ЦК).

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частиною 3 ст.388 ЦК України передбачено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Добросовісне придбання, згідно зі ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Оскільки договір дарування від 23.04.2014р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнаний судом недійсним, то позовні вимоги позивачки до ОСОБА_4 про витребування майна є законними та обґрунтованим, а тому підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права не нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Оскільки судом задоволенні позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору дарування від 23.04.2014р. та витребування спірної квартири у ОСОБА_4, яка володіла нею на підставі договору дарування від 14.06.2014р., то суд вважає, що позовні вимоги стосовно скасування реєстрації права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру, та повернення спірної квартири у власність позивачки, підлягають також задоволенню.

Що стосується позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 та реєстрації вказаного права власності в Реєстраційної службі Одеського міського управління юстиції Одеської області, то за думкою суду дані вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Суд вважає, що оскільки суд витребував та повернув у власність позивачки спірну квартиру, право власності на яку поновлено, то на підставі вказаного рішення реєстрація права власності на спірну квартиру повинна бути здійснена за заявою позивачки відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Стаття 3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

З огляду на викладене, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Судовий збір у справі складає 243,60грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 233, 330, 386, 388 ЦК України, п.п.10, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» , ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

вирішив

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання недійсним договору дарування та витребування майна - задовольнити частково.

Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 23 квітня 2014року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстраційний №2155- недійсним.

Витребувати у ОСОБА_4 з приватної власності трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м., яка належала їй на праві власності на підставі договору дарування, укладеного 11 червня 2014року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_4 на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м. в Реєстраційній службі Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Повернути ОСОБА_2 у власність трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м.

Відновити право власності ОСОБА_2 на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м., яка належала їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2008року.

Вказане рішення є підставою для реєстрації права власності ОСОБА_2 на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 69,3 кв.м., в тому числі житловою площею 40,0 кв.м.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: О.М.Сегеда

02.12.2014