УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2014 р. Справа № 876/10438/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В.,

Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Федак С.Р,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №819/1995/14-а за позовом ТзОВ «Магістр-Д» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

11.09.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістр-Д» (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - ОДПІ), просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004032201 від 29.08.2014р.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.10.2014р. позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.10.2014р. та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що з урахуванням специфіки проведення невиїзної позапланової перевірки ОДПІ на адресу Товариства надіслано запит від 25.06.2014р. «Про надання інформації, письмових пояснень та їх документального підтвердження», відповідь на який надійшла без достатніх обґрунтувань та пояснень. Також не надано пояснень та їх документального підтвердження щодо подальшого використання поставленого товару та його зберігання. Вказує, що за результатами проведеної зустрічної звірки Світловодською ОДПІ встановлено невідповідність реальних господарських операцій між Товариством та ТзОВ «Нафто-Сервіс-Плюс» первинним документам, які надано для перевірки, оскільки в порушення умов укладеного договору купівлі-продажу фактична поставка нафтопродуктів здійснювалась автотранспортом, а не залізничним транспортом; у всіх товарно-транспортних накладних не можливо встановити точне місце завантаження та розвантаження товару; не можливо ідентифікувати нафтопродукти, що нібито перевозились. При перевірці Товариством надано контролюючому органу паспорти якості та сертифікати відповідності виробника ПАТ «Укртатнафта» на поставлений бензин від ТзОВ «Нафта-Сервіс Плюс», проте ні на одному із ланцюгів поставки до ТзОВ «Нафта-Сервіс Плюс» не встановлено такого виробника. Враховуючи вказане, вважає, що висновок, зроблений за результатами документальної невиїзної позапланової перевірки, про порушення ТзОВ «Магістр-Д» ряду норм податкового та іншого законодавства зроблений правомірно.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, пояснення сторін, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство є юридичною особою, яка знаходиться за адресою: вул. Князя Острозького, 47а, м. Тернопіль, що підтверджується копією витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює господарську діяльність згідно з статутом, в тому числі, проводить оптову торгівлю твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, роздрібну торгівлю пальним. Знаходиться на обліку як платник податків в ОДПІ, зареєстрований платником податку на додану вартість (далі-ПДВ), про що свідчать відомості акта перевірки від 14.08.2014р. № 5881/22-01/21141124.

ОДПІ згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства по взаємовідносинах з ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» за період з 01.03.2014р. по 31.03.2014р. на підставі поданих Товариством договору, видаткових та податкових накладних, сертифікатів відповідності та паспорта якості нафтопродуктів, ТТН, виписки з банку про проведення розрахунків між сторонами.

Як встановлено судом першої інстанції, при проведенні перевірки використані матеріали зустрічних звірок контрагентів по ланцюгу постачання товару, а саме: ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» та ТзОВ «Торговий дім «Гарант».

За наслідком проведення ОДПІ перевірки, складено акт від 14.08.2014р. № 5881/22-01/21141124, в якому встановлено порушення позивачем статей 22, 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, на переконання ОДПІ, завищено суму податкового кредиту з ПДВ за березень 2014 року у розмірі 135 787,00 грн. по правочину, укладеного Товариством з ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» (Продавець), який є таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

На підставі акта перевірки ОДПІ 29.08.2014р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0004032201, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 203 680,50 грн., у тому числі за основним платежем 135 787,00 грн., за штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) на 67 8963,50 грн., з яким не погодилось Товариство, оскарживши таке рішення до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.95р. за № 168/704.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996 від 16.07.1999р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Факт здійснення господарських операцій Товариством та його контрагентом підтверджується договором купівлі-продажу нафтопродуктів №03-47Н від 25.03.2014р., податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, картками рахунку №631, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів, документами щодо підтвердження відповідності та якості отриманих ТМЦ, актами приймання-передачі ТМЦ, банківськими виписками та іншими документами, які є належними доказами в підтвердження факту виконання таких.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до Договору купівлі-продажу нафтопродуктів №03-47Н від 25.03.2014р., укладеного Товариством (Покупець) з ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» (Продавець), Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності з умовами, визначеними цим договором та додатками, що є його невід'ємною частиною.

З наявних в матеріалах справи письмових документами вбачається, що 25.03.2014р. та 28.03.2014р. здійснено замовлення на партію нафтопродуктів (бензину А-92-Євро виду ІІ класу С) та отримано від ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» рахунки-фактури № СФ-0000053 від 25.03.2014р. на суму 405 556,00 грн. (у тому числі ПДВ 67 592,67 грн.) та №СФ-0000065 від 28.03.2014р. на суму 409 168,00 грн. (у тому числі ПДВ 68 194,67 грн.). Розрахунки проведені у повному обсязі 25.03.2014р. та 28.03.2014р., що підтверджується платіжними дорученнями №99 та №101 відповідно.

26.03.2014р. та 28.03.2014р. ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» здійснило відвантаження замовлених партій нафтопродуктів в кількості 38 260 л та 38 240 л, перевезення яких здійснювалось залученими ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» транспортними організаціями, що підтверджується товарно-транспортними накладними та Договорами про надання послуг перевезення, копіями з журналу обліку надходжень нафтопродуктів автомобільним транспортом.

Товариством надано копії ТТН №53 від 26.03.2014р. та №62 від 28.03.2014р. за формою №1-ТТН (нафтопродукт), передбаченою в додатку №3 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008р. № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281).

Аналізуючи ТТН слід зазначити, що такі містять номер, дату, зазначення автопідприємства, замовника та вантажоодержувача, пункт навантаження, відомості про транспортний засіб, причіп, водія, пункт розвантаження. Перевезення нафтопродуктів здійснювалось в одному випадку фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, в іншому - ТзОВ «Константа-Імпекс», що підтверджується наданими копіями договорів про надання послуг перевезення, укладеними ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс».

Згідно з ТТН замовником (Платником) в обох випадках виступало ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс», пункт навантаження зазначено місто Світловодськ (місцезнаходження Постачальника), місце розвантаження - місто Тернопіль (місцезнаходження позивача). ТТН містять відомості про найменування марки нафтопродуктів, об'єм, метод визначення нафтопродуктів, їх густину, масу нафтопродуктів, підписи та прізвища осіб, які відпустили вантаж, водія, що прийняв вантаж, особи, яка вантаж одержала, а також інформацію про видаткову накладну на поставку товару та довіреність матеріально-відповідальній особі на отримання товару, виписану ТзОВ «Магістр-Д».

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність у ТТН номеру резервуару та повної адреси пункту навантаження та розвантаження за вказівкою лише найменування пункту призначення, не дає підстав вважати, що господарська операція не відбулася чи відбулася з порушенням. Відсутність вказівки на конкретну вулицю, будинок, де відбувалось навантаження-розвантаження вантажу чи номера резервуара не впливає на стан конкретних активів та зобов'язань, і як наслідок змінює податковий облік. Такі підстави не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність господарської операції за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання товару: видаткові накладні № РН-0000046 від 26.03.2014р. та № РН-0000059 від 28.03.2014р., податкові накладні №29 від 25.03.2014р., №48 від 28.03.2014р. заповнені належним чином; приймання товару оформлено актами приймання-передачі товару від 26.03.2014р. та від 28.03.2014р. Кожен з документів містить усі необхідні реквізити та відомості про зміст господарської операції у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення №88.

Факт отримання нафтопродуктів підтверджується виданими довіреностями від 25.03.2014р. №13, від 28.03.2014р. №14 на Бойко О.П. (заступнику директора, до обов'язків якого входить прийняття нафтопродуктів), що підтверджується і відповідними записами в журналі реєстрації довіреностей за 2014 рік та відповідними відмітками на видаткових накладних.

При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на відсутність реального товарного характеру операцій з придбання товару у ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» з огляду на відомості надані Світловодською ОДПІ зважаючи на наступне.

Відповідно до п.73.5 ст.73 ПК України, з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Слід зауважити, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентами позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання своїми контрагентами чи третіми особами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011р. в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007р. у справі №21-1376во06.

При проведенні перевірки ОДПІ використано акт Світловодської ОДПІ №211/2200/37377179 від 25.07.2014р. «Про результати проведення зустрічної звірки ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс», щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ ВТФ «Дайна», ТзОВ «Магістр-Д» їх реальності та повноти відображення в обліку за березень 2014 року» на підставі якої зроблено висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій у зв'язку з не наданням суб'єктом перевірки всіх необхідних документів та не підтвердженням факту отримання товарів по ланцюгу постачання від постачальника ТзОВ «Торговий дім «Гарант» до покупця «Нафто-Сервіс Плюс» та в подальшому до Товариства.

Відповідно до вказаного акта Світловодською ОДПІ, отримано акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТзОВ ««Торговий дім «Гарант» з питань дотримання вимог податкового законодавства», оскільки таке за юридичною адресою не знаходиться. В подальшому встановлено, що ТзОВ ««Торговий дім «Гарант» втрачено документи за період з січня 2014 року по квітень 2014 року, у зв'язку з чим останній звернувся до відділу міліції Ленінського району міста Дніпропетровська. До того ж по вказаному контрагенту встановлено відсутність основних фондів та кількість працюючих 1 особа.

Зважаючи на вказані законодавчі положення та обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі неможливість реалізації органами державної податкової служби визначеної законодавством компетенції щодо проведення зустрічних звірок господарюючого суб'єкта не може вважатись доказом вчинення порушень податкового законодавства, тим більше особою, якої така зустрічна звірка безпосередньо не стосувалася. Отже, акти про неможливість проведення зустрічної звірки не можуть розглядатися як належне підтвердження фактів порушення платником податків податкового законодавства, здобуте в ході перевірки. Водночас, відсутність штату працівників, основних засобів не можуть слугувати висновками для нікчемності правочинів, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту в спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими покликання апелянта на порушення Товариством порядку приймання нафтопродуктів, встановлення їх якості та відсутності підтвердження подальшої реалізації, виходячи з наступного.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів встановлено Інструкцією № 281.

Згідно з положеннями п.5.4 Інструкції №281, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 (далі-Правила), та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортні засоби для заправки і транспортування нафтопродуктів. Типи, параметри і загальні технічні вимоги».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду ( залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град. С відповідно до ГОСТ 3900. Маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом. Маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Відповідно до пункту 11.1 Правил, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача.

Згідно із пунктом 1 зазначених Правил, товарно-транспортна накладна це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Надані Товариством ТТН відповідають встановленій формі, містять відомості про вантаж та підтверджують постачання нафтопродуктів.

Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи копії витягу з журналу обліку надходження нафтопродуктів автомобільним транспортом вбачається, що до Товариства постійно надходять нафтопродукти автотранспортом, 27.03.2014р. та 29.03.2014р.; відображено прибуття нафтопродуктів від постачальника ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс» з зазначенням відомостей про автоперевізника, номер ТТН № 53 та № 62, найменування продукції - бензин А-92, кількість у літрах та у кілограмах 38260 л (29078 кг) та 38240 л (29445 кг) відповідно, вказано питому вагу при відвантажені та проставлені прочерки у графі температура нафтопродуктів.

Такі дані повністю відповідають відомостям ТТН № 53 від 26.03.2014р. та № 62 від 28.03.2014р., а не заповнення граф ТТН про температуру нафтопродуктів також відображене в журналі шляхом проставлення прочерку через відсутність інформації згідно з первинним документом. В журналі обліку надходження нафтопродуктів автомобільним транспортом наведені кількісні показники, визначені уповноваженою особою при прийманні нафтопродуктів (питома вага та температура), вказано резервуари, у які відбувається злив нафтопродукту.

Відповідно до п.6 Інструкції №281, на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою № 7-НП (додаток 6) (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною. Сторінки журналу нумеруються, шнуруються і скріплюються печаткою та підписом керівника підприємства (організації).

Вказана вимога Товариством дотримана, що підтверджується наданим в суді першої інстанції журналом реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою №7-НП, передбаченою в додатку №6 до Інструкції №281, розпочатий 01.03.2011р., закінчений 11.05.2014р., належно пронумерований, прошнурований і скріплений печаткою та підписом керівника, копія витягу з якого долучена до матеріалів справи (оригінал досліджений в судовому засіданні судом першої інстанції), в якому відображається щоденний облік (прийняття та відпуск) кожного виду нафтопродуктів та інші відомості, зокрема, відображено прийняття нафтопродуктів (бензин А-92 виду ІІ) 27.03.2014р. та 29.03.2014р.

Єдиний порядок організації та проведення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів під час їх приймання, зберігання, транспортування та відпуску встановлено Інструкцією з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою Наказом Мінпаливенерго України, Держспоживстандарту України від 04.06.2007р. №271/121 (далі - Інструкція № 271).

Згідно з п.6.1.2 Інструкції №271 з прибуттям транспортних засобів оператор (або інша відповідальна особа) зобов'язаний: - порівняти номери та назви транспортних засобів з номерами та назвою, зазначеною в транспортних документах; - перевірити наявність та цілісність пломб, запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) (у разі пломбування транспортних засобів вантажовідправником), чистоту нижніх зливних пристроїв транспортних засобів, наявність маркування на тарі з нафтопродуктами, відповідність маркування відвантажувальним документам та справність тари; - перевірити наявність, повноту і правильність заповнення паспортів якості і копій сертифікатів відповідності (на продукти, що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні) і перевірити дані паспортів якості на відповідність вимогам нормативних документів.

Пунктом 6.1.19 вказаної Інструкції встановлено, що за даними результатів випробувань складається акт приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою № 14-НК.

На виконання вказаних положень та з метою підтвердження якості отриманих нафтопродуктів, Товариством надано копії Сертифікату відповідності на бензин автомобільний підвищеної якості А-92 Євро виду ІІ класу С та Паспортів №366 та №480 на бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С.

Як встановлено судом першої інстанції з показань свідків, перед прийманням нафтопродукту завжди відбираються проби, перевіряється у пробах нафтопродуктів (візуально) наявність води і механічних домішок; при кожній поставці перевіряється наявність паспорта якості та сертифіката відповідності.

В свою чергу з пояснень представника Товариства судом першої інстанції встановлено, що кількість (маса) отриманого нафтопродукту визначалась об'ємно-масовим методом, шляхом застосування спецзасобів (ареометру) після зливання нафтопродуктів у окремі зачищені резервуари №23 та №24, які Товариство орендує у Приватного агропромислового підприємства «Топільче» відповідно до Договору оренди від 03.01.2014р. та на підставі Акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000013. Дані обставини також підтверджуються копією паспорта на ареометри для нафти, копіями свідоцтв про повірку робочого засобу вимірювальної техніки резервуарів стальних горизонтальних циліндричних №24 та №23, копіями градуювальних таблиць на вказані резервуари та копією свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки - метрошток.

При цьому, колегією суддів враховано, що у зв'язку з відсутністю у Товариства власної випробувальної лабораторії з випробування нафти та нафтопродуктів, та необхідністю додаткових затрат часу і коштів на укладення відповідних договорів про виконання робіт з випробувань нафтопродуктів зі сторонніми акредитованими або атестованими, у встановленому порядку, лабораторіями, проведення лабораторного дослідження кожного взірця отриманого нафтопродукту є технічно неможливим, тому при наявності паспортів якості та сертифікатів відповідності, які є обов'язковими документами при кожній поставці нафтопродуктів, та відсутності підстав брати під сумнів якість чи відповідність нафтопродукту, останнє не проводить випробування отриманих нафтопродуктів. За таких причин не складалися акти приймання нафтопродуктів за якістю і в спірному випадку при надходженні продукції від ТзОВ «Нафто-Сервіс Плюс».

Висновки суду першої інстанції про не доведеність ОДПІ, що паспорти якості та сертифікати відповідності нафтопродуктів, надані при перевірці, могли бути видані на іншу партію продукції, ніж та, що постачалася у спірному випадку, та не спростування відповідачем того, що вказані сертифікати є чинними та видані на бензин підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С, вироблений ПАТ «Укртатнафта», колегія суддів вважає правильними.

Здійснення Товариством господарських операцій з розумної економічної причини (діловою метою), у розумінні п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, про відсутність якої стверджує апелянт, підтверджується наявними у справі видатковими накладними, відповідно до яких Товариством придбані нафтопродукти продано у квітні 2014 року Теребовлянській СЕШ, ВАТ «Тернопільобленерго», ТзОВ «Елітар» та АЗС Вишнівець.

Даючи узагальнюючу правову оцінку наведеним доказам, колегія суддів вважає, що зазначені вище вимоги законодавства позивачем дотримані. Доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з ПДВ є податкові накладні, які відповідають вимогам чинного законодавства. Інші первинні бухгалтерські документи надані Товариством підтверджують обставини реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом: отримання нафтопродуктів від постачальника, їх перевезення, використання в межах господарської діяльності.

Подані ж відповідачем докази (акт зустрічної звірки та акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів Товариства по ланцюгу) не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про можливе сумнівне ведення господарської діяльності його контрагентів.

Колегією суддів також взято до уваги, що спірні господарські операції, в судовому порядку недійсними не визнавались, надавались та оплачувались протягом певного періоду часу, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

Слід зауважити, що висновки про порушення податкового законодавства контрагентом позивача чи іншими особами не можуть автоматично підтверджувати порушення податкового законодавства самим позивачем, а позивач як платник податку не повинен нести наслідків невиконання своїм контрагентом чи третіми особами вимог закону. Така позиція узгоджується й з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постанові від 31.01.2011 року в справі №21-47а10, постанові від 11.12.2007 року у справі №21-1376во06.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», про що зазначив у своєму рішенні Європейський суд з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірності своїх дій, та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, постанову прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області - залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі № 819/1995/14-а - без змін.

Ухвала набирає законної з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш

Повний текст Ухвали виготовлено 05.12.2014р.