Справа № 309/1655/14-ц

Провадження № 2/309/981/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2014 року м. Хуст

Хустський районний суд

Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Довжанин М. М.

при секретарі Попадинець Я. В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Хуст справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 10 вересня 2008 року він надав відповідачу в присутності двох свідків позику в сумі 250 000 грн., про що останнім було власноручно написано розписку про взяття на себе зобов'язань про повернення позивачу вказаних грошових коштів в строк до 22 березня 2012 року.

Відповідач до сьогоднішнього вказану суму боргу позивачу не повернув, на претензії з проханням повернути борг не реагує, ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позов, посилаючись на наведені в заяві обставини.

Відповідач та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов заперечили. Пояснили суду, що ОСОБА_3 не позичав грошей у позивача, а розписку написав з тих підстав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мали намір укласти з ним договір купівлі-продажу належної йому земельної ділянки за обумовленою ціною в розмірі 6 000 доларів США. В підтвердження цього відповідач передав позивачу Державний акт на земельну ділянку, отримав грошові кошти в сумі 6 000 доларів США і на прохання позивача та ОСОБА_5 написав розписку про отримання грошових коштів у ОСОБА_1, яка зі слів останнього слугуватиме підставою для оформлення земельної ділянки на ім'я позивача після зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Суму 250 000 грн. у розписці він зазначив на прохання позивача, який казав, що саме така вартість земельної ділянки.

Відповідач вважає позов безпідставним.

Заслухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З розписки, представленої суду вбачається, що ОСОБА_3 отримав в борг у позивача грошові кошти в сумі 250 000 грн., які зобов'язувався повернути в строк до 22.03.2012 року.

Однак, такі твердження не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Так, судом в процесі розгляду справи було досліджено висновок № 1059 по заяві ОСОБА_1. В даному висновку наявні письмові покази ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_3, а також ОСОБА_5 з яких вбачається, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, однак у меншому розмірі - 6000 доларів США і не як позику, а як оплату за землю.

Вказану обставину в судовому засіданні підтвердили також ОСОБА_1, ОСОБА_3 та свідки ОСОБА_5, ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_8 суду також показала, що момент передачі грошових коштів вона не пам'ятає, оскільки не звернула на це уваги.

З урахуванням наведеного, суд констатує, що позивач передав відповідачу меншу суму коштів, ніж зазначена в розписці.

У вказаному висновку з письмових показів ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які вони підтвердили і в судовому засіданні, вбачається, що відповідач передав позивачу Державний акт на земельну ділянку в рахунок отриманих коштів, тобто підтверджуються пояснення відповідача про те, що він продав позивачу земельну ділянку, а не позичив у нього гроші.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (в даному випадку ОСОБА_3), передає або зобов'язується передати майно (в даному випадку земельну ділянку), у власність другій стороні (ОСОБА_1), а покупець (позивач), приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, в даному випадку 6 000 доларів США.

Саме такі дії вчинили сторони по справі, однак замість договору купівлі - продажу вони оформили отримання позики, оскільки через мораторій вони не могли оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що сторони вчинили удаваний правочин, оскільки обставини спору свідчать про фактичне укладення договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що спір між сторонами слід вирішувати за нормами, які регулюють порядок вирішення питань, що виникають з договорів купівлі -продажу, а для стягнення заборгованості за договором позики в даному випадку правових підстав у суду не має.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 235, 655, 1046, 1051 ЦК України, суд -

Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Хустського

районного суду: підпис Довжанин М. М.

З оригіналом вірно

Суддя Хустського

районного суду Довжанин М. М.