АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц/796/12905/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Яровенко Н.О.
Доповідач Рубан С.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Желепа О.В., Іванченко М.М.
при секретарі Осмолович В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_1 про визнання шлюбу неукладеним та анулювання актового запису про укладення шлюбу,-
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року позов ОСОБА_2 до Відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_1 про визнання шлюбу неукладеним та анулювання актового запису про укладення шлюбу - задоволено частково.
Визнано неукладеним шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 04 липня 1995 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району міста Києва, актовий запис № 861.
Анульовано актовий запис № 861 від 04 липня 1995 року про укладення шлюбу між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 вчинений Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району міста Києва.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог про визнання шлюбу неукладеним та анулювання актового запису, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відділ РАЦС анулювати актовий запис рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив.
Інші учасники процесу в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України, їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
В лютому 2014 року позивач звернулась до суду з позовом до Відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про визнання шлюбу неукладеним, анулювання актового запису про укладення шлюбу та зобов'язання Відділу реєстрації актів цивільного стану Дніпровського району м. Києва анулювати актовий запис № 861 про реєстрацію шлюбу, посилаючись на те, що 04.07.1995 року у відділі РАЦС було підроблено її підпис та зареєстровано її шлюб з ОСОБА_1, без її відома та її заяви про укладення шлюбу. На момент укладення шлюбу та протягом всього дня 04.07.1995 року вона знаходилась на прийомі у лікаря-психіатра Вишгородської центральної районної лікарні Іванова О.В. На неодноразові звернення до ОСОБА_1 з вимогами про анулювання запису про шлюб, останній запевняв, що обов'язково анулює шлюб і навіть вже анулював. В 2008 році вона дізналась, що ОСОБА_1 весь час вводив її в оману. В період з 1995 по 2013 роки вона разом з ОСОБА_1 ніколи не проживала, спільних дітей не мала, ніколи не була пов'язана спільним побутом, не вела спільне господарство, не мала спільного бюджету, не заощаджувала та не витрачала спільні кошти та взагалі не мала взаємних прав та обов'язків, як подружжя. Тому просила суд визнати шлюб неукладеним, анулювати актовий запис про реєстрацію шлюбу та зобов'язати відділ РАЦС анулювати актовий запис про реєстрацію шлюбу між нею та ОСОБА_1
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з наступного.
Судом встановлено, що Дніпровським відділом РАГС міста Києва 04 липня 1995 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією запису акта про одруження № 861. (а.с.40).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач суду першої інстанції пояснила, що шлюб з ОСОБА_1 зареєстровано без її відома та її заяви про укладення шлюбу. На момент укладення шлюбу та протягом всього дня 04.07.1995 року вона знаходилась на прийомі у лікаря-психіатра Вишгородської центральної районної лікарні ІвановаО.В., а тому не могла 04.07.1995 року зареєструвати шлюб з ОСОБА_1
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з положень статей 21, 34, 48 Сімейного кодексу України, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та висновку експерта № 1316 від 10 грудня 2013 року Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру проведеного відповідно до постанови слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України у кримінальному провадженні.(а.с.16-20).
Колегія суддів зазначає, що вказаний висновок експерта у кримінальному провадженні не є належним та допустимим доказом у цивільній справі відповідно до приписів статей 58-59 ЦПК України. Крім цього, як вбачається з матеріалів справи висновок експерта наданий до справи у вигляді ксерокопії належно не завірений, а з копії постанови СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України вбачається, що вищезазначене кримінальне провадження закрито в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Щодо рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року, яким заяву ОСОБА_5, зацікавлені особи Орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, прокуратура Дніпровського району м. Києва про визнання особи недієздатною та встановлення опікунства задоволено частково та відповідно до резолютивної частини рішення суду визнано, що здатність ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, протягом 1995 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними залежала від частоти, тяжкості та тривалості протікання великих судомних нападів та амбулаторних автоматизмів, під час яких певний час та після яких ОСОБА_2 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та в період часу за своїм психічним станом під час та після епілептичного припадку протягом 4 липня 1995 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а в задоволенні заяви ОСОБА_5 щодо визнання ОСОБА_2 недієздатною та встановлення над нею опікунства відмовлено, колегія суддів не приймає до уваги та оцінює критично, оскільки, ухвалення рішення за змістом якого судом визнано, що здатність ОСОБА_2 протягом 1995 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними залежала від частоти, тяжкості та тривалості протікання великих судомних нападів та амбулаторних автоматизмів, під час яких певний час та після яких ОСОБА_2 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними та в період часу за своїм психічним станом під час та після епілептичного припадку протягом 4 липня 1995 року не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не передбачена положеннями статей 36, 37, 59, 60, 63 ЦК України та статей 236-241 Глави 2 ЦПК України, якими керувався суд ухвалюючи рішення суду.
З цих підстав колегія суддів вважає, що вищевказане рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2013 року та висновок експерта не є належними та допустимими доказами у справі про визнання шлюбу неукладеним, а інших доказів на підтвердження позовних вимог позивач ОСОБА_2 суду не надала, то суд має виходити із положень ч. 1 ст. 60 ЦПК України, якою передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Крім цього, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання неукладеним шлюбу між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 04 липня 1995 року у Відділі реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району міста Києва, актовий запис № 861, суд першої інстанції посилається на статті 21, 34 та 48 Сімейного кодексу України, в той час, як Сімейний кодекс України набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, а саме з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених Сімейним кодексом України.
Тобто, задовольняючи позов, керуючись статтями 21, 34 та 48 Сімейного кодексу України, суд першої інстанції помилився щодо застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що оспорюваний актовий запис вчинено у відділі актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві 04 липня 1995 року, тобто в період дії Кодексу про шлюб та сім'ю України та нормами якого не було передбачено визнання шлюбу неукладеним.
Главою 8 Кодексу про шлюб та сім'ю України було врегульовано питання недійсності шлюбу.
Відповідно до ст. 45 Кодексу про шлюб та сім'ю України шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15-17 цього Кодексу, а також у разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб).
Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.
Стаття 48 Кодексу про шлюб та сім'ю України передбачала, що шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з часу його укладення.
Таким чином, в позовній вимозі про визнання шлюбу неукладеним належить відмовити, а виходячи з відмови в цій позовній вимозі належить відмовити і в позовній вимозі про анулювання актового запису про укладення шлюбу.
З підстав наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального та матеріального права і з цих підстав рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача про визнання шлюбу неукладеним та анулювання актового запису про укладення шлюбу.
Керуючись ст.ст.303,304,307, 308, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2014 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання шлюбу неукладеним та анулювання актового запису про укладення шлюбу - відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді