КОПІЯ

Справа № 127/26365/13-ц Провадження № 22-ц/772/3096/2014Головуючий в суді першої інстанції Романчук Р. В.

Категорія 27Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" листопада 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого Нікушина В.П.

суддів: Сала Т.Б., Копаничук С.Г.,

при секретарі Кирилюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 за участю в якості третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 і служби у справах дітей Вінницької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2014 року, постановлене по даній справі, -

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось в суд з вказаним позовом до ОСОБА_2

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 05.06.2007 року був укладений кредитний договір. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_2 банком був наданий кредит в сумі 45506 доларів США під 10,08% річних за користування кредитними коштами з кінцевим поверненням кредиту 03.06.2037 року.

На забезпечення виконання умов цього договору між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був також укладений цього ж 05.06.2007 року договір іпотеки за яким він передав банку під іпотеку квартиру загальною площею 33,60 кв. м., розташовану в будинку по вул. Ватутіна, 56/174 в м. Вінниці і яка йому належить на праві власності.

Повернення кредитних коштів, відсотків за користування цими коштами, комісійних та інших витрат ОСОБА_2 мав здійснювати щомісячно згідно встановленого графіка. Але, цих умов він не дотримувався і станом на 11.10. 2013 року заборгував перед ПАТ КБ «Приватбанк» 38614, 56 доларів США.

Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції встановив, що дана сума заборгованості є доведеною і відповідачем не оспорювалась. Але, в позові про звернення стягнення цієї заборгованості на передану ОСОБА_2 під іпотеку квартиру та виселення з неї всіх осіб, які в ній проживають відмовлено, з посиланням на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а саме на положення п.1 ст.1 цього Закону, який визначає, що не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно ст. 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно ст. 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України за споживчими кредитами.

На таке рішення ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про його скасування через однобічність, неповноту судового розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та через порушення норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження цих доводів наведені обставини про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на правовідносини, пов'язані з виконанням уже ухваленого рішення.

Застосовуючи положення цього Закону, як вважає позивач, суд першої інстанції залишив поза увагою ті обставини, які вказують на те, що відповідач не навів підстав для його застосування. І зокрема в матеріалах справи відсутні докази того, що у ОСОБА_2 відсутнє інше житло.

Окрім цього, в апеляційній скарзі вказується на порушення судом вимог ч. 2 ст. 5 ЦК України щодо дії законів в часі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, представників ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах вимог апеляційної скарги, прийшла до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та положень ст. 5 ЦК України щодо дії закону в часі, а також на безпідставних обставинах про неможливість застосування в даному випадку Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» через те, що відповідач не надав доказів про відсутність в нього іншого житла.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, виходив із того, що на спірні правовідносини, які виникли між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Такі висновки суду є цілком обґрунтованими, зважаючи на встановлені по справі обставини.

Встановлено, що наданий ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті є споживчим кредитом. Ці обставини підтверджується положеннями п.2.2.1. та п. 7.1 кредитного договору за № VIH0GK06271412 від 05.06.2007 року. Отриманий ОСОБА_2 кредит, використаний на придбання квартири та сплату страхових внесків, передбачених кредитним договором.

За умовами цього договору ОСОБА_2 був наданий кредит в іноземній валюті, а саме в доларах США.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» дія цього Закону поширюється на правовідносини, пов'язані з отриманням споживчого кредиту в іноземній валюті і стосується позичальників у яких не знаходиться інше нерухоме майно, а наявне у них нерухоме майно використовується ними як місце постійного проживання.

За договором іпотеки, укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 05.06.2007 року на забезпечення виконання укладеного між ними кредитного договору, ОСОБА_2 передав під іпотеку, належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

З метою з'ясування питання про наявність у ОСОБА_2 та членів його сім'ї іншого нерухомого майна, крім переданої під іпотеку квартири, судом першої інстанції за клопотанням представника ОСОБА_2 були витребувані дані з цього приводу у комунальному підприємстві «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» та реєстраційній службі Вінницького міського управління юстиції.

В результаті встановлено, що у власності ОСОБА_2 знаходиться лише передана в іпотеку квартира, що підтверджується довідкою органів БТІ (а.с.141). Щодо даних, наданих реєстраційною службою то вони не містять в собі жодної інформації про наявність нерухомого майна (а.с.138, 139).

Про те, що передана під іпотеку квартира використовується ОСОБА_2 як місце його постійного проживання свідчить довідка з місця проживання (а.с. 47, 83) та відмітка в паспорті про місце його реєстрації, яке співпадає з місцем його проживання (а.с.20).

Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про відсутність доказів, які б давали підстави для застосування при вирішенні даного спору Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Хибними є доводи апеляційної скарги про те, що дія цього Закону поширюється лише на відносини, які виникають на стадії виконання рішення. Системний аналіз змісту Закону вказує на те, що реалізація його положень передбачається зі стадії вирішення питання про звернення стягнення на іпотечне нерухоме майно до завершення процедури стягнення. Не містить в собі Закон жодних обмежень щодо його застосування лише на певних етапах стягнення іпотечного майна. Доводи апеляційної скарги щодо обмеженого застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суперечать і змісту заявлених позовних вимог про звернення стягнення на передане під іпотеку майно.

Суб'єктивними є доводи позивача, що рішення суду постановлене з порушенням вимог ч. 2 ст. 5 ЦК України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили, оскільки застосований судом Закон України не регулює питання цивільної відповідальності, а стосується правовідносин, пов'язаних з відчуженням майна. Проте такі доводи ґрунтуються на помилковому розумінні визначення «цивільної відповідальності» в контексті тієї ж ч. 2 ст. 5 ЦК України. Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» навпаки стосується обмеження певного способу цивільної відповідальності за умов, визначених цим Законом.

А тому, наведені в апеляційній скарзі доводи не тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 вересня 2014 року, ухвалене по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 за участю в якості третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 і служби у справах дітей Вінницької міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий-суддя: (підпис) В. П. Нікушин

Судді: (підпис) Т. Б. Сало

(підпис) С. Г. Копаничук

З оригіналом вірно:

Суддя апеляційного суду

Вінницької області ____________ В. П. Нікушин