РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2014 р. Справа № 14/312

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Миханюк М.В. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Ільчук Н.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Сідненко О.Л. - представник за довіреністю від 17.09.2014р. №252

від відповідача: Кушнір О.С. - представник за довіреністю від 24.04.2014р. №08/1735

від третьої особи: Пясецький Д.В. - представник за довіреністю від 136.10.2014р. №165/2014

від заінтересованої особи Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації: Одинцова Г.Д. - представник за довіреністю від 21.04.2014р. №2-2591

від заінтересованої особи Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт": не з'явився

за участі прокурора: Шпинти С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт",

Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт",

Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації

на рішення господарського суду Рівненської області

від 22.03.11 р. у справі № 14/312 (суддя Марач В.В.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міністерство палива та енергетики України)

за участю Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації,

Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт"

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 позов Заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (Міністерство палива та енергетики України) про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, задоволено.

Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км з володіння Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та передано їх Фонду державного майна України.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що до 1987р. нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт у 1957-1968рр., входив до системи Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами. Згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987р. "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою №193 від 12.02.1988р. "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами у відання відповідного Державного комітету РРФСР" передала за станом на 01.01.1988р. на баланс останнього, в тому числі і нафтопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова (лист Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами №8 від 17.02.1988р. та лист Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів №01-1/690 від 20.05.1994р.). Відповідно до наказу начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР №48а від 03.04.1970р. створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у місту Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР. Водночас, наказом №94 від 05.08.1970р. місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівне. Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України. На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації №169 від 22.02.1993р.. Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" є дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс", зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне №2790-р від 23.11.2001р. та розташоване у місті Рівне. Основним видом діяльності ДП є трубопровідний транспорт загального користування. По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи ДП без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти ДП знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської, загальна довжина трубопроводу на території України складає 1433км. Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26.07.1995р. укладено угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Зазначена Угода ратифікована Верховною Радою України (Закон України №820-ХІV від 02.07.1999р.). За дорученням Уряду України №14837/96 від 02.08.1995р. Фонд державного майна України зобов'язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993р.. За інформацією Фонду державного майна України №10-27-11427 від 28.07.2005р., з 1995р. Фондом проводилась робота з російською стороною по збору документів, необхідних для врегулювання прав власності. На час прийняття рішення місцевим господарським судом право власності на зазначене підприємство за Російською Федерацією не визнано. Фондом державного майна України передача зазначеного підприємства російській стороні не здійснювалась. Відповідно до ст.21 Закону СРСР "Про власність в СРСР" від 06.03.1991р., магістральний трубопровідний транспорт, яким є нафтопродуктопровід, перебував у загальносоюзній власності. Таким чином, до моменту проголошення незалежності України (24.08.1991р.) зазначене майно перебувало у всесоюзній власності. Відтак з 24.08.1991р. магістральний трубопровідний транспорт, що перебуває на території України, став власністю України на підставі правонаступництва. Верховною Радою Української РСР прийнято постанову "Про захист суверенних прав власності Української РСР" №506 від 29.11.1990р., якою введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Відповідно до ст.1 Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" №1452-ХІІ від 30.08.1991р., встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Водночас, ст.8 даного Указу Кабінету Міністрів України доручено провести переговори і укласти угоди з урядами інших республік щодо їх власності на майнові комплекси і фінансові ресурси, що знаходяться на території України, а також майнові комплекси і фінансові ресурси України, що знаходяться на території інших республік. Про належність підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, до власності держави Україна також зазначено у ст.ст.1, 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10.09.1991р.. Також, цими нормами Закону визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29.11.1990р.. У розумінні зазначених норм законодавства частина нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км, належала до загальносоюзної власності, тобто право власності на неї підлягало визнанню за державою Україна. На підставі ст.ст.386, 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст.7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України. Всупереч ст.33 Господарського процесуального кодексу України відповідач не довів належними доказами, що право власності на нафтопродуктопроводи, зареєстроване в Державному реєстрі прав за дочірнім Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" чи за будь-якою іншою юридичною особою або іноземною державою. Враховуючи вищезазначене, господарський суд Рівненської області прийшов до висновку, що позов заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України грунтується на законі, є правомірним, а відтак підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та провадження у справі припинити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необгрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає, що господарський суд не задовольнив клопотання про технічну фіксацію судового процесу, безпідставно відхилив клопотання про припинення провадження у справі в зв'язку із непідсудністю справи;

- вказує, що спірні відносини з визначення права власності регулюються нормами Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р. (далі - Угода). Зупиняючи провадження у справі ухвалою від 20.10.2005р., господарський суд Рівненської області визнав, що питання власності на предмет спору має бути вирішене відповідно до норм Угоди компетентними органами держав - учасниць;

- статтею 13 Угоди передбачено, що сторони Угоди гарантують, що власність сторін, їх юридичних і фізичних осіб полягає повному і безумовному правовому захисту. Ця власність не може підлягати примусовому вилученню, крім як у виняткових випадках, передбачених законодавчими актами;

- ч.2 ст.19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності у встановленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору;

- окрім того, на думку Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", рішення у справі прийняте за умови відсутності компетенції суду вирішувати подібний спір, що виходить за межі юрисдикції суду;

- також, відповідно до ст.2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р. (далі - Угода), спірне майно перебувало у власності підприємства, що перебувало у віданні органів державного управління Російської Федерації, а саме Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів перебувало у віданні Держкомнафтопродукту РРФСР і, відповідно, є власністю Російської Федерації;

- окрім того, суд помилково застосував Указ Президії Верховної Ради України №1452 від 30.08.1991р. "Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", оскільки Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктів на момент прийняття Указу перебувало в підпорядкуванні Російського Держконцерну по забезпеченню нафтопродуктами "Роснафтопродукт", що підтверджується Статутом Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР, затвердженого головою Держкомнафтопродукту РРФСР 09.09.1990р., де до переліку несамостійних структурних одиниць без права юридичної особи, що входять до складу Управління, включене Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів (копія Статуту в матеріалах справи);

- також, Дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" зазначає, що спірне майно не підпадає під регулювання нормами Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України". Цей закон не передбачає встановлення права державної власності на спірне майно, оскільки ним передбачається (ст.1) що державною власністю України є майно та фінансові ресурси підприємств, установ, інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України;

- суд неправильно послався на ст.21 Закону України "Про власність СРСР" від 06.03.1990р., так як такого закону ніколи не існувало. Якщо ж йдеться про ст.21 Закону СРСР від 06.03.1991 №1305-1 "Про власність в СРСР", то слід враховувати, що відповідно до ст.4 постанови Верховної Ради СРСР від 06.03.1990р. №1306-1 "Про введення в дію Закону СРСР "Про власність в СРСР" положення цього закону, що стосуються державної власності (в т.ч. загальносоюзної), набувають чинності по мірі розмежування майна між видами власності, яке до 01.12.1990р. не проводилося, та майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР ніколи до загальнодержавної не передавалось. Крім того, Угода єдиним критерієм визнання прав вказує на необхідність визначення, в чиєму віданні знаходилось майно, а термін "відання" не є тотожним праву власності, питання якого регулювалися Законом СРСР "Про власність в СРСР".

Водночас, не погоджуючись з прийнятим рішенням, Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та провадження у справі припинити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає, що відносини в частині розмежування права власності на нафтопродуктопровід, що знаходиться на території України, регулюються нормами Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993р. (далі - Угода);

- вказує, що згідно зі ст.2 Угоди Україна визнала право власності Російської Федерації по відношенню до розташованих на території України об'єктів, що перебували станом на 01.12.1990 у віданні органів державного управління РРФСР (Держкомнафтопродукта РРФСР), та згідно з наведеною статтею Угоди Україна визнала право власності Російської Федерації та її юридичних осіб на вказаний нафтопродуктопровід. Незважаючи на наведені положення Угоди, Генеральна прокуратура України і в однобічному порядку продовжує вважати, що питання права власності на даний час не врегульоване та для його завершення має бути підписаний протокол між Росмайном та Фондом державного майна України;

- окрім того, Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" покликається на те, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не знаходиться і ніколи не перебувала у віданні ДП "Прикарпатзахідтранс", а тому вимоги про її витребування і передачу Фонду державного майна України необґрунтовані.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням, Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та провадження у справі припинити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає, що рішення по справі зачіпає права Російської Федерації в особі Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації, оскільки відповідно до ст.2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993р. (далі - Угода) кожна із сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філіали, долі, паї, акції та інше майно), яке на 01.12.1990р. знаходилося у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних і фізичних осіб, за виключенням об'єктів, які побудовані з метою ліквідації форс-мажорних обставин;

- вказує, що спірне майно станом на 01.12.1990р. знаходилося у власності підприємства, яке знаходиться у віданні органів державного управління Російської Федерації, а саме, Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів, що знаходиться у віданні Дежкомнафтопродукту РСФРР і відповідно являється власністю Російської Федерації, що визнається Україною відповідно до норм Угоди;

- відповідно до ст.11 вказаної Угоди Сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на основі даної Угоди власністю однієї Сторони та розташованих на території іншої Сторони, визначається відповідно до законодавства Сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформляються протоколами між органами Сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном. Такими органами являються Фонд державного майна України та Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації;

- згідно ст.16 Угоди від 15.01.1993р. спори відносно тлумачення та застосування норм Угоди вирішуються виключно шляхом взаємних консультацій та переговорів на різних рівнях та не вирішуються у судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014р. рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 скасовано, провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.08.2014р. постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 у справі №14/312 скасовано з передачею справи до цього ж суду для здійснення апеляційного перегляду рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. по суті.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з автоматичним розподілом справи №14/312 визначено колегію у складі суддів: головуючий суддя - Павлюк І.Ю., суддя Бучинська Г.Б., суддя Миханюк М.В..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського осуду від 29.08.2014р. у справі №14/312 апеляційні скарги Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації прийнято до спільного провадження та призначено їх розгляд на 30.09.2014р..

12.09.2014р. на адресу суду від ДП "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги від 10.09.2014р. №ПЗТ-08/3231, в яких останній просить оскаржене рішення скасувати повністю, прийняти нове, яким у позові відмовити та зазначає, зокрема, наступне:

- вказує, що прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів було створене як структурний підрозділ Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР (м.Самара) відповідно до Наказу начальника Головного управління по транспорту і постачанню нафтою і нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР №48а від 03.04.1970р. (зі змінами від 05.08.1970р.). Наказом Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів №294 від 14.09.1988р. було перейменовано в Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами. Наказом Російського Держконцерну по забезпеченню нафтопродуктами "Роснафтопродукт" №21 від 30.11.1990р. Південно-Західне управління магістральних нафтопродуктопроводів перейменовано в Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів, що було правонаступником Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів. До переліку несамостійних структурних одиниць без права юридичної особи, вказаному у Статуті, входило Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів (м.Рівне, Україна). З метою надання юридичного статусу Наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів №293 від 27.11.1992р. було прийняте рішення про створення на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт". Розпорядженням Міського голови м.Рівне №2790-р від 23.11.2001р. ПУ "Прикарпаттранснафтопродукт" було перереєстроване в Дочірнє підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів, таким чином, спірне майно станом на 01.12.1990р. перебувало у власності Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів, що знаходилося у віданні органів державного управління Російської Федерації (Держкомнафтопродукту РРФСР) і, відповідно, є власністю Російської Федерації;

- в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на Закон СРСР "Про власність в СРСР", ст.21 якого передбачено, що магістральний трубопровідний транспорт перебуває в загальносоюзній власності. Однак, на момент прийняття Закону (06.03.1990р.) спірний нафтопродуктопровід знаходився у підпорядкуванні Держконцерну по забезпеченню нафтопродуктами "Роснафтопродукт" і до моменту розпаду Союзу РСР не був перепідпорядкований жодному союзному міністерству;

- вважає, що помилковим є застосування п.1 Указу Президії Верховної Ради України №1452 від 30.08.1991р. "Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави". Зазначений Указ говорить про передачу у власність держави підприємств союзного підпорядкування. Крім того, відповідно до пункту 2 названого Указу Кабінет Міністрів України в основному до 01.10.1991р. зобов'язаний був забезпечити перехід зазначених підприємств у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 01.12.1991р.. Однак, існуючі документи підтверджують, що Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів на момент прийняття Указу перебувало в підпорядкуванні Російського Держконцерну по забезпеченню нафтопродуктами "Роснафтопродукт", що підтверджується Статутом Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРФСР, затвердженого головою Держкомнафтопродукту РРФСР 09.09.1990р. (копія Статуту в матеріалах справи). Переходу Прикарпатського районного управління (Відповідача) у відання органів державного управління України не відбулося;

- 10.09.1991р. був прийнятий Закон України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України". Цей закон не встановлює право державної власності на спірне майно, оскільки ним передбачається (ст.1), що державною власністю України є майно та фінансові ресурси підприємств, установ, інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України. На виконання цього Закону Кабінетом Міністрів України 24.09.1991р. прийнята Постанова №227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України". Організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.1991р. №237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства. Додатком до даної Постанови є перелік органів управління СРСР, підприємств..., які розташовані на території України і переходять у відання міністерств ї відомств України. У вказаному переліку Прикарпатського управління (Відповідача) не зазначено. Отже, жодної правової підстави виникнення та існування права власності держави України на магістральний нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, не існує;

- з моменту державної реєстрації підприємство було створене як підприємство з майном, фінансовими та іншими правами, що на 100% належать Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів Концерн "Роснафтопродукт" (правонаступником його є ВАТ "Південно-Західтранснафтапродукт") і до цього часу перебуває в його віданні та управлінні. Іноземна інвестиція була внесена станом на 02.11.1992р. на весь період діяльності підприємства. Формою здійснення інвестиції, як вказано в інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію в Україні, виданому обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області, реєстраційний №1358-2/55, було створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору. Видом інвестиції є те ж саме майно, що є предметом даного спору. Законність реєстрації іноземної інвестиції підтверджена рішенням арбітражного суду Рівненської області у справі №6/201-Н-99 від 28.01.2000р., яке було залишене без змін постановою арбітражного суду Рівненської області від 21.05.2000р.. Таким чином, Україна двічі визнала законність інвестиції - перший раз в момент державної реєстрації, вдруге - в судовому порядку. Незважаючи на це, позивач ставить під сумнів законність інвестиції, хоча жодним чином не оспорює законність її внесення;

- відповідач неодноразово звертався в Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації за наданням роз'яснень щодо можливості реєстрації права власності на трубопровід шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з отриманими відповідями (№724 від 16.06.2010р., №482 від 05.09.2014р.) на сьогодні державна реєстрація прав на магістральний нафтопродуктопровід в силу законодавства є проблематичною, механізм такої реєстрації чинним законодавством не врегульований.

29.09.2014р. до суду від Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації надійшло уточнення до апеляційної скарги від 29.09.2014р., в якому останній просить оскаржене рішення скасувати, прийняти нове, яким повністю відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог та зазначає, зокрема, наступне:

- висновок суду про те, що до моменту проголошення незалежності України (24.08.1991р.) спірне майно (частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України), знаходилися в загальносоюзної власності, а не у власності РРФСР, суперечить матеріалам справи та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права;

- судом невірно витлумачені ст.21 Закону України "Про власність в СРСР", ст.1 Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р., ст.ст.1, 3 Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", відповідно до яких, на його думку, спірний магістральний трубопровідний транспорт знаходився в загальносоюзної власності. Однак, судом у своїй правовій оцінці не враховано, що відповідно до п.4 постанови Верховної Ради СРСР від 06.03.1990р. "Про введення в дію Закону СРСР "Про власність в СРСР" положення цього закону, що стосуються державної власності (в тому числі загальносоюзної), набирають чинності в міру розмежування майна між видами власності, якого відносно спірних нафтопродуктопроводів не проводилось;

- вказує, що матеріалами справи також підтверджується, що з 01.01.1988р. спірне майно було власністю РРФСР, в союзну власність не передавалося. Також, ДП "ПрикарпатЗахідтранс", є правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт", яке, в свою чергу, відповідно до Наказу начальника Головного управління по транспорту і постачанню нафтою і нафтопродуктами при раді Міністрів РРФСР №48а від 03.04.1970р. було створено на базі ділянок Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР, правонаступником якого є Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту (ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт"); до державної реєстрації у 1992 році Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" було структурним підрозділом без права юридичної особи господарюючого суб'єкта Російської Федерації і підпорядковувалося Південно-Західному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів, що входить до складу концерну "Роснафтопродукт" Російської Федерації. До 1987 року спірні об'єкти входили в систему Держкомнафтопродукту СРСР і відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987р. "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами", Постановою Ради Міністрів СРСР від 12.02.1988р. №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Держкомнафтопродукту СРСР у відання відповідного Державного комітету РРФСР" все майно, в тому числі і спірні частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, станом на 01.01.1988р. були передані на баланс Держкомнафтопродукту РРФСР, що підтверджується Листом Держкомнафтопродукту РРФСР від 17.02.1988р. №8-ю і листом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 20.05.1994р №01-1.690;

- зазначає, що з 01.01.1988р. спірне майно було власністю РРФСР, в союзну власність назад не передавалося, всі питання поділу власності між Російською Федерацією і Україною були врегульовані Угодою між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р. (далі - Угода ), відповідно до п.2 якої Україна визнала права власності Російської Федерації по відношенню до розташованих на території України об'єктів, які перебували на 01.12.1990р. у віданні органів державного управління РРФСР. Таким чином, висновок господарського суду Рівненської області про те, що спірне майно було загальносоюзною власністю, а отже право власності на нього необхідно визнати за Україною, не ґрунтується на наявних у справі доказах, при цьому судом неправильно застосовані норми матеріального права;

- також, висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам, не застосовано норми матеріального права, що підлягають застосуванню у зв'язку з тим, що спірне майно є інвестицією. Так, відповідно до п.1 ст.1 Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р. термін "інвестиції" означає всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором однієї Договірної Сторони на території іншої Договірної Сторони, зокрема рухоме і нерухоме майно. Відповідно до ст.14 Угоди між Російською Федерацією і Україною про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993р. сторони визнають, що юридичні та фізичні особи, які здійснюють інвестиції, розглядаються на території одна одної як іноземні інвестори. Їх діяльність на території кожної із Сторін здійснюється відповідно до її законодавства про іноземні інвестиції та міжнародних угод, в яких беруть участь Договірні сторони. Внесення ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт" магістральних нафтопродуктопроводів в якості інвестиції до статутного фонду ДП "ПрикарпатЗахідтранс" було зареєстровано в установленому порядку. що підтверджується Інформаційним повідомленням про іноземну інвестицію, виданим обласним Управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області №1358-2/55. Законність реєстрації даної іноземної інвестиції підтверджена рішенням арбітражного суду Рівненської області у справі №6/201-Н-99 від 28.01.2000р., яке було залишено без зміни арбітражним судом Рівненської області та судовою колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов Вищого арбітражного суду України. Законність реєстрації даної інвестиції також підтверджена Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків України (лист №27-26/87 від 24.11.1998р.);

- також, на виконання доручень Президента України від 19.07.2005р. №1-1/708, Кабінету міністрів України від 26.07.2005р. №37521/4/1-05, Служби безпеки України №8/4/1-37867 від 10.08.2005р. була проведена перевірка контрольно-ревізійним управлінням в Рівненській області, якою реєстрація іноземної інвестиції також визнана законною. Таким чином, іноземні інвестиції ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт" у вигляді спірного майна, що перебуває на території України, підпадають під захист Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р.. Згідно п.1 ст.5 Угоди, укладеної між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р., українська сторона взяла на себе міжнародно-правове зобов'язання в тому, що інвестиції російських інвесторів не будуть експропрійовані, націоналізовані або піддані заходам, рівним по наслідкам експропріації. Аналогічні гарантії передбачені ст.13 Угоди між Російською Федерацією і Україною про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р..

29.09.2014р. та 30.09.2014р. до суду від Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" надійшло доповнення до апеляційної скарги від 29.09.2014р. №15-43/858, доповнення б/н та без дати, в якому останній просить оскаржене рішення скасувати повністю, прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог та зазначає, зокрема, наступне:

- висновок суду про те, що до моменту проголошення незалежності України (24.08.1991р.) спірне майно (частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України), знаходилися в загальносоюзної власності, а не у власності РРФСР, суперечить наявним у справі доказам, саме:

1) Наказу начальника Головного управління по транспорту і постачанню нафтою і нафтопродуктами при раді Міністрів РРФСР № 48а від 03.04.1970р. про створення на базі ділянок Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт", правонаступником якого є ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (Наказ №155 від 25.07.1996р.)., з якого слідує, що Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту (ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт") є правонаступником Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР. До державної реєстрації у 1992р. Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" було структурним підрозділом без права юридичної особи господарюючого суб'єкта Російської Федерації і підпорядковувалося Південно-Західному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів, що входило до складу концерну "Роснефтепродукт" Російської Федерації.

2) Листу Держкомнафтопродукту РРФСР від 17.02.1988р. №8-ю та листу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 20.05.1994р. №01-1.690, якими підтверджується, що спірні частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, станом на 01.01.1988р. були передані на баланс Держкомнафтопродукту РРФСР, відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987р. "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами", Постановою Ради Міністрів СРСР від 12.02.1988р. №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Держкомнафтопродукту СРСР у відання відповідного Державного комітету РРФСР". Ці обставини встановлені судом першої інстанції і вказані в оспорюваному судовому акті. Доказів того, що спірне майно після 01.01.1988р. було передано назад у союзну власність, в порушення ст.33 ГПК України, позивачем не надано, відповідні докази в матеріалах справи відсутні;

- висновки суду не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам, не застосовано норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з тим, що спірне майно є інвестицією. Відповідно до п.1. ст.1 Угоди між Урядом РФ і Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р. термін "інвестиції" означає всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються інвестором однієї договірної сторони на території іншої договірної сторони, зокрема рухоме і нерухоме майно. У відповідності зі ст.14 Угоди між Російською Федерацією та Україною про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993р. сторони визнають, що юридичні та фізичні особи, які здійснюють інвестиції, розглядаються на території одна одної як іноземні інвестори. Їх діяльність на території кожної із Сторін здійснюється відповідно до її законодавства про іноземні інвестиції та міжнародних угод, в яких беруть участь договірні сторони. Внесення ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт" магістральних нафтопродуктопроводів в якості інвестиції в статутний фонд ДП "ПрикарпатЗахідтранс" було зареєстровано в установленому порядку, що підтверджується Інформаційним повідомленням про іноземну інвестицію, виданим обласним Управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області №1358-2/55. Законність реєстрації даної іноземної інвестиції підтверджена Рішенням Арбітражного суду Рівненської області у справі №6/201-Н-99 від 28.01.2000р., яке було залишено без змін постановою арбітражного суду Рівненської області від 21.05.2000р. та постановою Вищого арбітражного суду України від 02.08.2000р.. Законність реєстрації даної інвестиції також підтверджена Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків України (лист №27-26/87 від 24.11.1998р.).

- на виконання доручень Президента України від 19.07.2005р. №1-1/708, Кабінету міністрів України від 26.07.2005р. №37521/4/1-05, Служби безпеки України №8/4/1-37867 від 10.08.2005р. була проведена перевірка контрольно-ревізійним управлінням в Рівненській області, якою реєстрація іноземної інвестиції також визнана законною. Таким чином, іноземні інвестиції ВАТ "Південно-ЗахідТранснафтопродукт" у вигляді спірного майна, що перебуває на території України, підпадають під захист Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р.. Згідно з п.1. ст.5 зазначеної Угоди між Урядом РФ і Кабінетом Міністрів України про заохочення та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р. українська сторона взяла на себе міжнародно-правове зобов'язання, що інвестиції російських інвесторів не будуть експропрійовані, націоналізовані або піддані заходам, рівним по наслідків експропріації.

24.09.2014р. від Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" надійшло клопотання від 24.09.2014р. №ПЗТ-08/3366 про ведення розгляду справи російською мовою, яке, враховуючи приписи ст.14 Закону України "Про засади державної мовної політики" стосовно надання можливості учасникам процесу надавати пояснення та документи російською мовою судом задоволено.

30.09.2014р. від члена колегії суддів у справі №14/312, а саме: судді Бучинської Г.Б. надійшла заява про самовідвід.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.09.2014р. у справі №14/312 задоволено заяву про самовідвід судді Бучинської Г.Б..

Згідно розпорядження голови Рівненського апеляційного господарського суду від 30.09.2014р., у зв'язку із задоволенням заяви про самовідвід судді Бучинської Г.Б. та відповідно до затверджених складів колегій, визначено колегію у складі суддів: головуючий суддя - Павлюк І. Ю., суддя Миханюк М.В., суддя Савченко Г.І..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.09.2014р. апеляційні скарги у даній справі прийнято до спільного провадження колегією суддів у новому складі та призначено їх розгляд на 11.11.2014р..

07.11.2014р. до суду від Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації, Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" надійшли доповнення від 07.11.2014р. до апеляційних скарг, в яких останні зазначають про те, що при розгляді даної категорії спорів підлягає окремому встановленню факт розгляду питання щодо спірного майна міждержавними комісіями в межах Угоди від 15.01.1993р., а встановлення судом цієї обставини є не перепоною для вирішення спору, а підставою для безумовної відмови у задоволенні позовних вимог позивача про визнання права власності на нерухоме майно у відповідності до ст.11 цієї Угоди. Також, вказали, що зазначена обставина узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, що викладена в постанові від 27.07.2005р. у справі №38/278. Просять оскаржене рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

10.11.2014р. на електронну адресу суду від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із великою кількістю справ, призначених до розгляду на 11.11.2014р. в судах інших інстанцій та неможливістю представника останнього бути присутнім в судовому засіданні по даній справі. Вказане клопотання надійшло на поштову адресу суду 13.11.2014р..

Також, в судовому засіданні 11.11.2014р. від представника Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до січня 2015р., оскільки останнім 07.11.2014р. до Верховного суду України (через Вищий господарський суд України) надіслано заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.08.2014р. у даній справі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.11.2014р. у даній справі розгляд апеляційних скарг відкладено, в межах строку, передбаченого ст.102 ГПК України, до 25.11.2014р. та вкотре зобов'язано прокурора та третю особу надати суду обґрунтовані відзиви на апеляційні скарги, документи на підтвердження своїх доводів чи заперечень з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 07.08.2014р. у справі №14/312. Також, зобов'язано Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації до початку судового засідання 25.11.2014р. надати суду належним чином засвідчені документи щодо розгляду його заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.08.2014р. у даній справі.

Однак, представником Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації в судове засідання 25.11.2014р. доказів на підтвердження розгляду його заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.08.2014р. у даній справі не надано, при цьому як вбачається з ухвали Вищого господарського осуду України від 03.10.2014р. у справі №14/312, що міститься на офіційному інтернет ресурсі єдиного державного реєстру судових рішень, у задоволенні заяв Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" та Дочірньоого підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" у допуску справи №14/312 до провадження Верховного Суду України, відмовлено.

25.11.2014р. на електронну адресу суду від Міністерства енергетики та вугільної промисловості України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від 24.11.2014р. №17/1937, на обґрунтування якого останнє покликається на лист Заступника Міністра енергетики та вугільної промисловості України, який направлено Заступнику Міністра енергетики Російської Федерації від 21.11.2014р. №04/31-1054, з проханням провести сумісні переговори відносно діяльності ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та обговорення неврегульованих питань відносно функціонування нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" і "Грозний-Армавір-Трудова" в найближчий час в одному з європейських міст (Відень, Цюрих), яке колегією суддів залишено без задоволення, оскільки строк розгляду апеляційних скарг, відповідно до приписів ст.102 ГПК України, закінчується, а клопотань про продовження такого строку від сторін не надходило.

В судовому засіданні від представника Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації надійшла письмова правова позиція від 25.11.2014р. відносно обставин, встановлених господарськими судами у справі №6/201-Н/99.

Прокурор не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Представник Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" в судове засідання 25.11.2014р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що останній належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується відміткою представника у відповідній розписці - заяві від 11.11.2014р. та реєстром на відправку рекомендованої кореспонденції про направлення поштового відправлення.

Представник відповідача - Кушнір О.С. в судових засіданнях підтримала доводи апеляційної скарги, враховуючи додаткові пояснення, доповнення до апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації - Одинцова Г.Д. в судових засіданнях підтримала доводи апеляційної скарги, враховуючи уточнення і доповнення до неї та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Також, в судовому засіданні 25.11.2014р. підтримала клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

Представник Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" - Петянов С.Г. (був присутнім в судовому засіданні 11.11.2014р.) підтримав доводи апеляційної скарги та доповнення до неї, надав пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 скасувати повністю та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник Фонду державного майна України - Сідненко О.Л. у письмовому відзиві від 26.10.2014р. №10-25-12937 та в судових засіданнях заперечив проти доводів, вимог апеляційних скарг та доповнень до них, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Просить рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Представник Міністерства енергетики та вугільної промисловості України - Пясецький Д.В. у письмовому відзиві від 19.11.2014р. №17/1912 та в судовому засіданні, покликаючись на законність рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312, просить його залишити без змін, а апеляційні скарги з врахуванням доповнень до них - без задоволення.

Прокурор Шпинта С.М. в судових засіданнях також заперечив проти доводів, вимог апеляційних скарг та доповнень до них. Просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника останнього.

Водночас, ухвалою суду від 11.11.2014р. про відкладення розгляду апеляційних скарг участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

У судових засіданнях складався протокол згідно ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України, а фіксація їх здійснювалася за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, до 1987р. нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об'єкт в 1957-1968р.р., входив до системи Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14.09.1988р. №294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, що згідно наказу Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987р. "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою від 12.02.1988р. №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами в відання відповідного Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами" передала за станом на 01.01.1988р. в відання Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів зі всіма підлеглими йому організаціями, зокрема Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів м.Рівне Українська РСР, в тому числі і нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова (лист Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами від 17.02.1988р. №8-ю та лист Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 20.05.1994р. №01-1/690) (а.с.127-128, 129-131, 132-140, 150, т.1).

У відповідності до наказу начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970р. №48а було створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у м.Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР (а.с.69-70, т.1).

При цьому, наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 05.08.1970р. №94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів перенесено до м.Рівне. (а.с.68, т.1).

Після розпаду СРСР, Прикарпатському управлінню повернуто всі об'єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України.

На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993р. №169.

Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" є Дочірнє Підприємство "Прикарпатзахідтранс", зареєстроване розпорядженням міського голови м.Рівне від 23.11.2001р. №2790-р. та розташоване у м. Рівне.

Основним видом діяльності ДП є трубопровідний транспорт загального користування. По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи ДП без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об'єкти ДП знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської, загальна довжина трубопроводу на території України складає 1433км.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992р. №293 структурному підрозділу магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем розташування м. Рівне - надано статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" та перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій діяльності останнього та його структурних підрозділів (а.с.71, т.1).

26.07.1995р. між Урядом України і Урядом Російської Федерації укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв'язок на них, що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Зазначена Угода ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 02.07.1999р. №820-XIV).

За дорученням Кабінету Міністрів України від 02.08.1995р. №14837/96 Фонд державного майна зобов'язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15.01.1993р. (а.с.77, т.1).

За інформацією Фонду Державного майна України від 28.07.2005р. №10-27-11427, з 1995р. Фондом проводилась робота з російською стороною по збору документів необхідних для врегулювання прав власності. На сьогодні право власності Росії на магістральний нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України за Росією не визнано. Фондом державного майна України передача зазначеного підприємства російській стороні не здійснювалась.

За вказаних обставин, Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України 30.06.2005р. звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" на підставі ст.ст.20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст.4 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст.386, 387, 392 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 29, 54 Господарського процесуального кодексу України та просить визнати право власності на частини нафтопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, довжиною 1433км; витребувати їх з володіння та передати Фонду державного майна України. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або державою. Порушення інтересів держави полягає у тому, що держава в особі Фонду державного майна України як органу, уповноваженого державою виконувати функції у спірних правовідносинах, позбавлена права власності на майно (а.с.2-5, т.1).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 20.10.2005р. провадження у справі №14/312 зупинено.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 14.02.2011р. провадження у справі №14/312 поновлено.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 01.03.2011р. у даній справі залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Міністерство палива та енергетики України.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 позов задоволено. (а.с.71-74, т.2).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст.10 Конституції (Основний закон) Союзу Радянських соціалістичних Республік (в редакції 23.12.1989р.), основу економічної системи СРСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Згідно ст. 11 Конституції (Основний закон) Союзу Радянських соціалістичних Республік (в редакції 23.12.1989р.), державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

У відповідності до ст.10 Конституції (Основний закон) Союзу Радянських соціалістичних Республік (в редакції 14.03.1990р.), економічна система СРСР розвивається на основі власності радянських громадян, колективної і державної власності. Держава створює умови, необхідні для розвитку різноманітних форм власності, і забезпечує однаковий їх захист. Земля, її надра, води, рослинний і тваринний світ в їхньому природному стані є невід'ємним надбанням народів, які проживають на даній території, перебувають у віданні Рад народних депутатів і надаються для використання громадянам, підприємствам, установам та організаціям.

Статтею 13 Конституції (Основний закон) Союзу Радянських соціалістичних Республік (в редакції 14.03.1990р.) встановлено, що Державною власністю є загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Статтями 10 - 13 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978р.) також встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Відповідно до статті 10 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978р.) Основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Стаття 11 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978р.) встановлено, що державна власність - спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Стаття 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963р.) передбачає, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Статтею 89 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.) визначено, що державна власність - основна форма соціалістичної власності. Держава є власником всього державного майна.

Відповідно ч.1 ст.19 Закону СРСР від 06.03.1990р. N1305-I "Про власність в СРСР", до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Як встановлено господарським судом Рівненської області, наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 03.04.1970р. №48а створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у м.Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР.

В подальшому, наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 05.08.1970р. №94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів перенесено до м.Рівне.

Відповідно до наявних у матеріалах справи Актів введення в експлуатацію об'єкти трубопроводу будувались та приймались в експлуатацію за часів СРСР, тощо.

Як вже зазначалось, згідно наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14.09.1988р. №294 "Про перейменування районних підприємства магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, що указом Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987р. союзно-республіканський Державний комітет СРСР по забезпеченню нафтопродуктами скасовано.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами у відання Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами, Державного комітету Казахської РСР по забезпеченню нафтопродуктами і Державного комітету Узбецької РСР по забезпеченню нафтопродуктами" від 12.02.1988р. №193 Південно-Західне управління магістральних нафтопродуктопроводів (м. Куйбишев) було передане, станом на 01.01.1988р., у відання Держкомнафтопродукту РРСФР по забезпеченню нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів зі всіма підлеглими йому організаціями (лист Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами від 17.02.1988р. №8-ю та лист Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 20.05.1994р. №01-1/690), зокрема Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів м.Рівне Українська РСР, в тому числі і нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова.

Як зазначалось вище, на підставі наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР від 14.07.1988р. №294 районні управління магістральних нафтопродуктопроводів, лінійні виробничо-диспетчерські станції (ЛПДС), бензоперекачувальні станції, наливні станції, наливні пункти, площадки і дільниці районних управлінь, Ремонтно-будівельне управління Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту СРСР перейменовані у районні управління магістральних нафтопродуктопроводів, лінійні виробничо-диспетчерські станції (ЛПДС), бензоперекачувальні станції, наливні станції, наливні пункти, площадки і дільниці районних управлінь, Ремонтно-будівельне управління Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР без зміни функцій діяльності районних управлінь і їх підрозділів.

Водночас, відповідно до Статуту Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР, затвердженого 07.01.1990р. до його складу входили Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів в м.Рівне, Української РСР та Ремонтно-будівельне управління в м.Ужгороді, Української РСР, тобто ще за часів існування СРСР ці управління, а також магістральний нафтопродуктопровід знаходилися саме на території Української РСР.

Статтею 21 Закону СРСР від 06.03.1990р. N1305-I "Про власність в СРСР" встановлено, що у загальносоюзній власності перебувають майно органів влади і управління Союзу РСР, магістральний трубопровідний транспорт, Єдина енергетична система СРСР, космічні системи і загальносоюзні системи зв'язку та інформації, майно Збройних Сил СРСР, прикордонних, внутрішніх і залізничних військ, оборонні об'єкти, кошти союзного бюджету, Державний банк СРСР та інші банки Союзу РСР і загальносоюзні резервні, страхові та інші фонди.

У загальносоюзній власності перебувають також підприємства і народногосподарські комплекси в промисловості, енергетиці, будівництві, залізничний, повітряний, морський транспорт, вищі навчальні заклади загальносоюзного значення та інше майно, придбане за рахунок загальносоюзних коштів або безоплатно передане у власність Союзу РСР союзними республіками, автономними республіками, автономними і адміністративно-територіальними утвореннями, громадянами і юридичними особами.

Згідно ч.1, 2 п.4 Постанови Верховної ради СРСР "Про введення в дію Закону СРСР "Про власність в СРСР" від 06.03.1990р. №1306-1, положення Закону СРСР "Про власність в СРСР", які стосуються державної власності: загальносоюзної власності, власності союзних республік, автономних республік, автономних областей, автономних округів і комунальної власності, набирають чинності у міру розмежування майна між зазначеними видами власності; Раді Міністрів СРСР до 01.07.1991р. забезпечити разом з урядами союзних республік і з участю автономних республік розмежування майна між загальносоюзною власністю і власністю союзних республік. При цьому виходити з того, що у власність союзних республік, крім майна підприємств, установ та організацій республіканського підпорядкування, повинне входити також майно підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, які передаються у власність союзної республіки.

Виходячи із статусу спірного майна, що є предметом розгляду даної справи, а саме: частина нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км, колегія суддів приходить до висновку, що цей об'єкт, як магістральний трубопровідний транспорт, належав до загальносоюзної власності СРСР і не міг відноситися до об'єктів права інших форм власності.

16.07.1990р. прийнята Декларація про державний суверенітет України, згідно якої проголошено державний суверенітет України, як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності і рівності у зовнішніх зносинах. Зазначеною Декларацією також проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю народу, матеріальною базою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

В силу п.13 ст.97 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної республіки (1978р.) до виключного відання Верховної Ради України належить, зокрема, здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання;

Згідно п.1, 2 постанови Верхової ради Української РСР 06.06.1991р. N1165-ХII «Про перехід у юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки», установлено, що державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять у юрисдикцію Української РСР. Кабінету Міністрів Української РСР затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки; не мають юридичної сили і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів, що стосуються власності об'єктів, зазначених у п.1 цієї постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.

Стаття 4 Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990р. №142-XII, передбачає, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки; до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; порядок створення і функціонування на території України нових об'єктів власності радянських республік, інших держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян визначається законодавством Української РСР; власність в Українській РСР виступає в таких формах: - державна; - колективна; - індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності; відносини власності встановлюються і регулюються на основі законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990р. N506 -XII введено мораторій на території Республіки на будь - які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна (постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови Верховної Ради N2164-XII від 04.03.1992р.).

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" 24.08.1991р. Україну проголошено незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинним на території є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. N1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України з прийняттям цього Указу перейшли у державну власність України.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. N1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. N1540-XII, Кабінету Міністрів України в основному до 01.10.1991р. забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 01.12.1991р.Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. (дію ст.2 зупинено згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. N 8-92, у частині повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця).

У відповідності до ст.3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. N1540-XII, встановлено визнати недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР 29.11.1990р..

Встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991р. "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними (ст.4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" N 1540-XII від 10.09.1991р.).

Постановою Кабінету Міністрів України N227 від 24.09.1991р. "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" було визначено, що організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладається на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.1991р. N237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України N227 від 24.09.1991р. "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" було передбачено, що після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід у їх відання відповідних підприємств, установ та організацій, які надсилаються до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України.

В додатку до зазначеної постанови було визначено перелік міністерств і відомств України, у відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України. Також, зазначено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, які розташовані на території України і не охоплені цим додатком, звертаються до Урядової комісії.

Отже, зазначеними нормативно-правовими актами було передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України, тобто, право державної власності на спірне майно (частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км) виникло на підставі закону в силу правонаступництва.

Водночас, відповідно до наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10.03.1992р. (тобто після розпаду СРСР) №47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об'єднання магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992р. (тобто після розвалу СРСР та після набуття Україною незалежності) №293 структурному підрозділу Південно-Західного-підприємства магістральних, нафтопродуктолроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням в м.Рівне, Україна, присвоєно статус дочірнього підприємства і перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без змін функцій діяльності та його структурних підрозділів.

При цьому, з наведеного вище вбачається, що майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР ніколи до загальнодержавної власності не передавалось, а навпаки, загальнодержавне майно було передане у відання Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР по забезпеченню нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів зі всіма підлеглими йому організаціями.

Водночас, з матеріалів справи не вбачається, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км будь-коли передавалося, у встановленому законом порядку, будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність.

Отже, під час створення Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів спірне майно не переходило у його власність, а залишалось у загальносоюзній власності держави СРСР і залишається після його розпаду згідно закону у власності держави - Україна.

Також, зібрані по справі докази свідчать, що спірний об'єкт станом на 24.08.1991р. знаходився не у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами, а тому, будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км з загальносоюзної власності держави СРСР і в подальшому з державної власності України, не існує.

З огляду на це, судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що наказ Президії Верховної Ради СРСР від 29.12.1987р. "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами", постанова Ради Міністрів СРСР від 12.02.1988р. №193 "Про передачу об'єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами в відання відповідного Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами", якою станом на 01.01.1988р. передано у відання Державного комітету РРФСР по забезпеченню нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів зі всіма підлеглими йому організаціями, зокрема Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів м.Рівне Українська РСР, в тому числі і нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, не є правовстановлюючими, а є тільки підтверджуючими документами та не містять відомостей про передачу права власності, а тому підстав вважати наявну передачу спірного майна до останнього у власність - відсутні.

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з нормами чинного законодавства, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно та обтяження таких прав, згідно чинного законодавства, є державна реєстрація прав на нього.

При цьому, будь-які правовстановлюючі документи на спірний об'єкт скаржниками у даній справі надані не були та враховуючи положення ст.33-34 ГПК України, ними не доведено підстав знаходження спірного майна у власності відповідача чи за будь-якою іншою юридичною особою, резидентом або нерезидентом, іноземною державою.

Так, в апеляційних скаргах скаржники вказують, що з моменту державної реєстрації Дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" було створене як підприємство з майном, фінансовими та іншими правами, що на 100% належить Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" (правонаступником якого є ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт") і до цього часу перебуває в його віданні та управлінні. При цьому, іноземна інвестиція була внесена станом на 02.11.1992р. на весь період діяльності підприємства. Формою здійснення інвестиції, як вказано в інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію в Україні, виданому обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області, реєстраційний №1358-2/55, було створення Дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору.

Згідно інформаційного повідомлення обласного управління зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області №1358-2/55 станом на 01.11.1993р., Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" здійснено інвестицію у формі створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, а саме: Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" у вигляді обладнання для нафтопроводів, а не усього майна, включаючи магістральний трубопровідний транспорт - частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, загальною довжиною 1433км.

Крім того, скаржниками зазначено, що внесення інвестиції ВАТ "Південно-Захід Транснафтопродукт" на території України підпадає під захист Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про сприяння та взаємний захист інвестицій від 27.11.1998р., однак місцевим господарським судом не були виконані положення зазначеної міжурядової угоди в частині здійснення експропріації майна іноземного інвестора тільки в суспільних інтересах у встановленому законодавством порядку з виплатою ринкової вартості таких інвестицій до моменту експропріації.

З зазначеним твердженням не можна погодитись, виходячи з наступного.

Для реєстрації іноземних інвестицій прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, однак станом на 24.01.1995р., на момент реєстрації іноземної інвестиції, в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт", діяли Декрет Кабінету Міністрів України (далі - Декрет) "Про режим Іноземного інвестування" від 20.05.1993р. №55-93 та Наказ Міністерства фінансів України від 09.07.1993р. №47 "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва".

Згідно п.2 ст.4 Декрету, іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, перелічені у ст.3 цього Декрету, в таких формах, зокрема створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

У відповідності до ст. 20 Декрету, підприємство з іноземними інвестиціями: може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю.

Наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27.11.1992р. №293 "Про присвоєння юридичного статусу і перейменування Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів" структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем знаходження м.Рівне, Україна, присвоєно статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" і перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій діяльності останнього та його структурних підрозділів.

В розділі 1.1. Статуту Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації (управи) №169р від 22.03.1993р. зазначено, що Прикарпатське управління "Прикариаттранснафтопродукт" створене на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно п.1.4 Статуту Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22.02.1993р. №169, до його складу входять слідуючі структурні підрозділи без права юридичної особи:

- майданчик "ЗР" з лінійною дільницею 42 від 560км до 684км;

- майданчик "4Ч" з лінійною дільницею 42 від 684км до 808км;

- наливна станція "Новоград-Волинський";

- ЛВДС-5С з лінійною дільницею 42 від 808км до 868км,

Лінійною дільницею 43 від 0 до 118км,

Лінійною дільницею 23 від 0 до 220км;

- майданчик "ІК" з лінійною дільницею 43 від 118км до 295км;

- майданчик І/І з лінійною дільницею 43

трасою І від 295 до 384км

трасою 13 від 0 до 24км

трасою 18 від 0 до 7км

трасою 16 від 0 до 73км

трасою "В" від 0 до 9км.

- майданчик 2/І з трасою ІА від 384 до 420км

трасою 19 від 0 до 66км

трасою 13 від 24 до 57км.

- ремонтно-будівельне управління в м.Ужгороді.

Дочірнє підприємство є правонаступником майнових, фінансових та інших прав та зобов'язань Прикарпадського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів; місцезнаходження Дочірнього підприємства: Україна, 266028, м.Рівне, вул.Котляревького,18 (п.п.1.5, 1.6 Статуту).

Тобто, Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" створено не шляхом заснування, як визначено законодавством, а шляхом реорганізації діючого підприємства у формі структурного підрозділу - Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", що не передбачено положеннями вказаного Декрету.

Відповідно до ст. ст. 14, 27 Декрету, іноземний інвестор повинен надати документи стосовно загального обсягу інвестиції; форми, періоду її здійснення, об'єкта інвестицій, юридичного імені (фірмової назви), юридичного статусу та державної належності іноземного інвестора та його представників на території України. Крім того, необхідно надати документи, які підтверджували б переміщення об'єкту інвестиції через митну територію України, що в подальшому є підставою для звільнення іноземного інвестора від сплати митних платежів та інших податків. Тобто, таких документів Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" для реєстрації іноземної інвестиції не надало та в матеріалах справи такі документи відсутні, оскільки майно-нафтопродуктопровід, яке стало об'єктом іноземної інвестиції, знаходилося на території України (в роки існування СРСР). При цьому, такої країни як Україна тоді не існувало, а існувала Українська РСР, тому нафтопродуктопровід не міг бути зареєстрований як іноземна інвестиція.

Таким чином, іноземна інвестиція була зареєстрована обласним управлінням зовнішніх економічних зв'язків Рівненської області без надання іноземним інвестором документів, підтверджуючих наявність іноземної інвестиції.

У відповідності до п.4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р. (яка втратила чинність згідно (згідно із прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011р. N4107-VI), основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.01.2011р. N4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав держави на території України та за її межами.

Отже, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" не будучи власником майна, не мала права без згоди Фонду державного майна України передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" спірне майно, як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави Україна в особі Фонду державного майна України.

Таким чином, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності, та яке перебуває у власності Держави Україна за законом, що виключає твердження скаржників про зворотне.

Водночас, згідно Статуту ДП "Прикарпатзахідтранс", що зареєстрований 13.10.2004р., зокрема деякі його положення, не відповідають вимогам законодавства України.

Так, законодавство України завжди передбачало при реєстрації підприємства обов'язково зазначати вид підприємства та його форму власності. В статуті ДП "Прикарпатзахідтранс" вказано, що це дочірнє підприємство, власником якого є юридична особа Російської Федерації. Форма власності підприємства не зазначена.

Також, Статутом передбачено, що підприємство при його створенні та в своїй роботі керується Законами України "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво", які втратили свою чинність з 01.01.2004р., тобто ще до реєстрації ДП "Прикарпатзахідтранс".

В його Статуті не зазначено порядок формування статутного капіталу підприємства, а зазначено лише його розмір, не конкретизовано майно, що входить до статутного капіталу і яка частина статутного капіталу створюється виключно за рахунок грошових коштів.

Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", код ЄДРПОУ 13990932, створено на підставі Наказу №293 від 27.11.1992р. Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів (м.Самара РФ), тобто, в той час коли питання власності на майно між Україною та Росією врегульовані не були. Вищеназвана угода між Україною і Росією була підписана лише 15.01.1993р..

Згідно із ст.19 Угоди від 15.01.1993р., вона набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами. Україною зазначену Угоду ратифіковано 15.01.1993р. Постановою Верховної Ради України N3313-XII від 22.06.1993р..

На підставі розпорядження Президента Російської Федерації N723-рп від 08.03.1993р. "Про регулювання відносин власності з державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав", російська сторона запропонувала тимчасово застосовувати положення вказаної Угоди у відносинах між Україною та Російською Федерацією.

Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993р. досягнута шляхом обміну нотами Міністерством закордонних справ Російської Федерації N331 н/усс від 24.12.1993р. та Міністерством закордонних справ України від 11.01.1994р..

Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. початком тимчасового застосування Угоди від 15.01.1993р. слід вважати дату зазначеної ноти Міністерства закордонних справ України.

Згідно ст.1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях сторін, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів СРСР від 04.12.1991р..

За ст.2 Угоди кожна зі сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб по відношенню до розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об'єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 01.12.1990р. перебували у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об'єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Відповідно до ст.11 Угоди, сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на основі цієї угоди власністю однієї сторони та розташованих на території іншої сторони, визначається у відповідності до законодавства сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що Російська Федерація визнає право власності України по відношенню до розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, що перебували на 01.12.1990р. у віданні органів державного управління колишнього союзного підпорядкування. Правовий статус вказаних об'єктів, виходячи зі статті 11 Угоди, визначається на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн. Проте тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна колишнього союзного підпорядкування, розташованого на території України, таке майно є загальнодержавною власністю.

Згідно п.1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р. (яка втратила чинність згідно із прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011р. №4107-VI), Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

У відповідності до п.4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992р. (яка втратила чинність згідно із прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011р. №4107-VI), основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011р. №4107-VI, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Пунктом 4 ч.1 ст.4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.01.2011р. №4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 20.10.1994р. №217/94-ВР "Про повноваження Фонду державного майна України щодо забезпечення виконання угоди між Україною та Російською Федерацією, Україною та Республікою Білорусь про взаємне виконання прав та регулювання відносин власності" на Фонд державного майна України покладено функції, які відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

З матеріалів справи вбачається, що протоколом спільного засідання підкомісії по питанням власності Комітету по питанням економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 05.10.2006р. (м.Київ) (далі - протокол) сторони обмінялися інформацією про хід проведення робіт по актуалізації переліку об'єктів, розміщених на територіях України і Російської Федерації, на які можуть претендувати обидві сторони у відповідності до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р.. Сторони домовилися після закінчення вказаної роботи направити одне одному уточнені переліки об'єктів (а.с.38, а.с.40, т.3). Протоколом від 28.05.2007р. (м.Київ) (пункт 5) сторони прийняли до уваги, що питання про правовий статус участків нафтопродуктів підприємства ДП "Прикарпатзахід транс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт", які проходять по території України, входить в компетенцію засідання підкомісії по питанням власності Комітету по питанням економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії (а.с.43, а.с.47, т.3). Протоколом від 28.07.2008р. Українською стороною було проінформовано Російську сторону про те, що питання про врегулювання права власності на ДП "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" знаходиться на контролі Кабінету Міністрів України. На даний момент дане питання відпрацьовується зацікавленими міністерствами і відомствами України з метою прийняття кінцевого рішення (а.с.50-51, т.3). Така ж відповідь згідно протоколу від 14.10.2010р. (м.Київ) ( а.с.54, а.с.56, т.3).

Протоколом восьмого засідання Комітету по питанням економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 07.07.2011р. (м.Москва) (пункт 2.47) визначено, що питання про правовий статус об'єктів, на які претендує Російська Федерація і Україна, повинні вирішуватися в рамках Угоди. (а.с.84, т.3).

19.10.2011р. на адресу Посольства України в Російській Федерації було направлено Ноту Міністерства іноземних справ Російської Федерації з приводу врегулювання ситуації стосовно оформлення права власності на майно відповідача (а.с.147-148, т.3).

Питання врегулювання прав власності на майно відповідача згідно з Угодою від 15.01.1993р. і підготовкою відповідного протоколу було предметом обговорення на сьомому засіданні підкомісії по питанням власності Комітету по питанням економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії (протокол від 24.11.2011р. м.Москва) (а.с.27, а.с.28 на звороті, т.4).

Згідно із протоколом спільних консультацій по розгляду питання комплектів документів, наданих для підтвердження права власності у відповідності до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р. від 13-15.03.2012р. (м.Київ) додаток №2, було запропоновано російською стороною визначити експертно-правову організацію з метою проведення експертизи застосування ст.21 Закону СРСР "Про власність в СРСР" до ДП "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт", узгодити з українською стороною форму звернення і направити її у вказану організацію. Українська сторона прийняла до уваги вказану пропозицію (а.с.89-90, т.3).

Протоколом від 22.06.2012р. (м.Київ), яким підписано три протоколи, додатки до яких підписані представниками підприємств-балансоутримувачів, де зафіксовані перелік документів, яких не вистачає, які необхідні для прийняття рішення про врегулювання прав власності на об'єкти , зокрема майна відповідача (а.с.90-91, т.4).

Протоколом восьмого спільного засідання підкомісії по питанням власності Комітету по питанням економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії від 15.03.2013р. (м.Київ) визначено, що у Фонді державного майна України розглянута пропозиція Російської сторони про визначення експертно-правової організації з метою проведення експертизи застосування ст.21 Закону СРСР "Про власність СРСР" до ДП "Прикарпатзахідтранс" та домовлено продовжити роботу по пошуку взаємоприйнятних шляхів рішення питання про врегулювання прав власності на майно відповідача (а.с.101-102, т.4).

Протоколом десятого засідання Комітету по питанням економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 15.10.2013р. (м.Калуга) пункт 2.39 у сфері власності зазначено, що сторонам закінчити роботу по узгодженню і підготувати до одинадцятого засідання Комітету по питанням економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно п.4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014р.) для підписання проекту протоколу між Кабіненом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України і на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії по питанням власності 14.10.2010р. ( а.с.112-125,т.4).

Щодо вирішення питання власності на одинадцятому засіданні Комітету по питанням економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно п.4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання проекту протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про правовий статус (право власності) окремих об'єктів, розміщених на території України і на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії по питанням власності 14.10.2010р. (а.с.112, а.с.122,а.с.125,т.4), у відповідності до приписів ГПК України скаржниками не додано належних доказів вирішення питання щодо правового статусу спірного об'єкту.

Що ж стосується об'єкта, який є предметом спору, що розташований на території України, на який заявлено майнові претензії Російської Федерації в рамках Угоди від 15.01.1993р. (ратифікована 22.06.1993р.), то як свідчать зібрані по справі докази ніяких документів про врегулювання права власності на спірний об'єкт у рамках Угоди Російська сторона не надала.

Водночас, визначення права власності на спірний об'єкт, що є предметом даного розгляду в межах справи №14/312 узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, яка висвітленана в постанові від 07.08.2014р., щодо вирішення господарськими судами на загальних підставах усіх спорів у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб'єкт господарської діяльності.

При цьому, сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні відповідний протокол між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про визначення правового статусу спірного майна в рамках Угоди від 15.01.1993р. (ратифікована 22.06.1993р.).

Також, скаржниками не надано належних та допустимих доказів на підтвердження прийняття спірного майна до свого підпорядкування відповідним органом з управління державним майном Російської Федерації в рамках Угоди між Україною та Російською Федерацією від 15.01.1993р. (ратифікована 22.06.1993р.).

А тому, до врегулювання даного питання в рамках Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності №3313-ХІІ від 22.06.1993р., щодо належності майна, спірний об'єкт є державною власністю України.

Покликання скаржників на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 10.10.2005р. №01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29.09.2005р. №3.2.-2005", де зазначено, що відповідно до статті 16 Угоди від 15.01.1993 суперечки стосовно тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, а тому, відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі в разі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, до уваги колегії суддів не береться, з огляду на теке.

Як вказувалось вище, ст.1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15.01.1993р. зазначено, що сторони визнають такими, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у Договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР" від 04.12.1991р..

У ст.4 Угоди зазначено, що сторони взаємно визнають, що об'єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об'єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету Іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Інші об'єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди по взаємній домовленості Сторін.

Тобто, у зазначеній Угоді конкретизовано, що шляхом переговорів повинні вирішуватися спірні питання виключно щодо майна, яке відноситься до соціальної сфери.

Також, відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 10.10.2005р. №01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29.09.2005р. №3.2.-2005", органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20.10.1994р. №217/94-ВР, є Фонд державного майна України, який має співпрацювати з відповідним органом Російської Федерації.

Отже, вказаним інформаційним листом повністю підтверджується той факт, що у зазначеній Угоді йде мова саме про об'єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а не про все майно, що знаходиться на території України, а тому положення ст.16 Угоди про те, що суперечки стосовно тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, стосуються тільки об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування.

Таким чином, частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км не відносяться до об'єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а тому питання щодо визначення права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км повинно вирішуватися згідно з нормами законодавства України, по місцю розташування спірного майна.

Відповідно до приписів Прикінцевих положень Господарського кодексу України та Прикінцевих положень Цивільного кодексу України дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення цих спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства, оскільки продовжують існувати.

Згідно ст.386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки, Дочірнє підприємство "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" користується спірним нафтопродуктопроводом незаконно, а тому частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км підлягають поверненню у власність Держави Україна.

Господарський суд відповідно до приписів ст.43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до п.п.1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р., рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.

Згідно вимог ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 36 ГПК України встановлено, що письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

При цьому, згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, враховуючи вищевказане, а також наявні у матеріалах справи відповідні докази, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області про те, що позовні вимоги Генерального прокурора України, заявлені в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про витребування майна із чужого незаконного володіння Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", а саме частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433км та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Водночас доводи скаржників в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки зібраних по справі доказів та вільному трактуванню норм законодавства.

Доводи скаржників, наведені в апеляційних скаргах, спростовуються матеріалами справи, наведеним вище, а тому відсутні підстави для їх задоволення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 прийняте з повним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 22.03.2011р. у справі №14/312 залишити без змін, а апеляційні скарги Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт", Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації без задоволення.

2. Справу №14/312 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.