ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2014 р. Справа № 911/4116/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС"

до першого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп"

та другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНУМ»

про стягнення 16 083,75грн.

Головуючий суддя Горбасенко П.В.

судді Лилак Т.Д.

Ярема В.А.

За участю представників:

від позивача Грищенко О.М. (дов. б/н від 02.06.2014р.);

від першого відповідача не з'явилися;

від другого відповідача не з'явилися.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп" (далі - перший позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНУМ» (далі - другий відповідач) про солідарне стягнення з відповідачів 1 000грн. 3% річних, стягнення з другого відповідача 8 680,55грн. інфляційних втрат та 6 403,20грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить стягнути солідарно з відповідачів 1 600грн. адвокатських витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачами наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131 та своїх зобов'язань за договором поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.09.2014р. порушено провадження у справі № 911/4116/14, розгляд справи призначено на 10.10.2014р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 10.10.2014р., 27.10.2014р., 07.11.2014р. та 21.11.2014р. розгляд справи відкладено на 27.10.2014р., 07.11.2014р., 21.11.2014р. та 05.12.2014р. відповідно.

05.12.2014р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНУМ» надійшла заява про застосування строків позовної давності (вх. № 27303/14 від 05.12.2014р.), згідно якої останній просив суд в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України застосувати до позовних вимог позовну давністю та відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказана заява прийнята судом.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.12.2014р. призначено колегіальний розгляд справи № 911/4116/14 у складі трьох суддів.

Згідно розпорядження голови господарського суду Київської області № 273-АР від 05.12.2014р. справу № 911/4116/14 передано для подальшого розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Горбасенко П.В., судді Лилак Т.Д., Ярема В.А.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.12.2014р. (головуючий суддя Горбасенко П.В., судді Лилак Т.Д., Ярема В.А.) прийнято справу до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Горбасенко П.В., судді Лилак Т.Д., Ярема В.А., розгляд справи призначено на 12.12.2014р.

12.12.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від другого відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 27973/14 від 12.12.2014р.), згідно якого останній визнав позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, який прийнято судом. Також представником другого відповідача в порядку ст. 267 Цивільного кодексу України заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних та відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог, який прийнято судом.

У судовому засіданні 12.12.2014р. представник позивача підтримав позов повністю.

Відповідачі у судове засідання 12.12.2014р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка відповідачів в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників відповідачів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

31.10.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНУМ» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 192, згідно якого продавець зобов'язався передати товар згідно умов договору, а покупець - прийняти товар та провести оплату за товар в строк та на умовах договору.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд встановив, що рішенням господарського суду Донецької області від 26.11.2009р. (а.с. 19-23), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2010р. у справі № 9/131 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» про стягнення 303 438,87грн., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2010р. (а.с. 30-34) у справі № 9/131, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.05.2010р. та рішення господарського суду Донецької області від 26.11.2009р. у справі № 9/131 скасовано, прийнято нове рішення, яким стягнуто з ТОВ «ГРАНУМ» на користь ТОВ «Тридента Агро» 172 484,81грн. основного боргу, 8 371,55грн. 3% річних, 59 979,27грн. інфляційних втрат та 6 063,69гнр. судових витрат.

26.04.2012р. постановою ВДВС Кремінського РУЮ Луганської області від 26.04.2012р. ВП № 32369091 (а.с. 35) відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.08.2013р. (а.с. 36-39) у справі № 9/131 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні № 323690091 щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131, замінено стягувача - Товариство обмеженою відповідальністю „Тридента Агро" на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС».

Постановою ВДВС Кремінського РУЮ Луганської області від 27.08.2013р. (а.с. 40) замінено сторону (стягувача) у виконавчому проваджені № 32369091 щодо примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС».

07.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп" (Поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „НІКО-ТАЙС" (Кредитор) укладено договір поруки № 07-04-2014-37, згідно якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ТОВ «Гранум» щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру 3 % річних у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно рішення суду, передбаченого ст. 2 договору.

Згідно п. 2.1. договору поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р. під основним договором в договорі розуміють наказ господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131.

Пунктом 3.1. договору поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р. визначено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою суми 3 % річних у сумі 1 000грн.

Згідно п. 4.1. договору поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р. у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором

Пунктом 6.1. договору поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р. передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін і діє до моменту припинення поруки.

05.05.2014р. позивач звернувся до першого відповідача з вимогою № 05-37/14 (а.с. 43), згідно якої позивач просив першого відповідача виконати зобов'язання відповідно до договору поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р., яка 08.05.2014р. отримана директором Товариства з обмеженою відповідальністю „ПК Трейдсервісгруп" Назаркевичем О.В., що підтверджується підписом останнього на вказаній вимозі.

12.05.2014р. перший відповідач звернувся до позивача з відповіддю на вимогу № 69 (а.с. 43), згідно якої останній повідомив позивача, що зобов'язання за договором поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р. будуть виконанні в строк до 31.08.2014р.

Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Крім того, як вбачається з платіжного доручення № 57 від 21.08.2013р. (а.с. 144) та листа ВДВС Кремінського районного управління юстиції № 1191 від 25.02.2014р. (а.с. 150-151) другим відповідачем на виконання наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби Кремінського районного управління юстиції 21.08.2013р. надійшли кошти у сумі 180 000грн., з яких на підставі ст. 44 Закону України «Про виконавче провадження» 122 093,54грн. розподілено на користь ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС», частина яких у сумі 68 350,82грн. підставі ст. 534 Цивільного кодексу України вважаються погашеними в наступному порядку: 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що зобов'язання другого відповідача зі сплати 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131 є припиненими 21.08.2013р.

Предметом позову є вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1 000грн. 3% річних, стягнення з другого відповідача 8 680,55грн. інфляційних втрат та 6 403,20грн. 3 % річних.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Приписами частини першої ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб (ст. 553 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд встановив, що до позивача на підставі ухвали господарського суду Донецької області від 08.08.2013р. у справі № 9/131 та договору поруки № 07-04-2014-37 від 07.04.2014р. перейшло право вимоги до відповідачів, у зв'язку з неналежним виконанням останніми наказу господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131; зобов'язання другого відповідача зі сплати 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131 є припиненими 21.08.2013р.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачами грошового зобов'язання за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131, позивачем за період з 01.10.2010р. по 30.04.2014р. нараховано 8 680,55грн. інфляційних втрат та 7 403,20грн. 3 % річних за період з 17.09.2010р. по 30.04.2014р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, те, що зобов'язання другого відповідача зі сплати 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131 є припиненими 21.08.2013р., а також приймаючи до уваги періоди нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, що вказані позивачем у розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних (а.с. 8-9), суд обмежив кінцевий період нарахування інфляційних втрат та 3 % річних 20.08.2013р. (останній день існування зобов'язання зі сплати 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131). Відтак, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.10.2010р. по 20.08.2013р. та 3 % річних, нарахованих за період з 17.09.2010р. по 20.08.2013р. на суму боргу 68 350,82грн. складає 3 622,60грн. інфляційних втрат та 6 005,51грн. 3 % річних відповідно. Відтак, вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1 000грн. 3 % річних, про стягнення з другого відповідача на користь позивача 6 403,20грн. 3 % річних та 8 680,55грн. інфляційних втрат є обґрунтованими в частині солідарного стягнення з відповідачів 1 000грн. 3 % річних, стягнення з другого відповідача 3 622,60грн. інфляційних втрат та 5 005,51грн. 3 % річних.

Другим відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013р. (далі - Постанова) за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до п.п. 4.4., 4.4.1. Постанови правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» звернулося з позовом про солідарне стягнення з відповідачів 1 000грн. 3 % річних, стягнення з другого відповідача 6 403,20грн. 3 % річних та 8 680,55грн. інфляційних втрат до суду 24.09.2014р., що підтверджується відміткою канцелярії суду на 1 аркуші позовної заяви (а.с. 6); 21.08.2013р. другим відповідачем позивачу сплачено 180 000грн., частина яких у сумі 68 350,82грн. на підставі ст. 534 Цивільного кодексу України вважаються погашеними перед позивачем в наступному порядку: 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131.

Враховуючи вищезазначене, клопотання представника другого відповідача про застосування строків позовної давності до вимог позивача, вимоги ст. 257 ЦК України та те, що позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з кінцевим строком нарахування 20.08.2013р. (останній день існування зобов'язання зі сплати 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131), а також встановлення судом переривання перебігу позовної давності, що є наслідком сплати другим відповідачем 21.08.2013р. 180 000грн., частина яких у сумі 68 350,82грн. підставі ст. 534 Цивільного кодексу України вважається погашеною перед позивачем в наступному порядку: 59 979,27грн. інфляційних втрат та 8 371,55грн. 3 % річних за наказом господарського суду Донецької області від 03.11.2010р. у справі № 9/131, суд дійшов висновку, що строк позовної давності до вимог про солідарне стягнення з відповідачів 1 000грн. 3 % річних, про стягнення з другого відповідача на користь позивача 5 005,51грн. 3 % річних та 3 622,60грн. інфляційних втрат не є пропущеним, а відтак вони є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Крім того суд звертає увагу сторін, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011р. у справі „ВАТ „Нафтова компанія „ЮКОС" проти Росії" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Посилання представника відповідача на те, що позивачем неправомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму 8 371,55грн. 3 % річних, 59 979,27грн. інфляційних втрат, які стягнуто з другого відповідача постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2010р. у справі № 9/131 оцінюються судом критично, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція міститься у п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. та постанові Верховного Суду України від 12.09.2011р. у справі № 6/433-42/183.

Крім того, позивач просить покласти на відповідачів витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 1 600грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 02-37/06-14 від 02.06.2014р. (а.с. 45-47), акт здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг (правової допомоги) від 12.06.2014р. (а.с. 49), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3888 від 29.10.2009р. (а.с. 50), платіжне доручення № 662 від 22.09.2014р. на суму 1 600грн. (а.с. 51).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р.).

Враховуючи наведене, предмет даного спору, час, який адвокат витратив на підготовку матеріалів у даній справі та часткове задоволення позовних вимог, суд обмежує розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідачів 1 600грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката підлягає частковому задоволенню у розмірі 957,80рн., які підлягають стягненню з сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1 000грн. 3 % річних, стягнення з другого відповідача 3 622,60грн. інфляційних втрат та 5 005,51грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що солідарне стягнення судових витрат не передбачено законом та між сторонами відсутній обов'язок щодо солідарної сплати судових витрат.

Аналогічна правова позиція міститься у абзаці третьому п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р. та постанові Вищого господарського суду України від 04.02.2014р. у справі № 904/7731/13.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Солідарно стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, буд. 22; ідентифікаційний код 38267861) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНУМ» (84145, Донецька обл., м. Слов'янськ, м. Миколаївка, вул. Щорса, буд. 5; ідентифікаційний код 31586254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, Голосіївський район, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, кв. 23; ідентифікаційний код 38039872) 1 000 (одну тисячу гривень) 00 коп. 3 % річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНУМ» (84145, Донецька обл., м. Слов'янськ, м. Миколаївка, вул. Щорса, буд. 5; ідентифікаційний код 31586254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, Голосіївський район, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, кв. 23; ідентифікаційний код 38039872) 3 622 (три тисячі шістсот двадцять дві гривні) 60 коп. інфляційних втрат, 5 005 (п'ять тисяч п'ять гривень) 51 коп. 3 % річних, 858 (вісімсот п'ятдесят вісім гривень) 32 коп. витрат на послуги адвоката та 980 (дев'ятсот вісімдесят гривень) 10 коп. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська обл., Васильківський район, с. Мархалівка, вул. Комсомольська, буд. 22; ідентифікаційний код 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «НІКО-ТАЙС» (03187, м. Київ, Голосіївський район, вул. Академіка Заболотного, буд. 38, кв. 23; ідентифікаційний код 38039872) 99 (дев'яносто дев'ять гривень) 48 коп. витрат на послуги адвоката та 113 (сто тринадцять гривень) 59 коп. судового збору.

5. У задоволенні решти позову - відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 16.12.2014р.

Головуючий суддя П.В.Горбасенко

Суддя Т.Д. Лилак

Суддя В.А. Ярема