КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.02.2009 № 35/313
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів: Гольцової Л.А.
Рябухи В.І.
за участю секретаря
судового засідання Терещенко Я.О.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3, представник, довіреність № 519 від 05.02.2009;
від відповідача: ОСОБА_4, представник, довіреність № 7481 від 12.12.2008;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.10.2008
у справі № 35/313 (Літвінова М.Є.)
за первісним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2;
про стягнення 84848,70 грн.;
за зустрічним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2;
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
про визнання договору недійсним;
постанова прийнята 09.02.2009, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд апеляційної скарги відкладався з 15.12.2008 на 21.01.2009 та з 21.01.2009 09.02.2009.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 у справі №35/313 первісний позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення 84 848,70 грн. задоволено частково, а в задоволенні зустрічного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1про визнання договору недійсним відмовлено в позовному обсязі. Суд за результатами розгляду первісного позову стягнув з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_133 992,07 грн. заборгованості по орендній платі, 4 332,94 грн. вартості комунальних послуг, 2682,75 грн. штрафу, в іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 Фізична особа - підприємець ОСОБА_2(далі - Фізична особа - підприємець ОСОБА_2) подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні первісного позову, а зустрічні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Зокрема, скаржник посилався на те, що судом не враховано, що сторони укладали договір оренди нерухомості, а тому до спірних правовідносин за первісним позовом застосуванню підлягають положення ст. ст. 181, 182 та ч. 2 ст. 331 ЦК України, які встановлюють режим нерухомої речі та обов'язковість державної реєстрації прав на нерухомість, а тому посилання суду на ч. 1 ст. 331 ЦК України є необґрунтованими.
Також, суд першої інстанції неправомірно послався у рішенні на Статут, договір та довідку автогаражного кооперативу „Радосинь”, оскільки дані документи не підтверджують наявність у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1(далі - Фізична особа - підприємець ОСОБА_1) права власності на гаражні бокси, а тому ОСОБА_1 не може бути орендодавцем.
Крім того, скаржник зазначає, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ввела в оману скаржника щодо прав на предмет договору оренди, оскільки вона не є власником приміщення за спірним договором, а тому спірний договір оренди підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ГПК України.
У своїх додаткових поясненнях на апеляційну скаргу скаржник зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги неодноразові клопотання відповідача за первісним позовом щодо надання позивачем правовстановлюючих документів на нерухоме майно (нежитлове приміщення) в м. Києві по вул. Радунській, 3, яке є предметом договору від 01.01.2007 № 5-07; суд не звернув уваги, що за спірним договором № 5-07 площа орендованого приміщення становить 222 кв.м., тоді як в наданій самим позивачем довідці за підписом голови правління АГК „Радосинь” зазначено, що ОСОБА_1 є власником кафе площею 146 кв.м.
Крім того, скаржником надано ще пояснення до апеляційної скарги, в яких він зазначив, що довідка за підписом голови правління АГК „Радосинь” та договір від 01.03.2004 № 1/8 не є правовстановлюючими документами, а також належними доказами, що підтверджують право власності на спірне нежитлове приміщення; суд першої інстанції прийняв рішення щодо стягнення орендної плати з відповідача згідно розрахунків позивача в повному обсязі згідно договору № 5-07 оренди приміщення площею 222 кв.м., хоча дійсна площа приміщення так і не була встановлена та підтверджена необхідними документами.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 в наданих запереченнях на апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та представник у судовому засіданні проти її доводів заперечував та просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
Представником Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 15.12.2008 через канцелярію суду подано клопотання про витребування від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1додаткових документів.
Розглянувши заявлене представником Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 клопотання, колегія суддів дійшла висновку про його задоволення та ухвалою від 15.12.2008 витребувала від Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 додаткові документи, а саме: правовстановлюючі документи на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 222,0 кв.м.; матеріали технічної інвентаризації нерухомого майна по АДРЕСА_1 (блок 2); документи, що відображають технічні характеристики нерухомого майна по АДРЕСА_1 письмові пояснення з документальним обґрунтуванням наявності прав на розпорядження (передача в орендне користування) нежитловим приміщенням по АДРЕСА_1, загальною площею саме 222,0 кв.м.
Представником Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в засіданні суду 21.01.2009 подано клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи та апеляційною скаргою відповідача, яке колегія суддів задовольнила.
На виконання ухвал Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2008 та 21.01.2009 представником позивача за первісним позовом надано ряд витребуваних судом документів.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
За первісним позовом.
Між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) 01.01.2007 укладено договір № 5-07 оренди не житлових приміщень (будівлі, споруди), за умовами його, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду), далі об'єкт оренди, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 222,0 кв.м. для розміщення кафе (п. 1.1 договору).
За користування об'єктом оренди Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в розмірі 1 554,00 у.о., де 1 у.о.=1 долару США. Розрахунки здійснюються в національній валюті - гривні, згідно курсу НБУ (п. 3.1 договору).
Орендна плата сплачується Орендарем починаючи з дати підписання цього договору. При повернення об'єкта оренди Орендодавцеві останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (п. 3.3 договору).
Пунктом 3.4 договору передбачено, що орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно передоплатою не пізніше 1-го числа наступного місяця в національній валюті на рахунок Орендодавця. Комунальні послуги сплачуються одночасно з орендною платою.
Вартість комунальних послуг не входить до складу орендної плати та сплачується Орендарем окремо на підставі розрахунків вартості отримуваних послуг пропорційно площі орендованих приміщень по діючим тарифам - холодна вода, каналізація, електроенергія, опалення, послуги АГК (користування мережами, бухгалтерський облік, податок на землю, пожежна каналізація та ін.), або договорів, укладених Орендарем безпосередньо з організаціями, що надають такі послуги (п. 3.5 договору).
Згідно п. 4.1 договору Орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі (п.п. 4.1.2 договору); в місячний термін після укладення цього договору надати Орендодавцю копії договорів про надання комунальних послуг, укладених безпосередньо з надавачами цих послуг (п.п. 4.1.8 договору); при неможливості укладення прямого договору на постачання та оплата вартості комунальних послуг, оплата здійснюється через Орендодавця згідно встановлених ним рахунків (п.п. 4.1.9 договору).
Цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01.01.2007 до 15.12.2007 (п. 9.1 договору).
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
З наявних у справі прибуткових касових орендарів № № 5, 7,15, 19, 20, 21, 22 (а.с. 117-123) вбачається перерахування відповідачем на рахунок позивача орендних платежів за період з січня 2007 по липень 2007.
Матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за договором оренди щодо сплати орендної плати в установленому договором порядку та розмірі (період з серпня по 15.12.2007 на загальну суму 33 992,07 грн.) і, відповідачем не надано доказів оплати заборгованості за договором.
Оскільки п. 3.5 договору передбачено порядок оплати відповідачем комунальних послуг шляхом сплати цих коштів безпосередньо позивачу або за договорами, укладеними відповідачем безпосередньо з організаціями, що надають такі послуги і, відповідачем не надано доказів надання позивачу у строк, передбачений п.п. 4.1.8 договору копій договорів про надання комунальних послуг, укладених безпосередньо з надавачами цих послуг, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач відповідно до умов п.п. 4.1.9 договору мав всі підстави для самостійного відображення вартості комунальних послуг та виставляння відповідних рахунків на підставі діючих тарифів, а тому відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 4 332,94 грн. ще й відносно сплати коштів за комунальні послуги.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).
Враховуючи, що матеріали справи не містять відомостей про погашення відповідачем перед позивачем заборгованості по орендній платі в сумі 33 992,07 грн. та боргу по комунальним платежам в розмірі 4 332,94 грн. згідно умов договору № 5-07 (наявність заборгованості відповідача перед позивачем визнана відповідачем, про що свідчать листи-відповіді відповідача на претензії позивача (а.с. 23-29), то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 33 992,07 грн. заборгованості по орендній платі, 4 332,94 грн. вартості комунальних послуг.
Оскільки п. 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендної плати та комунальних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,7% від несплаченої суми за кожний день прострочки, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від несплаченої суми та відшкодувати понесені Орендодавцем збитки, то колегія суддів вважає, що Господарський суд міста Києва мотивовано дійшов висновку про задоволення вимог позивача відносно стягнення з відповідача 2 682,75 грн. штрафу у розмірі 7% від несплаченої суми боргу.
Що стосується нарахованої позивачем відповідно до ст. 785 ЦК України неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення в розмірі 39 491,66 грн. та вартість спожитих комунальних послуг в сумі 4 349,28 грн., то судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що така вимога позивача задоволенню не підлягає, оскільки акт від 01.03.2008 про звільнення приміщення на який посилається позивач як на підставу для нарахування відповідачу неустойки не є належним доказом користування відповідачем орендованим приміщенням після закінчення терміну дії договору (акт складений в односторонньому порядку та підписаний лише представниками позивача).
За зустрічним позовом.
Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 08.01.2004 ВАТ СМУ „Київська ТЕЦ” передало, а АГК „Радосинь” прийняв роботи по завершенню будівництва, зокрема, блоку 2.
Між АГК „Радосинь” та ПП ОСОБА_1 01.03.2004 укладено договір № 1/8 про експлуатацію Блоку 2 предметом якого є спільні дії щодо експлуатації блоку 2, в склад якого входять кафе та СТО (п. 1.1 договору).
Термін дії договору встановлюється з 01.03.2004 на 49 років до 03.03.2052 (п. 2.1 договору).
Пунктом 6.4 договору встановлено, що ПП ОСОБА_1 має право на свій розсуд розпоряджатися Блоком 2 (продавати, здавати в оренду та інше).
Згідно наявної в матеріалах справи заяви ОСОБА_1 від 05.09.2002 (а.с. 104) вбачається, що вона зверталась до АГК „Радосинь” з проханням дати дозвіл на здачу СПД ОСОБА_2 кафе на 2 поверсі блоку 2 і АГК „Радосинь” проти здачі в оренду приміщення не заперечувало.
Між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (Орендар) 01.01.2007 укладено договір № 5-07 оренди не житлових приміщень (будівлі, споруди), за умовами його, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду), далі об'єкт оренди, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 222,0 кв.м. для розміщення кафе (п. 1.1 договору).
Об'єктом оренди згідно п. 2 договору є нежитлове приміщення загальною площею 222,0 кв.м. Об'єкт оренди належить ПП ОСОБА_1
Звертаючись із зустрічним позовом Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 зазначив, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ввела його в оману відносно прав на предмет договору оренди, а тому даний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Дану правову позицію викладено в листі Верховного Суду України від 24.11.2008 „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”.
Відповідно до п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” під обманом слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Оскільки з матеріалів справи (договір від 01.03.2004 № 1/8 про експлуатацію Блоку 2) вбачається, що ОСОБА_1 була наділена правом розпорядження Блоком 2 (продавати, здавати в оренду) і саме Блок 2 за договором № 5-07 було здано та прийнято ОСОБА_2 в оренду для розміщення кафе, то колегія суддів вважає, що відповідач, здійснюючи дії відносно здавання ОСОБА_2 в оренду Блоку 2 за договором № 5-07 діяв в межах прав, наданих йому повноважень АГК „Радосинь” за договором від 01.03.2004 № 1/8 про експлуатацію Блоку 2, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач є правомірним володільцем майна, що є об'єктом оренди спірного договору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 33 ГПК України).
Враховуючи, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману і сам факт обману, і Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 належними засобами доказування в порядку ст. 33 ГПК України не доведено наявність умислу з боку Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, істотність значення обставин, щодо яких Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 введено в оману і сам факт обману, то колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди від 01.01.2007 № 5-07 відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Посилання скаржника, що до спірних правовідносин за первісним позовом застосуванню підлягають положення ст. ст. 181, 182 та ч. 2 ст. 331 ЦК України, які встановлюють режим нерухомої речі та обов'язковість державної реєстрації прав на нерухомість, колегія суддів вважає помилковими, оскільки при вирішенні спору у даній справі за первісним позовом підлягають застосуванню положення ЦК України щодо належного виконання зобов'язань за договором.
Також, твердження скаржника, що статут АГК „Радосинь”, довідка (а.с. 105) та договір № 1/8 не можуть свідчити про наявність у ОСОБА_1 права бути орендодавцем за спірним договором № 5-07, не можуть бути підставою для скасування рішення у справі, оскільки для правильного вирішення спору суд враховує всі матеріали справи в їх сукупності.
Колегією суддів також не приймається до уваги посилання скаржника, що суд першої інстанції не звернув уваги, що площа орендованого приміщення за спірним договором (222,0 кв.м.) відрізняється від площі приміщення, власником якого є ОСОБА_1 (146 кв.м. - довідка Голови правління АГК „Радосинь”), оскільки в наданій до апеляційної інстанції довідці АГК „Радосинь” від 20.12.2007 № 177 зазначено, що ОСОБА_1 є власником приміщення загальною площею 222 кв.м., яке розташоване на 2 поверсі Блоку 2, а в довідці, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 105) вказано, що ОСОБА_1 є власником кафе площею 146 кв.м. Оскільки за спірним договором в оренду було передано саме нежитлове приміщення загальною площею 222,0 кв.м., то колегія суддів зазначає, що скаржник помиляється, ототожнюючи поняття „приміщення загальною площею 222 кв.м.” та „кафе площею 146 кв.м.”.
При цьому, посилання заявника, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ввела в оману скаржника щодо прав на предмет договору оренди, оскільки вона не є власником приміщення за спірним договором, а тому спірний договір оренди підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ГПК України, колегією суддів до уваги не приймаються з підстав, наведених у даній постанові.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 № 11 „Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
В результаті розгляду апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовано судом першої інстанцій з достатньою повнотою, в повному обсязі та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 у справі № 35/313.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2008 у справі № 35/313 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 - без задоволення.
2. Матеріали справи № 35/313 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам.
Головуючий суддя Григорович О.М.
Судді Гольцова Л.А.
Рябуха В.І.
12.02.09 (відправлено)