Справа № 761/30738/14-ц

Провадження №2/761/8386/2014

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04 грудня 2014 року м.Київ

Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гриньковської Н.Ю.,

при секретарі Ковтун А.В.,

за участю сторін:

позивача ОСОБА_1

від Головне управління

Держземагенства у м.Києві Шекера В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Київська міська рада, Головне управління Держземагенства у м.Києві про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в:

У жовтні 2014р. позивач звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_3, в якому поставлено питання про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку від 19.05.2006 р., що розташована по АДРЕСА_1 у м.Києві, виданий на ім'я ОСОБА_4

В обґрунтування позовних посилалася на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 26.12.2003 р. було затверджено мирову угоду між позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з приводу користування земельною ділянкою за адресою: м.Київ, АДРЕСА_1. При вирішенні питання розподілу земельної ділянки співвласники будинку АДРЕСА_2 в м.Києві дійшли згоди, що лінія поділу землі проходитиме по лінії стику частин будинку, належній кожному зі співвласників. Натомість, при виготовленні державного акту на право власності на земельну ділянку, відповідачу ОСОБА_4 відведено частину ділянки, на якій розташовано будівля, яка належить позивачу та іншим співмешканцям. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні позивач позов підтримала з підстав, викладених в ньому.

Відповідач була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи, однак в судове засідання не прибула, причини неявки суду не повідомила.

Від третьої особи КМР в судове засідання представник також не прибув, причини неявки суду не відомі.

Вислухавши пояснення позивача та представника третьої особи - Головного управління Держземагенства у м.Києві, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правові наслідки.

Судом установлено, що 19.05.2006 р. на ім'я ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Київ, АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м.Києва, на підставі договору дарування земельної ділянки від 23.02.2006 р. №8-979 (ВСО №526706).

Позивач стверджувала, що зазначений державний акт на право власності на земельну ділянку надає відповідачу площу земельної ділянки більшу, ніж встановлено ухвалою суду від 26.12.2003 р., якою було затверджено мирову угоду щодо розподілу земельної ділянки співвласники будинку за адресою: АДРЕСА_2 що зумовило звернення до суду.

Так, ст. 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу , ренти, дарування, міни, іншим цивільно-правовим угодам.

В свою чергу право власності на землю посвідчується державним актом, відповідно до положень Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі.

Ззгідно п. «г» і «д» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Окрім того, положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду за захистом свого порушеного права власника стосовно вільного розпорядження належним майном, позивач посилалася на те, що виданий державний акт на ім'я ОСОБА_4 від 19.05.2006 р. порушує право позивача на частину зазначеної вище земельної ділянки.

Згідно вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Разом з тим, згідно вимог ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно положень ст.126 Земельного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», з 01.01.2013 р. державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно (у т.ч. земельні ділянки) здійснюється відповідними структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції України, які забезпечують реалізацію його повноважень та є органами державної реєстрації прав.

За таких обставин, враховуючи вказані положення закону, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову до відповідача ОСОБА_3, оскільки позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 57-60, 64, 74, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218, 223, 232, 294, 296 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Київська міська рада, Головне управління Держземагенства у м.Києві про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя