Справа № 145/1721/13-ц Провадження № 22-ц/772/3384/2014Головуючий в суді першої інстанції Ратушняк І. О.

Категорія 48Доповідач Вавшко В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючогоВавшка В.С.,

суддів:Колоса С.С., Якименко М.М.,

при секретаріПантелеймоновій А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_6 та апеляційну скаргу ОСОБА_6 як законного представника малолітнього ОСОБА_7 на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2014 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя,

у с т а н о в и л а :

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2014 року у задоволенні заяви ОСОБА_6 про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою її заяву про забезпечення позову задовольнити шляхом встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії, а саме: зобов'язати ОСОБА_8 вжити усіх передбачених чинним законодавством України дій щодо узаконення самочинно збудованих та переобладнаних приміщень у житловому будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який належить йому на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 29 липня 2003 року, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Також, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу як законний представник малолітнього ОСОБА_7, у якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою її заяву про забезпечення позову задовольнити шляхом встановлення обов'язку відповідача вчинити певні дії, а саме: зобов'язати ОСОБА_8 вжити усіх передбачених чинним законодавством України дій щодо узаконення самочинно збудованих та переобладнаних приміщень у житловому будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який належить йому на праві власності згідно договору купівлі-продажу від 29 липня 2003 року, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що вказана заява є необґрунтованою, оскільки вимоги позивача, зазначені в заяві щодо вжиття всіх передбачених чинним законодавством України дій про узаконення самочинно збудованих та переобладнаних приміщень у житловому будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами є неконкретними, так як незрозуміло які саме дії, яким шляхом, яким чином і за який період часу необхідно вчинити. Крім того, виконання даних вимог потребує фінансових витрат зі сторони відповідача, що порушує його права та матеріальне становище.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується одним з передбачених у цій статті способом, зокрема, шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Як роз'яснив пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Колегією суддів встановлено, що між сторонами виник спір про поділ спільного майна подружжя, а саме: житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Так, ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя.

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_6 зазначає, що спірний будинок вони з відповідачем придбали разом, хоча зареєстрували право власності на ОСОБА_8 на підставі договору-купівлі продажу від 29 липня 2003 року. Самочинно збудували та переобладнали частину цього будинку, однак ОСОБА_8 не бажає узаконювати самовільне будівництво (а.с. 215-217).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав права з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Колегією суддів встановлено, що під час шлюбу подружжя придбали житловий будинок з відповідною часткою господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та зареєстрували право власності за ОСОБА_8 (а.с. 14).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_6, оскільки зазначені в ній вимоги по своїй суті є матеріально-правовими вимогами, що тягнуть за собою набуття особою права власності на самовільно-збудоване майно (ст..367 ЦК України), а тому не можуть розглядатися судом як спосіб забезпечення позову, позаяк порушують принципи визначені ч.1 ст.12 та ч.2 ст.14 ЦК України.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

За вказаних обставин судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 та апеляційну скаргу ОСОБА_6 як законного представника малолітнього ОСОБА_7 відхилити.

Ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 30 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя: (підпис)

Судді: (підписи)

З оригіналом вірно :