КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2014 р. Справа№ 5011-4/8835-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Куксова В.В.

Ільєнок Т.В.

За участю представників:

від прокуратури: Некрасов О.М. - за посвідченням,

від позивача: Гармашов Б.С. - представник за довіреністю,

від відповідача: Сидоренко І.О. - представник за довіреністю.

від третьої особи: представник не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «НІСА»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014р.

у справі №5011-4/8835-2012 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Прокурора Солом'янського району м.Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «НІСА»

третя особа - Національний інститут стратегічних досліджень

про стягнення 8 348,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2012 року Прокурор Солом'янського району м.Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «НІСА» стягнення заборгованості по орендним платежам в розмірі 8 348,61 грн. з врахуванням індексу інфляції, пені в розмірі 320,55грн. за фактичне користування майном бюджетних установ, відповідно до договору оренди нежилих приміщень від 19.05.2006р. № 3141.

Позовні вимоги прокурор обґрунтовує невиконанням відповідачем свого обов'язку зі сплати орендних платежів за фактичне користування приміщенням належним чином, в зв'язку із чим заборгованість відповідача по орендній платі становить 8 348,61 грн. за період з листопада по 24 січня 2012р.

Прокурор стверджує, що орендоване відповідачем на підставі договору від 19.05.2006р. № 3141 приміщення останній звільнив лише 24.01.2012р., згідно доданого до позову акту державного виконавця, у зв'язку з чим з листопада 2011р. по встановленому вказаним актом державного виконавця дату звільнення утворилась заборгованість з орендної плати.

В процесі розгляду справи представником прокуратури була подана до суду першої інстанції заява про уточнення (збільшення) позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 8 348,61 грн., 34,77грн. індекс інфляції, пені в розмірі 424,01грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 року у справі №5011-4/8835-2012 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" до Державного бюджету України 8 348,61 грн. заборгованості по орендній платі за фактичне користування приміщенням, 34,77 грн. - інфляційних витрат.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" до Державного бюджету України 1 624, 00 грн. судового збору.

В решті частині позову відмовлено.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2014р. у справі №5011-4/8835-2012 виправлено допущену в резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва №5011-4/8835-2012 від 23.09.2014р. описку.

Другий абзац резолютивної частини рішення викладено наступним чином:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА" (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар,буд. 13; Код ЄДРПОУ 25270048) до Державного бюджету України (на р/р 31112093700011, одержувач УДКСУ у м. Києві, МФО 820019, КЕКД 22080200, призначення платежу орендна плата за користування майном бюджетних установ) 5 555 (п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 42 коп. заборгованості по орендній платі за фактичне користування приміщенням, 34 (тридцять чотири) грн. 77 коп. - інфляційних витрат.".

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 23.09.2014р., прокурор звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови в позові та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючи на порушення судом вимог ст.43 ГПК України та неправильне застосування норм ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526, 627, 629 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 23.09.2014р., відповідач також звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційних скарг та відзиву, матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне:

19.05.2006р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "НІСА", як орендарем, був укладений Договір оренди №3141 нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 135,40 кв.м., в будинку № 13 по бул. Чоколівський (другий поверх будівлі складських приміщень Інституту проблем національної безпеки) у м. Києві, що перебуває на балансі третьої особи (Балансоутримувач).

Згідно із п.7.1 Договору позивач передав, а відповідач прийняв в користування майно загальною площею 135,40 кв.м., в будинку № 13 по бул. Чоколівський (другий поверх будівлі складських приміщень Інституту проблем національної безпеки) у м. Києві, що підтверджується Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 19.05.2006р.

У відповідності до ч.1 ст.763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 10.1 Договору сторонами погоджено, що останній укладено на 11 місяців, що діє з 19.05.2006р. до 19.04.2007р.

Як свідчать матеріали договір оренди від 19.05.2006р. №3141 було пролонговано до 19.02.2009р.

В подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2010р. №51/30, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.08.2011р., зобов'язано повернути майно за Договором №3141.

В свою чергу Балансоутримувач звернувся з заявою від 07.12.2011р. про відкриття виконавчого провадження до ВДВС Солом'янського РУЮ в м. Києві.

