Провадження : 22ц/790/5641/14 Головуючий 1-ї інстанції - Макаров В.О.

Справа № 2-2247/11 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : право власності

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Лашаковій Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: Управління Держкомзему у м. Харкові, Територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради про визнання приватизації земельної ділянки недійсною, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Харківської міської ради, третя особа: Управління Держкомзему у м. Харкові про часткове скасування рішення Харківської міської ради, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання приватизації земельної ділянки недійсною, посилаючись на те, що вона є власником 4/12 частин домоволодіння АДРЕСА_1, відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.03.2008 року. У вказаній частині домоволодіння разом з нею проживає її чоловік. Решту будинку - а саме 2/3 його частини займають родини інших співвласників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яким належить по 4/12 частин кожному. Земельна ділянка, на якій розташовані житловий будинок та господарські споруди знаходиться у спільному сумісному користуванні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Вказана земельна ділянка межує із сусідньою земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_2, яке належить відповідачці - ОСОБА_1 Земельні ділянки сторін розподілені огорожею. Будь-яких непорозумінь з приводу користування земельними ділянками між сторонами не виникало, проте з осені 2010 року ОСОБА_1 почала пред'являти усні претензії до ОСОБА_2 та її чоловіка з того приводу, що огорожа між ділянками розташована неправильно, і частина землі знаходиться у неправомірному користуванні позивачки, у зв'язку з чим необхідно перенести огорожу. Позивач ОСОБА_2 та її чоловік категорично відмовились від вказаної пропозиції, однак незважаючи на їх незгоду відповідачка ОСОБА_1 почала здійснювати самовільні дії щодо знесення спірної огорожі та підготовки фундаменту для нової, на земельній ділянці позивача. Свої дії відповідач мотивувала там, що частка території двору домоволодіння АДРЕСА_1 належить їй на праві власності відповідно до Державного акту на право власності на землю і входить до території її земельної ділянки. При цьому ОСОБА_1 наполягала і на знесенні господарських будівель - вбиралень та сараю, розташованих біля огорожі, які перебувають у користуванні мешканців домоволодіння ще з 1972 року, узаконені та внесені у технічну документацію того ж року. Як позивач дізналась від сусідів, ОСОБА_1 приватизувала земельну ділянку розміром 0,0686 га, в той час як в її користуванні перебувала ділянка розміром 0,0594 га., а тому таке значне збільшення меж відбулось за рахунок земельної ділянки позивача.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.09.2011 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, як такі, що стосуються одного предмета спору. Залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_4

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду із аналогічним позовом до ОСОБА_1, в подальшому уточнивши його, та просила суд частково скасувати рішення ХХІ сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 28 квітня 2004 року «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині п. 1.58 Додатку №1 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 685, 67 кв.м по АДРЕСА_2, а також скасування її право власності на цю земельну ділянку.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження зі справою за уточненою позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_1, як такі, що стосуються одного предмета спору.

В ході судового розгляду ОСОБА_1 заперечувала проти задоволення позовних вимог позивачів, посилаючись на те, що право власності на земельну ділянку набуто нею законно, на підставі державного акту, виданого їй з додержанням вимог законодавства. При передачі їй земельної ділянки у приватну власність землевпорядна організація відповідно до ст.107 ЗК України встановила межі за фактичним використанням земельної ділянки. Крім того, відповідач зазначила,що позивачами пропущено строк позовної давності для пред'явлення до неї вказаного позову.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено частково. Частково скасовано рішення ХХІ сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 28 квітня 2004 року «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині п. 1.58 Додатку №1 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 685, 67 кв.м по АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 серії ХР №046619 від 26.11.2004 року, виданий на ім'я ОСОБА_1 У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_6, а також у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 - відмовлено.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року доповнено основне рішення, а саме: скасовано реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 685, 67 кв.м. по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_4 судові витрати по 54 грн. кожній, а також витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 2024 грн. кожній.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2013 року про прийняття до провадження змінених позовних вимог ОСОБА_4 та об'єднання їх в одне провадження з вимогами інших позивачів, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції від 29 травня 2014 року скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження по цивільній справі у зв'язку із порушенням строку позовної давності.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права.

Колегія суддів розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення ОСОБА_1, представника ОСОБА_4, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та частково скасовуючи рішення ХХІ сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 28 квітня 2004 року «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» в частині п. 1.58 Додатку №1 щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 685, 67 кв.м по АДРЕСА_2, визнаючи недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2 серії ХР №046619 від 26.11.2004 року, виданий на ім'я ОСОБА_1,скасовуючи реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 685, 67 кв.м. по АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_1 суд виходив з того, що виготовлення Державного акту на право власності на земельну ділянку проводилось з порушенням вимог земельного законодавства по встановленню меж земельних ділянок в натурі та їх закріплення межовими знаками, без врахування того, що земельна ділянка яка передана у власність ОСОБА_1 не відповідає розміру земельної ділянки, яка значиться у право установчих документах.

Однак, із такими висновками районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки ці висновки суперечать матеріалам цивільної справи та не ґрунтуються на законі.

Так, згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст. 10, 59, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У відповідності до ч.І ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, п.34 ст. 26 та ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин відноситься до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад та здійснюється на сесіях цих рад шляхом прийняття рішень. Згідно ст. 59 вказаного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, окрім випадків, передбачених цим Законом.

Ухвалюючи рішення, суд не врахував, що Земельний кодекс України визначає склад і категорії земель, суб'єктів права власності та постійного користування земельною ділянкою, їх права та обов'язки, способи захисту їх прав, передбачає підстави і порядок набуття права власності (користування) земельними ділянками та встановлює правовий режим земель залежно від їх цільового призначення (ст. ст. 18, 19, 38, 40, 78, 80, 92, 95, 96, 120, 152 ЗК України, дія якого поширюється на правовідносини, які виникли після 1 січня 2002 року.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 21 травня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, реєстровий номер 578 (а.с.53-54 т.6).

На підставі рішення ХХІ сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 28 квітня 2004 року «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» відповідно п. 1.58 Додатку №1 ОСОБА_1 була передана у власність земельна ділянка площею 685, 67 кв.м по АДРЕСА_2 з видачею державного акту на право власності на земельну ділянку від 26.11.2004 року (а.с.63-64 т.6).

Державний акт, виданий на ім'я ОСОБА_1 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 79133 (а.с.61 т.6).

Судом також встановлено, що земельна ділянка площею 594 кв.м. зареєстрована за домоволодінням по АДРЕСА_2 на підставі рішення Жовтневого райвиконкому № 50 від 14.10.1948 року, в тому числі лишки землі 41 кв.м. залишені у тимчасовому користуванні (а.с.45 т.6).

При виготовленні технічної документації по АДРЕСА_2 державним підприємством «Східгеоінформ» за дорученням Головного управління земельних ресурсів Харківської міської ради було встановлено, що площа земельної ділянки за цією адресою становить 685,67 кв.м. При цьому було встановлено, що різниця у площі виникла за рахунок точності вимірів та її обчислення (а.с.33 т.6).

Вказана технічна документація по встановленню в натурі меж по фактичному землекористуванню для надання та відведення земельної ділянки площею 685,67 кв.м. у приватну власність ОСОБА_1 погоджена з управлінням містобудування та архітектури Харківської міської ради та головним управлінням земельних ресурсів Харківської міської ради (а.с.69,70)..

Конфігурація земельної ділянки по АДРЕСА_2, її розмір, межівники на планах в технічній документації інвентаризаційної справи № 43345, в плані меж земельної ділянки державного акту ОСОБА_1 має чіткі рівні, а не ламані лінії. Таку ж конфігурацію мала земельна ділянка і при узгодженні меж в натурі під час виготовлення технічної документації.

Як на підставу визнання недійсним державного акту, суд посилався на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 04.10.2013 року Харківського науково дослідного інституту судових експертиз ім..засл.проф.М.С.Бокаріуса про те, що при порівнянні лінійних розмірів земельної ділянки вказаних у технічних документах по АДРЕСА_2 зі сторони земельної ділянки АДРЕСА_1 не відповідає фактичним лінійним розмірам.

