ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" липня 2014 р. Справа № 918/485/14

Господарський суд Рівненської області у складі судді Пашкевич І.О.

при секретарі судових засідань Морозу С.Ю.

розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення в сумі 53 402 043 грн. 25 коп.

В засіданні приймали участь:

від позивача: Халіна А.О., довіреність №14-106 від 18.04.2014 року;

від відповідача: Михайлов В.О., довіреність №03/05-3 від 02.01.2014 року.

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав визначених статтею 20 ГПК України відсутні.

В судовому засіданні 10 червня 2014 року оголошувалась перерва до 23 червня 2014 року, 23 червня 2014 року до 02 липня 2014 року, 02 липня 2014 року до 08 липня 2014 року, про що сторони повідомлялись під розписку в протоколах відповідного судового засідання.

Обставини справи: В квітні 2014 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі ПАТ "НАК "Нафтогаз") звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (далі Товариство) про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/3183-ТЕ-28 від 28.12.2012 року в сумі 53 402 043,25 грн., з яких: 49 432 822,49 грн. основного боргу, 2 629 446,36 грн. пені, три відсотки річних у розмірі 735 514,33 грн. та 604 260,07 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 24 квітня 2014 року порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 13 травня 2014 року.

10 червня 2014 року відповідачем у судовому засіданні подано заяву №03-05/2198/990 від 10.06.2014 року в порядку п.3 ст.83 ГПК України, відповідно до якої останній просить при винесенні рішення зменшити розмір пені, яка фактично підлягає до стягнення на 50%.

Крім того, у судовому засіданні 10 червня 2014 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Товариство заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, при цьому посилається на те, що зокрема:

- згідно з умовами договору купівлі-продажу природного газу №13/3183-ТЕ-28 від 28.12.2012 року акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, однак акти приймання-передачі газу з січня по липень 2013 року оформлені та підписані сторонами 24 вересня 2013 року, тому, відповідач стверджує, що про остаточні обсяги споживання природного газу та суми оплати він дізнався лише після 24 вересня 2014 року, відтак факт прострочення виконання зобов'язання можливий лише з вказаної дати;

- позивачем при нарахуванні пені пропущено річний строк позовної давності;

- при розрахунку пені позивачем допущено помилки, так як нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання, з огляду на положення п. 6.1 Договору, слід проводити починаючи з 15 числа місяця, а позивач обрахунки проводить з 14 числа кожного місяця;

- 3% річних розраховані починаючи з 14 числа кожного місяця, в той час як прострочення оплати відбувається з 15 числа кожного місяця, а нарахування збитків від інфляції проведено без врахування від'ємної інфляції за окремі місяці.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 23 червня 2014 року строк розгляду справи №918/485/14 продовжено на 15 днів.

02 липня 2014 року відповідачем через відділ канцелярії суду подані письмові пояснення по справі щодо розрахунку штрафних та фінансових санкцій, відповідно до яких Товариство вказує на помилки в розрахунках, які на його думку допущені позивачем за зобов'язаннями за кожен місяць прострочення, та зазначає, що вказані розрахунки підлягають детальному та обґрунтованому перерахунку.

В судовому засіданні 08 липня 2014 року представник позивача підтримав позов в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві, та наполягав на його задоволенні. Представник відповідача заперечив проти позову з підстав зазначених у відзиві та письмових поясненнях.

Вивчивши подані сторонами письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2012 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (покупець) було укладено договір №13/3183-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (далі Договір, а.с. 9-14), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеним на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ), на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Договір підписаний повноважними представниками ПАТ "НАК "Нафтогаз" та Товариства та скріплений відбитками печаток вказаних юридичних осіб.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що газ який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційного діяльності).

Згідно з пунктом 2.1. Договору постачальник передає покупцю з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 28 546,897 тис. куб. м.

Відповідно до пункту 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

У відповідності до п. 3.4 Договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що ціна, за якою покупець оплачує постачальнику за 1 000 куб.м. природного газу, становить 1309,20 грн. в тому числі ПДВ - 218,20 грн.

Згідно з п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В платіжних дорученнях покупець повинен обов'язково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору в порядку календарної черговості виникнення заборгованості (п. 6.3 Договору).

Пунктом 11.1 сторони погодили, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору ПАТ "НАК "Нафтогаз" передало у власність покупцю у 2013 році природний газ на загальну суму 62 675 918 грн. 07 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу спожитого у січні-грудні 2013 року, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 15-40).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з довідки про операції по Договору (а.с. 42-44) та сальдо по підприємству ТОВ "Рівнетеплоенерго" (а.с. 41), відповідач свої зобов'язання щодо оплати за поставлений природний газ за Договором виконав лише частково в сумі 13 243 095,58 грн., заборгувавши таким чином позивачу 49 432 822,49 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

На час розгляду справи доказів оплати основного боргу в сумі 49 432 822 грн. 49 коп., Товариство суду не надало.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у зазначеному вище розмірі обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 2 629 446,36 грн. пені, трьох відсотків річних у розмірі 735 514,33 грн. та 604 260,07 грн. інфляційних втрат судом враховується наступне.

Згідно ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати ти наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язаний сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до п. 9.3 Договору строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

На підставі вказаних положень Договору позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 2 629 446 грн. 36 коп.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

З огляду на те, що згідно ст. 526, ст.530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк, відповідачем дані строки порушені, в зв'язку з чим він повинен нести відповідальність, передбачену умовами договору (п. 7.2), у вигляді сплати пені.

Враховуючи, що пунктом 9.3 Договору сторони продовжили строк позовної давності до 5 років, в тому числі і щодо вимог про стягнення пені, посилання відповідача у відзиві на застосування строків спеціальної позовної давності про стягнення пені за період прострочення виконання зобов'язання не приймаються судом до уваги.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач за прострочення виконання грошового зобов'язання також нарахував відповідачу 735 514,33 грн. 3% річних та 604 260,07 грн. інфляційних втрат.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зважає, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження (п.1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р.).

У зв'язку з наведеним, суд зазначає, що позивачем при розрахунку пені помилково враховував у розрахунку день фактичної оплати відповідачем заборгованості за зобов'язаннями січня - березня 2013 року, а відтак відповідно до розрахунку зробленого судом розмір пені складає 2 593 700,06 грн. (розрахунок а.с. 109-110).

Водночас, стосовно позовної вимоги про стягнення пені, з урахуванням заяви відповідача №03-05/2198/990 від 10.06.2014 року суд зауважує, що стаття 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Виходячи із того, що тарифи які використовує ТОВ "Рівнетеплоенерго", не відповідають фактичним витратам з надання послуг теплопостачання та не відшкодована різниця в тарифах на послуги теплопостачання для ТОВ "Рівнетеплоенерго" для населення за 2012 рік становить 15 987 253 грн. 56 коп., взявши до уваги майновий стан сторін, які беруть участь у справі, враховуючи, що основною причиною невиконання зобов`язань відповідачем є невідшкодована різниця в тарифах, його важкий фінансовий стан, а також ступінь виконання боржником зобов`язань за договором, зважаючи на те, що відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво та розподіл теплової енергії для потреб населення, та соціально значимих об'єктів міста, суд визнав за можливе скористатись правом, наданим ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшивши на 30% розмір пені, яка підлягає до стягнення, тобто з 2 593 700,06 грн. до 1 815 590,04 грн.

На підставі наведеного задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення 1 815 590,04 грн. пені. У решті заявленої до стягнення пені у позові слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення 735 514,33 грн. 3% річних та 604 260,07 грн. інфляційних втрат, судом перевірено розрахунки позивача, які є не в повній мірі вірними, здійснивши власні розрахунки (а.с. 109-110), врахувавши умови Договору щодо строків виконання грошових зобов'язань, дати зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості за поставлений природний газ (фактичних проплат), вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення 602 194,93 грн. - інфляційних втрат та 724 937,55 грн. - 3% річних. У решті заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних у позові необхідно відмовити.

Відповідач у відзиві зокрема посилається на те, що нарахування пені та 3% річних, з огляду на положення п. 6.1 Договору, слід проводити з 15 числа кожного місяця, а не з 14 як це робить позивач. Однак, як зазначено у абз.2 п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Проаналізувавши положення п. 6.1 Договору, відповідно до якого остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, суд констатує, що останнім днем виконання зобов'язання є 13-те число місяця наступного за розрахунковим, відтак позивачем правомірно визначено періоди виникнення заборгованості.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26 грудня 2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до якої судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Водночас відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 73 013 грн. 78 коп.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, вулиця Галицького, 27, місто Рівне, код ЄДРПОУ 36598008) на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) - 49 432 822 (сорок дев'ять мільйонів чотириста тридцять дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн. 49 коп. основного боргу, 1 815 590 (один мільйон вісімсот п'ятнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто) грн. 04 коп. пені, 3% річних в сумі 724 937 (сімсот двадцять чотири тисячі дев'ятсот тридцять сім) грн. 55 коп., 602 194 (шістсот дві тисячі сто дев'яносто чотири) грн. 93 коп. інфляційних втрат та 73 013 (сімдесят три тисячі тринадцять) грн. 78 коп. судового збору.

3. В позові в частині стягнення 813 856 грн. 32 коп. пені, 10 576 грн. 78 коп. 3% річних та 2 065 грн. 14 коп. інфляційних втрат відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено "11" липня 2014 року.

Суддя Пашкевич І.О.