Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 2-47/11

Провадження № 2/1616/12/2012

Р І Ш Е Н Н Я

31.07.2012м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Новака Ю.Д.,

при секретарі - Артюховій Я.В,

за участю: адвоката ОСОБА_1, представника первісного позивача ОСОБА_2, позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання юридичного факту знаходження в родинних відносинах, визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання права на спадкування, визначення додаткового строку на прийняття спадщини, третя особа, що не заявляє самостійних вимог - Третя полтавська державна нотаріальна контора,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2010 року до Ленінського районного суду м. Полтави звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із спільним позовом до ОСОБА_6 про визнання юридичного факту знаходження в родинних відносинах, визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно, третя особа по справі, що не заявляє самостійних вимог - Третя Полтавська державна нотаріальна контора.

У позові позивачі вказували на те, що 28.05.2009 року померла їх рідна сестра по матері ОСОБА_8 не залишивши дітей. На момент смерті ОСОБА_8 спадкоємців першої черги за законом не залишилось в живих, а вони є єдиними спадкоємцями за законом другої черги. ОСОБА_9 своєчасно в межах встановленого законом шестимісячного строку подали до Третьої Полтавської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 У нотаріальній конторі їм повідомили, що як спадкоємець за заповітом до нотаріальної контори з заявою про прийняття звернувся ОСОБА_6 Про наявність складеного заповіту на користь якої-небудь особи їх сестра ОСОБА_8 за життя не повідомляла. Хто такий ОСОБА_6 їм невідомо, оскільки з ним вони ніколи не зустрічались та не спілкувались, у їх сестри не було племінників з таким прізвищем, ім’ям, та по - батькові. Візуально вважають, що підпис на заповіті зроблено не їх сестрою, а невідомою особою. Також зазначали, що жодних конфліктних ситуацій між ними та покійною сестрою не виникало, до самої смерті ОСОБА_8, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували з нею в тісних родинних відносинах постійно спілкувались та при необхідності допомагали один одному.

Позивачі просили встановити факт їх перебування в родинних відносинах з померлою ОСОБА_8, як рідних сестер, оскільки вони мали спільну матір ОСОБА_10 (Демянко, Моц) О.Д., визнати недійсним заповіт від 28.01.1998 року складений від імені ОСОБА_8 на його користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90, визнати їх право власності на спадщину після померлої ОСОБА_8

У березні 2010 року до Ленінського районного суду м. Полтави звернувся ОСОБА_6 з позовом до Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, третя особа Третя Полтавська державна нотаріальна контора.

Свої позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що 28.05.2009 року померла ОСОБА_8, яка 28.01.1998 року склала на його користь заповіт, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90.

Аналогічний за змістом заповіт на користь позивача 28.01.1998 року був складений і чоловіком ОСОБА_8 - ОСОБА_11, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-89.

ОСОБА_11 помер 21.06.2005 року.

Позивач своєчасно в межах встановленого законом шестимісячного строку подав до державної нотаріальної контори 24.11.2005 року заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_11, а 23.06.2009 року заяву про прийняття спадщини після ОСОБА_8

ОСОБА_8, яка відповідно до ст.1241 ЦК України мала право на отримання обов’язкової частки у спадщині свого чоловіка ОСОБА_11, 24.11.2005 року подала до Третьої Полтавської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини.

Тому єдиним спадкоємцем після ОСОБА_11 був ОСОБА_6 За отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_11 позивач до нотаріальної контори за життя ОСОБА_8 не звертався тому, що вона продовжувала проживати в будинку.

ОСОБА_6 та його мати ОСОБА_12 на протязі більше 10 років доглядали за ОСОБА_8 та ОСОБА_11, допомагали їм по господарству, а також матеріально. Позивачем було придбано речі для сім’ї ОСОБА_11: телевізор, холодильник, газова плита, пластикові вікна та проведені ремонтні роботи в домоволодінні, за адресою 9-й Проїзд, б.17, в м. Полтава, а саме замінено труби, каналізацію, автоматику до котла, перекрито дах на сараї, встановлено паркан. Крім того за рахунок коштів позивача та його матері було здійснено поховання ОСОБА_8 та ОСОБА_11

ОСОБА_8 та ОСОБА_11 не мали дітей, їх близьких родичів також не було поряд, з своїми рідними сестрами не спілкувались та не підтримували тісних родинних відносин.

Після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після ОСОБА_8 у січні 2010 року до Третьої Полтавської державної нотаріальної контори звернулись представники позивача ОСОБА_12 та ОСОБА_2, які діяли від його імені та в його інтересах на підставі виданих ним довіреностей, з метою отримання на ім’я позивача свідоцтва про праву на спадщину за заповітом після ОСОБА_8 та ОСОБА_11

Проте нотаріус відмовив у видачі свідоцтв та порекомендував звернутись до суду для вирішення питання про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину домоволодіння, за адресою 9-й Проїзд, б.17, в м. Полтава, в порядку спадкування за ОСОБА_11, та на Ѕ частину цього ж домоволодіння у порядку спадкування після померлої ОСОБА_8 в зв’язку з відсутністю на ім’я останньої правовстановлюючого документа на частину домоволодіння.

ОСОБА_6 просив визнати за ним право власності на домоволодіння, за адресою 9-й Проїзд, б.17, в м. Полтава у порядку спадкування за померлими ОСОБА_8 та ОСОБА_11

У ході судового розгляду справи позивачі –відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечили щодо задоволення позову ОСОБА_6, а також доповнили та уточнили свої позовні вимоги. Просили суд визнати недійсними заповіти від 28.01.1998 року, які зареєстровані в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровими №1-89, та №1- 90, та були складені відповідно від імені ОСОБА_11 та ОСОБА_8 Вказували на те, що виходячи з викладеного в заповіті від 28.01.1998 року, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1- 90, та складений від імені ОСОБА_8, волевиявлення заповідача є суперечливим та його неможливо однозначно визначити, а за таких обставин заповіт необхідно визнати недійсним. Зазначили, що згідно з заповітом спадкодавець заповіла своє майно «племіннику ОСОБА_6». При цьому відповідач ОСОБА_6 не був племінником ОСОБА_8, а лише сином її знайомих. Ці явні протиріччя у формулюванні волевиявлення спадкодавця роблять його неясним та суперечливим. Такі ж самі протиріччя у волевиявленні спадкодавця наявні і в заповіті складеному від імені ОСОБА_11, оскільки ОСОБА_6 також не був племінником і ОСОБА_11 Тому відмова ОСОБА_8 від обов’язкової частки у спадщині ОСОБА_11 не може прийматись до уваги, оскільки написана під впливом помилки щодо дійсності заповіту. Оскільки ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_11 продовжувала одноособово володіти усім майном, що належало подружжю, то необхідно вважати, що вона фактично прийняла спадщину після свого померлого чоловіка. Просили визнати за ними в рівних частинах Ѕ право власності на спадкове майно ОСОБА_8

ОСОБА_7 у червні 2010 року було подано зустрічний позов до ОСОБА_6 та Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання права на спадкування, визначення додаткового строку на прийняття спадщини. У зустрічній позовній заяві ОСОБА_7 зазначила, що 21.06.2005 року помер її рідний брат ОСОБА_11 Єдиними спадкоємцями майна після ОСОБА_11 були його дружина ОСОБА_8, та вона, як його сестра. Коли вона дізналась про наявність заповіту вчиненого братом на користь ОСОБА_6 то для неї це було несподіванкою, так як при житті брат нічого не говорив про заповіт. Вчинення такого правочину ОСОБА_11 ставиться нею під сумнів оскільки ОСОБА_6 не може бути племінником її брата. Крім того зазначає, що за життя ОСОБА_11 страждав на неврологічне захворювання, а виходячи з такого дивного формулювання свого волевиявлення у заповіті міг не розуміти значення своїх дій. Оскільки на момент смерті ОСОБА_11 була жива його дружина, то ОСОБА_7 як спадкоємець другої черги за законом не зверталась до нотаріальної контори про прийняття спадщини після брата. Але коли їй стало відомо про те, що ОСОБА_8 написала заяву про відмову від обов’язкової частки в спадщині ОСОБА_11, то у неї виникло право спадкування за законом після померлого брата ОСОБА_11 Просила суд визнати недійсним заповіт від 28.01.1998 року вчинений від імені ОСОБА_11, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-89. Визнати за нею право на спадкування другої черги за законом після ОСОБА_11 та визначити їй додатковий тримісячний строк для прийняття заяви про прийняття спадщини за законом. ОСОБА_7 в листопаді 2010 року було доповнено позовні вимоги. Додатково до раніше заявлених позовних вимог ОСОБА_7 просила встановити юридичний факт наявності родинних зв’язків між нею та померлим ОСОБА_11, як рідних брата та сестри.

Адвокат ОСОБА_1 - представник позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та вони самі посилаючись на зазначені в позові та доповненнях до нього обставини, позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Заперечили щодо задоволення позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 за безпідставністю.

ОСОБА_2 –представник відповідача - позивача ОСОБА_6 посилаючись на зазначені в позові обставини, позовні вимоги ОСОБА_6 підтримала в повному обсязі, заперечила щодо задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і зустрічного позову ОСОБА_7 Представником подано заперечення щодо задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 У запереченнях представник ОСОБА_6 зазначила, що ОСОБА_6 визнається та не заперечується наявність родинних зв’язків між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з померлою ОСОБА_8 як рідних сестер. При цьому вважає, що заповіти складені ОСОБА_11 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 є дійсними, підписи на них зроблені заповідачами, і це може бути встановлено графологічною експертизою. Заперечуючи щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_7 не може бути спадкоємцем за законом оскільки є заповіт.

Адвокат ОСОБА_13 - представник позивача ОСОБА_7, та сама ОСОБА_7 в судове засідання не з»явились будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, проте на минулих судових засіданнях посилаючись на зазначені в зустрічному позові та доповненнях до нього обставини, свої позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Заперечили щодо задоволення позову ОСОБА_6 та позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в частині, що стосується визнання за ними права власності на спадкове майно ОСОБА_11

Представник Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради в судове засідання не з»явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце слухання справи, проте надав заперечення на позов щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_6 до територіальної громади в яких зазначив, що спір між позивачем та територіальною громадою щодо спадкового майна ОСОБА_11 та ОСОБА_8 відсутній та просив відмовити в задоволенні даного позову, а справу розглянути без його участі.

Представник третьої особи ОСОБА_5 у судовому засіданні позов ОСОБА_6 підтримала, щодо задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та зустрічного позову ОСОБА_7 заперечила. Пояснила, що оспорювані заповіти було вчинено ОСОБА_11 та ОСОБА_8 Наявність у формулюванні тексту волевиявлення заповідачів слова «племінник»стосовно ОСОБА_6 не має жодного юридичного значення. Нотаріус при вчиненні заповітів не повинна перевіряти наявність родинних зв’язків між заповідачем та спадкоємцем, так як закон надає особі право заповідати своє майно на власний розсуд будь-якій особі, в тому числі, яка не є її родичем, а при встановленні особи спадкоємця достатньо, щоб співпадали прізвище, ім’я, по- батькові особи, яка прийняла спадщину, з прізвищем, ім’ям, по- батькові зазначеним в заповіті та наявність у цієї особи оригіналу заповіту.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, представників третіх осіб, свідків, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6 і позовні вимоги ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради підлягають до часткового задоволення, а позовні вимоги ОСОБА_6 до Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради до задоволення не підлягають, у зв’язку з наступним.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право, в порядку встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому згідно з ч.2 ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна особа довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами в судовому засіданні: наявність родинних відносин між ОСОБА_3, ОСОБА_4, і померлою ОСОБА_8, як рідних сестер, у яких була спільна мати ОСОБА_10 (Демянко, Моц) О.Д.; наявність родинних відносин між ОСОБА_7 та померлим ОСОБА_11, як рідних сестри та брата, у яких була спільна мати ОСОБА_14; відсутність родинних відносин як дядька та племінника між померлим ОСОБА_11 та ОСОБА_6; відсутність родинних відносин як тітки та племінника між померлою ОСОБА_8 та ОСОБА_6; факт смерті ОСОБА_11 та ОСОБА_8 відповідно 21.06.2005 року та 28.05.2009 року.

Відповідно до представлених сторонами заповітів від 28.01.1998 року, складених від імені ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-89, та від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90 воля заповідачів сформульована наступним чином: «Все належне мені майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, в тому числі і належну мені частину будинку з частиною надвірних будівель, що знаходиться в м. Полтаві, вулиця Дев’ятий Проїзд, номер сімнадцять, заповідаю - племіннику ОСОБА_6».

Згідно з висновком судово-лінгвістичної експертизи від 09.03.2011 року слово «племінник»у вищезазначеному реченні позначає відношення (стосунок) особи, власне ім’я і прізвище якої названо у реченні (ОСОБА_6), до іншої особи, а саме як сина брата або сестри заповідача.

Оскільки судом достовірно встановлено, що ОСОБА_6 не був племінником жодному з заповідачів - ОСОБА_11 та ОСОБА_8, то внесення заповідачами до текстів заповітів слова «племінних»з метою уточнення свого відношення (стосунку) з спадкоємцем вносить елемент протиріччя між окремими частинами заповідального волевиявлення. Так з одного боку заповідачі висловлюють своє бажання таким чином щоб після їх смерті усе наявне їм майно перейшло у власність ОСОБА_6, а з іншого зазначають про існуючі родинні відносини між ними та спадкоємцем, що не відповідало дійсності.

Подані сторонами позови свідчать про те, що між спадкоємцем за заповітом та спадкоємцями за законом виник спір щодо тлумачення заповіту, який вирішується судом відповідно до ст. ст. 213, 1256 ЦК України.

Так ОСОБА_6 в особі його представника вважає, що ОСОБА_11 та ОСОБА_8 в заповітах однозначно висловлене їх бажання щоб після їх смерті належне їм майно перейшло до ОСОБА_6, наявність у волевиявленні слова «племінник»не впливає на висловлену волю заповідачів та не повинно прийматись до уваги. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 навпаки вважають, що оскільки ОСОБА_11 та ОСОБА_8 у заповітах зазначено, що вони заповідають майно своєму «племіннику ОСОБА_6 Сергієвичу», то при трактуванні волі заповідачів необхідно виходити з того, що ОСОБА_6 не є племінником ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та не може бути їх спадкоємцем за заповітом.

Як встановлено судом у судовому засіданні оспорювані заповіти вчиненні ОСОБА_11 та ОСОБА_8 за відсутності свідків, тому суд не вправі трактувати волю заповідачів спираючись на покази свідків, а повинен визначати суть волевиявлення заповідачів щодо заповідального розпорядження своїм майном тільки виходячи із змісту заповітів. При цьому суд не вправі надавати перевагу якомусь одному із логічних тверджень заповідачів у заповіті відхиляючи інші, навіть виходячи з їх хибності, а повинен оцінювати ці логічні твердження в їх сукупності. Так суд не має права ігнорувати внесене ОСОБА_11 та ОСОБА_8 до своїх заповітів хибне твердження про наявність родинних відносин між ними та спадкоємцем зазначеним в заповітах, а повинен сприймати це уточнення, як дійсне бажання спадкодавця у нерозривній сукупності з його волевиявленням щодо передачі майна ОСОБА_6

