КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" грудня 2014 р. Справа№ 910/1713/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Авдеєва П.В.
Ільєнок Т.В.
секретар судового засідання - Пугачова А.С.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.12.2014 року по справі № 910/1713/14 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 20.10.2014 року) по справі № 910/1713/14 (суддя - Сівакова В.В.)
За позовом Державного підприємства "Одеська залізниця"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 435 158,61 грн.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення з останнього 435 158,61 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003.
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року у справі № 910/1713/14 стягнуто з Державного агентства резерву України на користь Державного підприємства "Одеська залізниця" 435 158,61 грн. основного боргу, 8 703,20 грн. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, Державне агентство резерву України, звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.
Розпорядженням секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2014 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 910/1713/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Ільєнок Т.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2014 року по справі № 910/1713/14 апеляційну скаргу Державного агентства резерву України прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 09.12.2014 року.
Державним підприємством "Одеська залізниця" на підставі ст. 96 ГПК України подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року у справі № 910/1713/14 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.
Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надавав свої пояснення, якими підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року по справі № 910/1713/14 - залишається без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву у відповідності до п. 5 Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 № 51/97-ВР основним завданням Держрезерву України є управління державним резервом.
Держрезерв України наділений повноваженнями щодо організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного резерву, відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань, а також повноваженнями щодо контролю за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю даних цінностей.
Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 року № 51/97-ВР, «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року № 1129 29.04.2003 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву (комітет), правонаступником якого є Державне агентство резерву України (відповідач) та державним підприємством «Одеська залізниця» (зберігач, позивач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ (договір, а.с. 14-16, т. 1).
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
У ст. 937 ЦК України зазначено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Статтею 940 ЦК України передбачено, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.
Відповідно до п. 1.1. договору зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (цінності) без користування ними зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.
Згідно з п. 1.2. договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно затвердженого номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом.
Розділом два договору передбачено, що зберігач зобов'язаний:
Забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігачу; закладати на відповідальне зберігання цінності, передбачені номенклатурою; цінності, що закладаються на зберігання, повинні відповідати стандартам та технічним умовам; надсилати комітетові акти форми № 1; відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-денний термін після виявлення втрати, нестачі або пошкодження; проводити відпуск цінностей тільки за нарядами комітету; проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акта форми № 1 протягом 3 днів після здійснення операції; щороку подавати комітетові: на 1 січня - звіт форми № 12, станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом; щороку разом з річним звітом форми № 12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003 року, а також плани заміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується; щокварталу подавати комітетові до 5 числа місяця, що наступає за звітним, (в кількісному та вартісному виразі) довідки про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву з урахуванням розброньованих, але не реалізованих матеріальних цінностей.
Третім розділом договору передбачено, що комітет зобов'язаний:
Відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повернути зберігачу погоджений, або з зауваженнями, кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.
Розділом четвертим договору передбачено, що відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно щорічно погодженого комітетом зведеного кошторису витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цінностей мобілізаційного резерву; кошторис розрахунку витрат на утримання цінностей, направлений зберігачем на погодження комітету, повинен бути розшифрований по всім статтям витрат, а також містити пояснювальну записку; зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою; відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3. цього договору не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом; оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання комітетом акта форми № 1.
Оскільки, відповідач не визначив розмір суми витрат на 2013 рік, позивач склав кошторис на 2013 рік та звітні документи щодо фактичних витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву на 2013 рік виходячи з власних розрахунків середнього розміру суми витрат зберігання матеріальних цінностей на 1 кв. м. складського приміщення.
Так позивачем листом від 16.04.2013 року було направлено на адресу відповідача звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 1 квартал 2013 року на суму 96 168,46 грн., який відповідач повернув листом від 18.06.2013 року.
16.07.2013 року вдруге позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 1 квартал 2013 року, який відповідач також повернув листом від 11.09.2013 року № 3962/0/4-13.
17.10.2013 року в третє позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 1 квартал 2013 року, який відповідач повернув листом від 12.12.2013 року № 5761/0/4-13.
16.07.2013 року позивачем листом було направлено на адресу відповідача звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 2 квартал 2013 року на суму 133 769,19 грн., який відповідач повернув листом від 11.09.2013 року.
В друге позивач направив відповідачу звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 2 квартал 2013 року листом від 17.10.2013 року, який відповідач повернув листом від 12.12.2013 року № 5761/0/4-13.
17.10.2013 року позивачем листом було направлено на адресу відповідача звіт про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 3 квартал 2013 року на суму 205 220,96 грн., який відповідач повернув листом від 12.12.2013 року № 5761/0/4-13.
Всі вище зазначені кошториси було повернуто у зв'язку з їх не погодженням.
У зв'язку з чим, державне підприємство "Одеська залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення з останнього 435 158,61 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 року.
Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем складено звіти про фактичні витрати за 1-3-й квартали 2013 року на загальну суму 435 158,62 грн., які відповідачем не підписано і печаткою не посвідчено.
Також позивачем складені акти виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 1-3 квартали 2013 року на суму 435 158,62 грн. Вказані акти підписані в односторонньому порядку позивачем, відповідачем вказані акти не підписано і печаткою не посвідчено.
Листами № 2/132 від 16.04.2013, № 2/180 від 16.07.2013, № НР-04/284 від 17.10.2013, № 2/181 від 16.07.2013, № НР-04/285 від 17.10.2013, № НР-04/286 від 17.10.2013 позивач направив відповідачу звіти про витрати на зберігання матеріальних цінностей за 1-й квартал 2013 року на суму 96 168,46 грн.; за 2-й квартал 2013 року на суму 133 769,19 грн.; за 3-й квартал 2013 року на суму 205 220, 96 грн.
Однак, листами № 2556/0/4-13 від 18.06.2013, № 3962/0/4-13 від 11.09.2013, № 5761/0/4-13 від 12.12.2013, № 3962/0/4-13 від 11.09.2013, № 5761/0/4-13 від 12.12.2013, № 5761/0/4-13 від 12.12.2013 відповідач повернув позивачу мотивуючи непогодженням кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2013 рік.
Підприємствам, що здійснюють зберігання цінностей державного матеріального резерву, відшкодування витрат з державного бюджету передбачене п. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 затверджений Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву (далі - Порядок), який запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.
Згідно з п. 2 Порядку сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 3 Порядку суми витрат, що підлягають відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначаються з урахуванням: 1) умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; 2) середнього розміру суми витрат; 3) розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; 4) обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.
Згідно з п. 5 Порядку держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно з п.п. 1, 2 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Згідно статті 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1).
Умовами укладеного між сторонами договору не визначено строк зберігання матеріальних цінностей. При цьому, законодавством передбачено відшкодування тільки витрат, а не оплата послуг зі зберігання, тобто договір зберігання в даному випадку є безоплатним.
Крім вище викладеного судом першої інстанції було призначено по справі експертизу, з висновку якої вбачається, що витрати державного підприємства "Одеська залізниця" на зберігання цінностей державного матеріального резерву за 1-3 квартали 2013 року в рамках виконання умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003, підтверджуються належним чином оформленими бухгалтерськими документами та обліковими регістрами підприємства, а сума понесених витрат державного підприємства "Одеська залізниця" за 4 квартал 2013 року по відповідальному зберіганню матеріальних цінностей за договором № ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 становить 361 452, 25 грн., крім того ПДВ - 72 290, 45 грн. Механізм розрахунку суми витрат ДП "Одеська залізниця" по відповідальному зберіганню мобілізаційного резерву відповідає порядку, встановленому КМУ № 532 від 12.04.2012, крім визначення суми понесених витрат за спожиту електроенергію Головним матеріально-технічним складом Одеської залізниці; механізм розрахунку суми витрат ДП "Одеська залізниця" по відповідальному зберіганню мобілізаційного резерву відповідає "Порядку відшкодування залізницям України витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, узгодженого Держкомрезервом та Укрзалізницею 17.01.2003.
Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки, відповідачем порушено умови договору щодо своєчасного відшкодування позивачу витрат за зберігання цінностей за 1-3 квартали 2013 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 435 158,61 грн., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 435 158,61 грн. боргу є обґрунтовані та підлягають задоволенню.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року у справі № 910/1713/14 - залишається без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року по справі № 910/1713/14 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2014 року у справі № 910/1713/14 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/1713/14 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді П.В. Авдеєв
Т.В. Ільєнок