КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.02.2009                                                                                           № 22/81

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Євсікова О.О.

 суддів:            Лосєва  А.М.

          Борисенко  І.В.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Бар"єр"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 03.11.2008

 у справі № 22/81  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Бар"єр"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Аларіс"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення заборгованості та штрафних санкцій

 

ВСТАНОВИВ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» (далі – ТОВ «Група компаній «Бар’єр», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» (далі – ТОВ «Аларіс», відповідач) боргу за договором купівлі-продажу № 13.02/01 від 15.02.2008 у сумі 315.938,72 грн. та штрафних санкцій у сумі 58.474,55 грн..

В ході розгляду справи позовні вимоги уточнювались, згідно отриманих заяв та пояснень, на розгляд суду передані вимоги про стягнення з відповідача боргу за договором купівлі-продажу № 13.02/1 від 15.02.2008 у сумі 315.938,72 грн. та штрафних санкцій у сумі 54.729,92 грн..

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним договором №13.02/01 від 15.02.2008 не виконані у повному обсязі зобов’язання щодо оплати переданого товару. Також з урахуванням вимог Цивільного кодексу України заявлено до стягнення суму пені, інфляційних збитків та процентів за користування чужими коштами.  

Відповідачем позов в частині стягнення штрафних санкцій не визнано, про що зазначено у відзиві на позов. Окрім того, судом першої інстанції отримано зустрічну позовну заяву, в якій відповідач просить суд стягнути з ТОВ «Група компаній «Бар’єр» неустойку в розмірі 7.596,34 грн.

Ухвалою суду першої інстанції від 15.10.2008 зустрічний позов ТОВ «Аларіс» прийнято до спільного розгляду у справі. Зустрічні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення неустойки, сума нарахування якої передбачена договором, у зв’язку з порушенням обумовленого сторонами в договорі строку поставки товару.

Зустрічні вимоги відповідачем (ТОВ «Група компаній «Бар’єр») не визнані, у відзиві на зустрічний позов ТОВ «Група компаній «Бар’єр» зазначає, що прострочення терміну поставки останньої партії товару відбулося не  вини продавця, а з вини виробника. Нарахування неустойки за прострочення поставки відповідач вважає безпідставним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2008 у справі 22/816 (далі – Рішення суду):

- первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» задоволено повністю;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» 315.938,72 грн. основного боргу,  33.976,37 грн. пені, 16.428,81 грн. інфляційних збитків, 4.324,74 грн. 3% річних;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» 3.706,69 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» задовольнено повністю;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» 7.596,34 грн. неустойки;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» 220 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням в частині, ТОВ «Група компаній «Бар’єр» звернулося до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» 7.596,34 грн. неустойки та 220 грн. судових витрат.

Вимоги та доводи апеляційної скарги ТОВ «Група компаній «Бар’єр» мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права.

ТОВ «Група компаній «Бар’єр» зазначає, що ним було прострочено поставку товару на 23 календарних дні не з вини продавця, а з вини виробника – компанії „Betafence”, що підтверджується листом останньої від 14.03.2008. А тому, на думку ТОВ «Група компаній «Бар’єр», у суду першої інстанції не було підстав стягувати з Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» 7.596,34 грн. неустойки та 220 грн. судових витрат.

В свою чергу, не погоджуючись з Рішенням суду в частині, ТОВ «Аларіс» звернулося до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду в частині задоволення первісного позову, та в цій частині в задоволенні первісного позову відмовити.

ТОВ «Аларіс», зокрема зазначає, що місцевим судом було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, що згідно 3 п.  ч. 3 ст. 104 ГПК України є у будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2008 прийнято до розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Група компаній „Бар’єр” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Аларіс” і порушено апеляційне провадження у справі № 22/81, розгляд апеляційних скарг призначено на 23.12.2008.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2008 продовжено  строк апеляційного розгляду справи за згодою сторін, розгляд апеляційної скарги відкладено  на 03.02.2009.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 Новікова М.М. у зв’язку з виробничою необхідністю та з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків справу передано для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді: Євсікова О.О. (доповідач), суддів: Борисенко І.В., Лосєва А.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2009 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва колегією суддів у наступному складі: головуючий суддя – Євсіков О.О. (доповідач), судді: Борисенко І.В., Лосєв А.М., розгляд апеляційної скарги призначено на 03.02.2009.

Скаржники у судовому засіданні 03.02.2009 підтримали подані ними апеляційні скарги з викладених у них підстав.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 15 лютого 2008 р. між ТОВ «Аларіс» та ТОВ «Група компаній «Бар’єр» укладено договір купівлі-продажу товарів № 13.02/1, за умовами якого останнє зобов’язувалось передати у власність покупцеві (ТОВ «Аларіс») огородження системи «Betafence», а покупець (ТОВ «Аларіс») зобов’язувався прийняти та оплатити товари відповідно до накладних та додатку № 1, які є невід’ємними частинами договору.

Додатком № 1 до договору є специфікація № 1 від 15.02.2008, у якій сторони погодили найменування товару, кількість та ціну товару. Загальна вартість товару згідно специфікації становить 631.877,44 грн.

За умовами договору продавець зобов’язувався передати покупцеві товар в строк до 30 календарних днів після підписання сторонами договору (п. 3.1 договору), відповідно зважаючи, що датою підписання договору є 15.02.2008, кінцевим строком поставки товару є 17.03.2008 (16.03.2008 є вихідний – неділя. Відповідно, останній день, в який можливим є виконання зобов’язань за договором, переноситься на наступний робочий).

На виконання договору позивачем передано відповідачу (ТОВ «Аларіс») огородження згідно наступних видаткових накладних: № РН-0000004 від 29.02.2008 на суму 141.727,38 грн., № РН-0000007 від 01.03.2008 на суму 259.390,26 грн., № РН-0000010 від 26.03.2008 на суму 165.653,70 грн., № РН-0000011 від 08.04.2008 на суму 65.106,10 грн., належним чином засвідчені копії яких наявні у матеріалах справи.

Порядок оплати сторони передбачили у п. 5.2 договору, відповідно до якого:

(пп. 5.2.1) передплата в розмірі 50% від загальної вартості товару, що складає 315.938,72 грн. сплачується покупцем на протязі 3 банківських днів з моменту підписання договору;

(пп. 5.2.2) остаточна оплата в розмірі 50% від загальної вартості товару, що складає 315.938,72 грн., сплачується покупцем на протязі 3 банківських днів з моменту отримання товару на умовах п. 4.1 договору.   

Суму попередньої оплати в розмірі 315.938,72 грн. відповідачем перераховано згідно платіжного доручення № 35_2к035/1 від 20.02.2008, кінцевий розрахунок в сумі 315.938,72 грн. станом на час вирішення спору не здійснено, доказів. які свідчили б про зворотнє,  ТОВ «Аларіс» не представлено.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару. Договір є обов’язковим для виконання сторонами в силу положень ст. 629 ЦК України.

Згідно з положеннями частини 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням положень п. 5.2 Договору № 13.02/1 від 15.02.2008, строк виконання зобов’язань щодо оплати товару, переданого за видатковими накладними № РН-0000004 від 29.02.2008, № РН-0000007 від 01.03.2008, № РН-0000010 від 26.03.2008, № РН-0000011 від 08.04.2008, станом на час вирішення спору є таким, що настав. Так, зокрема, враховуючи здійснену передоплату в сумі 315.938,72 грн., повністю неоплаченими залишились накладні № РН-0000007 від 01.03.2008 на суму 85.178,92 грн., № РН-0000010 від 26.03.2008, № РН-0000011 від 08.04.2008. Остаточний розрахунок за договором відповідач мав здійснити на протязі 3 банківських днів з моменту отримання товару, тобто 11.04.2008.

Враховуючи відсутність доказів повної оплати переданого товару згідно зазначених видаткових накладних, вимоги про стягнення суми основного боргу обгрунтовано визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Згідно з п. 7.7 Договору № 13.02/1 від 15.02.2008 у разі порушення покупцем порядку оплати товару, встановлених в розділі 5 договору, продавець має право вимагати з покупця сплати пені у розмірі 0, 1% від простроченої до оплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми затриманого платежу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір, встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума, обмежена законодавством. У свою чергу умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Сума пені, що підлягає стягненню з відповідача (ТОВ «Аларіс»), розрахована позивачем (з урахуванням уточнень) за період з 12.04.2008 по 25.09.2008 за обліковими ставками 10% (встановлена Постановою НБУ від 29.12.2007 № 492 (період нарахування пені по 29.04.2008)), та 12% (встановлена Постановою НБУ № 107 від 21.04.2008 (в періоді нарахування пені з 30.04.2008 по 25.09.2008)) і складає 33.976,37 грн. (розрахунок суми пені із зазначенням кількості днів прострочення у відповідному періоді, перевірений колегію суддів та наведений у  доповненнях до позовної заяви).

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене та наявність станом на час вирішення спору  заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 315.938,72 грн., колегія суддів погоджується з розрахунком суми інфляційних збитків у розмірі 16.428,81 грн., здійсненого за період: квітень, травень, червень 2008 р. (що, відповідно, є правом позивача), та з розрахунком 3% річних у розмірі 4.324,74 грн. (315.938,72 грн. х 3% : 366 х 167), наданим позивачем, і вважає такі розрахунки обґрунтованими.

При цьому колегія суддів відзначає, що контррозрахунок суми інфляційних втрат, здійснений відповідачем у справі, місцевим судом підставно не прийнятий, оскільки в даному випадку у липні та серпні 2008 р. індекс інфляції був менше 100 %, тобто відсутні інфляційні збитки, а позивачем заявлялись вимоги про стягнення нарахованих інфляційних збитків за квітень, травень, червень 2008 р. Застосування запропонованої відповідачем формули визначення інфляційних втрат шляхом множення коефіцієнтів інфляції за весь період прострочення фактично призвело б до застосування зменщуючих коефіцієнтів (індексів інфляції за періоди, коли інфляція була меншої за 100%) до інфляційних втрат, а отже – до зменшення фактичного розміру таких втрат за періоди, коли вони дійсно мали місце.

Заявлені позовні вимоги відповідачем  не спростовані, доказів здійснення розрахунків за договором № 13.02/1 від 15.02.2008 згідно з положеннями та у строки, встановлені договором, суду не представлено, у зв’язку з чим первісний позов підлягає задоволенню. Прострочення терміну поставки товару не є підставою для звільнення відповідача від оплати отриманого ним товару, таких умов, виду відповідальності тощо, можливості проведення взаємозаліків сторони в договорі не погоджували.

Заявлені зустрічні вимоги щодо стягнення з ТОВ «Група компаній «Бар’єр» неустойки в розмірі 7.596,34 грн. у зв’язку із простроченням поставки товару за договором обґрунтовано визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено колегіє суддів, відповідно до п. 3.1 договору продавець зобов’язувався передати покупцеві товар в строк до 30 календарних днів після підписання сторонами договору. Таким чином товар мав бути переданий ТОВ «Аларіс» у строк до 17.03.2008 (16.03.2008 – вихідний день, неділя).

Оскільки передача товару підтверджується видатковими накладними № РН-0000004 від 29.02.2008, № РН-0000007 від 01.03.2008, № РН-0000010 від 26.03.2008, № РН-0000011 від 08.04.2008, очевидним є наявність факту прострочення з боку ТОВ «Група компаній «Бар’єр», зокрема щодо товару, переданого 26.03.2008 та 08.04.2008.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

Умови договору є підставою для виникнення зобов’язань для сторін, та зокрема в силу положень п. 3.1 договору для ТОВ «Група компаній «Бар’єр» виникли зобов’язання щодо передачі товару протягом обумовленого строку – 30 днів з дня підписання договору.

Відповідно до ст. 225 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, прострочення обумовленого сторонами терміну передачі товару свідчить про порушення продавцем умов договору.

Відповідальність за вказане порушення сторонами погоджена у розділі 7 договору, та відповідно до п. 7.6 у разі порушення продавцем терміну постачання товару, покупець має право вимагати з продавця сплати пені в розмірі 0,1% від загальної вартості товару, що поставляється за договором, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості товару.

З урахуванням облікової ставки, що діяла в періоді прострочення (10%, встановлена Постановою НБУ від 29.12.2007 № 492), позивачем за зустрічним позовом здійснено розрахунок пені за 22 дні прострочення, виходячи, як те і передбачено договором, із суми загальної вартості товару, що поставляється за договором – 631.877,44 грн. та, відповідно, сума пені складає 7.596,34 грн., з якою суд погоджується та вважає таку обґрунтованою.

Посилання відповідача за зустрічним позовом (ТОВ «Група компаній «Бар’єр») на затримку строку передачі товару з вини виробника не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки в силу положень ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судові витрати позивача за первісним позовом в частині сплати державного мита у сумі 3.744, 13 грн. покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 3.706, 69 грн..

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України» якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення покладаються на відповідача в силу положень ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Судові витрати позивача за зустрічним позовом про сплату державного мита у сумі 102,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача за зустрічним позовом (ТОВ «Група компаній «Бар’єр»).

Скаржник також стверджує, що місцевим судом було порушено норми процесуального права, а саме справу розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином, що згідно з п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України є у будь-якому випадку підставою для скасування рішення суду.

З цього приводу колегією суддів встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Бар’єр» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аларіс» боргу за договором купівлі-продажу № 13.02/01 від 15.02.2008 у сумі 315.938,72 грн. та штрафних санкцій у сумі 58.474,55 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2008 порушено провадження у справі № 22/81, розгляд справи призначено на 25.09.2008.

У судовому засіданні 25.09.2008 було оголошено перерву до 13.10.2008.

У судовому засіданні 13.10.2008 було оголошено перерву до 07.11.2008.

Разом з тим, судом першої інстанції було отримано зустрічну позовну заяву, в якій відповідач просить суд стягнути з ТОВ «Група компаній «Бар’єр» неустойку в розмірі 7.596,34 грн.

Ухвалою суду від 15.10.2008 зустрічний позов ТОВ «Аларіс» прийнято до спільного розгляду у справі 22/81. Розгляд справи призначено на 31.10.2008, тобто на іншу дату, ніж було оголошено перерву у судовому засіданні 13.10.2008.

При цьому місцевим судом  про прийняття зустрічної позовної заяви та призначення розгляду на 31.10.2008 було належним чином повідомлено сторін ухвалою від 15.10.2008 майже за два тижні до її розгляду, що цілком відповідає положенням процесуального законодавства.

В судове засідання 31.10.2008 відповідач знову не з’явився.

До початку судового засідання до суду надійшло клопотання ТОВ „Аларіс” щодо відкладення розгляду справи, викладене у телеграмі. Місцевим судом вказане клопотання визнано необґрунтованим, причини неявки до суду – неповажними.

Колегія суддів враховує, що в судове засідання 31.10.2008 відповідач не з’явився, однак  докази, наявні в матеріалах справи,  були достатніми для прийняття рішення у справі. Відомостей щодо повної оплати суми, заявленої до стягнення позивачем, місцевому суду (як в подальшому і апеляційному суду) станом на час прийняття рішення у справі не надано.

Статтею 28 ГПК України передбачено, що справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що відповідач (ТОВ „Аларіс”) під час розгляду справи в суді першої інстанції не скористався своїм правом бути присутнім при розгляді справи.

За висновком колегії суддів, причини неявки відповідача до суду обґрунтовано визнані місцевим судом неповажними. Відповідачем у справі є підприємство (ТОВ „Аларіс”), а не конкретний представник, ГПК України передбачено ведення справи через представника, що дозволяє направити в судове засідання іншу уповноважену особу, в т.ч. і директора.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції розглядати справу за відсутності представника відповідача за первісним позовом.

Таким чином,  Господарським судом міста Києва обґрунтовано відповідно до ст. 75 ГПК України прийнято рішення у справі 31.20.2008 за відсутності представника відповідача за первісним позовом.

Колегія суддів також відхиляє по посилання ТОВ „Аларіс” на те, що позивачем не було заявлено до нього позовних вимог, оскільки в ході розгляду справи в суді першої інстанції позовні вимоги позивачем за первісним позовом уточнювались, згідно з отриманими заявами та письмовими поясненнями (які за своїм змістом є заяви про уточнення позовних вимог в розумінні ГПК України, в т. ч. Додаткові пояснення від 13.10.2008, т. с. 1, а. с. 54, якими чітко визначено відповідача за первісним позовом - ТОВ „Аларіс”). Таким чином на розгляд суду було передано вимоги про стягнення саме з відповідача (ТОВ „Аларіс”) боргу за договором купівлі-продажу № 13.02/1 від 15.02.2008 у сумі 315 938, 72 грн. та штрафних санкцій у сумі 54.729,92 грн.

З урахуванням усього вище викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первісні та зустрічні позивні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва у справі № 22/81 від 31.10.2008 прийнято з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційні скарги, з викладених у них підстав, задоволенню не підлягають.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржниками при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянтів.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Групакомпаній „Бар’єр” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Аларіс” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 22/81 від 31.10.2008 - без змін.

2. Матеріали справи № 22/81 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

   

 Головуючий суддя                                                                      Євсіков О.О.

 Судді                                                                                          Лосєв  А.М.

                                                                                          Борисенко  І.В.