Як вбачається з показів допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_15, про наявність оспорюваних заповітів йому стало відомо випадково лише десь через пів року чи рік після їх вчинення. Свідок вказував, що між ним та покійними ОСОБА_11 та ОСОБА_8 існували дружні стосунки, а оскільки в них не було власних дітей то вони вважали його за сина, а тому вчинили заповіти на користь його сина ОСОБА_6 Ним з дружиною протягом більше як 10 років надавалась допомога померлим у веденні домашнього господарства, а після того, як його син почав заробляти гроші в Росії то постійно надавалась і матеріальна допомога, купувались речі хатнього вжитку (телевізор, холодильник, газова плита, пластикові вікна), проводились ремонтні роботи у домоволодінні. Вважав, що померлі ОСОБА_11 та ОСОБА_8 мали конфліктні ситуації з своїми сестрами, а тому вчинили заповіти не на їх користь, а на користь його сина ОСОБА_6 Після смерті вони за власні кошти поховали ОСОБА_11 та ОСОБА_8 На підтвердження своїх показів про матеріальні витрати свідок ОСОБА_15 не надав суду письмових доказів. Судом не добуто також доказів наявності конфліктів між ОСОБА_8 та її сестрами ОСОБА_3, ОСОБА_4, а також між ОСОБА_11 та ОСОБА_7

Як вбачається з показів свідків ОСОБА_9, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 між ОСОБА_8 та її сестрами ОСОБА_3, ОСОБА_4 були відсутні конфліктні ситуації, вони допомагали одна одній при необхідності. За життя ОСОБА_8 не потребували матеріальної допомоги, та мали достаток, усі речі в помешканні придбавались ними за власні кошти. Про допомогу ОСОБА_8 з боку ОСОБА_6 та його батьків їм нічого не відомо. Зазначали, що ОСОБА_11 дуже хворів перед смертю, свідок ОСОБА_18 також повідомила про випадок його лікування в м. Харкові в 70-х роках минулого століття в Центральній психоневрологічній лікарні. А свідок ОСОБА_16 також підтвердив, що йому відомо про одиничний випадок, що стався десь в 70-х роках минулого століття в ОСОБА_11 (з яким вони проживали по сусідству і перебували в дружніх відносинах), коли останній проводився дуже дивно.

Свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, також заперечили наявність яких-небудь конфліктів між ОСОБА_11 та його сестрою ОСОБА_7

При цьому жоден з свідків допитаних в судовому засіданні не надав показів, які мають безпосереднє відношення до оспорюваних заповітів. Про наявність заповітів свідкам, крім ОСОБА_15, стало відомо лише після смерті ОСОБА_8, а ОСОБА_15 з його слів, які не підтверджуються іншими доказами, стало відомо про заповіт щонайменше через пів року після його вчинення, тому покази приймаються судом лише в частині встановлення характеру взаємовідносин сторін процесу з померлими ОСОБА_11 та ОСОБА_8

Позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні свій позов підтримав, заперечував щодо задоволення позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, і зустрічного позову ОСОБА_7 Дав суду пояснення аналогічні викладеним у позові та показам свідка ОСОБА_15 На підтвердження своїх показів належних доказів про надання ним особисто матеріальної допомоги заповідачам суду не надав.

Відповідно до експертного висновку від 08.05.2012 року №56-3/12 судово-почеркознавчої експертизи: оспорювані заповіти були підписані заповідачами; рукописні тексти на заповітах виконано заповідачами; рукописні тексти заяв від 24.11.2005 року ОСОБА_6 про прийняття спадщини після ОСОБА_11, та ОСОБА_8 про відмову від обов’язкової частки у спадщині ОСОБА_11 виконані однією особою, але не ОСОБА_6 та ОСОБА_8; відповісти на запитання чи підпис на заяві ОСОБА_8 про відмову від обов’язкової частки у спадщині ОСОБА_11 належить їй експерт не зміг; підпис на заяві від 23.06.2009 року ОСОБА_6 про прийняття спадщини після ОСОБА_8 належить йому; рукописний текст заяви ОСОБА_6 про прийняття спадщини після ОСОБА_11 та рукописний текст «На моє прохання текст цієї заяви виготовлено нотаріусом, прочитано мною в голос, підписано власноручно»на заяві від 23.06.2009 року ОСОБА_6 про прийняття спадщини після ОСОБА_8 виконано різними особами.

У судовому засіданні експерт ОСОБА_19 пояснив, що при проведенні дослідження рукописного тексту на заповіті вчиненому від імені ОСОБА_8 він не зміг належним чином встановити відповідність окремих частин тексту, як таких, що виконанні ОСОБА_8, за відсутності достатності наданих йому для дослідження прижиттєвих написів та підписів зроблених нею. Висновок про здійснення рукописного тексту на заповіті ОСОБА_8 зроблено ним виходячи з співпадінь лише деяких літер. Суд вважає, що такі пояснення експерта свідчать про проведення ним експертизи в частині заповіту ОСОБА_8 за відсутності достатніх даних. При цьому проведення додаткової експертизи не можливе за відсутності отримання нових доказів. Вжитими судом заходами вичерпано можливість в отримані таких доказів. Виходячи з показів свідка ОСОБА_15, який є заінтересованою особою, усі документи з помешкання ОСОБА_8 було вилучено ним та його дружиною після смерті ОСОБА_8 Проте документи з прижиттєвими написами зробленими ОСОБА_8, які мали значення для правильного вирішення справи не були надані ними для експертного дослідження, що ставить під сумнів правильність висновків експерта щодо вчинення заповіту саме ОСОБА_8

Пояснення представника Третьої Полтавської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, що рукописні тексти на заявах від 24.11.2005 року ОСОБА_6 про прийняття спадщини після ОСОБА_11 та ОСОБА_8 про відмову від обов’язкової частки у спадщині ОСОБА_11 були на прохання заявників виготовлено стажером нотаріальної контори не приймаються судом уваги так як у самих заявах відсутні застереження про виконання рукописних текстів заяв іншими особами, а нотаріус не може бути свідком щодо вчинених ним правочинів. Суду не надано інших доказів на підтвердження пояснень представника Третьої Полтавської державної нотаріальної контори.

За таких обставин суд приходить до висновку, що висновки експерта в окремих частинах необхідно оцінювати критично та не бере до уваги висновок експерта в частині, що рукописний текст та підпис на заповіті від 28.01.1998 року, складений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90, виконані ОСОБА_8

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 суд виходить з наступного.

Ч.1 ст. 15 ЦК України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права. Вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд повинен з»ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом. Якщо суд при розгляді справи встановить, що право позивача не є порушеним (оспореним, невизнаним), він відмовляє у задоволенні позову, адже судовому захисту підлягає тільки порушене право. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв»язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин. Позивач, пред»являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем відповідних дій, а також докази, що підтверджують його право власності на спірне майно.

Проте, позивачем ОСОБА_6 не надано жодних належних доказів порушення тергромадою м. Полтави його законних прав та інтересів.

Позов про визнання права власності на спадкове майно пред’явлено ним до Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради. У позовній заяві та в судовому засіданні позивач та його представник жодним чином не обґрунтували чому позов про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_11 та ОСОБА_8 пред’явлено саме до Полтавської територіальної громади м. Полтави та не заявляє яких-небудь вимог до неї. Позивач ОСОБА_6 та його представник не надали жодних доказів порушення, невизнання або оспорювання територіальною громадою яких-небудь прав, свобод чи інтересів ОСОБА_6 в тому числі стосовно спадкового майна ОСОБА_11 та ОСОБА_8 Виходячи з встановлених судом обставин спадщина після ОСОБА_11 та ОСОБА_8 не визнавалась у порядку ст. 1277 ЦК України відумерлою. А тому Полтавська територіальна громада м. Полтави за наявності спадкоємців за заповітом, та за законом, не мала жодних законних прав щодо майна померлих ОСОБА_11 та ОСОБА_8 та з цих підстав є неналежним відповідачем за заявленим ОСОБА_6 позовом.

П. 23 ППВСУ «Про судову практику у справах про спадкування»від 30.05.2008 р. за №7 встановлено, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. При розгляді справ про спадкування спадкоємець має паво звернутися суд з заявами про встановлення фактів, які перешкоджають прийняти спадщину, а не про встановлення факту прийняття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Натомість позивач звернувся до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

Відмовляючи в задоволенні позову суд враховує окрім звернення з позовом до неналежного відповідача і інші обставини.

Як зазначає сам позивач у позовній заяві він прийняв спадщину після померлого 21.06.2005 року ОСОБА_11 подавши до нотаріальної контори заяву від 24.11.2005 року, але за отриманням свідоцтва про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_11 його представники звернулись до нотаріальної контори лише в січні 2010 року. Як випливає з позовної заяви фактично ОСОБА_8 після смерті свого чоловіка ОСОБА_11 користувалась і володіла усім майном подружжя без переоформлення на себе прав на нерухоме майно. При цьому за показами самого позивача та свідків у справі на території домоволодіння після смерті чоловіка ОСОБА_8 було проведено ремонтні роботи та добудови, обсяг та вартість яких неможливо оцінити на підставі наданих позивачем доказів. Позивачем не надано доказів щодо фактичного обсягу та вартості майна, що входило до часток ОСОБА_11 та ОСОБА_8 у спільному майні подружжя на момент смерті ОСОБА_11 21.06.2005 року та відповідно, яке підлягало включенню до спадщини після його смерті, і можливість щодо встановлення цих обставин втрачена.

Відповідно до експертного висновку від 08.05.2012 року №56-3/12 судово-почеркознавчої експертизи експерт не зміг відповісти на запитання чи підпис на заяві від 24.11.2005 року ОСОБА_8 про відмову від обов’язкової частки у спадщині ОСОБА_11 належить їй. При тому, що згідно з цим же експертним висновком рукописний текст цієї заяви виконано не заявником, а невідомою особою. За таких обставин суд приходить до висновку, що зазначена заява є неналежним доказом, а тому не може засвідчувати факт відмови ОСОБА_8 від обов’язкової частки у спадщині ОСОБА_11

Оцінюючи в сукупності докази в частині, що стосується прийняття спадщини ОСОБА_11, особами, які мали на це право ОСОБА_6, як спадкоємцем за заповітом, та ОСОБА_8 як спадкоємцем першої черги за законом, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6, після подання заяви від 24.11.2005 року про прийняття спадщини після ОСОБА_11, не вчинив без поважних причин жодних дій визначених ст. ст. 1297-1299 ЦК України щодо реалізації свого права, як спадкоємця за заповітом, на отримання правовстановлюючого документа на спадкове майно та належне набуття права власності на нього, а тому таке право фактично втратив. Суд вважає, що ОСОБА_8, відповідно до ст. 1261, ч.3 ст.1268 ЦК України успадкувала після смерті ОСОБА_11 все належне йому майно, в тому числі належну йому частку у домоволодінні за адресою вул. 9-й Проїзд, 17, у м. Полтава.

За таких обставин законні підстави для задоволення позову ОСОБА_6 в частині визнання за ним права власності у порядку спадкування за заповітом після померлого 21.06.2005 року ОСОБА_11 на Ѕ домоволодіння по вул. 9-й Проїзд, 17, у м. Полтава, що знаходиться на земельній ділянці площею 560 кв. м. відсутні.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання права власності за «ОСОБА_8 на Ѕ частину домоволодіння по вул. 9-й Проїзд, 17, у м. Полтава, як частку в спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_8, що знаходиться на земельній ділянці площею 560 кв. м.», так як вона сформульована у позові, суд приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як випливає із позовної заяви, та доданої до неї копії свідоцтва про смерть ОСОБА_8 28.05.2009 року померла. Чинним законодавством не передбачено визнання права власності на майно за померлими особами.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання за «ОСОБА_6 права власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_8 на Ѕ частину домоволодіння по вул. 9-й Проїзд, 17, у м. Полтава, що знаходиться на земельній ділянці площею 560 кв. м.», так як вона сформульована у позові, суд приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Суд вирішує справу в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Фактично ОСОБА_6 заявлено позовні вимоги, які стосуються визнання за ним у порядку спадкування за заповітом права власності на Ѕ частину домоволодіння по вул. 9-й Проїзд, 17, у м. Полтава. Позивач у позові не ставить питання про визнання за ним права власності на іншу Ѕ частину зазначеного домоволодіння та на рухоме майно, яке належало ОСОБА_8 на момент смерті, що свідчить про його часткову відмову від спадщини.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, висловлених у п.16 Постанови від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування»: «Заповіт є правочином, тому до нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК не має відповідного правила».

Виходячи з вимог ч.1,4 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК правочин не створює правових наслідків , крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.1257 ЦК України, у зв’язку з сумнівами щодо підписання заповіту саме заповідачем заповіт може бути визнано судом недійсним.

У зв’язку з визнанням недійсним заповіту від 28.01.1998 року, складеного від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90, спадкове майно після померлих ОСОБА_11 та ОСОБА_8 підлягає спадкуванню за законом.

Як встановлено у судовому засіданні після смерті 21.06.2005 року ОСОБА_11 єдиним спадкоємцем першої черги залишалась його дружина ОСОБА_8, яка після смерті чоловіка продовжувала одноособово володіти усім майном, яке вони з чоловіком набули під час шлюбу.

За таких обставин зустрічний позов ОСОБА_7 в частині визнання за нею права на спадкування за ОСОБА_11, як спадкоємцем другої черги за законом та визначення додаткового строку на прийняття спадщини, не підлягає до задоволення так як за наявності спадкоємців першої черги були відсутні законні підстави для залучення до спадкування спадкоємців другої черги.

Суд вважає, що на момент смерті 28.05.2009 року ОСОБА_8 домоволодіння, за адресою 9-й Проїзд, б.17, в м. Полтава належало їй на праві власності як таке, що частково набуте за час перебування у шлюбі з ОСОБА_11, а частково успадковане після померлого чоловіка ОСОБА_11 та повинно бути включено до складу спадщини.

Як встановлено судом на момент смерті ОСОБА_8 не залишилось спадкоємців першої черги за законом, а тому виходячи з визнання судом недійсності заповіту від 28.01.1998 року, складеного від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90, до спадкування повинні бути залучені спадкоємці другої черги за законом. Такими спадкоємцями є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Інших спадкоємців другої черги після ОСОБА_8 судом не встановлено.

Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного з спадкоємців є рівними. Тому необхідно визнати, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають право на спадщину ОСОБА_8 у рівних частинах Ѕ.

Зустрічний позов ОСОБА_7 в частині визнання факту перебування в родинних відносинах з померлим ОСОБА_11, як сестра і брат, підлягає до задоволення, в іншій частині не може бути задоволений.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання юридичного факту знаходження в родинних відносинах, визнання заповітів недійсними та визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати факт родинних відносин між ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, і померлою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, як рідних сестер, у яких була спільна мати ОСОБА_10 (Демянко, Моц) ОСОБА_20.

Визнати недійсним заповіт від 28.01.1998 року, складений від імені ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6, який зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій Третьої Полтавської державної нотаріальної контори за реєстровим №1-90.

Визнати, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як спадкоємці другої черги за законом мають право на спадкування в рівних частинах 1/2 майна, що залишилось після ОСОБА_8, яка померла 28.05.2009 року, та на момент смерті проживала за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, у тому числі домоволодіння, що знаходиться за адресою вул. 9-й Проїзд, б.17, в м. Полтава.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_6 до Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на спадкове майно - відмовити за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та Полтавської територіальної громади м. Полтави в особі Полтавської міської ради про визнання заповіту недійсним, визнання права на спадкування, визначення додаткового строку на прийняття спадщини, встановлення факту родинних відносин задовольнити частково.

Визнати факт родинних відносин між ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, та ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_6, як рідними сестрою та братом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави ОСОБА_21