ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2014 року Справа № 876/8349/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Ільчишин Н.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі № 813/4211/14 за позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про визнання протиправними дій,-

В С Т А Н О В И В :

13.06.2014р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом в суд до державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Вітинського Т.М., просив визнати протиправними дії державного виконавця щодо складання актів державного виконавця від 29.05.2014р. та внесення в них відомостей щодо вчинення ОСОБА_1 перешкод у проведенні виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа № 2/465/491/13.

В порядку ст.52 КАС України судом першої інстанції за згодою позивача допущено заміну первинного відповідача державного виконавця Вітинського Т.М. належним відповідачем Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (надалі - Франківський ВДВС).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2014р. у задоволені позову відмовлено повністю.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.08.2014р. та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Постанову вважає незаконною та необґрунтованою. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було взято до уваги покази свідків про те, що позивач не чинив перешкод проведенню виконавчих дій. До того ж, дільничним інспектором міліції Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області Наконечним В.-Д.В., присутнім під час проведення виконавчих дій 29.05.2014р., не зафіксовано жодного порушення громадського порядку з боку позивача, не складено протоколу про адміністративне порушення. Також вказує, що в зазначених актах державного виконавця відсутні підпис позивача, відмітка про відмову позивача від підпису, в акт не внесені факти та події, які відповідають дійсності. Окрім того, суд не надав оцінки тому, що він не є стороною виконавчого провадження на час проведення виконавчих дій, які є предметом оскарження, та що на законних підставах користувався спірною квартирою. Вважає, що інформація про чинення ним перешкод у виконанні рішення суду не відповідає дійсності та порушує його права.

Сторони повноважних представників в судове засідання не забезпечили, а тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, постановою державного виконавця ВДВС Вітинського Т.М. від 12.03.2014р. відкрито виконавче провадження ВП№42484269 про примусове виконання виконавчого листа №2/465/491/13 виданого 11.02.2014р. Франківським районним судом м. Львова, відповідно до якого зобов'язано ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_6 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_6 у це житло, та надано боржнику строк для добровільного виконання судового рішення до 19.02.2014р.

За невиконання у встановлений державним виконавцем строк судового рішення, державним виконавцем 20.03.2014р. винесено постанову про накладення на ОСОБА_5 штрафу у розмірі 170,00 грн.

ВДВС листом від 11.04.2014р. №В-4/6761 зобов'язав боржника ОСОБА_5 виконати рішення суду до 23.04.2014р. та попередив, що у разі його невиконання, державним виконавцем 24.04.2014р. о 11 год.00 хв. будуть проведені виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання.

Як вбачається з акта державного виконавця від 24.04.2014р., примусове вселення не відбулося по причині відсутності у запрошеного до виконавчих дій працівника ЛКП відповідного інструменту для відкривання дверей.

ВДВС листом від 29.04.2014р. №В-4/7442 вдруге зобов'язав боржника ОСОБА_5 виконати рішення суду, про що повідомити до 28.05.2014р. включно та попередив, що у разі невиконання судового рішення, державним виконавцем 29.05.2014 року о 11 год.00 хв. будуть проведені виконавчі дії, спрямовані на його примусове виконання.

ЛКП «Південне», начальник Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області та ОСОБА_5 повідомлялись ВДВС про те, що вчинятимуться виконавчі дії.

Актами державного виконавця від 29.05.2014р. зафіксовано невиконання рішення суду.

Як слідує з акта державного виконавця від 29.05.2014 року, причиною невиконання судового рішення є «Ненадання боржником доступу до квартири. Майстер, залучений стягувачем, відмовився від примусового відкривання дверей, оскільки здійснювалась перешкода особою, яка представилася користувачем даної квартири згідно договору позики, а саме ОСОБА_7, який проживає за адресою АДРЕСА_2» (а.с.33).

Згідно другого акта від 29.052014р. (а.с.34) державним виконавцем в частині «встановлено» зазначено «При примусовому виконанні вищенаведеного рішення суду, особа, яка представилась користувачем даної квартири згідно договору позики, а саме ОСОБА_7 , який проживає у АДРЕСА_2».

Як це встановлено судом першої інстанції з пояснень у судовому засіданні наданих державним виконавцем Вітинським Т.М., такий був складений як підстава для звернення з поданням в порядку статті 90 Закону України «Про виконавче провадження».

Обидва акти державного виконавця від 29.05.2014р. підписані понятими та дільничним інспектором Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області Наконечним В.-Д.В.

Підставою звернення позивача з позовом до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів слугували протиправні дії державного виконавця щодо складання актів державного виконавця від 29.05.2014р. та винесення в них відомостей щодо вчинення позивачем перешкод у проведенні виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа №2/465/491/13.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Згідно статті 124 Конституції України яка кореспондує статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі-КАС України), судові рішення є обов'язковими для виконання на території України. Обов'язковість судових рішень є одним із принципів адміністративного судочинства. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Закон України «Про виконавче провадженні» №606 від 21.04.1999р. з наступними змінами та доповненнями (надалі-Закон №606) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, урегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання в добровільному порядку та покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Порядок виконання рішення про вселення стягувача врегульовано статтею 79 Закону №606. Згідно ч. 3. цієї статті Закону №606 державний виконавець зобов'язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, повідомленого про день і час вселення, не є перешкодою для виконання рішення про вселення. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, на нього накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом. При цьому вселення здійснюється у присутності понятих із залученням працівників органів внутрішніх справ (ч.4 ст.79). Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт. Після складення акта виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження (ч.5 ст.79). У разі подальшого перешкоджання боржником проживанню (перебуванню) стягувача у приміщенні, в яке його вселено, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. У такому разі державний виконавець має право повторно здійснити примусове вселення стягувача та накласти на боржника штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 89 цього Закону. Виконавче провадження не відновлюється і повторне примусове вселення стягувача не здійснюється, якщо особа, яка перешкоджає його проживанню (перебуванню), не є боржником. Питання про вселення стягувача в такому разі вирішується в судовому порядку (ч. ст.79).

Аналіз статті 79 Закону №606 дає підстави колегії суддів вважати, що даною статтею визначено порядок примусового виконання рішення суду про вселення та відповідальність боржника в разі перешкоджання ним стягувачу у виконанні такого рішення. В разі виникнення спору по вселенні між стягувачем та іншою особою, яка не є боржником, питання про вселення вирішується в судовому порядку.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2014р. об 11 год. розпочалося примусове виконання рішення Франківського районного суду м. Львова вселення до квартири АДРЕСА_1 Хіміч О.В.

Боржник ОСОБА_5, належним чином повідомлений про день і час примусового вселення, не був присутній при цьому, що відображено у актах державного виконавця від 29.05.2014 року.

Примусове виконання відбувалося за участю понятих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 в присутності представника стягувача ОСОБА_10 та залученим до проведення виконавчих дій ФОП ОСОБА_11 і працівників міліції на чолі з дільничним інспектором Франківського РВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області Наконечним В.-Д.В., присутність яких не заперечувалась сторонами.

Як встановлено колегією суддів, між позивачем та ОСОБА_5 14.01.2014р. укладено договір позички квартири АДРЕСА_1, яка, як зазначено в договорі, належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 12.09.2006р. Умови договору: безоплатність користування. Даний договір укладений сторонами на два роки.

Отже, на момент вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду про вселення, яке набрало законної сили 20.01.2014р. та на виконання якого 11.02.2014р. Франківським районним судом м.Львова видано виконавчий лист, позивач на підставі Договору позички квартири від 14.01.2014р. користувався квартирою АДРЕСА_1, та згідно п.6 Договору за власний рахунок зобов'язувався сплачувати платежі за користування електроенергією, телекомунікаційними послугами, послугами теплопостачання тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на адресу державного виконавця Вітинського Т.М. надіслав заяву від 28.05.2014р. повідомляючи, що на адресу квартири АДРЕСА_1 надійшло попередження державного виконавця про проведення примусового виконання рішення на 11.00 год. 29.05.2014р.

Згідно адресованої державному виконавцю заяви позивач повідомляв про неможливість примусового виконання рішення про вселення у спірну квартиру, оскільки згідно Договору позички від 14.01.2014р. він на законних підставах користується нею, в якій знаходяться його особисті цінні речі.

Як це передбачено п.1.5 Наказу Мінюсту 02.04.2012р. №512/5 з наступними змінами та доповненнями, який зареєстрований в Мінюсті 2 квітня 2012 року за №489/20802 (надалі-Наказ №512/5) в редакції чинній на час складання спірних актів, під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно підпункту 1.5.2 Наказу №512/5, акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події: а) текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові державного виконавця, підстава для складання акта, перелічуються особи, що були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт; б) у констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції; в) у кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються); г) акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання сторін чи інших осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється напроти імені особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта; ґ) до акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Допитані в судовому засіданні судом першої інстанції свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 заперечили чинення позивачем перешкод у проведенні виконавчих дій. В свою чергу державний виконавець Вітинський Т.М. заперечив показання свідків, щодо поведінки позивача.

Суд першої інстанції зазначив, що пояснення державного виконавця Вітинського Т.М. щодо перешкод позивачем майстру ФОП ОСОБА_14 у відкритті дверей квартири узгоджуються із інформацією про поведінку позивача в актах державного виконавця від 29.05.2014р.

Колегія суддів вважає, що в силу приписів ст.71 КАС України узгодження пояснень державного виконавця та інформації, яка внесена ним у відповідні процесуальні документи, не може слугувати беззаперечним доказом правомірності дій суб'єкта владних повноважень, який є зацікавленою стороною у спорі.

В свою чергу, на переконання колегії суду, згідно ст.86 КАС України «Оцінка доказів» та ст. 163 КАС України «Зміст постанови», судом першої інстанції не наведено мотивів неврахуванням показань свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, порядок допиту яких був дотриманий: приведено до присяги та попереджено про кримінальну відповідальність.

Окрім того, присутнім при проведенні виконавчих дій дільничним інспектором Наконечним В.-Д. В. у встановленому законом порядку не зафіксовано неправомірних дій позивача щодо осіб, які залучались до вчинення виконавчих дій 29.05.2014р.

Аналіз встановлених обставин у справі та вимог чинного законодавства дає можливість колегії суддів дійти висновку, що при складенні спірних актів, які порушують права позивача з підстав внесення в них відомостей щодо перешкод у проведенні виконавчих дій, державним виконавцем не враховано факт укладення договору позички спірної квартири між боржником та позивачем та вимоги ч.6 ст.79 Закону №606; порушено вимоги 1.5.2 Наказу №512/5 щодо складання актів держаного виконавця та внесення в них відомостей, які не знайшли свого підтвердження в суді; відсутність відомостей про підписання акта чи про відмову у його підписанні позивачем як особою, яка була присутня при складанні актів, що є неправомірним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини другої статі 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу приписів ст.202 КАС України, яка визначає підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення: невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги та приходить до переконання, що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню та прийняття нової постанови про задоволення позову.

З врахуванням вимог ст.94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 73,08 грн. судового збору

Керуючись ст.94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі № 813/4211/14 - скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними дії державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Вітинського Т.М. щодо складання актів державного виконавця від 29.05.2014р. та винесення в них відомостей щодо вчинення ОСОБА_1 перешкод у проведенні виконавчих дій щодо виконання виконавчого листа № 2/465/491/13.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 73,08грн. (сімдесят три гривні вісім копійок) судового збору.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.І. Шинкар

Судді: Н.В. Ільчишин

М.А. Пліш