КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2014 р. Справа№ 910/24499/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

за участю представників сторін:

Від позивача: представник не з'явився;

Від відповідача: Дяковський О.С. - представник за довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань"

на рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2014 року

у справі №910/24499/13 (суддя Васильченко Т.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань"

до Компанії "RIVERSIDE OU" ("РІВЕРСАЙД ОЮ")

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Приватне акціонерне товариство "Дніпровська пристань" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Компанії "RIVERSIDE OU" ("РІВЕРСАЙД ОЮ") про визнання недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний договір є удаваним правочином, який вчинено для приховування іншого правочину - договору генерального підряду, у зв'язку з чим до спірних правовідносин мають застосовуватись положення щодо генерального підряду в капітальному будівництві. При цьому, позивач наголошує на тому, що відповідач не має ліцензії на будівельну діяльність, а отже не мав права проводити діяльність, пов'язану з виконанням будівельних робіт. Також, позивач зазначає, що усвідомлюючи при укладенні договору неспроможність його виконання з боку відповідача, сторони фактично уклали правочин без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, що свідчить про його фіктивність. Разом з цим, на думку позивача, спірний договір суперечить ч. 2 ст. 877 ЦК України, оскільки не містить визначення складу і змісту проектно-кошторисної документації, а також зобов'язаної за її надання сторони, строку її надання тощо. Крім того, позивач посилається на те, що сторони незаконно встановили обов'язок виконання грошових зобов'язань за договором в іноземній валюті.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.08.2014 року у справі № 910/24499/13 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, крім підстав зазначених у позовній заяві, посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний договір є договором комісії, тоді як апелянт вважає даний договір договором підряду.

Окрім цього, апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість здійснення розрахунків між сторонами в іноземній валюті.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її вимог заперечує та просить суд залишити без задоволення.

Позивачем не використано наданого йому законом права на участь його представника у судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Причин неявки суду не повідомлено. Матеріали справи містять докази належного повідомлення позивача про час та місце судового засідання.

За таких обставин та приймаючи до уваги те, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням позивача, судова колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутності позивача, повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.11.2008 року між Закритим акціонерним товариством "Дніпровська пристань" (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Дніпровська пристань") (замовник) та Компанією "RIVERSIDE OU" ("РІВЕРСАЙД ОЮ") (виконавець) було укладено договір комісії на виконання будівельних робіт, за умовами якого замовник на умовах договору доручив виконавцю забезпечити на належному замовнику об'єкті будівництва (торгівельно-розважальний центр по проспекту Генерала Ватутіна, 2 в м.Києві, Україна), виконання будівельних робіт, визначених договором, включаючи поставку матеріалів для таких робіт, а замовник зобов'язався прийняти виконані по договору роботи, виплатити виконавцю винагороду та компенсувати всі витрати, пов'язані з виконанням договору.

Відповідно до п. 1.2 договору для забезпечення виконання робіт по договору виконавець зобов'язується самостійно, покладаючись на свій професійний досвід та знання, обирати спеціалізованих виконавців робіт та постачальників матеріалів, визначати умови договорів з ними, від свого імені та за рахунок замовника укладати з ними договори на виконання робіт, в тому числі на забезпечення матеріалами для виконання таких робіт, своєчасно передавати замовнику все виконане по договору.

Пунктами 3.1.3, 3.1.4 договору передбачено, що на виконавця покладається обов'язок укладати від свого імені необхідну кількість договорів зі спеціалізованими виконавцями робіт; укладати договори на виконання робіт на умовах, найбільш вигідних для замовника та у відповідності з вказівками замовника.

У п.5.1 договору, в редакції додаткової угоди №1, сторони визначили, що вартість робіт по договору, включаючи вартість матеріалів, з урахуванням ПДВ на умовах DDP, має складати не більше 1700000,00 євро.

Згідно з п. 5.2 договору в разі, якщо виконавець укладе договори зі спеціалізованими виконавцями робіт на більш вигідних для замовника умовах, чим це визначено сторонами в даному договорі, вся додатково отримана вигода належить виконавцю.

За умовами п. 5.4 договору винагорода виконавця складає 2% від визначеної сторонами у вищевикладеному порядку максимальної вартості робіт, а також максимальної вартості кожного додаткового виду/об'єму робіт.

Відповідно до п. 5.5 договору ціна договору визначається як сума максимальної вартості робіт по договору та відповідної винагороди виконавця.

Пунктом 6.1 договору сторонами узгоджено, що замовник сплачує виконавцю винагороду по договору, включаючи суми додаткової вигоди виконавця, а також компенсує виконавцю всі витрати по виконанню договору протягом 180 днів після прийняття замовником робіт по договору шляхом підписання відповідних актів та отримання замовником від виконавця документів, які підтверджують витрати виконавця по виконанню договору в порядку, визначеному договором.

Як передбачено п. 6.3 договору, розрахунки по договору здійснюються в доларах США, в безготівковій формі, шляхом перерахування відповідної суми на банківський рахунок виконавця, зазначений в договорі.

Відповідно до п. 9.1 договору він вважається укладеним та вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань за ним.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

За приписами ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Частиною 1 ст. 1013 ЦК України передбачено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, оспорюваний договір за своєю правовою природою саме договором комісії, оскільки п. 1.2 договору визначено, що для забезпечення виконання робіт виконавець зобов'язується самостійно обирати спеціалізованих виконавців робіт, визначати умови договорів з ними, від свого імені та за рахунок замовника укладати з ними договори на виконання робіт, в тому числі і на забезпечення матеріалами для виконання таких робіт, своєчасно передавати замовнику все виконане по договору, та умовами договору (п. 5.1 договору) визначено окремо вартість робіт по даному договору, з урахуванням ПДВ на умовах DDP, в межах якої мали бути профінансовані та виконані відповідні роботи, та окремо визначено винагороду виконавця (п. 5.4 договору) за надані ним послуги з укладання від свого імені та за рахунок замовника зі спеціалізованими виконавцями робіт та постачальниками матеріалів договорів, в тому числі на виконання робіт та забезпечення матеріалами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1014 ЦК України комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.

Пунктами 3.1.4, 4.1.1, 5.2 договору сторони зазначили, що виконавець зобов'язаний укладати договори на виконання робіт на умовах, найбільш вигідних для замовника та у відповідності з вказівками замовника та в разі, якщо виконавець укладе договори зі спеціалізованими виконавцями робіт на більш вигідних для замовника умовах, чим це визначено сторонами в даному договорі, вся додатково отримана вигода належить виконавцю, а замовник зобов'язаний виплатити виконавцю винагороду за виконання договору.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вищевикладене спростовує доводи позивача про те, що оспорюваний договір є удаваним і відноситься до договору генерального підряду, оскільки такі висновки позивача суперечать змісту вказаного договору.

Враховуючи встановлене вище, судова колегія вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що доводи позивача, що спірний договір не містить визначення складу і змісту проектно-кошторисної документації, а також зобов'язаної за її надання сторони, строку її надання тощо, не приймаються до уваги, оскільки оспорюваний договір, як зазначалося вище, не є договором генерального підряду, до якого законодавством встановлені такі вимоги.

Також, слід зазначити, що відсутність в договорі істотної умови є підставою для висновку про його неукладеність, що виключає можливість визнання його недійсним.

Проте, спірний договір є договором комісії і необхідності дотримання приписів ст. 877 ЦК України у сторін не було.

Зазначене вище, також стосується й посилання позивача на відсутність у відповідача ліцензії на провадження господарської діяльності з виконання будівельних робіт.

Посилання позивача на фіктивність оспорюваного договору є безпідставною, з огляду на наступне.

Як встановлено підпунктом 3.11 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

При цьому, ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Проте, в матеріалах справи не міститься доказів того, що сторони договору не мали наміру створити обумовлені ним правові наслідки на момент його вчинення, навпаки, як вбачається зі змісту позовної заяви та наявних в матеріалах справи актів здачі-приймання виконаних робіт підписаних обома сторонами без заперечень, спірний договір виконувався сторонами.

Стосовно доводів апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість здійснення розрахунків між сторонами в іноземній валюті, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з договору, Компанія "RIVERSIDE OU" ("РІВЕРСАЙД ОЮ") (виконавець) не є резидентом.

Статтею 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (з урахуванням внесених змін згідно Закону України №3509 від 23.02.2006р.) передбачено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта.

Отже, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" про визнання договору комісії на виконання будівельних робіт від 03.11.2008 року недійсним задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого господарського суду, яким у позові відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" на рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2014 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 13.08.2014 року у справі № 910/24499/13 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/24499/13 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.О. Алданова

С.Я. Дикунська