КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-15529/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.10.2012 р. № 0003111705 та № 003101705.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2013 року в задоволені адміністративного позову - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою Постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати в повному обсязі Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2013 року. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за період з 01.07.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки № 3004/17-10/НОМЕР_2 від 24.09.2012 р., в якому встановлені порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 із змінами та доповненнями, та п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу у 2010 р. на загальну суму 1640,99 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 216,15 грн. та у 2011 році на загальну суму 671 845,04 грн. та не перерахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 110 705,11 грн., а також п. 198.6 ст. 198 та п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ із змінами та доповненнями щодо завищення суми податкового кредиту та відповідно заниження суми по датку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 96 120,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: від 30.10.2012 р. № 0003111705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у розмірі 96 120,00 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн., всього 96 121,00 грн.; від 30.10.2012 р. № 003101705, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 110 705,11 грн., та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3 009,14 грн., всього 113 714,25 грн.

Відмовляючи в задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємому періоді позивач мав правовідносини з контрагентами ТОВ «Вершина Мрій» та ПП «Альфатек». За наслідками правовідносин із контрагентом ТОВ «Вершина Мрій», останнім на адресу позивача було виписано податкову накладну № 127 від 10.12.2010 р. на загальну суму 268 897,56 грн.

Однак, договору купівлі-продажу товару, за яким позивачем придбавалися матеріальні цінності в контрагента ТОВ «Вершина Мрій», позивачем до матеріалів справи надано не було.

Відповідно до податкової накладної № 127 від 10.12.2010 р. на загальну суму 268 897,56 грн., вона підписана директором ТОВ «Вершина Мрій» - ОСОБА_4 (що одночасно є також засновником зазначеного контрагента).

За результатами перевірки ТОВ «Вершина Мрій» (Акт ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя), місцезнаходження товариства не встановлено, а згідно наданих пояснень керівника (засновника та директора) ТОВ «Вершина мрій» ОСОБА_4 від 01.02.2011 року, останній зазначив, що підприємство було переоформлене на нього за грошову винагороду, при перереєстрації ТОВ «Вершина мрій» на його ім'я, документи фінансово-господарської діяльності підприємства йому не були передані, цілей ведення фінансово-господарської діяльності та отримання від такої діяльності прибутку він не переслідував (не здійснював придбання та реалізацію товарів (робіт, послуг), не заключав договорів з підприємствами-контрагентами, не виписував та нікому не передавав бухгалтерські документи ТОВ «Вершина Мрій», також нікого не уповноважував це робити, ніякої фінансово-господарської діяльності, як директор підприємства, не вів, про місцезнаходження документів та печатки підприємства він нічого не знає.

Крім того, за наслідками такої перевірки контрагента позивача ТОВ «Вершина Мрій», було встановлено відсутність в останнього будь-якого майна, виробничих ресурсів, автомобільного транспорту, трудових ресурсів, складських приміщень та іншого, що є необхідним для здійснення такого виду діяльності (продажу у великих обсягах шкіри великої рогатої худоби, шкіри коней, інше)..

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Судом першої інстанції встановлено, що при здійсненні ТОВ «Вершина Мрій» фінансово-господарської діяльності була відсутня дійсна воля і волевиявлення директора Товариства, а відповідно всі операції на підставі первинних бухгалтерських документів, та будь-які угоди та податкові декларації ТОВ «Вершина Мрій» підписані від імені ОСОБА_4 є, згідно ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивними правочинами, які вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися такими правочинами.

Тобто, фінансово-господарська діяльність контрагента позивача ТОВ «Вершина Мрій» здійснювалася поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ «Вершина Мрій», а фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Вершина Мрій» та контрагентами - є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 30.10.2012 р. № 003101705, колегія суддів зазначає наступне

Так, згідно ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. «а» п.19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичний осіб» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, утому числі при застосування права на податковий кредит.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведенням податкової політики.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Також, відповідно до ст.177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1); об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (пункт 177.2); до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4); фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару (пункт 177.10).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ні позивачем ні контрагентом ТОВ «Вершина Мрій» не було надано до перевірки належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань по правовідносинах між ними (первинна документація від імені ТОВ «Вершина Мрій» підписувалась не вповноваженою особою, а саме підприємство було зареєстровано в порушення вимог ЦКУ, не мало жодних трудових та господарських ресурсів, та діяло з метою прикриття незаконної діяльності), а тому за наслідками перевірки позивача, відповідачем було правомірно встановлено порушення позивачем вимог ч. 3 ст. 13 р. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. № 13-92 із змінами та доповненнями, та п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2756-VІ із змінами та доповненнями щодо заниження чистого доходу перевіряємого періоду внаслідок віднесення до складу валових витрат, сум сплачених за правовідносинами з ТОВ «Вершина Мрій».

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 11.12.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді Н.В. Безименна

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Безименна Н.В.

Кобаль М.І.