УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №2-1063/11 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.

Категорія 39 Доповідач Широкова Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Борисюка Р.М., Матюшенка І.В.,

при секретарі судового

засідання Ходаківській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до територіальної громади в особі Вертокиївської сільської ради Житомирського району, треті особи - комунальне підприємство Житомирської обласної ради «Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації», Житомирська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на житловий будинок та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, треті особи - Вертокиївська сільська рада Житомирського району, комунальне підприємство Житомирської обласної ради «Житомирське обласне бюро технічної інвентаризації», Житомирська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним та визнання додаткового строку для прийняття спадщини,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи його тим, що є спадкоємцем за заповітом після смерті діда - ОСОБА_7,який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Після його смерті залишилася спадщина, яка складається з будинку АДРЕСА_1. Оскільки право власності на даний будинок зареєстровано у встановленому законом порядку, просив визнати за ним право власності на вказаний будинок.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05.06.2013 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04.08.2011 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 18.12.2012 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

16 вересня 2013 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3- ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просив відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову та визнати заповіт, складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 - недійсним, виключити ОСОБА_5 зі складу спадкоємців 1-ї черги, поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строк для прийняття спадщини.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2014 року первісний позов задоволено. Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_7. Визнано за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3- ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_5 відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду є незаконним та таким, що ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Судом не встановлено усіх обставин, що мають значення для справи, не досліджено та не надано належної оцінки доказам по справі, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Городище Житомирського району Житомирської області помер ОСОБА_7 (т.1 а.с.8).

За життя ОСОБА_7 склав заповіт згідно якого заповів все належне йому майно онуку ОСОБА_5

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 перебував у шлюбі з ОСОБА_8, яка на момент його смерті була непрацездатною за віком.

26 січня 2011 року державним нотаріусом Третьої Житомирської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_7 у зв'язку із відсутністю у спадкодавця правовстановлюючих документів на майно.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1950 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року №56.

Згідно з п. 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (була чинною до 13 грудня 1995 року), не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності. Законодавством, яке діє на час відкриття спадщини, врегульовано питання спадкування цього майна, а не його належність спадкодавцю.

Згідно довідок виконкому Вертокиївської сільської ради Житомирського району житловий будинок АДРЕСА_1, належав померлому ОСОБА_7 Даний будинок зареєстрований у погосподарській книзі.

З урахуванням викладеного висновок суду першої інстанції про те, що спадкове майно належало спадкодавцю на законних підставах є правильним, на що було звернуто увагу Вищим спеціалізованим судом України при розгляді 05.06.2013 року касаційної скарги ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 18.12.2012 року (т.1 а.с.189-191).

Відповідно до ст..524 ЦК УРСР чинної на час відкриття та оформлення спадщини після смерті спадкодавця, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Згідно з положеннями ст..549 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Відповідно до вимог ст. ст. 22,28 КпШС України, який діяв на час смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначене домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки вважаються рівними. Вказані обставини сторонами не оспорювались. Тому, спірний будинок належить їм по 1/2 частині.

За заповітом від 18 січня 1992 року ОСОБА_7 усе своє майно на день його смерті, заповідав своєму онуку ОСОБА_5

ОСОБА_8, яка була дружиною ОСОБА_7, та померла ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно ст..535 ЦК УРСР була непрацездатною за віком і мала право на обов'язкову частку у спадщині після смерті свого чоловіка.

Заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї ОСОБА_8 не подавала, на час відкриття спадщини перебувала з ОСОБА_7 у зареєстрованому шлюбі та постійно з ним проживала. Вказані факти свідчать про те, що вона фактично прийняла спадщину за правилами ч. 1 ст.549 ЦК УРСР.

Відповідно до зазначеної норми вона має право на обов'язкову частку не менше ніж 2/3 від тієї частки, яка належала б їй при спадкоємстві за законом.

Згідно вищенаведеного частка ОСОБА_8 у спадковому майні становить - 5/6 частини житлового будинку(1 : 2=1/2; 2/3 від 1/2 становить 5/6).

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_5 фактично вступив у спадщину після смерті діда. Як вбачається з матеріалів справи він після смерті ОСОБА_7 постійно користувався будинком та присадибною ділянкою останнього. Протягом 1993-1995 років він сплачував кошти за користування земельною ділянкою площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства та обслуговування житлового будинку, яка рахувалась за померлим (т.1 а.с.11).

Проте, визнаючи за ОСОБА_5 право на спадщину на весь житловий будинок суд вищезазначеного не врахував та помилково визнав таке право на весь житловий будинок.

Крім того, як встановлено рішенням апеляційного суду Житомирської області від 19 серпня 2014 року ( т.2,а.с.85-86) після смерті ОСОБА_8 спадщину прийняли спадкоємці першої черги - ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

Таким чином рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_5 підлягає зміні та визнання права власності за ним на житловий будинок лише в 1/6 частині. У решті рішення суду відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи. Належних та допустимих доказів для визнання недійсним спірного заповіту сторонами не надано.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313,314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 жовтня 2014 року змінити, визнавши за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1. У решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: