КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа№ 910/3829/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Давиденко О.П.;

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коніка"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.09.2014р.

у справі №910/3829/14 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до Київської міської ради

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Коніка"

про визнання незаконним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 27.12.2007р. №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв оскаржуване рішення з порушенням вимог діючого законодавства, зокрема, Конституції України, Земельного кодексу України, Законів України «Про місцеве самоврядування», «Про охорону культурної спадщини» та Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 27.12.2007р. №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва»;

- визнати незаконним договір оренди земельної ділянки, укладений між відповідачем та третьою особою, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради 10.04.2008р. за №91-6-00763;

- визнати відсутність у третьої особи права користування земельною ділянкою площею 5611 кв. м., кадастровий номер 8000000000:88:175:0021, вартістю 7 193 407,49 грн. та земельною ділянкою площею 968 кв. м., кадастровий номер 8000000000:91:169:0023, вартістю 1 240 994,20 грн., що розташовані по вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва;

- зобов'язати третю особу відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження відповідачу вищевказаних земельних ділянок.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі як відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коніка" (третю особу).

Однак місцевий господарський суд не прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог в частині пред'явлення додаткових вимог до іншого відповідача та відмовив в задоволенні клопотання про залучення до участі у справі як відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Коніка".

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи про безпідставність та непідтвердженість позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- оскаржуване рішення прийнято в порядку та відповідно до вимог діючого законодавства;

- позивачем пропущено строк позовної давності;

- спірна земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення, а тому проведення обов'язкової державної експертизи проекту відведення цієї земельної ділянки не потребувалось;

- відведення земельної ділянки відбулося за наявності згоди попереднього землекористувача на припинення права користування частиною земельної ділянки.

Третя особа заперечувала проти позову, зокрема, зазначаючи наступне:

- позивачем пропущено строк позовної давності;

- проект відведення земельної ділянки було розроблено у встановленому законодавством порядку та погоджено усіма органами, визначеними ст. 14 Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м. Києві, затвердженому рішенням Київської міськради №457/1867 від 15.07.2004р. (в редакції станом на 27.12.2007р.);

- посилання прокуратури на порушення відповідачем Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини та п.172 Настанов, що регулюють виконання вказаної Конвенції, безпідставні та не стосуються суті спору;

- обставини відносно надання згоди на відведення земельної ділянки третій особі вже встановлювалися в ухвалі від 27.01.2014р. по адміністративній справі №2а-1035/11/2670.

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/3829/14 від 29.09.2014р. позов було задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення відповідача від 27.12.2007р. №1612/4445 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва". Присуджено до стягнення з відповідача в доход Державного бюджету України 1 218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, третя особа звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3829/14 від 29.09.2014р. та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, третя особа звертала увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- на спірну земельну ділянку не розповсюджується статус охоронної зони;

- суд застосував при вирішенні спору ст. 35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», тоді як повинен був застосувати ст. 53 Земельного кодексу України;

- згідно з висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007р., спірна земельна ділянка за її цільовим призначенням належить до території громадських будівель і споруд;

- посилання суду на те, що об'єкт можливого будівництва третьої особи не відноситься до особливо важливих споруд є безпідставним, оскільки чинним законодавством не визначені критерії важливості споруди, а також суб'єкти, які приймають рішення щодо віднесення споруд до важливих;

- оскільки земельна ділянка не належить до земель історико-культурного призначення, проведення державної експертизи проекту її відведення не потребувалося;

- спірна земельна ділянка вже надавалася у користування і попереднім землекористувачем був Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого;

- судом не враховано, що на спірній земельній ділянці вже існує об'єкт незавершеного будівництва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.12.2014р.

01.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 01.12.2014р.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки в порушення вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України третьою особою не наведено обставин, за наявності яких справа не може бути вирішена у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі матеріалів. Окрім того, явка представників сторін не була визнана судом обов'язковою, а участь у судових засіданнях відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком сторони або учасника судового процесу, яким сторона (учасник судового процесу) користується на власний розсуд.

01.12.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Колегія суддів вирішила задовольнити клопотання відповідача.

В судовому засіданні 01.12.2014р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги третьої особи, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 01.12.2014р. не з'явились.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.12.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

27.12.2007р. відповідач прийняв рішення №1612/4445 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва", яким вирішено:

- припинити Міністерству культури і мистецтв України право користування частиною земельної ділянки, відведеної відповідно до рішень виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 19.12.1973р. №2048 "Про відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР під будівництво учбового корпусу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого" та від 18.04.1977р. №559/19 "Про додаткове відведення земельної ділянки Міністерству культури УРСР та Українському республіканському управлінню держтрудощадкас на Львівській площі", площею 0,38 га та віднести цю земельну ділянку до земель запасу житлової та громадської забудови (лист-згода від 14.09.2004р. №4-6553/18);

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки третій особі для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва;

- передати третій особі, за умови виконання п.4 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,66 га для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва, у тому числі: площею 0,38 га - за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови; площею 0,28 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування;

- третій особі: виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007р. №19-12948, Київської міської санепідстанції від 03.12.2007р. №10005, Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві від 16.11.2007р. №05-08/9022, Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.10.2007р. №22-2653/35; питання пайової участі вирішити до початку будівництва відповідно до рішення Київради від 27.02.2003р. №271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва"; питання майнових відносин вирішувати в установленому порядку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки; передбачити проектом будівництва житлового комплексу місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за одне машиномісце на кожну квартиру в цьому комплексі; передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 20% загальної площі квартир в цьому офісно-житловому комплексі (крім службового житла) на підставі п.36 рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік"; у складі проекту будівництва виконати розрахунки щодо забезпеченості населення об'єктами соціальної сфери (дитячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, об'єкти охорони здоров'я тощо) і передбачити їх розміщення та будівництво одночасно із спорудженням офісно-житлового комплексу; сплатити до цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва на розвиток житлового будівництва до моменту здачі в експлуатацію збудованої житлової площі кошти в розмірі 5 % витрат з будівництва загальної площі цього офісно-житлового комплексу, виходячи з опосередкованої вартості спорудження житла, установленої Державним комітетом України з будівництва та архітектури для міста Києва станом на 1 січня року, в якому проводиться оплата, на підставі п.84 рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №531/588 "Про бюджет міста Києва на 2007 рік";

- попередити землекористувача, що використання землі не за цільовим призначенням тягне за собою припинення права користування нею відповідно до вимог ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України.

Згідно із загально-кадастровою інформацією на земельну ділянку 8 000 000 000:88:175:0021 (дані за формою 6-зем), спірна земельна ділянка має шифр рядка 65 та графу 44 (81) (том справи - 2, аркуш справи - 7).

Відповідно до Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №377 від 05.11.1998р. графа 81 вказує на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення (том справи - 2, аркуші справи - 8-11).

Аналогічні відомості вказано в Плані зонування земель (витяг з бази даних міського земельного кадастру від 26.02.2013р.) (том справи - 1, аркуш справи - 240).

Позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача від 27.12.2007р. №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва», зазначаючи про те, що виділена третій особі земельна ділянка розташована в межах центрального історичного ареалу міста Києва, в архітектурній та археологічній охоронних зонах, в межах Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», а також на території пам'ятки археології національного значення «Культурний шар города Ярослава», тобто віднесена до категорії земель історико-культурного призначення.

За твердженням позивача, виділення відповідачем спірної земельної ділянки на підставі рішення від 27.12.2007р. №1612/4445 відбулося з порушенням Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, а також вимог Земельного кодексу України, оскільки проект землеустрою по відведенню земельної ділянки не було погоджено санітарно-епідеміологічним органом та була відсутня добровільна відмова попереднього землекористувача від права користування частиною спірної земельної ділянки площею 0,38 га.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

В ч.1 ст. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

В ч.1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Як уже зазначалось вище, предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 27.12.2007р. №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва».

Основні заперечення відповідача та третьої особи на позов зводяться до того, що виділена третій особі земельна ділянка не належить до категорії земель історико-культурного призначення (охоронних земель).

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Згідно з п."г" ч.1 ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. ст. 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України "Про охорону культурної спадщини". Згідно з названим Законом об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Згідно зі ст. ст. 32, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

В процесі судового розгляду встановлено, що 16.07.1979р. виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення №920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві", яким було вирішено затвердити межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури м. Києва та їх статус згідно з додатками №№1, 2 (том справи - 1, аркуші справи - 123-133).

Згідно з п.п.2.1 п.2 Додатку №2 до вказаного рішення охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, оголошених згідно з діючим законодавством, архітектурними та археологічними заповідниками, здійснюється на підставі окремого про кожний з них положення з обов'язковими умовами: на території заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території і реставрацією пам'яток історії та культури.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №979 від 17.05.2002р. було внесено зміни та доповнення до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів №920 від 16.07.1979р. "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" (том справи - 1, аркуші справи - 134-143). Зокрема, в п.п.3, 5, 9 Додатку №2 до вказаного розпорядження передбачено, що залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища. Охорона ансамблів і комплексів пам'яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно-історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов'язковими умовами: на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам'яток історії та культури. В архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.

Окружним адміністративним судом м. Києва було винесено постанову від 29.10.2010р. у справі №2а-8698/10/2670, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011р., в якій зазначено про те, що всі земельні ділянки, які знаходяться в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська відносяться до земель історико-культурного призначення та у відповідності до ч.1 ст. 150 Земельного Кодексу України є особливо цінними землями (том справи - 1, аркуші справи - 229-239).

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Перебування спірної земельної ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд собору Софія Київська підтверджується наявними у справі матеріалами, зокрема: висновком Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007р., листом Державної служби з питань національної культурної спадщини від 24.10.2007р. Окрім того, віднесення земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення підтверджується наданим суду витягом з бази даних міського земельного кадастру від 26.02.2013р., а також переліком пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, та переліком об'єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (том справи - 1, аркуші справи - 197, 217).

Доказів на спростування вищевикладеного суду не надано.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, відповідно до ч.6 ст. 123 Земельного кодексу України земельна ділянка надається у користування за умови дотримання певної процедури, визначеної законом, що, зокрема, включає одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають.

Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" визначено правові, організаційні і фінансові основи здійснення державної експертизи землевпорядної документації та порядок її проведення.

В ст. ст. 1, 9 названого Закону передбачено, що державна експертиза землевпорядної документації - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. Обов'язковій експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Враховуючи, що зібрані у справі матеріали свідчать про віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що в даному випадку проект землеустрою по відведенню земельної ділянки повинен був пройти обов'язкову державну експертизу, чого здійснено не було, що в свою чергу свідчить про порушення ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Посилання третьої особи на висновок Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради №Д-3226 від 22.08.2007р. про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як на проведення обов'язкової державної експертизи, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки вказаний висновок за своєю суттю є погодженням з органом по земельним ресурсам, яке передбачено в п.6 ст. 123 Земельного кодексу України та не є державною експертизою проекту землеустрою щодо відведення земель історико-культурного призначення в розумінні ст. 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації".

Також колегія суддів вважає безпідставним посилання третьої особи в апеляційній інстанції на висновок Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 09.11.2007р., згідно з яким спірна земельна ділянка за її цільовим призначенням належить до території громадських будівель і споруд (том справи - 2, аркуші справи - 12-13), оскільки безпосередньо у цьому висновку вказано містобудівну характеристику земельної ділянки. Названа характеристика містить відомості про приналежність земельної ділянки до зони охорони пам'яток (зона охорони пам'ятки місцевого значення, охоронний №113), а також відомості про історичні ареали міста (Центральний історичний ареал) та Державні історико-культурні заповідники (Національний заповідник «Софія Київська»). Також у вказаному висновку третю особу, як замовника, зокрема, зобов'язано забезпечити дотримання вимог чинного законодавства з охорони культурної спадщини.

Таким чином, в процесі судового розгляду було встановлено, що приймаючи оспорюване рішення від 27.12.2007р. №1612/4445, відповідачем не було дотримано встановленої процедури відведення земельної ділянки з категорії земель історико-культурного призначення.

Колегією суддів враховано доводи третьої особи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що спірна земельна ділянка вже надавалася у користування і попереднім землекористувачем був Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Однак вказана обставина не має відношення безпосередньо до оспорюваного рішення відповідача, а тому не стосується предмету доказування у даній справі.

Твердження третьої особи про те, що на спірній земельній ділянці вже існує об'єкт незавершеного будівництва також не може бути прийняте судом до уваги, оскільки вказана обставина не спростовує наявності порушення вимог законодавства при прийнятті оспорюваного рішення відповідача.

До того ж, як уже зазначалося вище, на спірній земельній ділянці законодавством дозволено будівництво лише особливо важливих споруд з індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста. Натомість, як вірно зазначив місцевий господарський суд, офісно-житловий комплекс з приміщеннями торгівельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом, для будівництва якого третій особі було виділено спірну земельну ділянку, не відноситься до особливо важливих споруд. Заперечення третьої особи з цього приводу є нормативно та документально непідтвердженими.

В ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.10 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підсумовуючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення відповідача від 27.12.2007р. №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва» було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері земельних правовідносин.

Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 27.12.2007р. №1612/4445 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "Коніка" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування навчальних аудиторій, театру-студії та офісно-житлового комплексу з приміщеннями торговельно-розважального, готельного, спортивно-оздоровчого, побутово-громадського призначення, закладами громадського харчування та паркінгом на вул. Ярославів Вал, 40 у Шевченківському районі м. Києва».

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем та третьою особою не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладеного в позові.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати за її подання покладаються на третю особу (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Коніка" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/3829/14 від 29.09.2014р. - без змін.

2. Матеріали справи №910/3829/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков