Судове рішення #39983419


ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


"08" грудня 2014 р.Справа № 916/2232/14

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сидоренка М.В.

суддів Аленіна О.Ю., Величко Т.А.

при секретарі судового засідання Галузінському Н.О.


за участю представників сторін:

від Фонду комунального майна Южненської міської ради - Ярмольчук Т.О.

від фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - ОСОБА_3., ОСОБА_4

від прокуратури - не з'явився


розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

на рішення господарського суду Одеської області від 24.10.2014 р.

у справі № 916/2232/14

за позовом прокурора міста Южне в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Южненської міської ради

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про розірвання договору оренди, зобов'язання повернути нежитлові приміщення та стягнення 18382,53 грн.

та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача Фонду комунального майна Южненської міської ради

про визнання недійсним пункту договору оренди,


В С Т А Н О В И В :


Рішенням господарського суду Одеської області від 24.10.2014 р. (колегія судді у складі: головуючий суддя Панченко О.Л., судді: Демешин О.А., Зайцев Ю.О.) позовні вимоги прокурора міста Южне задоволено частково: стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі також - ФОП ОСОБА_3, Відповідач, Скаржник) на користь Фонду комунального майна Южненської міської ради (далі також - Позивач, Фонд) заборгованість з орендної плати у сумі 11257,95 грн., пеню у сумі 781,34 грн., штраф у сумі 440,26 грн., інфляційні витрати у сумі 1546,42 грн., 3 % річних у сумі 356,56 грн.; розірвано укладений 04.01.2010 р. між сторонами договір № 11-63-23 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності Южненської міської територіальної громади (далі також - Договір); зобов'язано Відповідача повернути Позивачу нежитлові приміщення № 207-1, 207-2, загальною площею 45,50 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та балансова вартість яких складає 81044,15 грн. Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 до Державного бюджету України судовий збір у сумі 3206,53 грн. В частині стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 4000 грн. провадження у справі припинено. У задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Вказане рішення прийняте на підставі висновків місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості з орендної плати, пені, штрафу, інфляційних витрат і 3 % річних у вищезазначених сумах та їх підтвердженість Договором, розрахунками та іншими доказами у справі. У частині стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 4000 грн. провадження у справі припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку зі сплатою ним даної суми боргу на момент розгляду спору. У задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним пункту 3.7 Договору ФОП ОСОБА_3 відмовлено через необґрунтованість цієї вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ФОП ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову скасувати та в цій частині прийняти нове, яким задовольнити зустрічний позов, визнавши недійсним пункт 3.7 Договору. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, а викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Так, зокрема, Скаржник вказує, що зазначений вище пункт Договору, на його думку, суперечить вимогам ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", і саме тому його (пункт) слід визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

У судовому засіданні 08.12.2014 р. представник Позивача просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишивши оскаржуване рішення у вищевказаній частині без змін. Скаржник та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили скасувати оскаржуване рішення суду саме в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 Представник прокуратури міста Южне в судове засідання не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином. Відтак, судова колегія приходить до висновку, що невикористання прокурором свого процесуального права щодо приймання участі в судовому процесі ніяким чином не може бути перешкодою для розгляду спору по суті.

Заслухавши пояснення представників сторін та ФОП ОСОБА_3, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини та матеріали справи, в тому числі наявні у них докази, відповідність викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а, згідно положень ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2010 р. між Фондом комунального майна Южненської міської ради (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Орендар) був укладений договір № 11-63-23 оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності Южненської міської територіальної громади, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування комунальне майно - нежиле приміщення 207-1, 207-2 № 19-Н (далі - Майно), загальною площею 45,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Майно передається в оренду для розміщення майстерні з ремонту одягу (п. 1.3 Договору). Згідно п. п. 3.1, 3.3, 3.6 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням Южненської міської ради, або за результатами конкурсу на право оренди комунального Майна і становить за перший місяць оренди - 631,82 грн.; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (п. 3.1, п. 3.2, п. 3.3 Договору); орендна плата перераховується на рахунок орендодавця щомісяця не пізніше 15 числа місяця.

Пунктом 3.7 Договору сторони узгодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі 1 % від місячної суми орендної плати за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.8 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом більше ніж три місяці, Орендар сплачує штраф у розмірі 5 % від суми заборгованості.

Цей договір укладений строком на 3 роки та діє з 04.01.2010 р. до 04.12.2012 р. включно (п. 10.1 Договору).

Розглянувши вимогу зустрічного позову ФОП ОСОБА_3 щодо визнання недійсним пункту 3.7 Договору з підстави невідповідності даного пункту вимогам ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", місцевий господарський суд, врахувавши, зокрема, те, що Позивачем пеня розрахована у розмірі, який не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, тобто у межах, визначених законодавством України, обґрунтовано відмовив у задоволенні цього зустрічного позову.

Судова колегія погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів ст. 627 ЦК України та відповідно до положень статей 3, 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 3 ЦК України законодавець серед інших загальних засад цивільного законодавства України визначив таку загальну засаду як свобода договору, за приписами частини 3 статті 6 вказаного Кодексу сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 названого вище Закону).

Відтак, положення ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" є спеціальною нормою по відношенню до Цивільного та Господарського кодексів України, які також містять положення щодо неустойки. Як вище згадувалось, абзацом 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Отже, виходячи зі змісту наведеного вище положення ст. 6 ЦК України та ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", сторони вправі встановлювати розмір пені на власний розсуд. Це один із проявів свободи договору, яка встановлена ст. ст. 3, 627 ЦК України. При цьому, враховується відсутність прямої заборони відступити в договорі від положень цього Закону в самому тексті спеціального закону, адже в ст. 3 названого Закону йдеться не про встановлення в договорі розміру пені, а про її обчислення. Також судова колегія зазначає, що така свобода волевиявлення сторін договору не стосується умов, визнаних законом істотними, але оскільки розмір пені не є істотною умовою договору за законом, її розмір може бути змінений за згодою сторін.

Таким чином, положення вищезгаданого Закону не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а лише передбачають обмеження розміру пені, яка підлягає стягненню, тобто сторони мають право встановлювати у договорі розмір пені на власний розсуд, однак до стягнення підлягає лише сума, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Аналогічна правова позиці викладена у пункті 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", пункті 3 Інформаційного листа ВГСУ „Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 „Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" від 27.02.2012 р. № 01-06/224/2012, а також у постанові Верховного Суду України від 28 березня 2006 р. у справі № 48/299.

Відтак, якщо у договорі встановлено розмір пені більший, ніж подвійна облікова ставка НБУ, з метою зменшення цього розміру предметом позову має бути не визнання недійсними певних положень договору, а зменшення розміру пені, що підлягає стягненню чи повернення надмірно сплаченої пені (у випадку, якщо пеня вже була сплачена).

Доводи Скаржника щодо незаконного стягнення судом з Відповідача пені і штрафу у вищезазначених розмірах та посилання на положення ст. 101 ГПК України, згідно якого апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки, не будучи зв'язаним доводами апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зв'язаний вимогами особи, яка подала апеляційну скаргу. При цьому, і в письмових, і в усних поясненнях у судовому засіданні 08.12.2014 р. як представник Відповідача, так і сам ФОП ОСОБА_3 пояснили, що оскаржують рішення Одеської області від 24.10.2014 р. тільки в частині відмови у задоволенні зустрічного позову останнього.

Отже, дослідивши наведені вище положення чинного законодавства, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.


Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, судова колегія, -


ПОСТАНОВИЛА:


Рішення господарського суду Одеської області від 24.10.2014 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова підписана 10.12.2014 р.




Головуючий суддя М.В. Сидоренко


Суддя О.Ю. Аленін



Суддя Т.А. Величко


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація