Дата документу Справа № 331/5294/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №11-кп/778/1081/14 Головуючий в 1-й інстанції

Категорія ст.122 ч.1 КК України Клименко Л.В. Доповідач у 2-й інстанції

Прямілова Н.С.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2014 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Прямілової Н.С.

суддів Мульченка В.В., Жовніренко В.П.

при секретарі Торбач Ю.О.

за участю:

прокурора Стоматової В.П.

потерпілого ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянула в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013080020002386 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_3 на вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2014 року відносно

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Запоріжжя, громадянина України, освіта повна загальна середня, офіційно працевлаштованого, не одруженого, який має на утриманні малолітню дитину, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_3 просить вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_5 покарання за ч.1 ст.122 КК України у вигляді 1 року позбавлення волі, посилаючись на те, що суд необґрунтовано звільнив ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та незаконно звільнив його від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році», оскільки згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 став батьком дитини 15.08.2014р., тобто вже після набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році». Крім того, обвинувачений не довів, що має на утриманні зазначену дитину. На обґрунтування своїх вимог також зазначив, що ОСОБА_5 не вибачився перед ним, не цікавився його станом здоров'я під час лікування. Крім того, просить його цивільний позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2797,66 грн., оскільки він не отримував від обвинуваченого ніяких грошей, та в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 000 грн., так як суд не врахував характер спричиненої йому травми, обставин її спричинення, наслідки, що настали від дій ОСОБА_5, зокрема те, що йому були заподіяні множинні тілесні ушкодження, які завдали великого фізичного болю та потягли за собою хірургічне втручання, тривалі страждання, змінення звичайного способу життя.

Вироком Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2014 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.1 ст.122 КК України до 2 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.

На підставі п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнений від відбування покарання.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1997 грн. 66 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн., а всього 6 997 грн. 66 коп.

В судовому засіданні апеляційної інстанції:

потерпілий ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу частково та просили скасувати вирок в частині призначеного покарання, мотивуючи тим, що призначене судом першої інстанції покарання із застосуванням ст.75 КК України не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі винного, який не вибачився, не відшкодував моральну шкоду, що свідчить про відсутність каяття. Крім того, зазначили, що суд незаконно застосував до обвинуваченого амністію, оскільки на момент набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014 році» він не мав неповнолітньої дитини. Крім того, просили збільшити суму відшкодування моральної шкоди до 200тис. грн., оскільки рішення суду про стягнення з обвинуваченого 5000грн. не відповідає тим стражданням, які зазнав потерпілий внаслідок злочину, вчиненого відносно нього. Від вимоги про стягнення матеріальної шкоди потерпілий та його представник відмовилися, пославшись на те, що матеріальна шкода відшкодована обвинуваченим в повному обсязі;

прокурор підтримала апеляційну скаргу потерпілого частково і також просила вирок в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України та звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» скасувати, крім того, збільшити суму стягнення моральної шкоди до 20 тис. грн.;

обвинувачений ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 заперечували проти апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні, мотивуючи тим, що зазначені в ній доводи є необґрунтованими.

Вислухавши доповідача, учасників провадження, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно вироку ОСОБА_5 визнаний винним у тому, що він 07 вересня 2013 року, приблизно, о 16 годині, маючи намір на спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень, знаходячись поблизу центрального входу до кафе «Сен-Су-Які» за адресою: м.Запоріжжя, пр.Леніна, б.47, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, наніс ОСОБА_3 не менш одного удару рукою в область обличчя, внаслідок чого заподіяв останньому закритий перелом нижньої щелепи в області суглобового відростку, крововилив з набряком м'яких тканин і садна в правій навколовушно-жувальній області, що в сукупності кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які не є небезпечними для життя, але які потягли за собою тривалий розлад здоров'я, більше 21 дня.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правова кваліфікація його дій, в апеляційній скарзі не оскаржуються.

Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Суд, при призначенні ОСОБА_5 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно з положеннями ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості; особу обвинуваченого, який відповідно до положень ст. 89 КК України, є особою раніше не судимою, працює, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину.

Відповідно до положень ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню не тільки подія кримінального правопорушення та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а й обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання, та які відповідно до ст.291 КПК України обов'язково зазначаються в обвинувальному акті.

Згідно обвинувального акта під час досудового розслідування були встановлені обставини, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, при цьому обставини, що обтяжують покарання, не були встановлені.

З матеріалів провадження вбачається, що під час судового розгляду учасники провадження не оспорювали обставини, встановлені під час досудового розслідування, у зв'язку з чим та згідно з положеннями ч.3 ст.349 КПК України суд, врахувавши думку учасників провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин.

За таких обставин потерпілий та його представник відповідно до ч.3 ст.349 КПК України не мають права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Крім того, під час судового провадження (в суді першої інстанції та апеляційній інстанції) обвинувачений повністю відшкодував потерпілому матеріальну шкоду та моральну шкоду в розмірі 5000грн. Зазначені обставини згідно з положеннями ст.66 КК України є обставинами, що пом'якшують покарання.

Посилання потерпілого та його представника на те, що суд першої інстанції при призначенні покарання не врахував ту обставину, що обвинувачений не в повному обсязі відшкодував завдану шкоду є безпідставними, оскільки як зазначалося під час досудового розслідування не були встановлені обставини, що обтяжують покарання. Потерпілий та його представник під час судового розгляду провадження в суді першої інстанції це не оспорювали, у зв'язку з чим та згідно з положеннями ч.3 ст.349 КПК України суд, врахувавши думку учасників провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин.

Крім того, це суперечить положенням ч.3 ст.67 КК України, згідно до яких при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Виходячи з положень ст.75 КК України та врахувавши тяжкість злочину та обставини його вчинення, особу винного та обставини справи, що пом'якшують покарання, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

За таких обставин призначене обвинуваченому ОСОБА_5 покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного, є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України.

Доводи потерпілого в апеляційній скарзі про те, що обвинувачений не довів, що він утримує малолітню дитину - ОСОБА_7, є необґрунтованими, оскільки потерпілим або його представником не надавалися суду першої інстанції будь-які дані або докази про те, що дитина обвинуваченого позбавлена належного матеріального забезпечення, а сам обвинувачений притягувався до будь-якої відповідальності за невиконання обов'язків щодо виховання дитини.

Доводи потерпілого в апеляційній скарзі про те, що суд безпідставно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» є обґрунтованими.

Відповідно до положень п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк особи, які засуджені за умисні злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років і не позбавлені батьківських прав.

Як вбачається з матеріалів провадження на день набрання чинності цим Законом обвинувачений не мав малолітньої дитини, оскільки згідно свідоцтва про народження дитини ОСОБА_5 став батьком дитини лише 15.08.2014р., тобто вже після набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році». За таких обставин вирок суду в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» підлягає скасуванню.

Розглядаючи цивільний позов потерпілого, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що злочинними діями обвинуваченого потерпілому була спричинена моральна шкода, але визначаючи розмір відшкодування в сумі 5000 грн., суд не в повній мірі врахував тривалість фізичних та моральних страждань потерпілого, необхідність тривалого лікування, внаслідок чого суттєво змінилися стосунки в сім'ї та спосіб його життя. Тому сума відшкодування моральної шкоди підлягає збільшенню до 20 тис. грн., а з урахуванням відшкодування обвинуваченим моральної шкоди в сумі 5000 грн. стягненню підлягає 15000 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

присудила:

апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 19 серпня 2014 року відносно ОСОБА_5 в частині звільнення його від відбування покарання на підставі п.«в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» скасувати.

Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч.1 ст.122 КК України до 2 років позбавлення волі та звільненим на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_3 15000 грн. (п'ятнадцять тисяч грн.) на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

Н.С. Прямілова В.В. МульченкоВ.П. Жовніренко