Справа № 0907/2-3/11
Провадження № 2/344/1/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 грудня 2014 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого Бородовського С.О.
за участі секретаря Гупан Х.М.
представників позивача Маланюк О.Я. та Івашутіна В.В.
відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом приватного підприємства "Бештау-тур" до ОСОБА_3 про зобов`язання передати річ, стягнення не отриманого прибутку, -
ВСТАНОВИВ:
До Івано-Франківського міського суду звернулось ПП "Бештау-тур" з позовом до ОСОБА_3 про зобов`язання передати річ, стягнення не отриманого прибутку, відшкодування шкоди. В позові вказано, що відповідача було прийнято на роботу водієм автобуса, з якого він самовільно зняв бортовий комп`ютер, задній ліхтар, забрав комплект ключів та технічний паспорт. Внаслідок зазначених дій позивач вважає, що йому було завдано майнову шкоду, а тому просив суд зобов`язати відповідача повернути самовільно зняті речі, відшкодувати вартість ключів та техпаспорту, стягнути з відповідача втрачену вигоду у зв`язку з неможливістю використовувати автобус.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити. Представник Маланюк О.Я. надав суду пояснення, що органом внутрішніх справ відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо відповідача за заявою позивача щодо фактів самовільного зняття бортового комп`ютера та ліхтаря, а тому представник вважає, що зазначений факт встановлено відповідною постановою, в якій також вказано, що відповідач надав працівникам міліції пояснення, в яких визнав вчинення ним відповідних дій.
Відповідач повторно не з`явився в судове засідання.
Судом встановлено наступні обставини.
23/02/2005 р. відповідача прийнято на роботу до позивача на посаду водія.
Представник позивача Івашутін В.В. надав суду пояснення про те, що відповідачеві було встановлено заробітну плату в розмірі мінімальної заробітної плати на той період з доплатою за кілометраж за відповідним тарифом.
23/05/20105 р. позивач та відповідач уклали договір про повну матеріальну відповідальність відповідача за надані йому матеріальні цінності.
Однак документу про передання позивачем відповідачеві на зберігання автобуса, бортового комп`ютера та заднього ліхтаря суду не надано.
Крім цього трудове законодавство, яке було чинне на момент укладення зазначеного договору про повну матеріальну відповідальність не передбачало можливості для сторін в укладенні зазначеного договору з водієм автобуса. Таким чином правових підстав для сторін в укладенні вказаного договору не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 року № 14 роз`яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП України), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір.
В ст. 135-1 КЗпП України вказано, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
В ст. 135-1 КЗпП України вказано, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24. Відповідно до п. 1 вказаного переліку договори про повну матеріальну відповідальність не підлягають укладенню з водіями автобусів, які перевозять пасажирів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 133 КЗпП України у відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть працівники - за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.
В судовому засіданні представник позивача, директор ПП «Бештау-тур» надав суду пояснення про те, що оплата праці відповідача визначена при прийнятті його на роботу і складала мінімальний розмір заробітної плати з додатковою виплатою за тарифами проїзду кілометражу з рейсу.
Інформації щодо середнього місячного заробітку відповідача позивач суду не надав та не надав інформації для її обчислення чи перевірки. Однак в даній категорії справ надання вказаної інформації суду є обов`язком позивача відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України. Позивачу роз`яснено судом його обов`язок за ст. 131 ЦПК України надати суду усі докази, якими він обґрунтовує позов і роз`яснено наслідки не здійснення вказаного обов`язку своєчасно.
При цьому в ст. 11 ЦПК України вказано, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Позивач не подав суду жодного доказу того, що середня заробітна плата відповідача перевищувала мінімальну заробітну плату.
На момент звернення позивача до суду мінімальна заробітна плата в Україні складала 310,00 гривень.
Тому при вирішенні спору врахуванню підлягає мінімальний розмір заробітної плати на момент звернення позивача до суду.
Необхідно вказати, що за приписом п. 1 ч. 1 ст. 133 КЗпП України з відповідача працівника не може бути стягнуто грошових коштів, його не може бути зобов`язано передати позивачеві на відшкодування шкоди грошових коштів або товарів як просить позивач більше ніж на суму 310 гривень. Оскільки відповідно до ч. 4 ст. 22 ЦК України відшкодування шкоди може здійснюватись і в натурі. Тому позов про відшкодування шкоди працівником ОСОБА_3 працедавцю ПП «Бештау-тур» є обґрунтованим в частині стягнення саме шкоди, а не як просить позивача про стягнення збитків та іншого зобов`язання щодо її відшкодування більше ніж розмір встановлений законом. В іншій частині позов є необґрунтованим.
При цьому позов є повністю необґрунтованим в частині прохання стягнути з відповідача неодержаний прибуток, що відповідно до ст. 22 ЦК України входить до складу поняття збитків, а не шкоди. Так само з працівника не може бути стягнуто неотриману вигоду чи неодержавний прибуток відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 133 КЗпП України.
Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак жодного доказу засудження відповідача за вчинення злочину проти майнових прав позивача суду не надано, вказані пояснення представників позивача із зазначенням постанови органу міліції є лише їх припущеннями; пояснення відповідача працівникам міліції не є доказами вчинення ним злочину. Отже зазначені повідомлення представників позивача є лише їх припущеннями, що не можуть бути оцінені як докази. При цьому відповідно до п. 1 ст. 159 ЦПК України проголошено принцип безпосередності судового розгляду. Отже пояснення або показання особи має бути повідомлено суду саме відповідною особою.
Крім зазначеного позивач надав суду копію договору, відповідно до якої він та приватне підприємство «Правнича фірма» Правова допомога» уклали договір про надання позивачеві юридичної допомоги в справі за позовом до відповідача на суму 500 гривень. Також суду надано копію документу про сплату позивачем вказаних коштів за зазначеним договором.
У зв`язку із зазначеним позивач просить стягнути з відповідача 500 гривень за надання юридичних послуг.
Відповідно до п. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Оскільки відповідно до національного законодавства юридична особа не може бути визнана фахівцем в галузі права, а суду не надано жодного доказу того, що до складу відповідної юридичної особи входили фахівці в галузі права і саме вони надали правові послуги позивачеві, отже суду не надано жодного доказу того, що правову допомогу надано саме фахівцем в галузі права і відповідно до ст. 84 ЦПК України її може бути компенсовано позивачу. При цьому суд враховує, що відповідно до п. 2 ст. 84 ЦПК України встановлено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, що встановлюється законом. При цьому суду не надано жодного доказу щодо фактубезпосереднього надання відповідної правової допомоги на підставі договору, не вказано, які саме послуги було фактично надано, яка їх конкретна вартість, яка їх сумарна вартість, яким документом посвідчено передачу і приймання робіт щодо складання позову, оскільки відповідно до ст. 837 ЦК України складення позову є видом робіт, а не послуг. А тому відповідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» у суду відсутня можливість перевірити не перевищення граничних показників компенсації вартості юридичних робіт і послуг.
Отже позивач не довів суду правових підстав для компенсації витрат на правову допомогу.
Так, відповідно п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 231000 гривень збитків, відшкодувати шкоду шляхом зобов`язання передати товару вартістю і на суму 6247 гривень, стягнути з відповідача 1800 гривень шкоди, з яких задоволено лише стягнення в сумі 310 гривень. Отже з урахуванням співвідношення оцінки зверненого до суду прохання позивача і фактично задоволених судом прохань, позивачеві підлягає компенсація витрат на сплату судового збору в сумі 3 гривні.
Необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 ст. 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
В п. 2 ст. 13 ЦК України зазначено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 3 ст. 13 ЦК України).
В п. 6 ст. 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
З огляду на наявність в матеріалах провадження позову відповідача до позивача про стягнення з позивача грошових коштів, звернення позивача до суду обумовлено не дійсним захистом його прав, а, створенням штучної, безпідставної, необґрунтованої заборгованості відповідача перед позивачем. Оскільки під час судового розгляду даного позову судом встановлено, що його обґрунтовано правовими підставами лише в незначній частині прохань позивача.
Однак стягнення з відповідача грошових коштів без належних на те правових підстав призвело б до порушення його прав власності на відповідне майно. В свою чергу відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Неприпустимість порушення права особи на житло була констатована Європейським судом з прав людини від 16 травня 2013 року в справі "Максименко та Герасименко проти України" за заявою № 49317/07.
Відповідно до зазначеного та на підставі ст. ст. 10, 60, 131 ЦПК України суд, -
УХВАЛИВ:
позов задовольнити частково;
стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного підприємства "Бештау-тур" 310 гривень шкоди, 3 гривні судового збору, в іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.
Головуючий С.О. Бородовський