ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р.Справа № 922/3962/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Окко-Бізнес", м. Львів

до Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Харків

про визнання частково недійсним рішення

за участю представників сторін:

позивача - Словенський М.М., довіреність № 3-82/14 від 04.09.2014 р.;

відповідача - Вовченко А.О., довіреність № 54 від 15.07.2014 р.,

Чалкова Г.Л., довіреність №80 від 02.10.2014р.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ОККО-БІЗНЕС" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним п.1 Рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. №158-р/к у справі №2/01-105-14 в частині визнання вчинення ПП "ОККО-БІЗНЕС" (ідентифікаційний код 37278249) порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 3 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах міста Харкова та з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з врахуванням автозаправних станцій, розміщених поблизу цієї дороги, які призвели до обмеження конкуренції, в той час, коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій. Крім того, просить суд визнати недійсним п. 9 Рішення адміністративної колегії Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.07.2014р. №158-р/к у справі №2/01-105-14. Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що роздрібні ціни на дизельне пальне в територіальних межах у період, що визначається відповідачем як період вчинення правопорушення, встановлювало ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" самостійно, а ПП "ОККО-БІЗНЕС" не мало жодного впливу на встановлення таких цін, а отже не вчиняло правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"; спірне Рішення в частині визнання ПП "ОККО-БІЗНЕС" винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. З ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та накладення на ПП "ОККО-БІЗНЕС" штрафу за вказане правопорушення прийняте внаслідок неповного з'ясування та не доведення відповідачем обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, неправильного застосування відповідачем ст. ст. 1, 5, 6, 50, а також ч. 4 ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а висновки, наведені у ньому, не відповідають обставинам справи, що свідчить про наявність підстав для скасування цього Рішення відповідно до ст. Закону України "Про захист економічної конкуренції"; відповідач, приймаючи Рішення, окрім норм Закону України "Про захист економічної конкуренції", неправильно застосував та порушив також Методику визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затверджену Розпорядженням АМК України від 5 березня 2002 р. N 49-р, а також неповністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, що, згідно ст. 59 згаданого Закону є підставою для скасування Рішення.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 27.11.2014 року до 01.12.2014 року до 09:30 години.

В судовому засіданні 01.12.2014 року представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутні в судовому засіданні 01.12.2014 року представники відповідача проти позову заперечували, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву, вважали позов безпідставним та необґрунтованим, та просили суд відмовити в його задоволенні.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, 03.07.2014 р. Адміністративною колегією Харківського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі-Відділення) було прийнято рішення №158-р/к у справі №2/01-105-14 (надалі - Рішення), згідно з пунктом 1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС ХОЛДИНГ" (ідентифікаційний код 34430873), Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАТНЄФТЬ-АЗС-УКРАЇНА" (ідентифікаційний код 38194448), Публічне акціонерне товариство "УКРНАФТА" (ідентифікаційний код 00135390), Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕСТИЖ 10" (ідентифікаційний код 37093991), Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД 10" (ідентифікаційний код 37093902), Підприємство з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА" (ідентифікаційний код 30603572), Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОГ РІТЕЙЛ" (ідентифікаційний код 37821544) та суб'єкт господарювання в особі Приватного підприємства "ОККО-БІЗНЕС" (ідентифікаційний код 37278249) і Приватного підприємства "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" (ідентифікаційний код 36670361) визнано винними у вчиненні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною 3 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а саме схожих дій на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в межах міста Харкова з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з урахуванням автозаправних станцій, розміщених поблизу цієї дороги, які призвели до обмеження конкуренції, в той час, коли аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій. Відповідно до пункту 9 Рішення на Приватне підприємство "ОККО-БІЗНЕС" накладено штраф в розмірі 68000,00 (шістдесят вісім тисяч) гривень.

Копія Рішення була отримана ПП "ОККО-БІЗНЕС" 18.07.2014р.

Згідно ч.1 ст.59 Закону України „Про захист економічної конкуренції" підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" до порушень законодавства про захист економічної конкуренції віднесено антиконкурентні узгоджені дії.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про захист економічної конкуренції" узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Згідно з ч.1 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Зокрема, антиконкурентними узгодженими діями визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності) (ч.3 ст.6 ЗУ "Про захист економічної конкуренції").

Згідно пункту 8 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р.№15, у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України узгоджених дій суб'єктів господарювання, як антиконкурентних (стаття 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), господарські суди повинні мати на увазі, зокрема, наступне.

Вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій утворює самостійний склад порушення законодавства про захист економічної конкуренції і не залежить від того, чи займають відповідні суб'єкти господарювання чи один з них монопольне (домінуюче) становище на ринку (абз. 3 підпункту 8.1 пункту 8).

Відповідно до п. 8.2 та п. 8.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" з урахуванням приписів частини третьої статті 6 названого Закону для кваліфікації дій (бездіяльності) суб'єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов'язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод). Це порушення встановлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який:

- свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб'єктів господарювання;

- спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення зазначених дій.

Пов'язані з наведеним обставини з'ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб'єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій).

Так антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому, схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб'єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Висновок органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб'єкта господарювання об'єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об'єктивно (незалежно від суб'єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

Як встановлено судом, на підставі фактичних даних та підтверджено матеріалами справи № 2/01-105-14, ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ОККО-БІЗНЕС" є юридичною особою та зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.09.2010р., № запису 1 415 102 0000 024225, ідентифікаційний код - 37278249, місцезнаходження: 79056, м. Львів, вул. Пластова, буд. 1. Відповідно до довідки з ЄДРПОУ від 13.02.2013р. серії АА № 792186 та виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 08.05.2014р. серії АГ № 900616 основним видом діяльності ПП "ОККО-БІЗНЕС" є роздрібна торгівля пальним (47.30).

ПП "ОККО-БІЗНЕС" здійснює роздрібну реалізацію високооктанового бензину та дизельного пального через ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО"ОККО-НАФТОПРОДУКТ" (надалі - ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ") згідно з договором комісії від 01.01.2011р. № 0/2-3-11/235 (надалі - Договір комісії).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання.

Частками у розмірі 100% статутного капіталу ПП "ОККО-БІЗНЕС" та ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" володіє ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ" (ідентифікаційний код 31729918, місцезнаходження: м. Львів, вул. Пластова, 1) (надалі - ПАТ "КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ").

Отже, у розумінні статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" ПП "ОККО-БІЗНЕС" та ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" входять до складу єдиного суб'єкта господарювання.

Статут ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" в новій редакції зареєстрований реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 16.12.2013р. та затверджений Наглядовою радою ПАТ "КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ" (протокол від 16.12.2013р. № 25/13).

Згідно листа №217-01 від 13.06.2014р., ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" не володіє та не користується сховищами нафтопродуктів (нафтобазами) в територіальних межах Харківської області (включаючи місто Харків).

ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" в територіальних межах користується 23 АЗС, які отримані в оренду у ПАТ "КОНЦЕРН ГАЛНАФТОГАЗ" та через які здійснює роздрібну реалізацію світлих нафтопродуктів. Ціни реалізації нафтопродуктів встановлюються самостійно підприємством. ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" на АЗС використовує знак для товарів та послуг "ОККО".

Згідно з пунктом 1.1 Договору комісії, Комісіонер (ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ") зобов'язується за дорученням Комітента (ПГІ "ОККО-БІЗНЕС") за плату вчинити від свого імені та за рахунок Комітента в порядку і терміни, що визначені умовами цього Договору правочини, спрямовані на реалізацію Комісіонером отриманих від Комітента нафтопродуктів та скрапленого газу (надалі - Товар) на користь третіх осіб, через мережі власних/орендованих автозаправних станцій (комплексів) (надалі - АЗС), а також безготівково перераховувати на банківський рахунок Комітента грошові кошти в сумі, що відповідає вартості реалізованого Товару.

Комісіонер самостійно і на найбільш вигідних для Комітента умовах здійснює правочини, спрямовані на реалізацію третім особам отриманого за цим договором Товару (пункт 1.2 Договору комісії).

При виконанні умов цього Договору (у тому числі комісійної реалізації нафтопродуктів та скрапленого газу) Комісіонер здійснює свою діяльність виключно на ринкових умовах, і незалежним від Комітента, а Комітент не вправі втручатися у діяльність Комісіонера по виконанню умов цього договору (у тому числі не вправі жодним чином впливати на цінову політику Комісіонера) (пункт 1.4 Договору комісії).

Всі кошти, які надійшли від реалізації Товару Комісіонером, становлять власність Комітента і підлягають перерахунку на банківський рахунок останнього в порядку визначеному Договором (пункт 2.4 Договору комісії).

Комісіонер реалізує Товар третім особам через АЗС від свого імені в порядку, визначеному цим Договором та діючим законодавством, при цьому Комісіонер зобов'язаний діяти в інтересах Комітента. Товар, переданий Комітентом Комісіонеру за цим договором, є власністю Комітента і переходить у власність третіх осіб (покупців) по факту його реалізацій Комісіонером (пункти 5.1, 5.5 Договору комісії).

Комісійна винагорода Комісіонера за кожен вид реалізованого Товару та належне виконання умов цього Договору визначається сторонами за результатами місячного періоду надання послуг в залежності від видів, кількості, вартості реалізованих на всіх АЗС протягом кожного робочого дня Товарів. Комісійна винагорода за звітний період визначається, як загальна сума за кожен робочий день (пункт 7.5 Договору комісії).

Отже, згідно з умовами Договору комісії ПП "ОККО-БІЗНЕС" є власником високооктанового бензину та дизельного пального до моменту його реалізації третім особам. При цьому ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" самостійно визначає роздрібну ціну реалізації нафтопродуктів та зобов'язано діяти в інтересах ПП "ОККО-БІЗНЕС". Крім цього, розмір комісійної винагороди ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" напряму залежить від встановленої ним роздрібної ціни реалізації нафтопродуктів.

ПП "ОККО-БІЗНЕС" та ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" входять до складу єдиного суб'єкта господарювання, який діє на ринку роздрібної реалізації дизельного пального в територіальних межах.

Таким чином, як ПП "ОККО-БІЗНЕС", так і ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" заінтересовані в отриманні вигоди від реалізації нафтопродуктів та можуть отримувати такі вигоди в разі вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції на відповідних ринках.

ТОВ "ВОГ РІТЕЙЛ", ПАТ "УКРНАФТА", ПП "МАРШАЛ", ТОВ "АЛЬЯНС ХОЛДИНГ", ТОВ "ТАТНЄФТЬ-АЗС-УКРАЇНА", ПІІ "ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА", ТОВ "ПРЕСТИЖ 10", ТОВ "АВАНГАРД 10", ПАТ "Укргазвидобування", суб'єкт господарювання в особі ПП "ОККО-БІЗНЕС" та ПП "ОККО-НАФТОПРОДУКТ" є конкурентами на одному товарному ринку в територіальних межах, до яких відноситься місто Харків з урахуванням приміської території, обмеженої кільцевою дорогою та з врахуванням АЗС, розміщених поблизу цієї дороги та не пов'язані між собою відносинами контролю.

З метою визначення схожості у діях згаданих вище суб'єктів господарювання щодо, ціноутворення Відділенням проаналізовано наявність взаємозв'язку між даними щодо цін зазначених суб'єктів шляхом розрахунку коефіцієнту кореляції між рядами їх цін роздрібної реалізації дизельного пального, що встановлені у період, який досліджується. Так, коефіцієнти кореляції від 0.75 до 0.99 свідчать про тісну взаємозалежність цінових траєкторій зазначених суб'єктів господарювання та підтверджують схожість їх поведінки.

Аналізом цінової поведінки суб'єктів господарювання в територіальних межах встановлено, що стрімке та схоже підвищення роздрібних цін реалізації розпочалось з 26.02.2014р. здебільшого за рахунок збільшення торговельних надбавок. З динаміки змін розміру торговельних надбавок за період з 15.02.2014р. до 15.04.2014р. видно, що вони зазнали значного збільшення саме з 25-27 лютого 2014 року.

Під час аналізу ринку роздрібної реалізації дизельним пальним в територіальних межах встановлено, що при роздрібній реалізації дизельного пального відповідачі застосовують різні методики вибуття запасів: FIFO (first in, first out) або середньозважена. Структура інших витрат також відрізняється у учасників ринку в залежності від наявності власних АЗС, нафтосховищ та транспорту. Одні суб'єкти господарювання здійснюють реалізацію через власні АЗС, користується власними нафтобазами та нафтосховищами, власним автомобільним транспортом, інші навпаки користуються орендованими АЗС, нафтосховищами та автомобільним транспортом.

Окрім цього, відповідачі станом на 26.02.2014р. мали достатній ресурс пального, якого, виходячи із середніх обсягів реалізації дизельного пального відповідачами в лютому-березні 2014 року, вистачило б на різний період часу (від 4 до 26 днів).

Серед об'єктивних причин зростання роздрібних цін на дизельне пальне учасниками ринку зазначаються зростання світових цін на нафту, що в свою чергу призводить до зростання оптових цін на світлі нафтопродукти. Втім, аналізом цінової поведінки відповідачів в територіальних межах встановлено, що стрімке та схоже підвищення роздрібних цін на дизельне пальне розпочалось з 26.02.2014р. здебільшого за рахунок збільшення торговельних надбавок. З динаміки зміни розміру торговельних надбавок відповідачів за період з 15 лютого до 15 квітня 2014 року видно, що вони зазнали значного збільшення саме з 25-27 лютого 2014 року. В зазначений період торговельні надбавки відповідачів зазнали значних змін, а саме збільшились від 30,2 % до 600 %.

Тобто, аналіз економічної ситуації на ринку роздрібної реалізації дизельного пального свідчить про відсутність об'єктивних економічних причин, які могли б обумовити одночасне підвищення роздрібних цін відповідачами на дизельне пальне у визначений період. Таке підвищення відбулось за рахунок збільшення торговельних надбавок.

Схоже підвищення цін на роздрібну реалізацію дизельного пального з динамікою, що випереджає динаміку зростання оптових цін з урахуванням залишків без наявності об'єктивних причин, дало змогу позивачу та переліченим вище суб'єктам господарювання збільшити доходи від реалізації дизельного пального. В даному випадку зазначені особи своїми діями спотворили цінове змагання один з одним, що призвело до обмеження можливості кожного із них встановити ціну нижче, ніж у конкурентів.

Антиконкурентний характер узгоджених дій підтверджується синхронними змінами та підтриманням їх на однаковому рівні протягом 26.02.14р. - 11.03.14р. в той час коли придбання дизельного пального відбулося у різних постачальників та за різною ціною.

Таким чином, в процесі розгляду адміністративної справи № 2/01-105-14 Харківським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України на підставі аналізу ситуації на ринку товару встановлено вчинення позивачем та іншими суб'єктами господарювання схожих дій, які є порушенням, передбаченим пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що кваліфікуються за частиною третьою статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Порядок визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку регулюється Законом України "Про Антимонопольний комітет України", Законом України "Про захист економічної конкуренції" та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 р. № 49-р (далі -Методика).

Згідно із ч.1 ст.35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Відповідно до п.11 ст.7 Закону України від 26.11.93р. № 3659-XII "Про Антимонопольний комітет України" у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Пунктом 2 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За приписами ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам (ч.1, 2, 3 ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно п. 5.1 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності.

Відповідно до п. 6.1 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Виходячи з підпункту 10.1.6 пункту 10.1 розділу 10 Методики установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання у випадку, коли визначається монопольне (домінуюче) становище кількох суб'єктів, включає встановлення ознак того, що:

- між зазначеними суб'єктами господарювання немає конкуренції або є незначна конкуренція;

- зазначені суб'єкти господарювання разом узяті не зазнають значної конкуренції або не мають жодного конкурента.

Відповідно до п. 10.3 розділу 10 Методики суб'єкт (суб'єкти) господарювання не зазнає(ють) значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі має (мають) здатність не допускати, усувати чи обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання, чи ущемляти інтереси інших суб'єктів господарювання чи споживачів.

Ринковою владою, у розумінні Методики, є здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку, не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції.

Ознаками ринкової влади, згідно з абзацом 2 п. 10.3 розділу 10 Методики, є:

- здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання, який (які) не є єдиним (єдиними) виробником (постачальником) відповідного товару (товарної групи), диктувати свої умови при продажу товару (товарної групи), укладенні договору про поставки, нав'язувати споживачу невигідні умови;

- здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання шляхом монополізації ринку постачання виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виробляють відповідні товари (товарні групи) із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри вступу на ринок;

- здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання скорочувати або обмежувати випуск товарів (товарних груп) і постачання їх на ринок збуту з метою отримання однобічної користі при купівлі або продажу товарів (товарних груп), при укладанні договорів і угод про постачання товарів (товарних груп), а інші суб'єкти господарювання, які є його конкурентами, не здатні компенсувати утворений дефіцит товарів (товарних груп);

- здатність суб'єкта (суб'єктів) господарювання підвищувати ціни на товари (товарні групи) і підтримувати їх на рівні, що перевищує рівень, обумовлений конкуренцією на ринку.

Отже, необхідною умовою визначення монопольного (домінуючого) становище є наявність ознак ринкової влади.

В спірному рішенні відповідач посилається на вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.1 ст.50, ч.3 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно із п.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії.

Позивач, в обґрунтування позову, зазначає, що сам факт вчинення одночасних дій або аналогічних дій учасниками ринку не може прирівнюватися до антиконкурентних узгоджених дій. Аналогічно схожість цінової поведінки конкурентів на ринку сама по собі також не може бути однозначною ознакою антиконкурентних узгоджених дій.

З приводу цього суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про захист економічної конкуренції" узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (ч.4 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Позивач у позові стверджує, що відповідач не встановив і не підтвердив факту існування правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки відсутні жодні докази, які б підтверджували, що позивач та інший учасник ринку узгоджували свої дії на ринку продажу дизельного пального у місті Харкові, окрім, власне, схожості цін.

Аналіз інформації, наявної у матеріалах справи, свідчить про те, що протягом періоду з 26.02.14р. по 11.03.14р. ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Вог Рітейл", суб'єкт господарювання в особі ПП "Окко-Бізнес" та ПП "Окко-Нафтопродукт" у визначених територіальних межах м. Харкова одночасно підвищували роздрібні ціни на дизельне пальне до однакового рівня.

Факт погодженості таких схожих дій доведений прийнятим спірним рішенням, для кваліфікації дій суб'єктів господарювання за ч.3 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено насамперед факт погодженості (узгодженості) таких схожих дій (бездіяльності) між суб'єктами господарювання. Така узгодженість має місце навіть у випадку відсутності формалізованого документа (угоди, рішення тощо) між суб'єктами господарювання.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

З Рішення Територіального відділення Антимонопольного комітету вбачається, що підприємства ТОВ "Альянс Холдинг", ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна", ПАТ "Укрнафта", ТОВ "Престиж 10", ТОВ "Авангард 10", ПІІ "Лукойл-Україна", ТОВ "Вог Рітейл", суб'єкт господарювання в особі ПП "Окко-Бізнес" та ПП "Окко-Нафтопродукт" мали суттєвий вплив на ринок товару, що давало їм можливість визначати умови обороту товару на ринку високооктанових бензинів.

При цьому, обмеження конкуренції полягало в тому, що зазначенні суб'єкти господарювання не змагалися між собою за встановлення справедливої обґрунтованої ціни на дизельне пальне, а встановлювали та підтримували ціни на одному рівні, тим самим обмежили можливість вибору споживачів серед продавців цього товару.

Крім того, антиконкурентний характер узгоджених дій підтверджується синхронними змінами цін та підтриманням їх на однаковому рівні протягом лютого-березня 2014 року в той час коли придбання дизельного пального відбувалось у різних постачальників та за різною ціною.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті спірного рішення відповідачем було дотримано вимоги ст. ст.1, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", вимоги Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку та судом, при розгляді даної справи, не було виявлено підстав для визнання спірного рішення недійсним.

Відповідно до ст.ст.44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови в задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2014 р.

Суддя Л.В. Шарко