АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження № 22ц/790/782/14 Головуючий 1 інст. - Шиянова Л.О.
Справа № 2012/10669/2012
Категорія : земельні Доповідач - Івах А.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Івах А.П.,
суддів - Ізмайлової Г.Н., Пшенічної Л.В.,
при секретарі - Курносовій К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, Харківської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Харківське міське бюро технічної інвентаризації про визнання права користування , визначення порядку користування земельною ділянкою, -
в с т а н о в и л а:
У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, з урахуванням уточнень і доповнень у липні 2013 року позовних вимог до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Харківської міської ради просила суд про визнання права користування та визначення порядку користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 918 кв.м.. На вказаній земельній ділянці розташовано два будинки літ. «Б-1» в якому мешкають відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3. та будинок літера «Б-1», який становить 53100 частини від усього домоволодіння, а літ «А-1» - 47/100 частини домоволодіння.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 поводить себе як власник усієї земельної ділянки, хоча є таким же користувачем як і інші власники будинків літ. «А-1» і «Б-1», будучи власником лише 35/100 часток домоволодіння, позивач просила поділити земельну ділянку площею 918 кв.м. між усіма власниками домоволодінь літ «Б-1» і літ. «А-1» згідно ідеальних часток у праві власності кожного із них.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 грудня 2013 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 на вказане рішення порушується питання про його скасування з ухваленням нового рішення, яким визнати за нею право користування земельною ділянкою площею 918 кв.м. розташованою по АДРЕСА_2 та визначити між нею, ОСОБА_4, яким належить 53/100 частини у домоволодінні будинку літ. «Б» - з одного боку та ОСОБА_2, ОСОБА_3 власниками 47/100 частин - будинку літ. «А-1» - з іншого - порядок користування земельною ділянкою площею 918 кв.м. відповідно до часток у праві власності на домоволодіння.
Справу судова колегія розглядає в порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України за відсутності тих учасників процесу, що не з'явилися до судового засідання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:
Розглядом справи достеменно встановлено, що на земельній ділянці, яка розташована по АДРЕСА_2, площею 918 кв.м. розташовано два житлових будинки літ. «Б-1» і літ. «А-1».
Квартира №3 за вказаною адресою, що належить позивачеві ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2011 року (а.с.5) розташована в будинку літ. «Б-1».
Право власності на домоволодіння літ. «А-1» зареєстровано:
12/100 на ім'я ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 06.09.1975 року посвідченого 9-ю ХДНК, реєстраційний №1-2100;
35/100 на ім'я ОСОБА_2 відповідно до договору дарування від 16.07.1987 року, зареєстрованого 5-ю ХДНК, реєстраційний №4-1720;
53/100 частини житлового будинку літ. "Б" перебуває на балансі місцевого самоврядування, а саме КП "Жилкомсервіс" Жовтневого району м. Харкова, ділянка № НОМЕР_1. Житловий будинок літ "Б" містить в собі три квартири, власником квартири № 3 - є саме позивач, ОСОБА_1 Відповідно будинок літ. "Б" є багатоквартирним житловим будинком.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що порядок використування земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, визначається на підставі відповідної землевпорядної документації, та, у відповідності до вимог ст.. ст.. 15, 24 ЖК України державний контроль за зберіганням прибудинкової території здійснюється житлово-комунальними організаціями та виконавчими комітетами районних рад міста.
При наявності вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права користування спірною земельною ділянкою та визначення порядку користування нею.
Проте з таким висновком суду першої інстанції у повній мірі погодитися не можна з огляду на наступне:
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання:
- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та яким доказами вони підтверджуються;
- чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення суду у повній мірі не відповідає.
Встановивши фактичні обставини справи, суд не визначився із тим, які правовідносини виникли між сторонами.
В п. 7 постанови від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з п. 3 ст. 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків, застосування інших передбачених законом способів захисту (с. 16 ЦК України).
За положеннями ст.. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Конкретні обставини справи свідчать про той факт, що ОСОБА_1 не є тією особою, яка має право ставити питання до відповідача ОСОБА_2, як одного із співвласників будинку літ. «А-1» про визнання за нею права користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок, в якому розміщена квартира, власником якої вона є.
Квартира №3, власником якої є ОСОБА_1, розташований в будинку літ. «Б-1», який є багатоквартирним будинком і контроль за зберіганням прибудинкової території відноситься до компетенції підприємства, установи чи організації, що здійснює управління конкретним будинком.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, як це передбачається положеннями ч. 1 ст. 116 ЗК України.
Наявні матеріали справи не містять рішення компетентного органу, яким би було закріплене право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою за адресою по АДРЕСА_2.
Вирішення питання щодо закріплення такого права за позивачем не відноситься у даному конкретному випадку до компетенції суду.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з суб'єктним складом учасників процесу, їх правами та законом, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами, чим допустив неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права, а це потягло за собою неправильне вирішення спору.
Приймаючи до уваги конкретні обставини справи, судова колегія вважає, що рішення першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивач не наділена правом вимоги щодо визнання за нею права користування та визначення порядку користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 03 грудня 2013 року - скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий -
Судді -