Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 листопада 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Василевич В.С., Оніпко О.В.
секретар судового засідання Пиляй І.С.
за участю позивача та представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Рівненського районного центру зайнятості на рішення Рівненського міського суду від 20 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського районного центру зайнятості про стягнення невиплаченої індексації заробітної плати та недонарахованої заробітної плати,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 20 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з Рівненського районного центру зайнятості (далі - Рівненський РЦЗ) на її користь 4 312 гривень заборгованості з невиплаченої індексації заробітної плати та 3 535, 10 гривень заборгованості з недонарахованої заробітної плати (в т.ч. за рахунок 2 000 гривень виплат з Фонду тимчасової втрати працездатності), а всього 7 842, 10 гривень.
У поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач покликається на його незаконність та необґрунтованість через неправильне застосування норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалося про помилковість висновків суду щодо того, що переведення позивача з Березнівського районного центру зайнятості (далі - Березнівський РЦЗ) до відповідача відбулося без звільнення з попереднього місця роботи, оскільки ці юридичні особи є самостійними установами, а не структурними підрозділами Рівненського обласного центру зайнятості.
Порушення норм процесуального права вбачалося у тому, що із заявою про уточнення позову Рівненський РЦЗ ознайомлено не було, що позбавило його права подати свої заперечення і докази проти цих вимог і чим порушено принцип змагальності сторін та рівності всіх учасників процесу перед законом й судом.
Судом було залишено без уваги те, що порядок збереження суми індексації для працівників, котрих переведено на інше підприємство, встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 13.06.2012 року №526, а тому не діяла на час виникнення спірних відносин.
Не погоджувався відповідач і з розміром спірної індексації, а також із 2 000 гривень, що підлягають відшкодуванню як заборгованість з недонарахованої заробітної плати за рахунок Фонду тимчасової втрати працездатності. Помилковим вважав і присудження судом 243, 60 гривень судового збору, оскільки норма ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільняє органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття від сплати цього виду судових витрат.
З наведених міркувань просить рішення Рівненського міського суду від 20 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове - про залишення вимог позивача без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив з з доведеності й обґрунтованості позову про стягнення невиплаченої індексації заробітної плати та його визнання Рівненським РЦЗ, оскільки при переведенні ОСОБА_1 за новим місцем роботи підвищення заробітної плати працівника не відбулося, а тому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін було обрано лютий 2008 року, тобто місяць, коли відбулося останнє підвищення розміру заробітку. Обґрунтованими вбачаються й мотиви суду про стягнення 3 535, 10 гривень заборгованості з недонарахованої заробітної плати.
Не може погодитися колегія суддів лише з висновком про присудження судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
20 жовтня 2014 року в засіданні суду першої інстанції відповідач повністю визнав заявлені вимоги ОСОБА_1, що стверджується змістом технічного запису, а проти цього представник Рівненського РЦЗ в апеляційному суді не заперечив.
Згідно із ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Матеріалами справи встановлено, що на підставі наказу №7-к Рівненського обласного центру зайнятості 17 січня 2011 року головного спеціаліста-юрисконсульта Березнівського РЦЗ ОСОБА_1 переведено на аналогічну посаду до Рівненського РЦЗ з посадовим окладом 922 гривні на місяць, зі збереженням 14 рангу державного службовця та раніше встановлених надбавок: за вислугу років на державній службі у розмірі 10 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи у розмірі 45 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та вислугу років (а.с. 7, 9).
Як правильно встановив суд першої інстанції, за час роботи позивачу нараховувалася і виплачувалася заробітна плата, яка відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України "Про оплату праці" є винагородою в грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.
Згідно із ч. 2 ст. 33 Закону України "Про державну службу" заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.
Частина 5 ст. 95 КЗпП України та ст. 33 Закону України "Про оплату праці" передбачають індексацію заробітної плати у встановленому законодавством порядку.
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" вказує про те, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актамами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів й послуг. Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.ст. 1 і 2).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, поширюється на підприємства незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Зазначений Порядок передбачає індексацію грошових доходів громадян, що одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в т.ч. оплату праці найманих працівників підприємств у грошовому вираженні, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, встановлені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" визначає структуру заробітної плати, яка складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат. Зокрема, додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати відповідно до п.п. 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №5 від 13.01.2004 року.
За таких обставин суми індексації заробітної плати правильно визначені місцевим судом як складова частина заробітної плати, а саме як додаткова заробітна плата.
На а.с. 10 міститься довідка від 02.10.2013 року №1064, що видана Березнівським РЦЗ, звідки вбачається, що станом на 17 січня 2011 року (останній робочий день позивача) базовим місяцем для нарахування індексації був лютий 2008 року.
Пунктом 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, передбачено, що базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації є місяць, в якому відбулося підвищення грошових доходів населення.
Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду про те, що при переведенні позивача підвищення її заробітної плати (грошових доходів) не було.
Таким чином, визначення Рівненським РЦЗ січня 2011 року як базового місяця для нарахування індексації та припинення в зв'язку з цим її нарахування на користь ОСОБА_1 суперечить матеріалам справи та вимогам закону.
Тому з огляду на наведене вимоги позивача задоволено правильно.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Доводи апеляційної скарги про те, що при переведенні з Березнівського РЦЗ до Рівненського РЦЗ насправді відбулося звільнення ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки очевидним є той факт, що відповідно до наказу №7-к від 17.01.2011 року Рівнсеснького обласного центру зайнятості переведення працівника з Березнівського РЦЗ до Рівненського РЦЗ відбулося без звільнення з попереднього місця роботи, тобто трудові відносини не припинялися (а.с. 9).
Згідно із ч. 1 ст. 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Не можна погодитися і з покликаннями її автора на те, що його не було ознайомлено із заявою про уточнення позовних вимог, оскільки зазначене порушення процесуального закону не призвело до неправильного вирішення справи і не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 309 ЦПК України).
Щодо доводів відповідача про те, що постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 13.06.2012 року №526 не діяла на час виникнення спірних відносин, то вони є необґрунтованими. Також не заслуговують на увагу і посилання про помилковість зарахування судом 2 000 гривень заборгованості до виплат Фонду тимчасової втрати працездатності.
Разом з тим, правильними є доводи Рівненського РЦЗ про залишення судом без уваги норми п. 18 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", якою органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття звільняються від сплати судового збору.
Пунктом 7 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюється відповідно до процесуального законодавства.
Згідно із ч. 2 ст. 88 ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Підставою для часткового скасування оскаржуваного рішення - в частині присудження судового збору відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі ст. 5 Закону України "Про судовий збір", керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Рівненського районного центру зайнятості частково задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду від 20 жовтня 2014 року в частині стягнення з Рівненського районного центру зайнятості в дохід держави 243, 60 гривень судового збору змінити, виключивши з резолютивної частини рішення вказівку про стягнення судового збору.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: