КОПІЯ

Справа № 129/3062/13-ц Провадження № 22-ц/772/1963/2014Головуючий в суді першої інстанції Кравець В. І.

Категорія 27Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Копаничук С.Г.

Суддів: Нікушина В.П., Луценка В.В.

при секретарі: Кирилюк Л.М.

за участю представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та знання з реєстраційного обліку проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсною додаткову угоду до кредитного договору та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Гайсинського районного суду від 23 квітня 2014 року,

В с т а н о в и л а :

В вересні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та знаття з реєстраційного обліку проживання, посилаючись на те, що 29.01.2007 року між ПАТ «Приватбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір. Згідно умов договору останній отримав кредит у розмірі 23110,00 доларів США, зі сплатою 11,04 відсотків річних в доларах США, з кінцевим терміном повернення 27.01.2017 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого останні передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язання за даним договором ОСОБА_5 виконував неналежним чином, чим допустив заборгованість станом на 07.08.2013 року в розмірі 48251,30 доларів США Посилаючись на ст.ст.33, 39 ЗУ «Про іпотеку», позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, виселити відповідачів та зняти їх з реєстраційного обліку.

В ході розгляду справи ПАТ КБ «Приватбанк» подав заяву про уточнення позовних вимог, а фактично доповнив позовні вимоги просив встановити початкову ціну вартості реалізації предмету іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на даний вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

В листопаді 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсною додаткової угоди від 24.01.2012 року та зобов'язання відповідача провести графік погашення кредиту у відповідність до умов кредитного договору. Посилався на те, що вказаною додатковою угодою встановлені додаткові вимоги, що перевищують розумні межі компенсації за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з цим додаткова угода є несправедливою та не відповідає вимогам ст.ст.11,18 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також вказана угода укладена під впливом обману з боку ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Гайсинського районного суду від 23.04.2014 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №VIH0GA00001169 від 29.01.2007 року станом на 24.01.2013 року в сумі 38370,02 доларів США, що еквівалентно 306576,46 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної власності ОСОБА_3, ОСОБА_4, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк» з правом укладення від імені власників договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з правом отримувати витяги з Державного реєстру прав власності, отримання дублікатів правовстановлюючих документів на вказаний предмет іпотеки у відповідних установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, правом здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених чинним законодавством дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, з початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності. В задоволенні решти позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено. Позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсною додаткову угоду №1 від 24.01.2012 року до кредитного договору №VIH0GA00001169 від 29.01.2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Гайсинського районного суду від 16.07.2014 року відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_3 про покладення зобов'язання на ПАТ КБ «Приватбанк» провести графік погашення кредиту у відповідності до умов кредитного договору №VIH0GA 00001169 від 29.01.2007 року.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду змінити в частині визнання додаткової угоди недійсною, в частині визначення суми заборгованості в рахунок погашення якої слід звернути стягнення на предмет іпотеки та в частині виселення відповідачів та зняття їх з реєстраційного обліку, а по справ ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного - відмовити. Вказали, що оспорювана додаткова угода не надає банку повноважень щодо зміни будь-яких умов кредитного договору в односторонньому порядку - всі зміни, які були внесені до кредитного договору, були здійсненні за взаємною згодою сторін в порядку, передбаченому ст.ст.627, 628, 651 ЦК України. Додаткова угода не передбачає зміни у витратах позичальника, оскільки встановлений угодою штраф не є витратами, а є засобом забезпечення зобов'язання, тому вважає помилковим застосуванням судом ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин. Крім того, встановлення у додатковій угоді суми штрафу не створює дисбалансу прав та обов'язків сторін, оскільки наявність додаткової суми неустойки є гарантією захисту прав кредитора.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно ч.1 ст.215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5, 6 ст.203 ЦК України.

Згідно ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» за положеннями яких до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими; умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача; якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним; положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Ст.1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства;

Ч.1 ст.7 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ст.40 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

П. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року, роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Суд першої інстанції встановив, що 29.01.2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № VIH0GА00001169, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 23110 доларів США, зі сплатою 11,04 % рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 27.01.2017 року (а.с.18-20). 29.01.2007 року в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ « Приватбанк» та відповідачеми, які виступали як майнові поручителі ОСОБА_5, укладено договір іпотеки відповідно до якого, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надали в іпотеку належну їм на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_1, визначили, що вартість квартири складає 133825 грн. (а.с.21-23). 24.01.2013 року (в угоді дата 2012 зазначена помилково) ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_5 уклали Додаткову угоду №1 до кредитного договору № VIH0GА00001169 від 29.01.2007 року за якою визначено: що сума заборгованості, що виникла в період з дати надання кредиту до дати підписання додаткової угоди зменшується на 22561,61 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 6804,62 доларів США, комісія у розмірі 1972,21 доларів США, пеня в розмірі 13784,78 доларів США; у разі порушення графіку погашення кредиту за додатком 1 до цієї додаткової угоди понад 31 день, позичальник сплачує штраф у розмірі 22561,61 доларів США; банк зобов'язувався надати позичальнику готівкою на споживчі цілі 21000 доларів США та кошти на сплату страхових платежів в сумі 10886,83 доларів США; підписання додаткової угоди не є рішення про списання заборгованості позичальника; згідно додатку №1 визначеного графік погашення кредиту із залишком 23289,69 доларів США з щомісячними платежами по 627,83 доларів США починаючи з 28.02.2013 року по 27.01.2017 року; за порушення строків по сплаті відсотків передбачено сплату неустойки в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків та в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород; термін позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, в тому числі неустойки, визначено 50 років (а.с. 43-44). Сторони визнали, що готівкові кошти позичальнику за додатковою угодою банк не надавав. Ці кошти проведені складеними банком меморіальними ордерами від 25.01.2013 року про прийняття від ОСОБА_5 коштів в доларах США з призначенням платежу як повернення зайво нарахованої комісії, повернення зайво нарахованих відсотків по договору № VIH0GА00001169 від 29.01.2007 року та перерахування коштів по додатковій угоді від 24.01.2013 року (а.с.113-122). За цими ж розрахунками на час укладення Додаткової угоди №1станом на 24.01.2013 року заборгованість складала 38370,02 доларів США, де заборгованість за кредитом в сумі 18365,15 доларів США, заборгованість за відсотками 12179,16 доларів США, заборгованість з комісії 1972,21 доларів США, заборгованість з пені 4853,5 доларів США(а.с.95-99). 14.06.2013 року іпотекодержатель - ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав іпотекодавцевцям ОСОБА_3, ОСОБА_4 та боржникові ОСОБА_5, письмову вимогу про усунення порушень у тридцяти денний строк з дня отримання вимоги та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення про визнання додаткової угоди недійсною суд першої інстанції виходив з того, що умови додаткової угоди суперечать принципу добросовісності, так як їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, а саме: за умовами додаткової угоди її підписання не є рішенням про списання заборгованості позичальника, відсотки, комісія і пеня зараховані в тіло кредиту, а була збільшена відповідальність за порушення строків по сплаті відсотків у вигляді сплати неустойки в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків та в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород; збільшено термін позовної давності до 50 років за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом, в тому числі неустойки, пені.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність істотного дисбалансу прав та обов'язків на шкоду споживача в умовах додаткового договору, так як згідно умов останнього заборгованість ОСОБА_5 була переведена в штраф, неспівмірний з раніше узгодженим в кредитному договорі розміром штрафу, останній перевищує розумну межу компенсації за невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, тому є несправедливим та таким, що суперечать вимогам ч. 5 ст. 11, ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і це є підставою для визнання цієї угоди недійсною.

Звертаючи стягнення на предмет іпотеки та відмовляючи в виселені відповідачів, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 свої зобов'язання по основному кредитному договору не виконав, кошти не повернув, тому банк застосував право дострокового стягнення і задовольнив свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. Вимога ж про виселення відповідачів з квартири задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано доказів дотримання порядку виселення, встановленого законом, а наявні в матеріалах справи копії повідомлення про прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстр замовної кореспонденції банку не є належними доказами на підтвердження отримання відповідачами вимоги про виселення з квартири.

Суд вірно встановив обставини по справі ,належним чином перевірив їх доказами ,які оцінив відповідно до ст.212 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та правові норми, що їх регулюють та дійшов до обґрунтованого висновку про визнання додаткової угоди №1 від 24.01.2012 року до кредитного договору недійсною, звернення стягнення на предмет іпотеки та відмову у виселенні відповідачів.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що одержання відповідачами письмової вимоги про виселення підтверджується належними доказами, зокрема, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В матеріалах справи відсутні належні та достатні докази отримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 письмової вимоги про добровільне звільнення предмета іпотеки - квартири. Наявні ж в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення останнім поштових відправлень не є належними доказами отримання ними саме зазначеної письмової вимоги про добровільне звільнення квартири.

Інші доводи скарги правильних висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону, постановлене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, -

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Гайсинського районного суду від 23 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: