КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа№ 911/3179/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Левченко М.В. (дов. №02-08.1/1101 від 28.05.2014 року);

Білянський О.І. (дов. №02-08/2506 від 01.12.2014 року);

від відповідача - не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року

у справі №911/3179/14 (суддя В.М. Антонова)

за позовом Київського обласного територіального відділу Антимонопольного комітету України, м. Київ

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, Київська обл., м. Біла Церква

про стягнення 182 500, 00 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Київський обласний територіальний відділ Антимонопольного комітету України звернувся до господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 182 500, 00 грн.

16.09.2014 року, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, через канцелярію господарського суду Київської області, представник позивача подав заяву про збільшення розміру позовних вимог №02-08.1/1935 від 15.09.2014 року (а.с.34-37) (вх. №19570/14), в якій просить суд стягнути з відповідача 100 000,00 грн. штрафу та 100 000,00 грн. пені. Вказану заяву прийнято судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.09.2014 року позовні вимоги Київського обласного територіального відділу Антимонопольного комітету України до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволено в повному обсязі. Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в дохід Державного бюджету 100 000, 00 грн. штрафу, 100 000, 00 грн. пені та 4 000, 00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано невиконання останнім рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року у справі №752/29-р-02-07-13 в частині сплати штрафу. Враховуючи несплату штрафу відповідачем у встановлені строки, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог про стягнення пені.

Не погодившись із вказаним рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року по справі №911/3179/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність та невідповідність висновків обставинам справи.

Також, до апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року у справі №911/3179/14.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2014 року клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року у справі №911/3179/14 задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 03.12.2014 року.

28.11.2014 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду Київської області від 18.09.2014 року у справі № 911/3179/14 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 03.12.2014 року.

03.12.2014 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю зявитись у судове засідання через хворобу.

В судове засідання, призначене на 03.12.2014 року з'явились представники позивача, не заперечували щодо розгляду апеляційного скарги за відсутності апелянта, надали усні пояснення по суті спору, заперечували щодо задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Колегія суддів розглянула клопотання апелянта про відкладення розгляду справи та прийшла до висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Однак, відповідачем у клопотанні про відкладення розгляду справи не вказано обгрунтованих підстав з наданням підтверджуючих документів, з яких представник апелянта не може бути присутнім у судовому засіданні 03.12.2014 року, або про відсутність можливості направити у судове засідання іншого представника.

Колегією суддів враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року у справі №752/29-р-02-07-13 (а.с.10-16) визнано дії фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 під час підготовки документів та участі у процедурі запиту цінових пропозицій із закупівлі ВО Білоцерківської РДА м'яса свіжого та замороженого (свинина заморожена без кістки) у 2012 році, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене п.1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів). Пунктом 2 вказаного рішення за вчинене порушення, відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 52 Закону України «Про захист економінчої конкуренції», накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 штраф у розмірі 25 000,00 грн.

Згідно з п.4 вказаного рішення визнано дії фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 під час підготовки документів та участі у процедурі запиту цінових пропозицій із закупівлі ВО Білоцерківської РДА м'яса та харчові субпродукти свійської птиці (філе куряче, стегно куряче, окорок) у 2012 році, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачено п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів). У відповідності до п.5 рішення, за вчинення вказаного порушення накладено штраф на фізичну особу-підприємця у розмірі 25 000,00 грн.

Пунктом 7 вказаного рішення визнано дії фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 під час час підгтовки документів та участі у процедурі запиту цінових пропозиій із закупівлі ВО Білоцерківської РДА продукція рибна (риба «Хек»), «Минтай») у 2012 році, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів). За вказані порушення на фізичну особу-підприємця накладено штраф у розмірі 25 000,00 грн. (п.8 рішення).

У відповідності до п. 10 зазначено рішення, визнано дії фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 під час підготовки документів та участі у процедурі запиту цінових пропозицій із закупівлі ВО Білоцерківської РДА м'ясопродукти (ковбаса варена, сосиски, сардельки, ковбаса напівкопчена) у 2012 році, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачене пунктом 1 статті 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів). За вчинення вказаного порушення накладено штраф у розмірі 25 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/25534/13 (а.с. 22-25), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 року (а.с. 26-30) та постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2014 року, в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення від 07.11.2013 року № 56 відмовлено повністю.

Згідно з ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на те, що рішення господарського суду міста Києва від 16.04.2014 року у справі №910/25534/13 набрало законної сили, то обставини, встановлені у вказаному рішенні не потребують повторного доказування. Таким чином, рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року у справі №752/29-р-02-07-13 на момент звернення до суду є чинним і підлягає виконанню відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

Колегією суддів встановлено, що копію рішення Антимонопольного комітету України №56 07.11.2013 року було направлено відповідачу із супровідним листом №02-07/3054 від 14.11.2013 року «Про направлення копії витягу з рішення адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення у справі №752/29-р-02-07-13» (а.с. 17-18) та отримано відповідачем 20.11.2013 року, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 19).

Враховуючи викладене, граничним строком сплати штрафу, накладеного Антимонопольним комітетом України рішенням від 07.11.2013 року № 56 було 21.01.2014 року.

Спір у справі виник, на думку позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року у справі №752/29-р-02-07-13 в частині сплати штрафу за вчинені правопорушення.

Частиною 8 статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що протягом п'яти днів з дня сплати штрафу суб'єкт господарювання зобов'язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

Тобто, спеціальним законом передбачено сплату штрафу протягом двох місяців з дня одержання рішення про накладення штрафу.

В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем штрафу, накладеного рішенням Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року у справі №752/29-р-02-07-13.

Враховуючи те, що рішення рішенням Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року у справі №752/29-р-02-07-13 на час розгляду даної справи є чинним, рішення органів Антимонопольного комітету України є обов'язковими до виконання, а також те, що станом на день прийняття рішення відповідач накладений на нього штраф не сплатив, вимога позивача про стягнення з відповідача 100 000,00 грн. штрафу є доведеною, обгрунтованою, відповідачем не спростована, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 100 000,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 5 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Абзацами третім - п'ятим частини п'ятої статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Отже, тривалість такого зупинення визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції - від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися (п. 20.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» від 26 грудня 2011 року № 15).

За порушення строку оплати штрафу, позивачем нарахована пеня за періоди з 17.04.2014 року по 25.05.2014 року включно, з 10.07.2014 року по 11.08.2014 року, з 27.08.2014 року по 15.09.2014 року включно та становить 100 000,00 грн.

Розрахунок пені здійснений позивачем з урахуванням зупинення періоду часу, протягом якого фактично здійснювався розгляд справи № 910/25534/13 про визнання недійсним рішення.

Оскільки розмір пені, заявлений позивачем, відповідає вимогам встановленим ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 100 000,00 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо тверджень апелянта стосовно призначення у справі судової експертизи для розрахунку пені колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23 березня 2012 року N 4).

Враховуючи викладене, вирішення питання щодо призначення у справі експертизи вирішується судом. При цьому має враховуватись дійсна потреба у спеціальних знаннях. Зважаючи на те, що нарахування пені не потребує спеціальних знань, та місцевим судом не встановлено потреби у цьому, то колегія суддів відхиляє доводи апелянта в цій частині.

Щодо посилання апелянта стосовно позбавлення відповідача права надати суду докази та пояснення колегія суддів зазначає наступне.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01032 4505637 4 від 08.08.2014 року (а.с. 3), яке підтверджує, що 07.08.2014 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було отримало ухвалу про порушення провадження у справі від 28.07.2014 року у справі №911/3179/14, тобто за 41 день до судового засідання.

Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач маючи достатньо часу, а саме 41 день, не скористався своїм правом та не надіслав до господарського суду Київської області своїх заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що в судове засідання 18.09.2014 року відповідач не з'явився, заяв та клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання.

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до ч. ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Згідно Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 року №1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином та зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджала всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд першої інстанції правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний відкладати розгляд справи №911/3179/14 на іншу дату.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції здійснив всі передбачені процесуальним законодавством вимоги, оскільки у відповідача було достатньо часу для дачі своїх пояснень чи заперечень, проте він своїм правом не скористався, хоча фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 було відомо про те, що в господарському суді Київської області розглядається справа де вона виступає відповідачем, що підтверджується матеріалами справи.

З приводу твердження апелянта щодо не дослідження судом першої інстанції питань щодо дійсності рішення Адміністративної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 07.11.2013 року №56 колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до п.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства», вирішуючи спори, пов'язані із зобов'язанням виконати рішення Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення або про стягнення коштів (штрафу, пені) на підставі такого рішення, господарським судам необхідно мати на увазі, що сам по собі факт неоскарження рішення особою, якої воно стосується, не є безумовним свідченням законності відповідного акта державного органу. Тобто для того, щоб дійти висновку про обов'язковість виконання рішення названого Комітету чи його територіального відділення, господарському суду потрібно досліджувати це рішення на предмет його відповідності вимогам законодавства, якщо така відповідність заперечується іншою стороною у справі. Однак господарським судом не можуть братися до уваги доводи особи, стосовно якої прийнято рішення (заявника, відповідача, третьої особи в розумінні статті 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), з приводу незаконності та/або необґрунтованості цього рішення, якщо такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною другою статті 47 та частиною першою статті 60 названого Закону, оскільки дана особа не скористалася своїм правом на оскарження відповідного акта державного органу, а перебіг зазначеного строку виключає можливість перевірки законності та обґрунтованості рішення органу Антимонопольного комітету України.

Крім того, преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (абзац третій підпункту 2.6 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 оскаржувалось зазначене рішення Адміністартивної колегії Київського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у судовому порядку щодо визнання недійсним, та у задоволенні позовних вимог про його недійсність було відмовлено, то в порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, встановлені обставини у рішенні суду не потребують повторного доказування.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року у справі №911/3179/14.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року у справі №911/3179/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 18.09.2014 року у справі №911/3179/14 залишити без змін.

3. Справу №911/3179/14 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз