Справа № 450/361/14 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.
Провадження № 22-ц/783/4453/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 20
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третіх осіб Органу опіки та піклування Пустомитівської районної держаної адміністрації Львівської області, приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання правочину недійсним, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відмовлено.
Дане рішення оскаржили ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7
В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Вважають рішення незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд прийняв рішення необґрунтовано, неповно та неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, неправильно дослідив та оцінив докази по справі. Судом безпідставно відмовлено апелянтам в задоволенні клопотання про допит їх як свідків та в клопотанні ОСОБА_2 допитати як свідків третіх осіб по справі, зокрема, ОСОБА_10, чим позбавлено можливості позивачів довести підставність їх позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судом взято до уваги лише факт існування правочину та пояснення ОСОБА_4 При цьому судом не враховано той факт, що оспорюваний правочин вчинений під впливом обману. Крім цього, суд при прийнятті рішення невірно обґрунтував його надуманим висновком про те, що ніби ОСОБА_2 в суді ствердив про те, що ОСОБА_4 в обмін на те, що він оплатив боргові зобов'язання позивача перед банком та іншими кредиторами, оформив з позивачами договір купівлі-продажу квартири. Однак, ОСОБА_2 таких показів в суді ніколи не давав. Також суд не врахував, що жодних коштів вони від відповідача за продаж квартири не отримували.
Позивачі ОСОБА_7, ОСОБА_6 та треті особи (їх представники) в судове засідання не з'явилися. Від згаданих позивачів та третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_8 до суду надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності. Суд вважав за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб (їх представників), що беруть участь у справі та у судове засідання не з'явилися, враховуючи, що такі особи повідомлялись про час та місце розгляду справи належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від них не надходило, доказів, що свідчили б про поважність причин їх неявки суду представлено не було, зважаючи на вимоги ст. 305 ЦПК України, а також те, що від згаданих вище осіб надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача пояснення позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, відповідача ОСОБА_4 та його представника в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Як вбачається із матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та сторонами не оспорювалось 3.08.2012 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з одного доку та ОСОБА_4 з іншого було укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_8 та зареєстровано в реєстрі за №755. Згідно умов даного договору продавці продали, а покупець купив належну продавцям квартиру АДРЕСА_1 за 228000 грн.
Як вбачається із змісту позовної зави позивачі звернулися в суд з даним позовом у якому просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посилаючись на ст. 230 ЦК України, тобто, як такий, що укладений під впливом обману. Як у позовній заяві, у поясненнях у суді першої інстанції, апеляційній скарзі, а також у поясненнях у суді апеляційної інстанції позивачі вказували про те, що обман стосовно них з боку відповідача мав місце через те, що відповідач бажав укласти спірний договір для того, щоб отримати нерухоме майно з подальшою його метою внести в заставу банку для отримання кредиту. Однак після укладення договору жодного кредитного договору він з банком не укладав та квартири в заставу не вносив. Навпаки наполягає на їх виселенні, хоча перед укладенням договору вказував, що квартира йому потрібна лише для внесення такої в заставу та вона фактично і надалі буде належати їм, а потім після вирішення питань з банком договір буде розірвано. Крім цього, обманув їх і у інших взаємовідносинах, що мали місце між ними. Також, позивачі посилались на факт неотримання ними коштів за продаж квартири як обставину для визнання його недійсним. А також вказували і на те, що на час укладення договору у квартирі проживали та були зареєстровані малолітні діти позивача ОСОБА_6, однак спірний договір був укладений без згоди органу опіки та піклування, що є необхідною у такому випадку. Крім цього, вказали, що уклали договір через скрутне матеріальне становище.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачами не доведено, що оспорюваний правочин було вчинено під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або внаслідок тяжкої обставини. Крім цього, позивачами не доведено існування обставин, недодержання вимог які є необхідними для чинності правочину. Крім цього матеріалами справи спростовано твердження позивачів про невиконання покупцем його зобов'язання з оплати вартості предмета договору, а також твердження про те, що на момент вчинення правочину у квартирі були зареєстровані та проживали малолітні діти позивача ОСОБА_6
Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими, такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, доводи ж апеляційної скарги - безпідставними.
Відповідно до ст. 230 Цивільного Кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно ч.1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.
Як вбачається із доводів позивачів обман стосовно них не стосувався згаданих обставин, що мають істотне значення, навпаки такий стосувався мотивів правочину, тобто мотивів з яких відповідач мав намір придбати квартиру, належну позивачам. Крім цього, як вбачається із змісту договору, що був підписаний сторонами, позивачі у такому, зокрема, ствердили, що договір укладається ними не про людське око, не приховує іншу угоду між ними та відповідачем і відповідає їх дійсним намірам створити відповідні юридичні наслідки (п.6 Договору). Також із змісту п. 12 погодженого між сторонами договору, вбачається, що зміст цього договору сторонам зрозумілий, питань, які б залишались нез'ясованими і незрозумілими для них - немає. Також сторони ствердили, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними по суті цього договору.
Зважаючи на вказане підстав для визнання недійним укладеного між сторонами договору на підставі ст. 230 ЦК України у суду не було та таким вірно відмовлено у задоволенні позову з цієї підстави.
Що стосується доводів про неотримання грошових коштів позивачами за продаж квартири, то такі, як вірно вказав суд першої інстанції спростовуються текстом самого договору, що був узгоджений між сторонами та підписаний. Так у пункті 2 Договору вказано, що покупець 228000 грн. повністю сплатив продавцям до підписання даного договору. Крім цього, такі доводи позивачів навпаки стверджують про дійсність договору та невиконання, на їх думку, певних умов дійсного договору іншою стороною та такі не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.
Окрім наведеного, як вірно встановив суд першої інстанції, доводи про проживання та реєстрацію малолітніх дітей позивача ОСОБА_6 у квартирі на час укладення спірного договору спростовано довідками Пустомитівського МЖКП від 3.08.2012 року, 27.12.2013 року, 2.01.2014 року та 6.03.2014 року (а.с. 43, 15, 124, 125) з яких вбачається, що малолітні діти згаданого позивача не були зареєстровані у спірній квартирі ні на день укладення договору ні в подальшому та у такій тимчасово проживали з матір'ю без реєстрації лише на час видання довідки від 27.12.2013 року та таким договором їх жодних прав порушено не було.
Також факт скрутного матеріального становища, про що вказували позивачі як на підставу для визнання договору недійсним жодним чином не може свідчити про необхідність визнання договору недійсним, оскільки такий факт може братись до уваги лише коли договір був укладений на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України). Однак про таке позивачами не вказано та жодним чином факт скрутного матеріального становища ними не доведено.
Решта доводів апеляційної скарги вірних висновків суду першої інстанції не спростовують та підстав для її задоволення немає. Тому апеляційну скаргу слід відхилити як безпідставну, рішення ж суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 квітня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я. Бакус
Т.А. Гірник