ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 230-31-77
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" січня 2007 р. Справа № 69/8-05/11/3-06
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка”, м. Київ
до 1.Закритого акціонерного товариства “Тетіївський
цукровий завод”, с. Денихівка;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Шелтон",
м. Київ;
3.Товариства з обмеженою відповідальністю
“Цукорагро”, м. Київ;
4. Товариства з обмеженою відповідальністю
“Кристал”, м. Київ
про визнання недійсними договорів, визнання права власності та зобов’язання передати майно
Головуючий суддя О.М.Коротун
суддя А.Ю.Кошик
суддя Т.П. Карпечкін
Представники:
відповідача 2) Бонюк О.П. –представник за довіреністю від 20.11.2006р.;
інші не з’явились
За згодою сторони в судовому засіданні 12.01.07 на підставі ч.2 ст.85 ГПК України було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Позивач, ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка”, в лютому 2005 року звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до відповідачів - ТОВ “Шелтон” та ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” з вимогами про визнання Договорів з додатками від 17.04.2001 - №17/04/01; від 17.04.2001 - №17/04/01-02; від 18.04.2001; від 23.04.2001 про відчуження майнового комплексу Денихівського цукрового заводу недійсними з моменту їх укладення, як таких, що не відповідають вимогам закону, та вимогою визнати право власності ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка” на майновий комплекс Денихівського цукрового заводу.
Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями, складами суду.
Ухвалою господарського суду Київської області від 29.06.2005 року до участі у справі в якості відповідачів було залучено також ТОВ “Цукрагро” та “ТОВ “Кристал”.
Рішенням господарського суду Київської області від 16.01.2006 позовні вимоги були задоволені повністю. Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 20.03.2006 та Постановою Вищого господарського суду України від 12.05.2006 рішення господарського суду Київської області від 16.01.2006 залишене без змін. Рішенням Верховного Суду України від 25.07.2006 судові рішення по справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно вхідного штемпеля загального відділу 17.08.2006 року справа надійшла до господарського суду Київської області на новий розгляд.
Ухвалою Голови Господарського суду Київської області від 22.11.2006 року дану справу передано до провадження судді Коротун О.М.
Ухвалою від 22.11.2006 року справу № 69/8-05/11 було прийнято до провадження та присвоєно їй номер № 69/8-05/11/3-06, розгляд справи призначено на 25.12.2006 року о 14 год.15 хв.
Ухвалою Господарського суду Київської області в зв’язку з нез’явленням позивача та трьох відповідачів розгляд справи на підставі ст.77 ГПК України відкладався до 12.01.2007 року. Зазначена ухвала була надіслана сторонам за 12 відомими суду адресами згідно реєстру відправлення (з частини адрес примірники ухвал повернулися та залучені разом з конвертами до матеріалів справи), в тому числі за адресами, вказаним в позовній заяві, на бланках сторін, з якими сторони зверталися до суду та за юридичними адресами, вказаними в довідках ЄДРПОУ, які наявні в матеріалах справи (том 4). Тому суд здійснив всіх належних заходів для повідомлення сторін належним чином про час і місце судового засідання.
Позивач в судове засідання 25.12.2006 року не з’явився, проте через загальний відділ суду подав клопотання № 24-тгш від 22.12.2006 року (яке було передано судді після закінчення судового засідання по справі).
Ухвалою Голови господарського суду Київської області від 29.12.2006 року вказане клопотання ліквідатора АПТ “Цукровий завод ім..Т.Г.Шевченка” було задоволено частково. Призначено розгляд даної справи колегіально у наступному складі суду: головуючий суддя Коротун О.М., судді: Кошик А.Ю. та Карпечкін Т.П. та передано вищевказане клопотання в частині залучення третьої особи та здійснення технічної фіксації судового процесу для розгляду колегії суддів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.01.2007 року колегією суддів прийнято справу до провадження, підтверджено дату розгляду справи та задоволено клопотання позивача про фіксування судового процесу технічними засобами. Вказана ухвала оголошена в судовому засіданні 12.01.2007 року.
Розгляд справи відповідно до п.7 ст.129 Конституції України, ст.81-1 ГПК України здійснено судом за допомогою технічних засобів.
В судове засідання 12.01.2006 року позивач та три відповідачі також не з’явилися та не повідомили суд про поважність причин нез’явлення. Про обізнаність стосовно дати розгляду справи позивачем, крім наведеного, свідчить також подане ним через загальний відділ суду 12.01.2007 року (вх.№ 302) клопотання вих № 25-тгш від 11.01.2007 року, в якому сторона, крім іншого, вдруге просить залучити до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача комітет кредиторів ВАТ “Цукровий завод ім..Т.Г.Шевченка” та забезпечити фіксування технічними засобами судового процесу. Отже, позивач не реалізував свого права на участь у судовому засіданні, разом з цим, його нез’явлення не перешкоджає вирішенню судом спору.
За таких обставин, виходячи з встановленого ч.1 ст.69 ГПК України розумного строку вирішення справи, та з врахуванням доводів позивача, викладених в клопотанні № 24-тгш від 22.12.2006 року (том 4) про знехтування судом строків розгляду даної справи під час нового розгляду, та того, що письмові мотиви всіх сторін, заперечення, відзиви наявні в матеріалах справи, інших доказів не витребувалося, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Тому справа розглянута на підставі наявних в ній матеріалів, яких достатньо для встановлення прав та дійсних взаємовідносин сторін.
У задоволенні клопотання про залучення комітету кредиторів в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача судом відмовляється, як необґрунтованого в розумінні приписів ст.27 ГПК України, до того ж, відповідно до ст. 16 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” комітет кредиторів не є юридичною особою та не наділений процесуальною правосуб’єктністю.
Під час нового судового розгляду позивачем позовні вимоги викладено у наступній редакції (заява від 27.09.2006, том справи 3, аркуші 120-123): визнати недійсним договір купівлі-продажу об’єктів нерухомості, які входять до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 23.04.2001 р. (з додатками); визнати недійсним договір купівлі-продажу обладнання, яке входить до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 18.04.2001 р. (із змінами та додатками); визнати недійсним договір №17/04/01 купівлі продажу транспортних засобів, які входять до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 17.04.2001 р. (з додатками); визнати недійсним договір №17/04/01-2 купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, яка входить до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 17.04.2001р. (з додатками); визнати право власності ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка” на майно цукрового заводу, розташованого за адресою: Київська область, Тетіївський район, село Денихівка, вул. Леніна,2, до складу якого входять об’єкти нерухомості, обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка, перелік яких містить акт інвентаризації за договорами купівлі-продажу між ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” і ТОВ “Шелтон” станом на 30.12.2005р.; зобов’язати ТОВ “Шелтон” передати ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г. Шевченка” майно цукрового заводу, розташованого за адресою: Київська обл., Тетіївський р-н, с. Денихівка, вул. Леніна, 2, до складу якого входять об’єкти нерухомості, обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка, перелік яких містить акт інвентаризації за договорами купівлі-продажу між ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” і ТОВ “Шелтон” станом на 30.12.2005р.
Вказані остаточні позовні вимоги розглядалися судом на підставі ст.22 ГПК України під час нового розгляду. Уточнення позовних вимог обґрунтовані також з посиланням на новий ЦК України, ГК України та підписані ліквідатором ВАТ “Цукровий завод ім..Т.Г.Шевченка” О.П.Проценко.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договори купівлі-продажу: об’єктів нерухомості від 23.04.2001 р.; обладнання цукрового заводу, від 18.04.2001 р. (із змінами та доповненнями); транспортних засобів від 17.04.2001 р.; сільськогосподарської техніки від 17.04.2001р. - не відповідають вимогам закону, суперечать встановленим цілям діяльності юридичної особи і підлягають визнанню судом недійсними з моменту їх укладення відповідно до ст.ст. 48, 50 ЦК УРСР ( в редакції чинній на час здійснення угод). ТОВ “Шелтон” придбало за плату майно у ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, який за існуючих на той час обставин не мав права його відчужувати, про що ТОВ “Шелтон” могло і повинно було знати (недобросовісний набувач). Майно, яке є предметом оспорюваних угод купівлі-продажу, раніше вибуло з володіння позивача до наступних набувачів поза його волею. Незаконними діями ТОВ “Шелтон” та ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” по відчуженню майнових активів цукрового заводу, розташованого в селі Денихівка Тетіївського району Київської області, суттєво порушені права і законні інтереси ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка”. Фактично, угоди купівлі-продажу Денихівського цукрового заводу укладалися та виконувалися від імені ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” одноосібно головою правління з перевищенням своїх посадових повноважень всупереч вимогам законодавства та статуту товариства. Позивач вважає, що майно Денихівського цукрового заводу було незаконно відчужене з його власності в серпні-вересні 2000 року та протягом восьми наступних місяців змінило трьох набувачів: ТОВ “Цукорагро”, ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” і ТОВ “Шелтон”. Відповідачі 1, 3 ніколи не були законними власниками спірного майна та не мали будь-яких правових підстав щодо здійснення повноважень по його володінню і розпорядженню.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на положення статті 387 ЦК України: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним; на статтю 1212 ЦК України, яка встановлює зобов’язання особи, що набула майно без достатньої правової підстави (або така підстава була але згодом відпала) повернути майно власнику, в т.ч. за вимогами про витребування майна з незаконного володіння; на умови витребування власником майна у добросовісного набувача, який придбав його за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, закріплені в статті 388 ЦК України. Зокрема на те, що власник має право витребувати від набувача майно у разі, якщо це майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тому позивач вважає, що відповідачі набували майно без відповідних правових підстав, а саме позивач –єдиний законний власник майна Денихівського цукрового заводу.
У письмових запереченнях проти позову відповідач 2 зазначив, що, відповідно до п.19 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.99р. №02-5/111 саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства та/або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру. Відповідно до норм Закону України “Про підприємства в Україні” (ст. 1, 34), Цивільного кодексу УРСР (ст. 26), правоздатність юридичної особи пов’язується із її включенням до ЄДРПОУ та сторона надала суду виписки з ЄДРПОУ станом на 18.12.2006р. про знаходження є ЄДРПОУ усіх відповідачів. Оскільки відповідачі 1 та 3 станом на день розгляду спору не виключені з реєстру, отже, мають цивільну та господарську правоздатність, яка передбачає можливість укладати угоди, підстав для задоволення позову не має.
Також відповідач 2 вказав на те, що позивач не є стороною спірних угод, тому не може захищати свої права шляхом вимоги про недійсність цих угод, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 25.07.2006р. у даній справі.
Щодо вимог про визнання права власності на майно цукрового заводу ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка”, відповідач 2 вважає, що при відсутності підстав для визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу, будь-які підстави для визнання права власності позивача на спірне майно відсутні. Проте, навіть у разі визнання спірних договорів недійсними, він набув право власності на спірне майно як добросовісний набувач, тому майно не може бути в нього витребувано відповідно до ч. 1 ст. 145 ЦК УРСР, і він набув право власності на майно відповідно до ст. 225 ЦК УРСР. Відповідач 2 вважає себе законним власником майна Денихівського цукрового заводу, посилаючись на те, що право власності на нього виникло з правомірних договорів купівлі-продажу об’єктів нерухомості від 23.04.2001 р., обладнання цукрового заводу від 18.04.2001 р., транспортних засобів від 17.04.2001 р.,. сільськогосподарської техніки від 17.04.2001р. недійсність яких в судовому порядку доведена не була.
Стосовно вимог про передачу (витребування) майна ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г. Шевченка”, відповідач крім іншого, зазначав, що, навіть, якщо відчуження спірного майна було незаконним, позивач повинен був знати про порушення своїх прав щонайпізніше 16.11.2001 року, коли за його позовом рішенням Тетіївського районного суду Київської області у справі № 2-1338 установчий договір про створення і діяльність ТОВ “Цукорагро” визнано недійсним. Посилаючись на ст.ст. 71, 76 ЦК УРСР, ст. 50 Закону України “Про власність”, ст. 257 ЦК України відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про витребування майна.
Відповідачі 1, 3 в судове засідання не з’явилися, але згідно відзивів (том 3, аркуші справи 135-136, 138-141) позов визнали.
Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали документів, заслухавши доводи представника сторони, суд
ВСТАНОВИВ:
08.08.2000 укладено Установчий договір ТОВ “Цукорагро”. 08.09.2000 ТОВ “Цукорагро” зареєстровано Печерською райдержадміністрацією міста Києва. ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка” у статутному фонді належить 94,44%, решта 5,56% належить ВАТ “Острозький цукровий завод” (п. 3.1. договору). Відповідно до додатку до Установчого договору, ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка” передав належне йому на праві власності спірне майно як майновий вклад у статутний фонд ТОВ “Цукорагро”.
15.01.2001 прийнято Рішення установчих зборів та підписано Установчий договір між ТОВ “Цукорагро” та ТОВ “Кристал” про створення ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”. 26.01.2001 ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” зареєстрований Тетіївською райдержадміністрацією. ТОВ “Цукорагро” у статутному фонді ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” належить 99%, решта 1% належить ТОВ “Кристал” (п. 4.3. договору). Відповідно до додатку до Установчого договору, спірне майно передане ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” як внесок ТОВ “Цукорагро”.
26.01.2001 року ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” було зареєстровано Тетіївською районною державною адміністрацією Київської області.
12.04.2001 Зборами акціонерів ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, прийнято рішення відчужити майно на користь ТОВ “Шелтон” (протокол №3).
17.04.2001 укладено спірні договори: Договір №17/04/01 купівлі-продажу транспортних засобів Денихівського цукрового заводу між Продавцем - ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” та Покупцем - ТОВ “Шелтон”, Договір №17/04/01-02 купівлі-продажу сільськогосподарської техніки Денихівського цукрового заводу між Продавцем - ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” та Покупцем - ТОВ “Шелтон”. 18.04.2001 –спірний Договір купівлі-продажу обладнання Денихівського цукрового заводу між Продавцем –ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” та Покупцем –ТОВ “Шелтон”. 23.04.2001 –Договір купівлі-продажу об’єктів нерухомості Денихівського цукрового заводу між Продавцем ЗАТ - “Тетіївський цукровий завод” та Покупцем –ТОВ “Шелтон”.
05.05.2001 укладена Додаткова угода про внесення змін до Договору купівлі-продажу обладнання від 18.04.2001.
11.05.2001 за актами прийому-передачі здійснено передачу майна по Договору купівлі-продажу транспортних засобів, по Договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, Договору купівлі-продажу обладнання.
15.05.2001 за актом прийому-передачі передано майно по Договору купівлі-продажу об’єктів нерухомості від 23.04.2001.
19.02.2002 року господарський суд міста Києва у справі № 133/126-01 визнав ВАТ “Цукровий завод ім..Т.Г.Шевченка” банкрутом і розпочав ліквідаційну процедуру.
Вищезазначене було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 09.04.2003 року у справі № 10/195 та підтверджується матеріалами даної справи.
Судом приймаються доводи позивача, що 05.11.2002 рішенням Господарського суду міста Києва постановлено скасувати державну реєстрацію ТОВ “Цукорагро”, зобов’язано засновників провести заходи щодо ліквідації підприємства; 16.11.2001 рішенням Тетіївського районного суду Київської області Установчий договір ТОВ “Цукорагро” від 08.08.2000 визнано недійсним, як угоду укладену з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства; 09.04.2003 рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 10/195 визнано недійсним рішення установчих зборів засновників про створення ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 15.01.2001, визнано недійсним Установчий договір ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 15.01.2001, постановлено скасувати державну реєстрацію ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”; 23.04.2003 рішенням Господарського суду Київської області за позовом Тетіївської МДПІ до ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” постановлено скасувати державну реєстрацію ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, зобов’язано засновників здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку.
Разом з цим, викладені обставини не є підставою для задоволення позову, виходячи з наступного.
За результатом судового розгляду встановлено, як на момент укладення спірних угод, так і на момент передачі майна, ТОВ “Цукорагро”, ЗАТ “Тетївський цукровий завод” та ТОВ “Шелтон” були включені до ЄДРПОУ, що підтверджується матеріалами справи, в тому числі, витягами з ЄДПОУ від 18.12.2006 (том справи 4).
В частині цих позовних вимог суд вважає, що підлягає застосуванню законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, а не нові ЦК та ГК України, якими додатково обґрунтовує позовні вимоги позивач в уточненні до позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. ст. 1, 34 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст. 26 Цивільного кодексу УРСР, чинних на момент існування спірних правовідносин, правоздатність юридичної особи пов’язується із її включенням до реєстру. За змістом ч.19 ст.8 Закону України “Про підприємництво”, який діяв на момент укладання спірних договорів, підприємство втрачає статус юридичної особи із виключенням його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. Тому визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації не можуть бути підтвердженням недійсності спірних угод.
Дослідивши згадані судові рішення про визнання недійсними установчих документів та скасування державної реєстрації, суд також відзначає, що у жодному із них не передбачено застосування наслідків недійсності угоди у вигляді повернення переданого за угодою майна позивачу. Натомість, рішеннями Господарського суду міста Києва від 05.11.2002, Господарського суду міста Києва від 09.04.2003, Господарського суду Київської області від 23.04.2003 передбачено зобов’язання здійснити ліквідацію ТОВ “Цукорагро” та ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”. Таким чином, суди застосовували спеціальні положення закону про ліквідацію підприємств (ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні”).
Відповідно до ст. 36 Закону України “Про підприємства в Україні”, що діяв на час виникнення спірних правовідносин ( як і ст. 61 нового ГК України), в рамках ліквідаційної процедури майно використовується для задоволення вимог кредиторів за зобов’язаннями відповідної юридичної особи, і лише після такого задоволення підлягає використанню за вказівкою засновників. (Спеціальна ліквідаційна процедура встановлена нормами Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом).
При чому не обов’язково засновник отримає саме те майно, яке він вніс до статутного фонду. Тобто, за згаданими судовими рішеннями засновники підприємств не набули права власності на внесене до статутного фонду майно, а лише отримали право отримати певну частину майна після задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації. Отже, рішення судів, на які посилається позивач, підтверджують перехід права власності на спірне майно до відповідних юридичних осіб, які повинні бути ліквідовані, що спростовує твердження позивача про наявність у нього права власності на спірне майно.
В обґрунтування своїх позовних вимог щодо незаконності договорів відчуження спірного майна позивач також посилався на те, що 29.11.2004 рішенням Господарського суду міста Києва визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 12.04.2001, оформлене протоколом №3, про відчуження всього майна Товариства на користь ТОВ “Шелтон”. Проте, як вбачається з матеріалів справи, постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2005 вказане рішення було скасовано, а справу повернуто до Господарського суду міста Києва на новий розгляд. При новому розгляді постановою Київського апеляційного господарського суду (том справи 2, аркуші 122-126) від 11.10.2005р. у справі №45/375-41/421 за позовом ВАТ “Цукровий завод ім.Т.Г.Шевченка” до ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, треті особи: ТзОВ “Кристал”, ТзОВ “Цукорагро”, ТзОВ “Шелтон” про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 12.04.2001, у позові ВАТ "Цукровий завод ім. Т. Г. Шевченка" було відмовлено. Ця постанова залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2005 і набрала законної сили. Виходячи із цього, посилання позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2004 року суд не бере до уваги, як безпідставні.
Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Інших ухвал, рішень, що набрали законної сили по вищенаведеній справі, та доводів з цього питання сторонами суду не подано.
Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довесті ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до приписів ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Судом апеляційної інстанції у вищенаведеній справі встановлено наступне: на час прийняття рішення зборів акціонерів ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 12.04.2001 року цілісний майновий комплекс цукрового заводу був власністю ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, і позивач не був акціонером останнього. Суд апеляційної інстанції також визнав безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що відчуження спірним рішенням зборів акціонерів індивідуально визначеного майна на користь ТОВ “Шелтон” спричинило порушення права позивача на отримання вказаного майна після проведення процедури ліквідації ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”. Київський апеляційний господарський суд встановив, що на час прийняття спірного рішення (12.04.2001 року) позивач не був власником цього майна. Майно належало на праві власності ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, яке і мало право ним розпоряджатися. Ліквідаційна ж процедура підприємства була відкрита значно пізніше.
03.10.2003 Господарський суд міста Києва також ухвалив рішення про відмову в позові ТОВ “Цукорагро” до ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”, ТОВ “Шелтон” про визнання недійсним рішення зборів, рішень загальних зборів від 12.04.2001 (протокол № 3), визнання права власності на спірне майно та зобов’язання повернути майно. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2004 рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2003 по вищенаведеній справі також залишено без змін.
Відповідно до ст.124 Конституції України вищенаведені рішення є обов’язковими на всій території України
Позивач обґрунтовує недійсність спірних угод їх невідповідністю встановленим цілям діяльності юридичної особи (ст. 50 ЦК УРСР, в редакції, чинній на час здійснення угод). Цілями діяльності ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” позивач вважає “отримання прибутку на вкладений капітал шляхом здійснення довгострокової виробничо-господарської діяльності у різних галузях економіки, зокрема цукропереробній, як в Україні так і за її межами, а також надання різноманітних послуг, пов’язаних з цією діяльністю” (п. 2.1. ст. 2 Статуту), тому угоди через свою збитковість, на думку позивача, суперечать цим цілям. З такими доводами погодитися не можна, оскільки у ст. 50 ЦК УРСР передбачено недійсність угод, укладених за межами правоздатності юридичної особи. Правоздатність ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” визначається насамперед п. 2.2, а не п. 2.1. Статуту, де визначено мету його діяльності. Дослідження Статуту дозволяє зробити висновок, що оспорюванні угоди укладені ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” без перевищення його правоздатності. Також суд відзначає, що ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” як суб’єкт підприємницької діяльності самостійно несе ризик збитковості такої діяльності в силу самого визначення підприємницької діяльності, як “самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності” (ст. 1 Закону України “Про підприємництво”).
Твердження позивача про те, що угоди купівлі-продажу Денихівського цукрового заводу укладалися та виконувалися від імені ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” одноосібно, головою правління з перевищенням своїх посадових повноважень всупереч вимогам законодавства та статуту товариства, спростовуються доказами, зокрема, протоколом №3 зборів акціонерів ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 12.04.2001.
Відповідно до ст.48 Цивільного Кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Під цим слід розуміти насамперед відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою.
У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угоди недійсними” № 3 від 28.04.78 (із змінами і доповненнями) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Таких підстав суд за результатом розгляду даної справи не встановив.
При цьому, скасовуючи попередні рішення у даній справі, Верховний Суд України в постанові від 25.07.2006 року вказав, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсної угоди, стороною в якій така особа не є, тобто з застосуванням правового механізму, встановленого ч.2 ст.48 Цивільного кодексу УРСР, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення вимог про визнання недійсними договорів: купівлі-продажу об’єктів нерухомості, які входять до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 23.04.2001 р. (з додатками); купівлі-продажу обладнання, яке входить до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 18.04.2001 р. (із змінами та додатками); договору №17/04/01 купівлі продажу транспортних засобів, які входять до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 17.04.2001 р. (з додатками); договору №17/04/01-2 купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, яка входить до складу майнового комплексу Денихівського цукрового заводу, від 17.04.2001р. (з додатками).
Згідно з ст. 49 Закону України “Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом.
На підставі ст.128 Цивільного кодексу УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, який діє на момент ухвалення рішення по справі, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Тому, враховуючи відсутність рішення суду про застосування наслідків недійсності установчих договорів ТОВ “Цукорагро” від 08.08.2000 та ЗАТ “Тетіївський цукровий завод” від 15.01.2001 у вигляді повернення спірного майна позивачу, суд вважає встановленим, що: 08.08.2000 право власності за Установчим договором на це майно перейшло від ВАТ “Цукровий завод ім. Т.Г.Шевченка” до ТОВ “Цукорагро”; 15.01.2001 право власності на майно за Установчим договором перейшло від ТОВ “Цукорагро” до ЗАТ “Тетіївський цукровий завод”. Останній на підставі оспорюваних договорів передав майно ТОВ “Шелтон”.
Таким чином, відповідач 2 правомірно набув право власності на спірне майно за договорами від власників цього майна, що мали право відчужувати це майно. Підстави для витребування спірного майна у відповідача 2, як і підстави для визнання права власності на це майно за позивачем, відсутні.
За змістом ч.1 ст.145 Цивільного кодексу УРСР, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчуджувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
На викладене, зокрема, вказав Верховний Суд України в вищенаведеній постанові по даній справі, зазначивши, що захист прав позивача можливий шляхом пред’явлення індикаційного позову, якщо є підстави, встановлені статтею 145 Цивільного кодексу УРСР.
Відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Оскільки за результатом нового розгляду справи суд таких обставин не встановив, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до приписів ч.1 ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
В силу ст.388 Цивільного Кодексу України майно за відплатним договором може бути витребуване від добросовісного набувача лише за чітко визначених підстав.
Згідно з нормами ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Оскільки матеріально-правових підстав для визнання недійсними спірних угод, визнання права власності, витребування спірного майна у відповідача 2 не встановлено, суд не досліджує та не надає оцінку доводам сторін про позовну давність, в тому числі, відповідача 2, про те, що позивач пропустив термін позовної давності.
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість всіх позовних вимог позивача до всіх відповідачів та необхідність відмови у задоволенні позовних вимог повністю.
На підставі вимог ст.49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача по справі.
Керуючись ст.ст.33, 34, 36, 43, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд Київської області
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання і оформлення відповідно до вимог ст. 84 ГПК України.
12.01.2007 року
Головуючий, суддя Коротун О.М.
Суддя Кошик А.Ю.
Суддя Карпечкін Т.П.