22-ц/775/1620/2014(м)

263/4338/14-ц

Головуючий у 1 інстанції - Шатілова Л.Г.

Доповідач - Осипчук О.В.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 04" грудня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Осипчук О.В.

суддів: Супрун М.Ю., Мироненко І.П.,

при секретарі: Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 жовтня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 08 жовтня 2014 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що суд першої інстанції на порушення вимог статей 210, 657 ЦК України не звернув уваги на те, що відповідач та ОСОБА_3 повністю уклали договір купівлі-продажу квартири тільки з моменту реєстрації в БТІ, тобто 13 квітня 2012 року, тому договір є недійсним. Суд не зважив на те, що він за рішенням суду від 29.06.2011 року є власником 1\2 частини спірної квартири, приватизація якої цим же рішенням визнана частково недійсною. Суд на порушення норм процесуального права не надав належної оцінки наданим ним письмовим доказам, показанням свідків та не врахував визнання позову відповідачкою ОСОБА_3

В апеляційному суді ОСОБА_1 підтримав доводи скарги у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2- ОСОБА_5 заперечував проти скарги, просив рышення суду залишити без змін.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного 26.04.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, було продано квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 20.04.2010 року власником вказаної квартири зазначено ОСОБА_3, яка набула права власності на підставі приватизації. Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав власності від 13.04.2012 року право власності на квартиру зареєстровано на ім'я ОСОБА_2

Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29.06.2011 року приватизацію спірної квартири було визнано частково недійсною та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину квартири.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення договору купівлі-продажу відповідачка ОСОБА_3 мала право власності на спірну квартиру на підставі приватизації, яка на той час скасована не була, право власності на 1\2 частину спірної квартири визнано за позивачем рішенням суду лише 26.09.2011 року, тому підстав для сумніву з боку покупця щодо права власності продавця у ОСОБА_2 не виникало. Враховуючи, що правочин між сторонами відбувся вже після змін до ст. 657 ЦК України, то посилання позивача на те, що право власності у покупця виникло з моменту державної реєстрації - 13 квітня 2012 року, не являється підставою для визнання правочину недійсним.

Апеляційний суд вважає висновки суду законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.

У відповідності до цивільного законодавства особа, яка вважає, що її речові права порушено, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною ( ст. ст. 215-235 ЦК України), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

За загальним правилом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання недійсним угоди купівлі-продажу квартири з підстав невідповідності її вимогам закону, оскільки державна реєстрація договору купівлі-продажу, а відповідно і момент укладення такого договору, відбулася тільки 13 квітня 2012 року.

Посилання в скарзі на невірне застосування судом норм матеріального права, зокрема статей 210, 657 ЦК України є безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 657 ЦК України( із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Частиною третьою ст. 640 ЦК України ( із змінами, внесеними згідно із Законом № 1878-VI від 11.02.2010 року) передбачено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Таким чином твердження позивача про те, що моментом укладення договору купівлі-продажу квартири є момент державної реєстрації права власності є хибним, оскільки договір було укладено 26 квітня 2010 року, тобто після внесення змін до ст. 657 та ч.3 ст. 640 ЦУК України, тому він є укладеним з моменту нотаріального посвідчення.

З огляду на наведене суд першої інстанції вірно дійшов висновку про неможливість визнання угоди недійсною з підстав, заявлених позивачем.

Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

На час укладення спірного правочину власником квартири була відповідач ОСОБА_3, позивач ОСОБА_1 не був стороною спірного договору.

Суд вірно з посиланням на ст. 174 ЦПК України не прийняв до уваги визнання позову відповідачкою ОСОБА_3, оскільки це суперечить закону і порушує права відповідача, тому довід апеляційної скарги про неврахування судом визнання позову ОСОБА_3 до уваги не приймається.

Також є правильними висновки суду про те, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки на час вчинення правочину позивач не був співвласником квартири, згідно відомостей з реєстру права власності на нерухоме майно від 20.04.2010 року власником квартири зазначено ОСОБА_3, яка в заяві до нотаріуса зазначала, що особи, які б могли претендувати на право власності на спірну квартири відсутні, згідно довідки ЖКП у квартирі на час її відчуження ніхто не був зареєстрований, відсутні відомості щодо заборони на розпорядження квартирою або наявність судового спору.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду є законним та обґрунтованим.

Доводи скарги до уваги не приймаються, оскільки вони не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до ухвалення помилкового рішення.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: