Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/4869/14 Головуючий у 1-й інстанції: Смолка І.О.

Суддя-доповідач: Кухар С.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2014 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, судді:Белки В.Ю.

суддів:Ломейко В.О.

Кухаря С.В.

при секретаріОстащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 20.12.2007 року між ним і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 було укладено попередній договір купівлі - продажу № 1.

Згідно з умовами попереднього договору, позивач з відповідачем в подальшому зобов'язались укласти договір купівлі-продажу 50% одноповерхового будинку на базі відпочинку «Любава», НОМЕР_1, літ.0-1, загальною площею 72,8 кв.м., вартістю 309 500 грн.

20 січня 2009 р. була укладена додаткова угода №1 до попереднього договору, якою передбачалось, що у випадку відсутності заперечень щодо умов договору купівлі продажу позивач має протягом трьох днів з моменту отримання проекту договору сплатити відповідачу готівкою 90% вартості нерухомості.

На виконання вищевказаної умови 10.02.2009 року позивачем було передано відповідачу грошові кошти в сумі 278 550,00 грн., що було зафіксовано розпискою.

Проте відповідачем було порушено зазначені умови договору з передачі йому об'єкту нерухомості.

07.08.2013 року апеляційним судом Запорізької області було прийнято рішення, яким було стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 278 550 грн.

Посилаючись на ст.ст. 202, 536, 1048, 1212 ЦК України, позивач просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на свою користь проценти за користування безпідставно набутою грошовою сумою у розмірі 130 036,20 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2014 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 309, 310 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення являється невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як встановлено судом, 20.12.2007 року між ним і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 було укладено попередній договір купівлі - продажу № 1.

Згідно з умовами попереднього договору, позивач з відповідачем в подальшому зобов'язались укласти договір купівлі-продажу 50% одноповерхового будинку на базі відпочинку «Любава», НОМЕР_1, літ.0-1, загальною площею 72,8 кв.м., вартістю 309 500 грн.

20 січня 2009 р. була укладена додаткова угода №1 до попереднього договору, якою передбачалось, що у випадку відсутності заперечень щодо умов договору купівлі продажу позивач має протягом трьох днів з моменту отримання проекту договору сплатити відповідачу готівкою 90% вартості нерухомості.

На виконання вищевказаної умови 10.02.2009 року позивачем було передано відповідачу грошові кошти в сумі 278 550,00 грн., що було зафіксовано розпискою.

Після передачі грошових коштів 11.02.2009 року сторонами було підписано договір купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна та складено акт прийому-передачі до нього від 11 лютого 2009 року.

Проте відповідачем було порушено зазначені умови договору з передачі йому об'єкту нерухомості, внаслідок чого він був вимушений звернутися до Якимівського районного суду Запорізької області з позовною заявою про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним.

26.03.2012 року Якимівським районним судом Запорізької області було ухвалено рішення про відмову у позові, рішення залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 09.08.2012 року.

Зазначеним судовим рішенням було встановлено та підтверджено відповідачем факт передання грошової суми 278 550 грн. за договором, який у наступному не було визнано дійсним (неукладений правочин).

В січні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення безпідставно набутої грошової суми.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19.06.2013 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на його користь безпідставно набуту грошову суму в розмірі 278 550 грн., інфляцію у сумі 67 130,55грн.; 3% річних у сумі 32 991,00 грн.

07.08.2013 року апеляційним судом Запорізької області було прийнято рішення, яким в частині стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 безпідставно набутих грошових коштів у сумі 278 550 грн. рішення суду першої інстанції було залишено без змін, а в іншій частині рішення скасовано і в позові відмовлено, з підстав неможливості застосування ст. 625 ЦК України до даних правовідносин.

Посилаючись в даній справі на інші підстави - ст.ст. 202, 536, 1048, 1212 ЦК України, позивач просив суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 на свою користь проценти за користування безпідставно набутою грошовою сумою у розмірі 130 036,20 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції послався на неможливість застосування до даних правовідносин ст. 625 ЦК України, встановлену вказаним рішенням апеляційного суду Запорізької області від 07.08.2013 року, при цьому не звернувши уваги на те, що позивач як на підставу позову не посилався і не просив задовольнити позов з підстав ст. 625 ЦК України.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції послався також на неможливість застосування до даних правовідносин ст. 1048 ЦК України оскільки ОСОБА_6 не брала на себе обов'язок сплатити гроші, що встановлено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 07.08.2013 року, і цей факт не потребує доказування з підстав ч. 3 ст. 61 ЦК України.

З таким висновком не погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Застосовуючи вказану норму закону суд попередньої інстанції не звернув увагу на те, що доказуванню не підлягають з вказаних підстав лише обставини, які сторонами і не оспорюються в даній справі, а висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності чи відсутності обов'язку сплати грошей за договором не є обставиною, а є правовим аналізом неможливості застосування ст. 625 ЦК України. При цьому апеляційний суд Запорізької області в своєму рішенні від 07.08.2013 року не робив правовий аналіз щодо застосування (чи не застосування) до цих правовідносин ст. 1048 ЦК України.

Таким чином фактично суд усунувся від мотивування підстав з яких позивач просив задовольнити позов, і прийняв помилкове рішення.

Вказаними судовими рішеннями встановлено і не оспорюється сторонами, що ОСОБА_6 отримала від позивача кошти в якості майбутньої оплати за договором купівлі-продажу, зберігала їх, але договір купівлі-продажу у належній формі укладено не було, тобто зобов'язання щодо укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_6 не виконані, отже кошти в сумі 278 550 грн. були отримані нею та використовувались тривалий час безпідставно.

Так, правові наслідки порушення зобов'язання визначені у ст. 611 ЦК України та є способами захисту судом цивільних прав та інтересів сторін у зобов'язанні відповідно до ст. 16 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України встановлено зобов'язання повернути потерпілому майно, яке особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За ч. 2, 3 цієї статті, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

За ч. 2 цієї статті, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

ОСОБА_6 отримала кошти без достатньої правової підстави, адже була обізнана про те, що договір купівлі-продажу приміщення не може бути укладений у належній формі через відсутність у неї правовстановлюючих документів, користувалась цими грошима з моменту їх отримання, отже у цьому випадку настають наслідки, передбачені ст. ст. 1212- 1214 ЦК України.

Оскільки об'єктом безпідставного збереження були грошові кошти, за весь період безпідставного використання таких грошових коштів набувач має сплатити проценти. Розмір і порядок сплати процентів визначається відповідно до положень статті 536 ЦК України, яка сама по собі не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, а відсилає до врегулювання цих правовідносин договором або законом. Розмір процентів за користування грошовими коштами може визначатися за правилами ст. 1048 ЦК України (у розмірі облікової ставки НБУ).

Встановивши фактичне безпідставне отримання відповідачем грошових коштів, суд першої інстанції помилково не взяв до уваги наведені вище положення закону, які регулюють правовідносини щодо майна, набутого без достатньої правової підстави.

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі в сумі 130036,20 грн., розрахунок якої відповідачем не оспорювався.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.01.2014 року (справа №6-34195св13) та від 08.10.2014 року (справа №6-24488св14).

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів. -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2014 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 проценти за користування безпідставно набутою грошовою сумою в розмірі 130036,20 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: