АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Остапчук Т.В.

№ 22-ц/796/14216/2014 Доповідач: Шебуєва В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2014 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва

в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,

суддів Українець Л.Д., Крижанівської Г.В.,

при секретарі Троц В.О.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає якісним вимогам щодо законності, повноти та обґрунтованості, судом було порушено вимоги ст. ст. 3, 6, 8, 9, 19, 21, 22, 24, 55, 56, 64, 68, 124 Конституції України, ч. 4 ст. 10, ст. 15 ЦПК України, ст. ст. 1, 6, 13, 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції послався лише на порушення його прав на отримання інформації, як на одноразовий акт та залишив поза увагою його доводи про невиконання відповідачем постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2011 року, що є позбавленням його права на судовий захист та актом прямої дискримінації. Вказані обставини були первинною підставою для звернення до суду з даним позовом. Також, зазначає, що його вимоги про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються на загальних принципах, викладених ще в ст. 440-1 ЦК Української РСР, згідно яких розмір відшкодування, що визначається судом, не може становити менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Тому, вказана норма мала бути врахована судом при визначенні розміру відшкодування.

В судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, повідомлені про місце і час розгляду справи, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість слухання справи у їх відсутність.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2011 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди в сумі 850,00 грн. і зобов'язання до вчинення дій, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року, визнано неправомірними дії Державної казначейської служби України при розгляді звернення ОСОБА_1 від 01 грудня 2010 року та зобов'язано Державну казначейську службу України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 01 грудня 2010 року відповідно до вимог законодавства (а. с. 9-14).

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.. заподіяної Державною казначейською службою України внаслідок прямих дискримінаційних дій щодо нього, що полягають у повторному порушенні його права на інформацію, поширення завідомо недостовірної інформації, відмови від надання інформації, порушення вимог законодавства про звернення громадян та невиконання постанови Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2011 року. Свої вимоги обґрунтовував положеннями Конституції України, ЦК України, Закону України «Про інформацію», Закон України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію», Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, стягнувши з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 судом першої інстанції було правильно визначено розмір грошового відшкодування моральної шкоди, враховуючи характер правопорушення, глибину його фізичних та душевних страждань, а також вимоги виваженості, розумності та справедливості.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оскаржуючи рішення, позивачем не було наведено посилань на докази того, що бездіяльність Державної казначейської служби України призвела до вимушених змін у його життєвих стосунках, а також на підтвердження обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких він зазнав у зв'язку з такою бездіяльністю, що могло б бути підставою для збільшення розміру грошового відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на положення ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка визначала, що розмір відшкодування моральної шкоди не може бути менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати, оскільки зазначена норма втратила чинність 01 січня 2004 року разом з набранням чинності новим ЦК України, а тому, не може бути застосована до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді