ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2014 р. Справа № 908/3204/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Комаровій М.М.,

за участю представників сторін:

позивача - Попова А.С., за довіреністю від 12.08.2014 року б/н,

відповідача - не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. №3919 З/1-42) на рішення господарського суду Запорізької області від 15.10.14 у справі № 908/3204/14

за позовом Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ", м. Мелітополь

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с. Зарічне, Мелітопольського р-ну, Запорізької обл.

про стягнення 55 750 грн. 69 коп.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року (суддя Алейникова Т.Г.) позовні вимоги приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ", м. Мелітополь до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, с. Зарічне задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства "Молокозавод - Олком" - основної заборгованості в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп., суми пені в розмірі 3 223 (три тисячі двісті двадцять три) грн. 29 коп., суми інфляційних витрат в розмірі 6 600 (шість тисяч шістсот) грн. 00 коп., 25 % річних в період 01.09.2013 р. - 28.02.2014 р. в розмірі 111 98 (одинадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 63 коп. та 25 % річних в період 25.07.2014 р. - 11.08.2014 р. в розмірі 369 (триста шістдесят дев'ять) грн. 86 коп. та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору.

Відповідач з даним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якому посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті вищезазначеного рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

У судове засідання, яке відбулось 03 грудня 2014 року, зявився представник позивача, представник відповідача не з'явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за його відсутності за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Між Приватним підприємством "Молокозавод - ОЛКОМ", м. Мелітополь та відповідачем" 01" червня 2011 року було укладено Договір поворотної фінансової допомоги № 38, за яким позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу фінансову допомогу в повному обсязі та в строки, визначені в пунктом 5.1. Договору (пункти 1.1. та 2.1 Договору).

За умовами п. 5.1. Договору, датою повернення фінансової допомоги сторони визначеними " 30" листопада 2011 року.

У виконання взятих на себе зобов'язань позивач " 02" червня 2011 року передав відповідачу обумовлену суму фінансової допомоги в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн. Підтвердженням цьому є відповідне платіжне доручення № 198 від " 02" червня 2011 року та банківська виписка по рахунку позивача.

Додатковою угодою № б/н від " 28" листопада 2011 року сторони внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: "дата повернення фінансової допомоги - " 30" листопада 2012 року".

Додатковою угодою № 2 від " 27" листопада 2012 року сторони внесли зміни до п. 5.1. Договору, виклавши його в наступній редакції: "дата повернення фінансової допомоги - " 31" серпня 2013 року".

Таким чином, станом на дату звернення позивача з позовною заявою, відповідач повністю свої зобов'язання за договором не виконав, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з цим позовом про стягнення суми заборгованості в судовому порядку.

15.10.2014 р. позивач надав до суду заяву про уточнення суми позовних вимог.

Згідно з п. 6.1. Договору, у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення платежу.

Таким чином, з урахуванням заяви позивача про уточнення суми позовних вимог на момент розгляду справи по суті, сума пені згідно з п. 6.1. Договору в період з 01.09.2013 р. по 28.02.2014 р., становить 3 223, 29 грн.

За правилами ч. 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.2. Договору визначено, що у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього Договору, Сторона-2 (відповідач) також сплачує Стороні-1 (позивач) суму боргу с врахуванням встановленого індексу інфляції та двадцять п'ять відсотків річних від простроченої суми.

Таким чином, з урахуванням заяви позивача про уточнення суми позовних вимог, інфляційне збільшення суми боргу в період з 01.09.2013 р. по 28.02.2014 р. складає 6600, 00 грн., а загальна сума процентів (25 % річних в період з 01.09.2013 р. по 28.02.2014 р.) за договором складає 11198, 63 грн., а сума процентів (25 % річних в період з 25.07.2014 р. по 11.08.2014 р.) за договором складає 369, 86 грн.

В якості повернення отриманої фінансової допомоги відповідач " 24" липня 2014 року повернув позивачу частину отриманих коштів в розмірі 20000,00 (двадцять тисяч гривень 00 коп.)

Отже, на момент розгляду справи по суті з урахуванням заяви позивача про уточнення суми позовних вимог загальна сума боргу за договором поворотної фінансової допомоги № 38 від 01.06.2011 р. складає 51 391, 78 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області з огляду на обгрунтованість та фактичність сум заборгованості було здійснено задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Не погоджуючись з даною правовою позицією суду першої інстанції, в обгрунтуванні апеляційної скарги відповідач наголошує про неприпустимість доповнення або збільшення позовних вимог, як на підставу порушення позивачем та судом норм процесуального законодавства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як було зазначено колегією суддів, 01 червня 2011 року між сторонами було укладено Договір поворотної фінансової допомоги № 38, за яким позивач надав відповідачу поворотну фінансову допомогу в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн., а відповідач зобов'язався повернути позивачу фінансову допомогу в повному обсязі та в строки, визначені в пунктом 5.1. Договору

Вбачається, що даний договір є договором позики, а відтак між сторонами виникли правовідносини, що регулюються главою 71 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Положенням ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частинами 1, 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору Позикодавець надав Позичальнику поворотну фінансову допомогу в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн.

Підтвердженням цього факту є наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 198 від « 02» червня 2011 року та банківська виписка по рахунку позивача (том 1 а.с.10-11).

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Додатковою угодою № 2 від 27 листопада 2012 року сторони, шляхом внесення змін до п. 5.1. Договору, було погоджено кінцеву дату повернення фінансової допомоги - 31 серпня 2013 року (том 1 а.с.9).

В той же час відповідачем жодного доказу про повернення коштів, отриманих в якості фінансової допомоги в розмірі 50000,00 (п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.) грн позивачу до даної дати не було пред'явлено.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, приписів п. 5.1 Договору строк повернення відповідачем грошових коштів за Договором є простроченним починаючи з 01 вересня 2013 року

За таких обставин вбачається, що відповідач в порушення зазначених норм та умов Договору свого зобов'язання щодо своєчасного повернення позики не виконав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідач частково повернув грошові кошти у розмірі 20000,00 грн., що підтверджується позивачем особисто, а також не заперечується відповідачем.

Факт невиконання відповідачем зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, відповідачем не спростований, а отже розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 30000,00 грн.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем не наведено обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

За таких обставин, позовна вимога Приватного підприємства "Молокозавод - ОЛКОМ" про стягнення з відповідача заборгованості за неповернутою позикою у сумі 30000,00 грн. є правомірною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, крім основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов'язань зі своєчасного повернення фінансової допомоги, яка за розрахунком позивача складає 3 223, 29 грн грн.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положенням статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пунктом 6.1. Договору поворотної фінансової допомоги від 01 червня 2011 року №38, сторонами було погоджено, що у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього Договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення платежу.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вимоги ГК України, ЦК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та умови укладеного між сторонами договору, строки прострочення виконання зобов'язання (починаючи з 01.09.2013 р. по 28.02.2014року), перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, судова колегія зазначає про фактичність та правомірність даного стягнення

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в розмірі 6 600, 00 грн., 25 % річних в період 01.09.2013 р. - 24.07.2014 р. в розмірі 111 98, 63 грн. та 25 % річних в період 25.07.2014 р. - 11.08.2014 р. в розмірі 369, 86 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 6.2. Договору визначено, що у випадку прострочення повернення фінансової допомоги в строк, встановлений пунктом 5.1. цього Договору, Сторона-2 (відповідач) також сплачує Стороні-1 (позивач) суму боргу с врахуванням встановленого індексу інфляції та двадцять п'ять відсотків річних від простроченої суми

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідач проти розрахунків річних та інфляційних не заперечував, контр розрахунок суду не надав.

Приймаючи до уваги встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, часткову оплату заборгованості 24.07.2014 року, судом першої інстанції було правомірно здійснено задоволення позовних вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача інфляційних витрат в розмірі 6 600, 00 грн., 25 % річних в період 01.09.2013 р. - 24.07.2014 р. в розмірі 111 98, 63 грн. та 25 % річних в період 25.07.2014 р. - 11.08.2014 р. в розмірі 369, 86 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом та позивачем норм процесуального права, з огляду на непередбачення процесуальним законодавством права позивача на доповнення або уточнення позовних вимог. В той же час, на думку відповідача, дана заява по суті є заявою про зміну предмета позову, а тому, надісління її копії іншій стороні по справі є обов'язковим.

Проаналізувавши зміст наданої позивачем заяви про уточнення позовних вимог, судом апеляційної інстанції акцентується, що позивачем даною заявою було змінено виключно кількісні показники, в яких виражається позовна вимога, що в свою чергу не змінює предмету позову, який полягає у стягенні коштів.

Таким чином дана заява, всупереч твердженню відповідача, є виключно заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Положенням частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначено право позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Крім того, п. 3.10.Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року №18, визначено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Стосовно посилання відповідача на не надіслання позивачем копії даної заяви на їх адресу, колегія суддів зазначає про відсутність жодної нормативно правової вказівки на необхідність реалізації позивачем даного відсилання в якості обов'язкової підстави подання заяви про зменшення позовних вимог та відповідного прийняття її судом.

Таким чином, подання заяви про зменшення позовних вимог та прийняття її судом є узгодженим з нормами процесуального законодавства.

На підставі того, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року у справі № 908/3204/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

З огляду на той факт, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 15 жовтня 2014 року у справі № 908/3204/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.12.14

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.