АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 33/796/1395/2014 Головуючий в апеляційній інстанції: Кравченко С.І.
Категорія: ст. 294 КУпАП Доповідач: Бець О.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
5 грудня 2014 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва Бець О.В., за участю особи, яка подала заяву ОСОБА_3, прокурора відділу прокуратури м. Києва АндрущенкоО.С., розглянувши заяву ОСОБА_3 про перегляд судового рішення, а саме постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2009 р., відносно ОСОБА_3, якою ОСОБА_3 визнано винним в порушенні п. «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією»,
В С Т А Н О В И В :
Постановою судді Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2009 року протест прокурора Оболонського району м. Києва на постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2009 року задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_3, на зазначену постанову, задоволено частково, постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2009 року, якою закрито провадження по справі у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення - скасовано, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, працюючого суддею Шевченківського районного суду м. Києва було визнано винним в порушенні спеціальних обмежень спрямованих на попередження корупції, передбачених п. «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» та закрито провадження по даній справі у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Постанова Апеляційного суду м. Києва від 12.11.2009 р. мотивована тим, що з урахуванням наявних по справі доказів і оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_3, будучи суддею Шевченківського районного суду м. Києва, тобто особою уповноваженою на виконання функцій держави, вчинив порушення спеціальних обмежень, спрямованих на попередження корупції, передбачених п. «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією», які виразилися у неправомірному втручанні у діяльність інших державних органів та посадових осіб, з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень, за яке передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 8 цього Закону.
24 жовтня 2014 року ОСОБА_3, в порядку ст. 8 КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, звернувся до Апеляційного суду м. Києва з заявою на перегляд судового рішення, а саме постанови Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2009 року, щодо нього, вважаючи, що у зв'язку зі змінами в законодавстві на сьогоднішній день з'явились законні підстави для перегляду постанови апеляційного суду, оскільки ніякого мотиву з його боку, тим більше корисливого, судом апеляційної інстанції на той час не було встановлено.
Крім того, як вважає ОСОБА_3, апеляційний суд прийняв зовсім нову постанову, тобто фактично діяв як суд першої інстанції та в нього не було можливості, згідно чинного національного законодавства, оскаржити її до вищестоящого суду, що, на його думку, суперечить нормам ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 2 Протоколу № 7 до вказаної Конвенції.
Також заявник в заяві зазначає про те, що диспозиція норми, визначеної пунктом «б» частини 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р. на час визнання його винним у вчиненні правопорушення, пов'язаного з корупцією, була в подальшому інтерпретована в ст. 172-2 КУпАП у дещо зміненому вигляді. Проте, 18.04.2013 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією», який набрав чинності 17.05.2013 р. та яким статтю 172-2 було виключено з Кодексу України про адміністративні правопорушення. А тому, посилаючись на ст. 8 КУпАП, яка передбачає, що закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчиненні до видання цих законів, вказує на те, що вищевказаним Законом від 18.04.2013 р. скасована норма - правонаступниця тієї норми, за якою заявника незаконно притягнули до адміністративної відповідальності, а за загальними принципами судочинства людина не може бути винною в правопорушенні, якого наразі не існує.
Заслухавши пояснення ОСОБА_3, який підтримав подану ним заяву та просив її задовольнити в повному обсязі, а саме постанову Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2009 року щодо нього скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, доводи прокурора, який взагалі заперечував проти розгляду даної заяви саме Апеляційним судом м. Києва та просив закрити провадження без розгляду по суті, а заяву повернути ОСОБА_3, оскільки минуло вже 5 років після винесення постанови, яка оскарженню не підлягає, перевіривши матеріали адміністративної справи, вважаю, що заява про перегляд судового рішення задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, а тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне розглянути заяву ОСОБА_3 по суті, надавши йому право в доступі до правосуддя.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Під час розгляду заяви ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції встановлено, що останнього було притягнуто судом до адміністративної відповідальності за пунктом «б» частини 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р.
В судовому засіданні ОСОБА_3 вказав про те, що диспозиція норми, визначеної пунктом «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р. на час визнання його винним у вчиненні правопорушення, пов'язаного із корупцією, була викладена наступним чином: неправомірне втручання, з використанням свого посадового становища, у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень. У подальшому, з прийняттям нового антикорупційного законодавства, ця норма знайшла своє місце в ст. 172-2 КУпАП у дещо зміненому вигляді та стала передбачати адміністративну відповідальність за порушення обмежень щодо використання службового становища з одержанням за це неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. Тобто, в якості обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони вказаного правопорушення законодавець передбачив корисливий мотив суб'єкта.
Однак з даним твердженням заявника суд апеляційної інстанції погодитися не може, оскільки вище наведене твердження не ґрунтується на нормах закону, є необґрунтованим та не відповідає дійсності.
Так диспозицією пункту «б» частини 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р. передбачено, що державний службовець, який є посадовою особою, не має права неправомірно, використовуючи своє посадове становище, втручатися у діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити виконанню ними своїх повноважень.
На відміну від диспозиції пункту «б» частини 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р., диспозицією ст. 172-2 КУпАП передбачено порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб.
Предметом адміністративного правопорушення, яке передбачено ст. 172-2 КУпАП, є неправомірна вигода, розмір якої не повинен перевищувати встановленої Законом.
З об'єктивної сторони вказане правопорушення характеризується діянням у формі прийняття особою неправомірної вигоди. При цьому виконання або невиконання в інтересах іншої особи будь-яких дій з використанням службового становища не є обов'язковою об'єктивною ознакою.
Підводячи підсумок та характеризуючи обидва правопорушення, що містять ознаки корупції, слід зазначити, що дійсно як п. «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р., так і ст. 172-2 КУпАП встановлюють для суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення спеціальні обмеження, однак об'єктивна сторона кожного із цих правопорушень кардинально різна.
Таким чином твердження заявника про те, що ст. 172-2 КУпАП є правонаступницею п. «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5.10.1995 р. є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3, використовуючи свій статус судді, перешкоджав проведенню обшуку в приміщенні квартири АДРЕСА_1, в рамках кримінальної справи № 7700120, відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва, обшук проводили співробітники ДПІ у Подільському районі м. Києва, спільно зі співробітниками управління Служби Безпеки України та висловлював на адресу працівників правоохоронних органів погрози, при цьому ключової характеризуючої ознаки об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ст. 172-2 КУпАП в діях ОСОБА_3, яка проявляється в отриманні неправомірної вигоди, не встановлено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Крім того, такого поняття в Кодексі про адміністративні правопорушення, як правонаступництво однієї статті після іншої норми, діюче адміністративне законодавство не містить.
Отже на підставі вище викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що в діях ОСОБА_3, на час розгляді апеляції, був відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-2 КУпАП, а тому виключення ст. 172-2 КУпАП на підставі Закону № 221-VII від 18.04.2013 р., не може впливати на застосування до останнього ст. 8 КУпАП (чинність закону про відповідальність за адміністративні правопорушення).
Крім того, як зазначено в постанові Апеляційного суду м. Києва від 12.11.2009 р., яка винесена більше п'яти років тому назад, відповідно до ст. 294 КУпАП, вона є остаточною й оскарженню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, -
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити ОСОБА_3 в задоволенні його заяви на перегляд судового рішення, а саме постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 листопада 2009 року, якою постанову судді Оболонського районного суду м. Києва від 2 жовтня 2009 року, якою закрито провадження по справі у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення - скасовано, а ОСОБА_3 визнано винним в порушенні спеціальних обмежень спрямованих на попередження корупції, передбачених п. «б» ч. 3 ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» та закрито провадження по даній справі у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя
Апеляційного суду м. Києва БецьО.В.