Справа № 761/28801/14-ц
Провадження №2/761/7939/2014
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
(заочне)
10 листопада 2014 року м. Київ
Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Гриньковської Н.Ю.,
при секретарі Ковтун А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності, -
в с т а н о в и в:
У вересні 2014р. позивач звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовною заявою, в якій поставлено питання про визнання квартири АДРЕСА_1, такою, що придбана під час шлюбу та є сумісною власністю подружжя його - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 А також, визнання за ним права власності в порядку спадкування за законом на вказану квартиру після померлої дружини.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він з ОСОБА_2 з 1974 року перебував у зареєстрованому шлюбі. У 2005 році вони з дружиною інвестували спільні грошові кошти у новозбудований будинок АДРЕСА_1 для отримання квартири. Позивач вказує, що інвестиційний договір було оформлено на його дружину. 29.12.2006 року квартира АДРЕСА_1 була передана його дружині у власність. Однак, документів, на підставі яких можна було б оформити право власності, не було передано, у зв'язку з чим його дружина звернулася до суду за захистом своїх прав. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 19.04.2012 у справі № 2610/8379/2012 було визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Однак, як вказує позивач, вказане рішення суду не було зареєстроване у БТІ та реєстраційній службі з отриманням реєстраційного витягу, оскільки його дружина, з середини 2012 року тяжко захворіла, а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Також позивач зазначає, що після смерті його дружини, відкрилася спадщина, за прийняттям якої він звернувся. Однак, при зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, оскільки право власності, згідно рішення суду, на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 у державному реєстрі не зареєстровано та на теперішній час, не можливо видати свідоцтво про прийняття спадщини, що зумовило позивача звернутися до суду за захистом своїх прав.
Позивач в судове засідання не з'явився, сповіщений належним чином про час та місце слухання справи, однак, через канцелярію суду, повноважним представником позивача було подано заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача, яка позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд позов задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив на підставі поданих позивачем доказів, прийняти рішення згідно чинного законодавства.
У відповідності до вимог ст.224 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував представник позивача.
Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи, приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований 01.06.1974, про що 01.06.1974 складено відповідний актовий запис №1843, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб, виданого 09.09.2014 міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області серії НОМЕР_1 (а.с.8). Після реєстрації шлюбу, прізвище подружжя: чоловіка - «ОСОБА_1», дружини - «ОСОБА_2».
Як вказував позивач у позовній заяві, у 2005 році вони з дружиною інвестували спільні кошти у новозбудований будинок АДРЕСА_1 для отримання квартири. Інвестиційний договір було оформлено на його дружину. 29.12.2006 року будинок АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію та квартира №1 була передана його дружині у власність та користування. Однак, документів, на підставі яких можна було б оформити право власності, їм передано не було, у зв'язку з чим його дружина звернулася до суду.
Так, рішенням Шевченківського районного судум.Києва від 19.04.2012 у справі №2610/8379/2012 позов ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «Техбудлізінг», Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання права власності задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, в решті позовних вимог відмовлено (а.с.4-5).
Зокрема, вказаним рішенням суду встановлено, що закінчений будівництвом об'єкт - житловий будинок по АДРЕСА_1 був прийнятий в експлуатацію Державною приймальною комісією, що підтверджується відповідним Актом, який затверджений Розпорядженням Голови Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації від 29.12.2006 за №2003 та зареєстрований Управлінням Державного Архітектурного-будівельного контролю м.Києва 23.01.2007 за №040.
Також рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 була фактично передана в натурі квартира АДРЕСА_1, на виконання умов інвестиційного договору №030201 від 06.12.2004, укладеного між ОСОБА_2 та інвестором ОСОБА_4, який брав участь у фінансуванні будівництва житла, з метою отримання у власність квартири в новозбудованому будинку, а ТОВ «Лізингова компанія «Техбудлізінг» зобов'язався за рахунок залучених від інвестора коштів, побудувати і передати інвестору житло з усіма необхідними документами на квартиру для оформлення на нього права власності.
29.07.2005 між ОСОБА_2 та інвестором ОСОБА_4 було укладено угоду про уступку вимоги, відповідно до якої ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 всі свої права за інвестиційним договором, а ОСОБА_2 прийняла на себе право вимоги останньої та набула статусу інвестора, відповідно до інвестиційного договору.
Однак, ТОВ «Лізингова компанія «Техбудлізінг», в порушення вимог інвестиційного договору, незважаючи, що фактично квартира була передана ОСОБА_2, належних документів, визначених п.9, 10.1, 11.11.2 Положення «Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», затвердженого Розпорядженням КМДА від 31.08. від 31.08.2001р. за №1820, яке було чинне на час передачі об'єкту інвестування, на підставі яких ОСОБА_2 мала б можливість зареєструвати право власності, не було надано, як і не надано документів, на цей час, відповідно до Положення «Про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна в м.Києві, затвердженого Розпорядженням КМДА від 27.10.2009 за №1227.
Відповідно до ч.3 ст.61 обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Також, як вказував позивач з позовної заяви, вказане рішення суду не було зареєстровано в БТІ та в реєстраційні службі з отриманням реєстраційного витягу, оскільки ОСОБА_2 з середини 2012 року тяжко захворіла.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (далі - спадкодавець) померла у віці 62 роки, підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.8).
Після смерті спадкодавця, відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, спадкова справа №36/2014, що відкрита приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №38320868 від 09.09.2014 (а.с.7).
При зверненні позивача 18.09.2014 до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, а саме: квартири АДРЕСА_1, приватним нотаріусом було відмовлено позивачу у вчиненні нотаріальної дії - посвідченні свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з відсутністю державної реєстрації правовстановлюючого документу на вищевказану квартиру, а саме, що рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 19.04.2012 у справі №2610/8379/2012 не було зареєстровано в МКП «Київське бюро технічної інвентаризації», яке здійснювало реєстрацію прав до 01.01.2013року, про що 18.09.2014 приватним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій (а.с.7).
Відповідно до ч 1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частиною 1 ст. 63 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з 1 ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Таким чином, позивач має право на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка була придбана у шлюбі та є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та померлої його дружини ОСОБА_2
Крім того, відповідно до ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених ст.1259 цього Кодексу.
Згідно зі ст.1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч.3 ст.1268 Цивільного кодексу України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Позивач звернувся до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом а саме: квартири АДРЕСА_1, однак не може оформити це документально.
Таким чином, позивач має право на ? частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування за законом після померлої дружини ОСОБА_2
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що про наявність підстав для визнання квартири АДРЕСА_1, як таку, що придбана під час шлюбу та такою, що є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також визнання за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1, у тому числі на ? частину квартири, як придбану під час шлюбу, що є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та ? частину квартири - в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_2.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 328, 392, 1258, 1261, 1262, 1268 ЦК України, ст.ст. 10, 57-60, 169, 179, 208, 209, 212, 215, 218, 223 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності - задовольнити.
Визнати квартиру АДРЕСА_1, як таку, що придбана під час шлюбу та такою, що є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, у тому числі на ? частину квартири, як придбану під час шлюбу, що є сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та ? частину квартири - в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_2.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків або після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано.
Суддя