ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року Справа № 910/1720/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Данилова Т.Б., Дроботова Т.Б.

перевіривши матеріали касаційної скаргипублічного акціонерного товариства "Електровимірювач"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.09.2014

у справігосподарського суду м. Києва

за позовомДержавного агентства резерву України

до публічного акціонерного товариства "Електровимірювач"

за участюпрокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

прозобов'язання повернути майна, стягнення неустойки, ціна позову 370 612, 37 грн

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Сущук Т.І. дов. №023 від 16.05.2014;

від відповідачане з'явились;

від Генеральної прокуратури України:Яговдік С.М., прокурор відділу - пос. №029909 від 23.10.2014;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 30.07.2014 господарського суду м. Києва (судді: Паламар П.І. - головуючий, Балац С.В., Пасько М.В.) позовні вимоги задоволено. Зобов'язано ПАТ "Електровимірювач" поставити Державному агентству резерву України до державного резерву 0,846 т алюмінію первинного включаючи силумін; 0,4667 т припоїв олов'яно-свинцевих; 0,217 т прокату алюмінієвого; 0,4482 т прокату нікелевого; 0,099 т прокату мідного; 0,117 т прокату латунного; 0,032 т олова; включаючи вторинне. Стягнуто з ПАТ "Електровимірювач" на користь Державного агентства резерву України 157 371,54 грн. штрафу та 213 240,83 грн. пені. Стягнуто з ПАТ "Електровимірювач" в дохід Державного бюджету України 10 559, 68 грн. судового збору.

Постановою від 22.09.2014 Київського апеляційного господарського суду (судді: Гаврилюк О.М. - головуючий, Верховець А.А., Чорногуз М.Г.) рішення від 30.07.2014 господарського суду м. Києва залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач не забезпечив збереження матеріальних цінностей ввірених йому, тому відповідно ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" та ст. 949 Цивільним кодексом України вони підлягають поверненню до держаного матеріального резерву, також стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ПАТ "Електровимірювач" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на невідповідність висновків викладених в оскаржуваних судових рішеннях обставинам справи, що призвело до порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 12, 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" ст.ст. 33, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник посилається на недоведеність факту закладення йому на зберігання матеріальних цінностей, в зв'язку з чим у нього відсутній обов'язок відповідати перед позивачем за їх збереження.

До Вищого господарського суду України відзиви на касаційну скаргу іншими учасниками судового процесу не надані.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відповідно ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Відповідальне зберігання матеріальних цінностей у вказаному Законі визначається як зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

За ст.ст. 4, 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв", Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 "Про Державний комітет України з державного матеріального резерву", Положення про Державне агентство резерву України, затвердженого Указом Президента України № 463/2011 від 13.04.2011 позивач є центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом.

Господарські суди встановили, що відповідач є зберігачем матеріальних цінностей державного резерву.

Йому було доведене мобілізаційне завдання щодо закладення матеріалів до резерву, включаючи вторинне, що в указаній кількості вже накопичені.

Вказані обставини підтверджуються актом позивача від 19.01.2005, актом № 1 від 25.12.2006, актом перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2007, звітом про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.01.2008, довідкою про відпущені матеріальні цінності мобілізаційного резерву в порядку запозичення та освіження з розривом у часі станом на 01.01.2008, довідкою про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.01.2008, листами відповідача № 127ДСК від 30.07.2007, № М-Ідск від 15.01.2008.

Господарські суди дійшли висновку, що посилання відповідача на недоведеність факту закладення йому на зберігання матеріальних цінностей є необґрунтованим та суперечить наявним в матеріалах справи доказам.

Згідно ст. 154 Цивільного кодексу Української PCP, чинного на період виникнення відносин, шляхом прийняття відповідачем майна державного резерву на зберігання між сторонами у справі виникли відносини з договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані Законом України "Про державний матеріальний резерв".

У відповідності до вимог п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Положеннями п. 1 ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Отже, відповідач як відповідальний зберігач матеріальних цінностей державного матеріального резерву зобов'язаний був забезпечувати зберігання майна, яке знаходиться у нього на відповідальному зберіганні.

Господарські суди на підставі акту від 19.01.2005, акту про результати планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності, зокрема: перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву на ВАТ "Електровимірювач" від 31.10.2007, актом перевірки наявності, якісного стану та умов зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.07.2007, звітом про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.01.2008, довідкою про відпущені матеріальні цінності мобілізаційного резерву в порядку запозичення та освіження з розривом у часі станом на 01.01.2008, довідкою про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного резерву станом на 01.01.2008, інвентаризаційним описом (звіряльна відомість) на 17.10.2007 встановили, що відповідач не забезпечив зберігання переданого йому матеріального резерву включаючи вторинне.

Доказів наявності у відповідача або ж реалізації останнім у встановленому порядку вказаних цінностей державного матеріального резерву господарським судам не надано.

Посилання відповідача на правомірність відчуження ним спірних матеріальних цінностей відхилено господарськими судами у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Враховуючи, що відповідач не забезпечив збереження вищевказаних матеріальних цінностей, відповідно вимог ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", ст. 949 Цивільного кодексу України вони підлягають поверненню до Державного матеріального резерву.

Господарськими судами на підставі службової записки позивача № 0.62/158 від 26.11.2013, його розрахунку та довідки цін станом на 19.01.2005 встановлено вартість матеріального резерву.

Пунктом 10 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Отже, господарські суди правомірно стягнули з відповідача 157 371, 54 грн. штрафу та 213 240, 83 грн. пені.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що відповідно до ч. 5 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Оскільки матеріали справи №910/1720/14 містять відомості, що становлять державну таємницю, справа № 910/1720/14 підсудна саме господарському суду міста Києва.

Статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 22.09.2014 Київського апеляційного господарського суду зі справи №910/1720/14 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Т.Б. Данилова

Т.Б. Дроботова