За твердженням позивача, відповідачем самостійно рішення Господарського суду міста Києва від 28.04.2010р. №51/30 не виконано, в зв'язку з чим державним виконавцем 24.01.2012р. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 чт.49 Закону України "Про виконавче провадження" в зв'язку з повним фактичним виконанням рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2012р. скасовані постанови про стягнення виконавчого збору з боржника, стягнення витрат на проведення виконавчих дій та закінчення виконавчого провадження.

У відповідності до ст.51 Закону України "Про виконавче провадження" 06.06.2013р. було винесено постанова про відновлення виконавчого провадження.

06.06.2013р. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.8 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор зазначає, що після закінчення терміну дії договору 19.05.2006р. №3141, відповідач продовжував користуватись приміщеннями в будинку № 13 по бул. Чоколівський (другий поверх будівлі складських приміщень Інституту проблем національної безпеки) у м. Києві, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача плату за фактичне користування вищевказаним приміщенням за період з листопада 2011р. по 24.01.2012.р. у розмірі 8 348, 61 грн., інфляційних в сумі 34,77 грн. та пені в сумі 424 грн.01коп.

Пунктом 5.2 Договору визначено обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, по якому є інформація про індекс інфляції) - січень 2006р. - 1992,26грн.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством (п. 3.1 договору).

Згідно із п.3.2 Договору орендна плата за перший місяць оренди травень 2006р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень та травень 2006р..

Орендна плата за кожний наступний місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.3 Договору перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується Орендарем до Державного бюджету, 50% орендної плати перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.

У відповідності до п.3.5 Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному в співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Проте, за твердженням позивача, в порушення умов Договору від 19.05.2006р. №3141 відповідач не виконав свого обов'язку в частині внесення плати за оренду нерухомого майна, що належить до Державної власності.

Як зазначає позивач, відповідач звільнив орендоване приміщення та передав його орендодавцеві 24.01.2012р., про що свідчить акт державного виконавця, на який посилається у позові Прокурор Солом'янського району м. Києва як на доказ звільнення відповідачем орендованого майна саме у січні 2012р., у зв'язку з чим, на його думку, виникла заборгованість Відповідача за період з листопада по січень 2012р. у сумі 8 348,61грн.

В свою чергу відповідач заперечує проти позову, та стверджує що ним звільнено орендоване приміщення та передано його орендодавцеві 11 листопада 2011р, а не 24.01.2012р., як стверджує позивач.

За твердженням відповідача, починаючи з середини 2010р. балансоутримувач орендованого майна, Національний інститут стратегічних досліджень (третя особа), почав чинити перешкоди відповідачу у користуванні орендованим майном, зокрема - припинив можливість енергопостачання в орендованому приміщенні та припинив опалення в опалювальний сезон. Тому, відповідачем було прийнято рішення про відмову від оренди спірних у справі приміщень та у листопаді 2011р. звільнив їх, повідомивши одночасно Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву про це та надіславши підписані зі свого боку акти приймання - передачі майна, оскільки договір оренди передбачав альтернативний спосіб виконання зобов'язання щодо повернення майна - або орендодавцеві, що й зробив відповідач.

Відповідач довів суду, що ним після звільнення орендованих приміщень надіслано орендодавцеві, а саме 14.12.2011р. лист №230 та два екземпляри підписаних зі свого боку актів приймання-передачі з проханням підписати і повернути один відправнику, що підтверджується поштовою квитанцією від 14.12.2011р. за №2079 та рекомендованим повідомленням про вручення зазначеного поштового відправлення від 19.12.2011р.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Договір оренди від 19.05.2006р. №3141 нерухомого майна, що належить до державної власності є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна ".

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування ним відповідачем, а також існування у відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів за фактичне користування приміщенням за період з листопада по 26.12.2011р., з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, відповідач листом від 14.12.2011р. направив на адресу позивача два екземпляри підписаних зі свого боку актів приймання-передачі з проханням підписати і повернути один відправнику, що підтверджується поштовою квитанцією від 14.12.2011р. за №2079 та рекомендованим повідомленням про вручення зазначеного поштового відправлення від 19.12.2011р.

Згідно із п.2.4 Договору у разі припинення або розірвання цього Договру Майно повертається орендарем орендодавцю /Балансоутримувачу.

Орендар повертає Майно Орендодавцю /Балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі Майна Орендарю цим Договором.

Майно вважається поверненим Орендодавцю /Балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно із п. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Судовій колегії не надано доказів визначення сторонами строку у даному випадку повернення спірного майна. Тому, у даному випадку судова колегія застосовує ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. При цьому боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.

Як зазначалося вище, 14.12.2011р. відповідач направив на адресу позивача два екземпляри підписаних зі свого боку актів приймання-передачі з проханням підписати і повернути один відправнику.

Проте, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву не надало відповіді на зазначений лист, акти приймання-передачі не підписало та не повернуло один екземпляр Акту відправнику.

Враховуючи надані позивачем докази направлення (14.12.2011р.) та отримання (19.12.2011р.) відповідачем зазначених актів, судова колегія погоджується з висновком суд першої інстанції, що строк оплати настав 26.12.2011р.

У відповідності до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що перерахування здійснюються Орендарем самостійно до 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції таким чином: 50% орендної плати перераховується Орендарем до Державного бюджету, 50% орендної плати перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Балансоутримувача.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 3.3 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату до 10 числа місяця наступного за звітним.

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач свого обов'язку зі сплати орендних платежів належним чином не виконав у зв'язку із чим заборгованість відповідача по орендній платі становить 5 555,42 грн. (за листопад - 3019грн.99коп. + за грудень 2 535,43грн.), а строк виконання грошового зобов'язання на момент винесення рішення у справі настав.

Згідно із ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що одним із основних обов'язків орендаря є внесення орендної плати своєчасно і в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до п.2.4 Договору у разі припинення або розірвання цього Договору Майно повертається орендарем орендодавцю /Балансоутримувачу.

Майно вважається поверненим Орендодавцю /Балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі.

З огляду на викладене, сторони домовились про обов'язок відповідача сплачувати на користь позивача орендну плату до фактичного повернення об'єкту оренди, яке буде оформлене шляхом підписання сторонами акта приймання - передачі, тобто і після припинення дії Договору.

А отже, не зважаючи на припинення договору оренди зобов'язання відповідача по сплаті орендної плати залишились до фактичного передання спірного приміщення позивачу за актом приймання-передачі, тобто до 26.12.2011р.

Згідно із п. 3.2 Договору орендна плата за перший місяць оренди травень 2006р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень та травень 2006р.

Орендна плата за кожний наступний місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Отже, судова колегія вважає, що позивачам правомірно відбувається нарахування орендної плати (в тому числі з ПДВ) з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць за період фактичного використання приміщення.

Судовою колегією враховано, що розрахунок орендної плати здійснювався позивачем на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням положень статей 653, 795 ЦК України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 ГПК України, за II півріччя 2012 р. за змістом ст. 629, ч. 3 ст. 653, ч. 2 ст. 795 ЦК вимога про стягнення орендної плати за період фактичного користування орендованим приміщенням після розірвання договору оренди є правомірною (постанова Верховного Суду України від 20 листопада 2012 р. у справі N 3-54гс12).

З урахуванням положень ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та п. 3.5 Договору, яким передбачено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди позивачу, судова колегія вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 5 555, 42 грн. за період з листопада 2011р. по 26 грудня 2011р. - боргу за фактичне використання приміщення обґрунтованою, а позов в цій частині таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 34,77 грн., судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 Цивільного кодексу України).

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання , приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок, судова колегія прийшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача 34,77 грн. інфляційних втрат.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 424,01 грн. пені, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Позивач не обґрунтовано, у розрахунку щодо нарахування пені за несплату за фактичне користування орендованим приміщенням, посилається на умови Договору, проте судова колегія не встановила договірних відносин між сторонами за спірний період, відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Наведене випливає з вимог статті 547 та абзацу 1 частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до яких правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено укладення між позивачем та відповідачем у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у вигляді неустойки (пені) за фактичне користування приміщенням, що виключає правові підстави для стягнення 424,01 грн. пені.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, учасниками процесу не надано.

Доводи, наведені прокурором та відповідачем в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування чи зміні оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянтів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «НІСА» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014р. у справі №5011-4/8835-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 року у справі №5011-4/8835-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи №5011-4/8835-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 17.12.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді В.В. Куксов

Т.В. Ільєнок