ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

26.01.07 р.                                                                               Справа № 17/158                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом  орендного підприємства „Азовське морське пароплавство” м. Маріуполь

до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області

третя особа-1 товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий Флот Донбасу” м. Маріуполь

третя особа-2 організація орендарів Азовського морського пароплавства м. Маріуполь

про стягнення суми 162748,67 грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача-1: Вороніна Є.О. за довіреністю № 190 від 19.10.2006 р.

третьої особи-1: Надельнюк Р.О. за довіреністю № 25 від 31.03.2006 р.

третьої особи-2: не з’явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява орендного підприємства „Азовське морське пароплавство”, м. Маріуполь до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк про стягнення 162748,67 грн.

Судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю „Торговий Флот Донбасу”, м. Маріуполь,  третьої особи-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Організацію орендарів Азовського морського пароплавства.

Позивач заявив позов про стягнення вартості втраченого ним майна внаслідок неправомірних дій відповідача. При цьому позивач заявляє, що відповідач достроковим виводом суден зі складу майнового комплексу, який знаходився в оренді позивача, заподіяв позивачу матеріальні збитки, що виразилося у втраті частини майна, яке було у власності позивача. Як на підставу позовних вимог позивач посилався в тому числі і на статті 386, 387 Цивільного Кодексу України, які передбачають право власника на захист права власності шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння.

11.12.2006 р. позивач надав до суду в порядку ст. 22 ГПК України уточнення та доповнення позовних вимог, де посилаючись на ст. 48 Закону України „Про власність” та ст. 1213 ЦК України, просить стягнути з відповідача вартість бункеру в сумі 162748,67 грн. як безпідставне набуте майно, яке позивач не може використовувати за цільовим призначенням в натурі.

Відповідач  позов відхилив. У відзиві на позовні вимоги зазначив, що позивач не довів належним чином факт приймання відповідачем спірного майна, а також факт вибуття спірного майна саме із власності позивача.

Третя особа-1 надав до суду пояснення по суті уточнених позовних вимог позивача, яким вважає помилковою думку позивача про наявність у нього права власності на спірне майно та знаходження саме цього майна на суднах у момент їх прийому-передачі.

Третя особа-2 надав до суду письмові пояснення від 07.12.2006 року, представив копію положення про організацію орендарів, свідоцтво про державну реєстрацію та довідку про адресу.

Представники позивача у судове засідання 26.01.2007 року не з’явилися та надали до суду факсограму від 24.01.2007 року із клопотанням про відкладення судового засідання у зв’язку із розглядом судом у справі про банкрутство ОП “АМП” питання про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора. Вказане клопотання господарський суд відхиляє як безпідставне та надумане, тому як судом у справі про банкрутство позивача ухвала про припинення повноважень ліквідатора та припинення ліквідаційної процедури у зв’язку з ліквідацією банкрута не виносилися. За вказаних обставин ліквідатор продовжує виконувати свої повноваження та має можливість на законних підставах забезпечити представництво інтересів позивача при розгляді даної справи.

Також у судове засідання 26.01.2007 року не прибули представники третьої особи-2 без повідомлення про причину неявки.

У судовому засіданні 26.01.2007 р. від сторін та учасників судового процесу надійшло клопотання не здійснювати технічну фіксацію судового процесу, яке судом було задоволено.

Судом, відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача та третьої особи-1, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.1993 року між Організацією орендарів, створеної членами трудового колективу Державної суднохідної компанії “Азовське морське пароплавство”, та Фондом державного майна України було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу № Д-1843, згідно з яким Організації орендарів був переданий в оренду цілісний майновий комплекс  Державної суднохідної компанії “Азовське морське пароплавство”, в тому числі до складу переданого майна увійшли морські судна “Знамя Октября” (перейменоване в подальшому у “Sea Albatross”) та “Добруш” .

