КОПІЯ
УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
________________________________________________________________________
Справа № 676/6464/14-ц
Провадження № 22-ц/792/2295/14
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2014 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Апеляційного суду Хмельницької області
в складі: головуючого - судді Баса О.Г.
суддів: Карпусь С.А., Федорової Н.О.,
при секретарі Бондарі О.В.
з участю: представника позивача та відповідача
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 21 жовтня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності одного з подружжя на майно.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів
в с т а н о в и л а :
В серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності одного з подружжя на майно. В обгрунтування позову зазначала, що з 18.11.1989 року по 05.10.2010 року вона з ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі. В 2006 році батько ОСОБА_3 подарував їй особисто кошти від продажу належної йому квартири в сумі 151 500 грн., за які вона 12 вересня 2006 року придбала житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,149 га для обслуговування будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2. Договір дарування коштів в письмовій формі вони не укладали, оскільки всі умови цього правочину були виконані в момент його укладення. Посилаючись на те, що житловий будинок та земельна ділянка були придбані нею за подаровані батьком кошти і в силу ст. 57 СК України є її особистою власністю, проте її право власності на заначене майно не визнається відповідачем, тому просила визнати за нею право власності на вказані будинок та земельну ділянку.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 21 жовтня 2014року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. _________________________________________________________________________Головуючий у першій інстанції - Бондар О.О. Провадження № 22-ц/792/2295/14
Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 2.5
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним і необгрунтованим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність його висновків дійсним обставинам, порушення норм процесуального та матеріального права, зокрема положень ч. 1 ст. 206, ст. 392 ЦК України та п.2 ч.1 ст. 57 СК України. Помилковими є висновки суду про відсутність доказів придбання зазначеного майна за кошти, що подаровані їй батьком. Відповідач під час розгляду справи визнав, що житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка по АДРЕСА_2 придбані нею за її особисті кошти, які їй подарував батько і що між батьком та нею був укладений договір дарування грошей, тому вважає, що укладення цього договору дарування є повністю підтвердженим у судовому засіданні і в силу ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню. Разом з тим, ці обставини підтверджуються довіреністю батька на вчинення усіх дій пов'язаних з продажем квартири, укладенням 23.08.2006 року договору купівлі-продажу квартири, усним договором між батьком та нею про дарування їй 151500 грн., отриманих від продажу квартири, укладенням нею особисто договору купівлі-продажу спірного майна та його реєстрацію саме на її ім'я, показаннями свідків, малим проміжком часу між укладеними договорами, різницею між подарованими коштами та сплаченими за придбання цього майна, після розірвання шлюбу не було від відповідача звернень щодо розподілу цього майна. Суд помилково застосував до спірних правовідносин положення постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» оскільки вони не стосується суті спору. Твердження відповідача про те, що спірний будинок та земельна ділянка придбавалися за 50 тис. доларів США спростовуються договорами купівлі-продажу, тому не повинні враховуватись судом.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, про що свідчить поштове повідомлення.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як з'ясовано судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 листопада 1989 року по 5 жовтня 2010 року. Спільного житла не мали, проживали разом з дитиною в квартирі АДРЕСА_1, яка належала на праві приватної власності батькові позивачки ОСОБА_3. Маючи намір покращити житлові умови, 23 серпня 2006 року батько через представника - позивачку ОСОБА_1 продав вказану квартиру за 151500 грн.. ОСОБА_1 за договорами купівлі-продажу від 12 вересня 2006 року придбала житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку площею 0,149 га по АДРЕСА_2 за 118802 грн.. Після придбання майна сторони разом з батьком вселилися в цей будинок, в 2008 році батько помер.
Ці обставини підтверджуються матеріалами справи.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 придбала житловий будинок з надвірними спорудами та земельну ділянку по АДРЕСА_2 під час перебування в зареєстрованому шлюбі і не довела належними та допустими доказами про належність їй особисто цього майна.
Такі висновки суду ґрунтуються на законі та узгоджуються з матеріалами справи.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Оскільки законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, то обов'язок з доведення тієї обставини, що майно, придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.
Як на підставу визнання вказаного майна особистою приватною власністю позивачка в позовній заяві і в судовому засіданні зазначала, що воно придбане за кошти, які подаровані їй батьком під час перебування у зареєстрованому шлюбі.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів ромір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі, тобто що перевищує суму 340 грн.(20Х17 грн.)
Згідно ст. ст. 57, 59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Отже, показаннями свідків (сторін) не може доводитися факт вчинення правочину або оспорювання окремих частин договору.
У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що зі змісту абзацу другого ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (ч. 2 ст. 937, ч. 3 ст. 949 ЦК України).
Усупереч наведеному позивачка не надала суду укладеного в письмовій формі договору дарування коштів між нею та батьком на суму 151500 грн., що значно перевищує визначений ст. 208 ЦК розмір, належними та допустими доказами не довела факту його укладення, відповідач заперечував укладення такого договору, а тому суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги показання свідків на підтвердження цієї обставини.
Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, суд першої інстанції правомірно виходив з недоведеності позивачкою своїх вимог у зв'язку з чим врахувавши вимоги чинного законодавства обгрунтовано відмовив у позові.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що дарування батьком їй коштів підтверджується виданою довіреністю від 15 червня 2006 року, договорами купівлі-продажу нерухомого майна, розписками на отримання коштів, показаннями свідків, не заслуговують уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Як видно зі змісту довіреності ОСОБА_3 від 15.06.2006 року та договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 23 серпня 2006 року і 12 вересня 2006 року, а також розписок про отримання коштів від продажу квартири, то в них відсутні відомості про належність особисто позивачці коштів від продажу належної батькові квартири і крім того, вони не свідчать про укладення між позивачкою та її батьком договору дарування.
Що стосується посилання позивача на показання свідків, то у силу вимог ст. 59 ЦПК такі є недопустимими доказами, оскільки договір дарування коштів на суму більше 340 грн. потребує письмової форми. У зв'язку із цим відповідно до положень ч. 1 ст. 218 ЦК рішення суду не може ґрунтуватись на показаннях свідків.
Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги, в тому числі посилання на порушення судом норм матеріального права.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 21 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий/підпис/ Судді/підписи/
Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А Карпусь