ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19220/14 10.11.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ"

до Дочірнього підприємства "Долмарт Україна"

про звернення стягнення на предмет застави у розмірі 68 001,00 грн.

Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -Вдовиченко А.А. дов. №179 від 30.12.2013 р.

від відповідача -не з'явилися

Обставини справи:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Долмарт Україна" про звернення стягнення на предмет застави у розмірі 68 001,00 грн., крім того судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також просили покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Дочірнім підприємством «Долмарт Україна» своїх зобов'язань, як позичальника, за Договором кредиту №189ю/2012/05-1577/2-1 від 06.09.2012, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість у розмірі 68 001,00 грн. Оскільки виконання зобов'язання за указаним договором було забезпечено заставою за Договором застави №б/н від 06.09.2012, позивач просить суд в рахунок погашення наведеної заборгованості звернути стягнення на предмет застави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2014 порушено провадження у справі №910/19220/14 та призначено розгляд справи на 13.10.2014.

У судовому засіданні 13.10.2014 оголошувалася перерва до 22.10.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

13.10.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до справи, серед яких заява №04-11/3182 від 13.10.2014 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої заявлена заборгованість за Кредитним договором зменшилась до 53 001,00 грн, у зв'язку зі сплатою Відповідачем заборгованості в сумі 15 000,00 грн.

Відповідно до наказу Голови Господарського суду міста Києва № 415-К від 16.10.2014 прізвище судді Митрохіної А.В. змінено на Яковенко А.В.

У судовому засіданні 22.10.2014 оголошувалася перерва до 27.10.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

22.10.2014 адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів, серед яких відзив на позовну заяву №295/14 від 22.10.2014, відповідно до якого просили відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2014 розгляд справи №910/19220/14 відкладено на 10.11.2014 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

10.11.2014 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява №04-11/3612 від 06.11.2014 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої заявлена заборгованість за Кредитним договором зменшилась до 44 710,18 грн., у зв'язку з частковим погашенням заборгованості відповідачем.

Представник позивача в судове засідання 10.11.2014 з'явився, надав пояснення по суті справи та підтримав вимоги викладені у позовній заяві з урахуванням заяви №04-11/3612 від 06.11.2014 про зменшення позовних вимог.

Представники відповідача в судове засідання 10.11.2014 не з'явилися, проте подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/19220/14.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 10.11.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.09.2012 між Публічним акціонерним товариством «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» (далі - Банк, Позивач) та Дочірнім підприємством «Долмарт Україна» (далі - Позичальник, Відповідач) укладено Договір кредиту №189ю/2012/05-1577/2-1 (далі - Договір), відповідно до якого Банк зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 153 907,00 гривень (Сто п'ятдесят три тисячі дев'ятсот сім гривень 00 копійок), зі сплатою 25 (Двадцяти п'яти) процентів річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього Договору, що є невід'ємною частиною Договору (п. 1.1. Договору).

У подальшому сторонами укладено Договір про внесення змін №1 від 27.03.2013, Договір про внесення змін №2 від 06.06.2013, Договір про внесення змін №3 від 14.11.2013 до Договору кредиту №189ю/2012/05-1577/2-1, які є його невід'ємною частиною.

Сторони погодили графік погашення суми основної заборгованості, який відповідно до п.п. 1.1.1. та 1.1.2. Договору зводиться до наступного:

- щомісячно до 05 (п'ятого) числа рівними частинами в розмірі 4 275,00 (Чотири тисячі двісті сімдесят п'ять) гривень 00 копійок;

- останнього місяця користування кредитом - 4 282,00 (Чотири тисячі двісті вісімдесят дві) гривні 00 копійок та кінцевим терміном повернення заборгованості до 06 (Шостого) вересня 2015 року.

Згідно з п. 1.2. Договору кредит надається Позичальнику на наступні цілі: придбання автомобіля Ford Transit V347.

Відповідно до п. 2.5. Договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 5 (П'ять) числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховані проценти, на рахунок №20781039282002 в ПАТ «Банк Національний Кредит», а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній мірі.

Сторони погодили, що у разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених п.п. 3.3.2. - 3.3.17 Договору («Обов'язки Позичальника»), порушення Позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3. цього Договору, протягом 15 (П'ятнадцять) днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, Позичальник зобов'язаний погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальника за цим Договором дія Договору припиняється (п. 4.4. Договору).

Позивачем зобов'язання за Договором по наданню кредиту виконані в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується Відповідачем.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфів 1, 2 Глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує Позивач, у результаті невиконання Позичальником до 05.04.2014 умов Договору зі сплати процентів за користування кредитом в останнього виникла заборгованість та відповідно до п. 4.4. Договору він зобов'язаний був не пізніше наступного робочого дня погасити кредит, сплатити проценти за час фактичного користування кредитом, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальником за Договором дія Договору припиняється.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості є невірним та необгрунтованим, оскільки сам Позивач не зазначає за який період несплачені проценти за користування кредитом, окрім дати 05.04.2014. Також Позивачем не враховано той факт, що Відповідачем повністю сплачено всі платежі в тому числі і штрафні санкції за прострочення платежу.

З приводу вищенаведеного твердження Відповідача суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Позичальником за Договором в строк до 05.04.2014 своїх зобов'язань не виконано, що підтверджується належним чином засвідченою копією банківської виписки по особовому рахунку №20781039282002. Крім того, відповідно до п.4.4. Договору підставою для застосування штрафних санкцій є порушення зобов'язання протягом строку більше ніж 15 днів.

