Справа № 2-1800/11

Провадження № 2/0540/217/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 07 червня 2012 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий –суддя Трінька О.В., при секретарі Кулик Н.Р., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди, -

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про відшкодування моральної шкоди

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 перебував у трудових правовідносинах з вугільними підприємствами. 15 червня 1999 р. при виконанні трудових обов’язків отримав травму, що підтверджується актом №442 від 15.06.1999 р.. Висновком МСЕК від 29 вересня 2004 р. року позивача визнано інвалідом третьої групи, йому встановлена втрата професійної працездатності внаслідок зазначеного травмування у розмірі 60%. Висновком МСЕК від 03 жовтня 2007 року позивача визнано інвалідом третьої групи та встановлено 60 % стійкої втрати працездатності безстроково. В наслідок отриманної травми на виробництві йому завдано моральну шкоду, яку відповідач відмовляється відшкодовувати. З наведених підстав позивач просить суд стягнути з відповідача 70 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Позивач в судове засідання не зявився, наддавши заяву про розгляд справи у його відсутність, підтримуючи позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 підтвердив позовні вимоги та їх обгрунтування, просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що п. 27 ст. 77 ОСОБА_5 “Про державний бюджет України на 2006 р.” та п. 22 ст. 71 ОСОБА_5 “Про державний бюджет України на 2007 р.” зупинено дію абзацу 4 статті 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку), підпункту “е” пункту 1 частини першої статті 21; частини третьої статті 28; частини третьої статті 34 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Крім цього, згідно ОСОБА_5 України “Про внесення змін до ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року № 717-V, який набрав чинності 20 березня 2007 року, дія норм законодавства, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, а саме частина третя ст. 34 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на

виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” виключена. Виходячи с цього відповідач вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, а тому не підлягають задоволенню.

Суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні відповідними документами встановлено, що позивач, працюючи на підприємствах вугільної промисловості, при виконанні трудових обов’язків 15 червня 1999 отримав травму, що підтверджується актом №442 від 15.06.1999 р. (а.с. 14-15)

Висновком МСЕК від 29.09.2004 р. йому вперше встановлена стійка втрата професійної працездатності, внаслідок травмування на 60% та встановлена 3 група інвалідності, а висновком МСЕК від 03.10.2007 р. на 60% безстроково та встановлена 3 група інвалідності. (а.с. 16-19).

Положення ст. 21, 28, 34 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” в редакції, що діяла до прийняття ОСОБА_5 України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, який набрав чинності з 1.01.2006 року та ОСОБА_5 України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, який набрав чинності 1.01.2007 року, а також ОСОБА_5 України “Про внесення змін до ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року, який набрав чинності з 20 березня 2007 року, передбачали обов’язок Фонду провести потерпілому виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.

За змістом ст.ст. 21, 28, 30, 34, 35 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЄК.

Відповідач у відповідності з діючим законодавством відшкодовує позивачеві матеріальну шкоду, завдану пошкодженням здоров’я, але відшкодувати моральну шкоду відмовився, що є порушенням прав позивача на відшкодування шкоди з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що в наслідок пошкодження здоров’я, викликаного травмуванням, позивачеві завдано моральну шкоду, яка обумовлена моральними та фізичними стражданнями з приводу пошкодження здоров’я, погіршення життєвих умов, що потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Викладене є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди відповідачем у відповідності зі ст. 21 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 встановлено, що ФССНВВ зобов’язаний відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, всім потерпілим, в тому числі у випадку встановлення тимчасової стійкої часткової або повної втрати професійної працездатності.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимоги про відшкодування шкоди здоров’ю та вимоги про стягнення моральної шкоди строки позовної давності не поширюються.

Прийняти до уваги заперечення представника відповідача суд не може, оскільки вони не ґрунтуються на законі, оскільки ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом у серпні 2011 року, судом встановлено, що інвалідність позивача 3 групи із втратою 60% професійної працездатності у зв’язку з травмуванням було вперше встановлено висновком МСЄК від 29.09.2004 року, таким чином право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як ОСОБА_5 України “Про державний бюджет на 2006 рік”, так і ОСОБА_5 України “Про державний бюджет на 2007 рік”, а також ОСОБА_5 України “Про внесення змін до ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Також відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду обов’язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги, що у відповідності зі ст. 34 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” сума страхової виплати за моральну шкоду не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Приймаючи до уваги і враховуючи глибину моральних страждань позивача з приводу пошкодження здоров’я, ступінь втрати ним професійної працездатності, суд виходячи з принципу розумності та справедливості, вважає за необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 18 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди.

Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди суд не находить можливим, оскільки така грошова сума не відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача.

На підставі Положення ст. 15, 21, 28, 30, 34, 35 ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, ОСОБА_5 України “Про внесення змін до ОСОБА_5 України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 лютого 2007 року, рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, по справі № 1-9/2004, п. 3 ч. 1 ст.268 ЦК України, ст. 213-215 ЦПК України

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька на користь ОСОБА_3 в порядку відшкодування моральної шкоди 18 (вісмнадцять тисяч) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.В. Трінька