Позивач вважає, що відповідач безпідставно набув майно у вигляді судових запасів (залишки важкого палива, машинного мастила, прісної води), які залишилися на вищевказаних суднах при достроковому виведені їх із цілісного майнового комплексу, орендованого позивачем.

Позивач вказує, що отримав вказані судна в повне господарське відання на підставі договору оренди від 02.06.1993 р. та статуту про орендне підприємство. Вказані судна позивач передав іноземним компаніям в бербоут-чартер. При передачі обох суден в бербоут-чартер на борту “Знамя Октября” знаходився залишок тяжкого палива (бункер) на суму 15048 доларів США або 80205,84 грн., що нібито підтверджується протоколом передачі судна від 22.03.2001 р. На борту “Добруш” знаходився залишок масел та води на суму 15486,46 доларів США або 82542,83 грн., що також нібито підтверджується протоколом передачі судна. Умовами чартерів було передбачено, що при повернені суден з фрахту бункер має бути в тій самій кількості, як і при передачі у фрахт.

На думку позивача, при повернені вказаних суден орендодавцю в особі відповідача в актах приймання-передачі вказувалася залишкова вартість суден без визначення вартості бункеру, який мав бути повернутий позивачу по закінченню строку дії бербоут-чартерів. Позивач вважає, що бункер фактично був переданий відповідачу, який не мав для цього ніяких правових підстав. В подальшому вказані судна із бункерами були передані відповідачем  третій особі-1 – ТОВ “Торговий Флот Донбасу”.

Але вказані ствердження позивача не підтверджуються матеріалами справи. Так, згідно актів прийому-передачі окремого індивідуально-визначеного державного майна, що вилучається  зі  складу  цілісного майнового комплексу “АМП” від 24.01.2003 р. та 18.02.2003 р. відповідач передав, а позивач прийняв судна “Добруш” та “Знамя Октября” із зазначенням їх інвентарного номеру та вартості майна. Згідно вказаних актів наявність основних засобів підтверджується матеріалами інвентаризації. Тобто мова йде про орендоване майно у вигляді основних засобів до яких не можна відносити оборотні засоби та витратні матеріали. Предметом передачі за цими актами було орендоване майно, яке раніше було передано у користування орендатору, але залишалося власністю держави. Усе інше майно, у тому числі судові запаси, що не відносяться до основних засобів, тому не є орендованим майном та не відносяться до власності держави, не можуть бути предметом передачі згідно вказаних актів від орендатора до орендодавця.

У момент приймання-передачі орендованого майна згідно вищевказаних актів на суднах знаходилися судові запаси, що підтверджується повідомленнями капітанів суден про залишки цих запасів. Але якщо це майно не було державною власністю, не було прийнято по актам орендодавцем від орендатора, та залишалося на суднах в момент їх передачі іншим особам, то позивач повинен був вжити заходи для вилучення цього майна з цих суден або в окремому порядку погодити питання передачі (відчуження) цього майна тим особам, які в подальшому приймали майно до користування.

В матеріалах справи є копія акту прийому-передачі судна “Добруш” від 10.03.2003 р. згідно якого ОП “АМП” фактично передає, а ТОВ “Торговий Флот Донбасу” приймає вказане судно. До цього акту прийому-передачі додані акти залишків судових запасів на “Добруш” станом на 10.03.2003 р. Вказані акти залишків позивач направив третій особі-1 листом № 513 від 16.10.2003 р.

Таким чином, вказане свідчить про те, що позивач раніше вживав заходів до передачі судових запасів на суднах третій особі-1, яка отримала вказані судна у користування від відповідача.

За таких обставин суд вважає недоведеним ствердження позивача про набуття відповідачем майна, яке належить позивачу. Яких-небудь вимог до відповідача про повернення вказаного майна в натурі позивач не заявляв, про що свідчить відсутність документів із вимогами у матеріалах справи.

Позивач посилається на ст. 48 Закону України “Про власність”, де зазначено, що підприємство, яке не є власником майна, але володіє ним на праві повного господарського відання, має такі ж права на захист свого права, як і сам власник, а також право на захист свого володіння від власника.

Згідно пояснень третьої особи-2 – Організації орендарів Азовського морського пароплавства після створення орендного підприємства “АМП” (позивача у даній справі), Організація орендарів стала його засновником та їй відповідно до статуту ОП АМП та Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” належало право власності на виготовлену на основі орендованого майна продукцію, інше майно, набуте чи створене підприємством. Як вказує третя особа-2 в своїх поясненнях, створене Організацією орендарів ОП “АМП” було наділене правом повного господарського відання щодо орендованого майна, в тому чому числі суден “Знамя Октября” та “Добруш”, в межах, встановлених статутом підприємства.

Згідно п.1.1 статуту ОП “АМП” орендне підприємство утворене за рішенням організації орендарів Азовського морського пароплавства на підставі договору оренди майна, укладеного організацією орендарів АМП з Фондом державного майна України. Згідно з п. 1.2. статуту засновником орендного підприємства є організація орендарів АМП. Відповідно до пунктів 4.3 та 4.4 цього статуту майно передане  ФДМУ в оренду організації орендарів є власністю держави. Право власності на вироблену на підставі орендного майна продукцію, отриманий доход підприємством, а також майно придбане підприємством належить організації орендарів АМП. Згідно цього ж статуту органом управління орендного підприємства є конференція уповноважених та рада організації орендарів, керівник підприємства призначається радою організації орендарів.

В подальшому орендне підприємство укладало додаткові угоди до договору оренди цілісного майнового комплексу № Д-1843 від 02.06.1993 р.

Таким чином, спір у справі за позовом, заявленим ОП “АМП” про стягнення грошових коштів стосується також і прав Організації орендарів, яка була залучена судом до участі у справі в якості третьої особи-2 на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ст. 26 ГПК України вказана третя особа самостійні вимоги на предмет спору не заявляла, позовної заяви до будь-яких осіб у даній справі до суду не направляла.

Заявою від 11.12.2006 року про уточнення та доповнення позовних вимог позивач згідно ст. 22 ГПК України змінює підстави позовних вимог та просить стягнути вартість бункеру в сумі 162748,67 грн. При цьому позивач посилається на ст. 1213 ЦК України, згідно якої набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Під неможливістю повернути в натурі майно та підставою для заяви вимог про відшкодування його вартості позивач зазначає той факт, що на час розгляду справи майно, яке підлягає витребуванню, не може бути використано позивачем за цільовим призначенням.

Але на думку господарського суду, позивач необґрунтовано вимагає стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна, посилаючись при цьому на ст. 1213 ЦК України. Для застосування вищевказаної норми закону позивачу необхідно довести належним чином факт безпідставного набуття майна позивача відповідачем, після чого заявити вимоги відповідачу про повернення вказаного майна в натурі. І тільки у разі наведення належними доказами неможливості повернення в натурі майна позивачу, у відповідача може виникнути зобов’язання про відшкодування його вартості. В даному випадку неможливість повернення майна в натурі  залежить від факторів, які заважають здійснити такі дії відповідачу, а не від суб’єктивного бажання позивача щодо неможливості використовування такого майна за цільовим призначенням.

За таких обставин у позивача не виникло право вимоги до відповідача згідно ст. 1213 ЦК України щодо стягнення вартості бункеру в сумі 162748,67 грн., у зв’язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Інших підстав щодо виникнення вищевказаних позовних вимог до відповідача позивач до господарського суду не заявляв.

Згідно ст. 49 ГПК України у зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати господарський суд відносить на позивача.

Керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

У судовому засіданні 26.01.2007 року оголошено текст рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.

У разі  подання  апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення,  якщо його не скасовано,  набирає  законної  сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

          

Суддя                                                                         Богатир К.В.