Проте, суд не врахував, якщо дійсно є порушення меж між земельними ділянками сторін, то це є підставою для вирішення спору про поновлення порушеного права, а не визнання Державного акту на землю недійсним.

В той же час, суміжна земельна ділянка, що знаходиться по АДРЕСА_1, якою користуються позивачі, і як вбачається із інвентаризаційної справи, відповідно до Договору від 16 липня 1927 року про право забудування земельної ділянки, що знаходиться к м.Харкові на розі Жутовської та Безімянної вулиць і передана у користування ОСОБА_8 становила 697 кв.м. Відповідно висновку про реєстрацію домоволодіння від 16 лютого 1947 року площа земельної ділянки за цією адресою вказана 678 кв.м. Власниками на той час вказаного домоволодіння були ОСОБА_9 - ? частини та ОСОБА_10 - ? частини. Із викопіровки земельної ділянки від 1955 року площа земельної ділянки за вказаною адресою значиться 694 кв.м.(аркуш 6-12, 59 копії інвентаризаційної справи).

Відповідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04.10.2013 року Харківського науково дослідного інституту судових експертиз ім..засл.проф.М.С.Бокаріуса фактична площа земельної ділянки, якою користуються позивачі, по АДРЕСА_1 складає 714 кв.м. (а.с.239 т.1).

Крім того, як вбачається із копій право установчих документів та витягу з реєстрації прав власності позивач ОСОБА_2 набула право власності на 4/12 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.03.2008 року, а ОСОБА_4 на 4/12 частин у цьому ж будинку на підставі договору дарування від 09.04.2008 року (а.с.59,65-66).

Тобто на момент набуття позивачами право власності на нерухоме майно діяли норми Земельного законодавства, якими, зокрема статтею 116 Земельного Кодексу України, 2002 року передбачено, що громадяни набувають прав на землю на підставі права власності та права користування земельними ділянками шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування на підставі договору оренди.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного Кодексу власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема, шляхом визнання прав або відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Доказів того, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули на законних підставах право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 матеріали справи не містять, а тому їх твердження про те, що відповідачем ОСОБА_1 порушуються їх права як землекористувачів не ґрунтуються на наданих доказах та вимогах законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.

Згідно копії технічної документації по встановленню меж земельної ділянки та оформлення права власності на неї ОСОБА_1 по АДРЕСА_2, вбачається, що відведення земельної ділянки відбулося із отриманням всіх необхідних дозволів та погоджень без порушення норм чинного законодавства (т.5).

Як убачається із акту погодження межі земельної ділянки від 10 липня 2003 року позивач ОСОБА_3 та ОСОБА_11, яка на той час була власником частини житлового будинку по АДРЕСА_1 надали згоду про погодження відрізку межі визначеної землевпорядною організацією між земельними ділянками по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2 (а.с.52).

Крім того до акту, який підписали ОСОБА_3 та ОСОБА_11, додано завірений печатками план земельної ділянки з встановленням точок, які позначені на плані меж.

Тому доводи ОСОБА_3 про порушення його прав землекористувача є безпідставними.

Оскільки при прийнятті міською радою, яка є власником усіх земель в місті Харкові, законного рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки та видачу відповідного державного акту прав позивачів порушено не було, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3

Разом з тим доводи апеляційної скарги в частині скасування ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 17.12.2013 року про прийняття до провадження змінених позовних вимог ОСОБА_4 та об'єднання їх в одне провадження з вимогами інших позивачів та про закриття провадження по цивільній справі у зв'язку із порушенням строку позовної давності не ґрунтуються на вимогах норм цивільного процесуального закону, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення та додаткове рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: Управління Держкомзему у м. Харкові, Територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради про визнання приватизації земельної ділянки недійсною, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Харківської міської ради, третя особа: Управління Держкомзему у м. Харкові про часткове скасування рішення Харківської міської ради, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді