АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №11-кп/791/836/14 Головуючий в І інстанції Сіянко В.М.

Категорія: ст.ст. 190 ч.1,2,4;

358ч.4; 366ч.1 КК України Доповідач: Вороненко Т.В. В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року грудня місяця «05» дня колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючої:Вороненко Т.В.

Суддів:Палькової В.М.,

при секретарі:Ришкової Н.М. Козловій Т.С.

З участю прокурора: обвинуваченого: представника потерпілого: захисника: Коломійця В.С. ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні кримінальне провадження №12013230000001939 за апеляційними скаргами прокурорів; обвинуваченого ОСОБА_6, представника потерпілого ОСОБА_7, на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від « 04» серпня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком засуджено:

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не працюючого, уродженця та зареєстрованого

АДРЕСА_1, фактично мешкає в АДРЕСА_2,

не судимого в силу ст. 89 КК України, -

за ст. 190 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі;

за ст. 190 ч.2 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;

за ст. 190 ч.3 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі;

за ч.4 ст.358 КК України на 2 роки обмеження волі.

Звільнений від призначеного покарання за ст. 191 ч.1 КК України на підставі ст. 49 КК України.

Відповідно до ст.ст. 70, 72 КК України шляхом часткового складання покарань остаточно призначено 5 років позбавлення волі.

Відповідно ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

Згідно ст. 76 КК України покладено ряд обов'язків.

Запобіжний захід змінено з домашнього арешту на особисте зобов'язання до вступу вироку в законну силу.

Зараховано у строк відбування покарання період утримання під вартою з 02.11.2013 року по 03.11.2013 року.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Вироком суду ОСОБА_6 засуджено за вчинення слідуючих злочинів.

1. У жовтні 2008 року в с.Новочорномор'є Голопристанського району Херсонської області шляхом обману заволодів причепом « 2ПТС-4,5», вартістю 12000 грн., що належить ОСОБА_9

2. Він же, повторно, у серпні-вересні 2009 року шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_10 ОСОБА_11 заволодів трактором вартістю 70000 грн., що належав ОСОБА_12, спричинивши потерпілій значну шкоду.

3. ОСОБА_6 шляхом обману ОСОБА_10 , який виразився в тому, що він пообіцяв допомогти, як депутат Новофедорівської сільради, вирішити питання про відчуження у власність потерпілого земельної ділянки (пляжу) у с.Залізний Порт, хоча не мав таких повноважень, заволодів 08.12.2009 року грошовими коштами ОСОБА_10 у сумі 7500 євро, що складало 90321,90 грн., які потерпілий, перебуваючи у Австрії, перерахував ОСОБА_6 з метою придбання земельної ділянки, спричинивши збитки у великому розмірі.

4. У листопаді 2013 року ОСОБА_6 не перебуваючи на амбулаторному лікуванні в Бишівській медичній амбулаторії Макарівського району Київської області з 01 по 16 жовтня 2013 року, знаючи, що довідка від 16.10.2013 року №1465 є завідомо підробленим документом, з метою підтвердження поважності причин відсутності на роботі, використав 22.11.2013 року цю довідку, надавши її до Новофедорівської сільської ради Голопристанського району Херсонської області.

5. Він же, у листопаді 2013 року, з аналогічною метою використав завідомо підроблений документ - листок непрацездатності від 04.11.2013 року, надавши його в сільраду, достовірно знаючи, що з 29.10. по 04.11.2013 року не перебував на стаціонарному лікуванні в Макарівській ЦРЛ.

В апеляційній скарзі прокурори покликаються на незаконність вироку внаслідок істотних порушень КПК України, неправильного застосування кримінального закону та невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого і ступеню тяжкості злочину.

Вважають, що суд необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч.4 на ч.3 ст.190 КК України, так як винуватість саме у цьому злочині підтверджується свідченнями в суді ОСОБА_13, ОСОБА_14 та інших.

Вказують, що суд при призначенні покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст. 75 КК України не врахував належним чином всі обставини.

Просять з вказаних підстав скасувати вирок першої інстанції та ухвалити новий, яким засудити ОСОБА_6 за ст. 190 ч.1 КК України до 1 року обмеження волі, за ст. 190 ч.2 КК України на 2 роки позбавлення волі, за ст. 358 ч.4 КК України на 2 роки обмеження волі, за ст. 190 ч.4 КК України на 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна і остаточно за ст. 70 КК України до цього ж покарання. Усунути допущені, на думку прокурорів, інші недоліки вироку.

Представник потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_7 в апеляційній скарзі вказує, що суд необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч.4 на ч.3 ст.190 КК України, зазначив, що факт заволодіння обвинуваченого коштами потерпілого на суму 40000 доларів США, підтверджується показами свідка ОСОБА_14, проте суд не взяв їх до уваги з посиланням на ч.12 ст.290 КПК України, що є безпідставним. А покарання призначене судом вважає надто м'яким.

Просить вирок скасувати і постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним за ст. 190 ч.4 КК України, призначити покарання з позбавленням волі. Та змінити запобіжний захід щодо нього на тримання під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_6 в апеляційній скарзі зазначає, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам справи і ухвалений з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Вважає, що за ст. 190 ч.2 КК України засуджений необґрунтовано, так як ОСОБА_10 сам залишив у нього трактор та дозволив його використовувати. Кошти в сумі 7500 євро ОСОБА_11 перерахував йому на витрати, пов'язані з судовими справами. Проте, суд безпідставно визнав покази потерпілого безсумнівними та скептично сприйняв показання свідка ОСОБА_15 Необґрунтованим, обвинувачений вважає засудження за ст. 358 ч.4 КК України, так як він дійсно лікувався в Макарівській ЦРЛ, що підтвердили покази свідків і письмові докази.

Зазначає, що судом були допущені порушення ст.ст. 334; 370 КПК України.

Просить вирок суду першої інстанції скасувати і закрити провадження на підставі ст. 284 ч.1 п.2 КПК України.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурорів, обвинувачений ОСОБА_6 вказує, що прокурори безпідставно стверджують в апеляційній скарзі про доведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 190 ч.4 КК України, оскільки такий висновок не підтверджується належними доказами. Вважає, що прокурор також необґрунтовано оспорює призначення покарання судом із застосуванням ст. 75 КК України, оскільки це відповідає положенням закону. Просить заперечення приєднати до справи.

Заслухавши думку прокурора, який підтримав їх апеляційну скаргу та апеляційну скаргу представника потерпілого, а проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого заперечував; представника потерпілого ОСОБА_16, яка просила задовольнити її апеляційну скаргу і прокурора, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_6 заперечувала; обвинуваченого ОСОБА_6 і його захисника, які підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити, а у задоволенні інших апеляційних скарг, крім апеляції ОСОБА_17, просили відмовити, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційних скарг, дослідивши частково докази, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 190 ч.3; 358 ч.4 КК України, відповідає фактичним обставинам провадження і підтверджується перевіреними в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.

А тому, апеляційна скарга обвинуваченого про скасування вироку в цій частині і закриття провадження є необґрунтованою.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_6, що він не вчиняв шахрайських дій щодо ОСОБА_10 по заволодінню коштами, спростовуються зібраними у провадженні та дослідженими в суді доказами.

Показами потерпілого ОСОБА_10, який пояснював, що ОСОБА_6 запропонував йому допомогу в придбанні частини пляжу за 40000 доларів США. В кінці 2009 року ОСОБА_6 повідомив, що необхідно ще 10000 доларів США для оформлення цієї земельної ділянки у власність. Він поїхав до Австрії і 02.12.2009 року перерахував на валютний рахунок ОСОБА_6 7500 євро. Після чого обвинувачений став його уникати. А при зустрічі в грудні 2012 року на його вимогу, ОСОБА_6 повідомив, що документів на право власності на пляж у нього немає і грошей він не поверне.

Показами свідка ОСОБА_18, що за сприянням та участю ОСОБА_6 між КПП «Світанок» та ОСОБА_10 була укладена угода про використання останнім земельної ділянки (пляжу).

Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 показали, що ОСОБА_10 був зацікавлений в придбанні земельної ділянки (пляжу) у власність, проте вони повідомили, що це неможливо і таке питання вирішує сесія Новофедорівської сільської ради.

Згідно з даними, ОСОБА_6 у період з 200 по 2010 рік був обраний депутатом даної сільської ради.

Свідок ОСОБА_21 підтвердив, що потерпілий розповідав йому, як ОСОБА_6 обманув його щодо допомоги у придбанні пляжу та заволодів коштами, а під час їх зустрічі з ОСОБА_6, на вимогу ОСОБА_10 відповів, що документів на пляж у нього немає, а коштів він не брав.

Вказані докази підтверджують покази потерпілого щодо його намірів у 2008 році придбати у власність ділянку пляжу та залучення до реалізації цього наміру ОСОБА_6, який не був наділений повноваженнями вирішувати такі питання, як депутат.

Факт заволодіння обвинуваченим коштами потерпілого у сумі 7500 євро підтверджується копією квитанції про переказ 02.12.2009 року цих коштів ОСОБА_10 ОСОБА_6 та банківськими документами про їх зняття останнім.

Таким чином, суд правильно дійшов висновку про винуватість ОСОБА_6 у заволодінні коштами потерпілого у сумі 7500 євро, шляхом шахрайських дій.

Твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_6, що вказані кошти були перераховані на витрати, пов'язані з судовими спорами, колегія суддів не бере до уваги, оскільки воно спростовується вказаними доказами, сам обвинувачений не навів доводів, яким чином судові спори потерпілого та витрати на них стосувалися його.

До того ж, в судовому засіданні ОСОБА_6 стверджував, що гроші у сумі 7500 євро він знімав частинами з рахунку та віддавав ОСОБА_10 і йому не відомо, на що той витратив ці кошти.

Такі доводи обвинуваченого є суперечливими і визивають сумнів в їх достовірності, а тому колегія суддів погоджується з оцінкою показів ОСОБА_6 судом першої інстанції, а також свідка ОСОБА_15 із зазначених у вироку підстав.

Не можна визнати обґрунтованими і доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого по даному епізоду щодо розміру коштів, якими заволодів обвинувачений.

Посилання сторони обвинувачення, що факт передачі потерпілим ОСОБА_6 40 000 доларів США підтвердили в суді свідки ОСОБА_22, ОСОБА_13, ОСОБА_21 та ОСОБА_14 є неспроможними, оскільки, як слідує із звукозапису процесу, ОСОБА_22, ОСОБА_13 та ОСОБА_21 самі свідками передачі грошей обвинуваченому не були, знали про це зі слів ОСОБА_10, твердження апеляційної скарги прокурора, що свідок ОСОБА_13 була безпосередньо присутня при передачі коштів ОСОБА_6, не відповідає тим показам, які вона дала у суді.

Колегія суддів погоджується з оцінкою даною судом показам цих свідків, враховуючи положення ст. 97 КПК України.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі прокурора, як на доказ, на покази ОСОБА_23, оскільки він в судовому процесі був в якості перекладача потерпілого і відповідно даних фіксації процесу в якості свідка не допитувався.

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого про те, що суд необґрунтовано не взяв до уваги свідчення ОСОБА_14 щодо розміру переданих ОСОБА_10 ОСОБА_6 коштів.

Так як суд правильно у відповідності до положень ст. 290 ч.12 КПК України визнав ці покази недопустимим доказом, оскільки потерпілий ОСОБА_10 не здійснив відкриття матеріалів на досудовому слідстві щодо даного свідка, про якого потерпілому повинно було бути відомо ще на той час.

Таким чином, суд правильно, згідно з вимогами закону, оцінив докази по даному епізоду шахрайства і обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у заволодінні шляхом шахрайства грошовими коштами потерпілого у сумі 7500 євро, що складало 90321,90 грн. і кваліфікував дії обвинуваченого за ч.3 ст.190 КК України.

Враховуючи наведене, підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 190 ч.4 КК України, колегія суддів не знаходить.

Суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_6 у використанні завідомо підробленого офіційного документа.

Винуватість обвинуваченого підтверджується наведеними у вироку доказами.

Показами свідків ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, з яких слідує, що ОСОБА_6 21.11.2013 року надав у сільраду лист непрацездатності, відповідно до якого він з 29.10. по 04.11.2013 року перебував на стаціонарному лікуванні в Макарівській ЦРЛ Київської області.

Згідно з протоколом затримання особи, ОСОБА_6 02.11.2013 року був затриманий на території Херсонської області працівниками міліції і за рішенням слідчого судді від 03.11.2013 року йому було обрано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, що спростовує перебування в цей час ОСОБА_6 в лікарні.

Відповідно до медичної карти стаціонарного хворого, в якій записи вів ОСОБА_17, ОСОБА_6 було госпіталізовано до хірургічного відділення Макарівської ЦРЛ 29.10.2013 року. Проте в листі лікарських призначень відсутні відмітки про їх виконання, що є обов'язковим, а свідчення ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 суперечать цим обставинам.

Також обвинуваченим ОСОБА_17 в медичній карті були зроблені записи про огляд хворого ОСОБА_6 01.11, 03.11. та 04.11.2013 року, коли той не перебував в лікарні, а знаходився в Голопристанському районі Херсонської області, що беззаперечно встановлено.

Свідок ОСОБА_30 підтвердила, що ОСОБА_17 надав їй історію хвороби ОСОБА_6 для виписки листа непрацездатності, на підставі якого і був виписаний такий лист. Що свідчить про те, що на підставі внесення в документ, а саме в історію хвороби завідомо неправдивих відомостей, був виданий завідомо неправдивий офіційний документ.

Свідок ОСОБА_31 показав, що він з 28.10.2013р. по 08.11.2013р. лікувався в хірургічному відділенні Макарівської районної лікарні, лежав у 5 палаті і не бачив жодного разу ОСОБА_6 ні в палаті, ні у відділенні.

В показах самих обвинувачених містяться протиріччя щодо часу перебування ОСОБА_6 в лікарні, що свідчить про їх недостовірність.

Так, ОСОБА_17 стверджував, що ОСОБА_6 перебував в лікарні з 29 жовтня по 01 листопада 2013 року, в цей час проходив курс лікування і вибув на вихідні, а 04.11.2013 року в лікарню не з'явився, але він відмітку в історії хвороби про порушення режиму не відобразив, заповнив її та віддав для виписки листа непрацездатності, в якому поставив свій підпис і печатку, та потім дозволив видати цей лист знайомому ОСОБА_6

В той же час, як слідує із історії хвороби, обвинувачений зробив запис в історії хвороби про огляд в цей день, 04.11.2013 року ОСОБА_6, знаючи, що він в лікарні відсутній.

Таким чином, і зі слів ОСОБА_17 слідує, що він вніс в офіційний документ завідомо неправдиві відомості.

Проте, ОСОБА_6 в суді стверджував, що вже 31.10.2013 року відчув себе значно краще і залишивши заяву на посту про дозвіл не бути в лікарні 31.10. та 01.11.2013 року, вранці покинув лікарню.

Тобто, з цих свідчень слідує, що ОСОБА_6 фактично перебував в лікарні всього два дні 29 та 30 жовтня 2013 року і залишив цей заклад у четвер, що не узгоджується з показами ОСОБА_17 щодо часу перебування у лікарні та обставинами, за яких ОСОБА_6 покинув лікарню. Таким показам обвинувачених суд дав відповідну правову оцінку.

Покази інших свідків, суд визнав недостовірними і навів переконливі доводи щодо цього, з оцінкою показань свідків та інших доказів, погоджується і колегія суддів.

Досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_17 вчинив службове підроблення офіційних документів, а ОСОБА_6 використав цей завідомо підроблений документ, тобто вчинив злочин, передбачений ст. 358 ч.4 КК України.

Той факт, що ОСОБА_6 повідомив через деякий час сільську раду, після того як пред'явив лист непрацездатності, що з 02 по 04 листопада 2013 року не перебував на лікарняному, не може бути взято до уваги, так як злочин вважається закінченим з моменту використання підробленого документа, тобто наданні його до сільради, незалежно від того, був він оплачений чи ні.

Не є обґрунтованими і доводи апелянта в частині використання підробленої медичної довідки ОСОБА_6 з вищевказаних підстав, оскільки склад злочину не передбачає настання таких наслідків, які наводяться в апеляційній скарзі. Метою використання обвинуваченим підробленої медичної довідки було звільнення його від юридичних обов'язків.

Дії ОСОБА_6 за даними епізодами, також вірно кваліфіковані за ст. 358 ч.4 КК України.

Разом з тим, апеляційна скарга обвинуваченого в частині оспорювання вчинення злочину, передбаченого ст. 190 ч.2 КК України, підлягає задоволенню.

Дослідивши частково докази, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні вказаного злочину не відповідає фактичним обставинам провадження, а наведені у вироку докази по даному епізоду не є достатніми для визнання обвинуваченого винуватим в цьому злочині.

Суд І інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 шляхом обману, що виразився в повідомленні ОСОБА_10 неправдивих відомостей про повернення на першу вимогу трактора, що належав ОСОБА_12, і яким користувався потерпілий, заволодів ним, а саме у серпні-вересні 2009 року ОСОБА_10 передав цей трактор на зберігання терміном на 1 рік обвинуваченому, а той відмовився його повертати.

ОСОБА_6 в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду провадження заперечував свою вину у вчиненні даного злочину і давав покази, що у серпні 2009 року на прохання ОСОБА_10 ОСОБА_11, він прийняв на зберігання трактор, потерпілий дозволив ним користуватися та повідомив, що забере трактор пізніше. За всі ці роки ОСОБА_10 не звертався до нього з вимогою повернути трактор та не приїжджав з такою вимогою в рибгосп, де він мешкає, та де знаходиться трактор. Куди потерпілий сам його і пригнав. Перепон у поверненні трактора він не чинив, умислу на заволодіння ним не мав. Не просила його повернути трактор і потерпіла ОСОБА_12

Суд І інстанції свій висновок про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні вказаного злочину зробив на підставі таких доказів: показів потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_12 та свідка ОСОБА_21

Проте, з показань потерпілої ОСОБА_12 слідує, що про обставини заволодіння трактором ОСОБА_6 їй нічого не відомо, вона тільки підтвердила, що трактор оформлений на неї, належить ОСОБА_10

Із показів ОСОБА_21 вбачається, що він також не був очевидцем тих подій, а під час зустрічі потерпілого та обвинуваченого у 2012 році був свідком їх розмови про повернення грошей чи документів, трактора.

Потерпілий ОСОБА_10 показав в суді, що в серпні-вересні 2009 року, після захоплення пансіонату, він з ОСОБА_6 домовилися, що на зберігання обвинуваченому віддасть трактор на рік, який особисто пригнав у рибгосп та дозволив користуватися ним ОСОБА_6 Зустрітися з обвинуваченим зміг тільки в грудні 2012 року в м.Херсоні, де вимагав повернути трактор, проте ОСОБА_6 повідомив, що не поверне його. З таких показів вбачається, що трактор ОСОБА_10 передав на зберігання ОСОБА_6 за своєю ініціативою, обумовленою відсутністю можливості в подальшому тримати його в пансіонаті.

Доказів того, що обвинувачений ввів в оману потерпілого та ще до передачі йому трактора, в матеріалах провадження відсутні, в той час, як об'єктивна сторона шахрайства передбачає, що обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна. Суд у вироку не навів будь-яких доказів того, що ОСОБА_6 на час передачі йому трактора на зберігання мав умисел не повертати дане майно, тобто заволодіти ним.

Матеріалами провадження встановлено, що трактор знаходився в рибгоспі за місцем проживання обвинуваченого, саме там, де потерпілий залишив його, будь-яких дій ОСОБА_6 для привласнення трактора не вчиняв, а ОСОБА_10 за трактором в рибгосп не приїжджав, тобто не намагався його забрати, обмежившись розмовою з ОСОБА_6 в м.Херсоні.

А тому у провадженні відсутні достатні докази того, що обвинувачений мав на меті не повертати трактор потерпілому, тобто заволодіти ним шляхом шахрайських дій. На думку колегії, дані відношення мали цивільно-правовий характер.

За таких умов вирок суду в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 190 ч.2 КК України підлягає скасуванню, а провадження в цій частині закриттю на підставі ст. 284 ч.1 п.3 КПК України.

Винність свою у вчиненні злочину, передбачену ст. 190 ч.1 КК України, ОСОБА_6 в апеляції не оспорює.

Що стосується доводів ОСОБА_6 про порушення судом вимог КПК України при проведенні підготовчого засідання по даному провадженню, то твердження, що суд не повинен був призначити справу до розгляду до вирішення питання по його скарзі, не ґрунтується на вимогах ст.ст. 314, 316 КПК України. Заява в апеляції обвинуваченого, що суд повинен був в підготовчому засіданні закрити провадження в частині обвинувачення за ст. 190 ч.1 КК України в зв'язку з закінченням строків давності не є обґрунтованою, так як ОСОБА_6 згоди на це не давав, а тому суд правильно звільнив його від покарання за даний злочин.

Недодержання судом при об'єднанні справ положень ч.2 ст.334 КПК України не є підставою для скасування вироку.

На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку в цілому та закриття провадження, як ставиться питання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6

В частині призначення ОСОБА_6 покарання, апеляційні скарги прокурорів та представника потерпілого ОСОБА_7 підлягають задоволенню частково.

Суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 дійшов висновку, що він не є суспільно небезпечною особою і покарання можливо призначити із застосуванням ст. 75 КК України.

З такими висновком суду не можна погодитися, обвинувачений визнаний винним у вчиненні декількох злочинів, один з яких є тяжким, характеризується посередньо, раніше двічі притягувався до кримінальної відповідальності, у вчиненому не розкаявся, ухилявся від слідства, такі дані свідчать про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_6 А тому, застосування ст. 75 КК України, не відповідає загальним засадам призначення покарання.

Проте, прохання прокурорів про призначення покарання ОСОБА_6 за ст. 190 ч.4 КК України та за сукупністю злочинів на 8 років позбавлення волі не можна визнати обґрунтованим, так як суд правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ст. 190 ч.3 КК України.

Також не зрозуміло, чому прокурори просять в апеляційній скарзі призначити ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів, з врахуванням покарання за ст. 190 ч.1 КК України, від якого суд звільнив обвинуваченого у зв'язку з закінченням строків давності, оскільки в скарзі відсутні будь-які доводи з цього приводу.

Відповідно ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На думку колегії, обвинуваченому ОСОБА_6 необхідно призначити покарання у вигляді реального позбавлення волі в мінімальних границях, передбачених санкцією ст. 190 ч.3 КК України, таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім.

Інші, зазначені в апеляційній скарзі прокурорів недоліки щодо оформлення вироку відповідно ст. 409 КПК України не є підставою для зміни вироку.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 414, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги прокурорів Яриша Я.Г., Бородіної О.С. і представника потерпілого ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 04 серпня 2014 року щодо ОСОБА_6 в частині засудження його за ст. 190 ч.2 КК України та в частині призначеного покарання - скасувати.

Кримінальне провадження за ст. 190 ч.2 КК України закрити.

Засудити ОСОБА_6:

за ст. 190 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі; звільнити його від призначеного покарання на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності;

за ст. 190 ч.3 КК України на 3 роки позбавлення волі;

за ст. 358 ч.4 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України призначити ОСОБА_6 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 3 років позбавлення волі, з поміщенням до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання.

В строк відбування покарання зарахувати перебування під вартою з 02.11.2013р. по 03.11.2013р.

В решті вирок щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений учасниками процесу протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: (три підписи)

Згідно з оригіналом

Суддя Вороненко Т.В.