Звідси, твердження Відповідача не приймаються судом, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, факт існування основної заборгованості у розмірі 23 515,94 грн. та процентів за користування кредитом у розмірі 79,83 грн. Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано.

Нормами ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Пунктом 1.3 Договору передбачено, що в якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги кредитор укладає з Позичальником договір застави транспортного засобу, а саме: автомобіля Ford Transit V347 (2012 р.в. модифікація - VAN 300 NWB (вантажний), тип КПП - V347 (FWD), який буде придбано за кредитні кошти - заставою вартістю 224 013,00 грн. (Двісті двадцять чотири тисячі тринадцять гривень 00 копійок).

Відповідно до п. 1.1. Договору застави №б/н від 06.09.2012 за цим Договором заставодавець передає в заставу заставодержателю в якості забезпечення виконання заставодавцем у повному обсязі зобов'язань за Договором кредиту майно, а саме транспортний засіб марки FORD модель TRANSIT, Тип - Вантажний малотоннажний фургон - В, шасі (кузова, рами) №WF0XXXTTFXCK71105, колір - білий, реєстраційний №АА2019МН, 2012 року випуску, що зареєстрований за адресою: Україна, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 4.

Крім того, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з погашення суми кредиту, з урахуванням зменшення позовних вимог, Позивачем нараховано Відповідачу заборгованість, а саме:

- 57,05 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів;

- 3 133,77 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту;

- 13,16 грн. - 3% річних від простроченої суми процентів;

- 476,82 грн. - 3% річних від простроченої суми кредиту;

- 65,64 грн. - індекс інфляції за час прострочки по сплаті процентів;

- 3 472,82 грн. - індекс інфляції за час прострочки по кредиту;

- 3 634,10 грн. - штраф за порушення строків повернення кредиту відповідно до п.п. 3.3.7. та 4.3. Договору;

- 10 261,05 грн. - штраф за порушення строків повернення кредиту відповідно до п.п. 3.3.5. та 4.3. Договору.

Щодо стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів, визначених цим Договором, та комісій, визначених Тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1., 2.11.3., 3.2.4., 4.4., 5.4. цього Договору, Позичальник сплачує кредитору пенб в розмірі 1 (Один) процент, в національній валюті України, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим Договором.

Відповідно до п. 5.3. Договору у разі порушення Позичальником вимог п.п. 3.3.2. - 3.3.17 цього Договору («Обов'язки Позичальника») Позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5 (П'ять) процентів від суми кредиту, визначеної п. 1.1. цього Договору, за кожний випадок.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по сплаті процентів за користування кредитом не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії Відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву стосовно стягнення штрафних санкцій (у вигляді пені та штрафу) указує на те, що Позивач просить застосувати до нього подвійну цивільно-правову відповідальність одного і того ж виду за одне й те ж порушення договріного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам ч.1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності і справедливості.

З приводу твердження Відповідача про незаконність притягнення до юридичної відповідальності за порушення грошового зобов'язання шляхом одночасного стягнення пені та штрафу суд заначає, що відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, враховуючи положення п. 2.5. Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 та копії банківської виписки по особовому рахунку №20781039282002, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання 08.04.2014.

Враховуючи викладене, пеня повинна розраховуватися за період з 08.04.2014 по 07.10.2014 включно, втім не виходячи при цьому за межі визначеного Позивачем періоду часу, протягом якого, на думку Позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання.

Враховуючи наведене, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені у розмірі 57,05 грн. за несвоєчасну сплату процентів підлягають лише частковому задоволенню - за період з 08.04.2014 по 14.07.2014 (стосовно пені за несвоєчасну сплату процентів) і за розрахунком суду указана сума становить 49,91 грн. В задоволенні вимог стосовно стягнення решти суми пені у розмірі 7,14 грн. необхідно відмовити.

Стосовно заявленої суми пені у розмірі 3 133,77 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, то вказана сума за розрахунком суду визнається обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

З приводу стягнення штрафів за порушення строків повернення кредиту у розмірі 3 634,10 грн. та 10 261,05 грн. за порушення строків повернення процентів суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором. Проте, суд не погоджується з базою розрахунку заборгованості, наданою Позивачем, оскільки станом на 05.05.2014 Відповідач мав заборгованість у розмірі 60 632,00 грн. (підтверджується банківською випискою по особовому рахунку №20781039282002), а не 72 682,00 грн., як вказує Позивач.

Таким чином, за перерахунком суду штраф за порушення сплати кредиту становить 3 031,60 грн. (60 632,00 грн х 5/100%), а не 3 634,10 грн., як указує Позивач у своїх розрахунках..

Пунктами 1.1.1. та 1.1.2. Договору передбачається обов'язок Позичальника сплачувати щомісячно на користь Відповідача 4 275,00 грн. Разом з тим, з банківської виписки по особовому рахунку №20781039282002 вбачається, що Відповідачем у період з 25.04.2014 по 15.07.2014 були проведені платежі на загальну суму 20 000,00 грн. (за квітень 2014 - 5 000,00 грн., за травень 2014 - 5 000,00 грн, за липень 2014 - 10 000,00 грн.).

Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач належним чином виконав узяті на себе зобов'язання, передбачені п. 1.1. Договору, відповідно, підстав для застосування мір цивільно-правової відповідальності немає, а тому нарахування штрафів за період 05.06.2014 по 04.08.2014 суд вважає неправомірним.

Крім того, судом приймається до уваги той факт, що станом на 05.05.2014 мав заборгованість у розмірі 60 632,00 грн. (підтверджується банківською випискою по особовому рахунку №20781039282002), а не 72 682,00 грн., як вказує Позивач.

Таким чином, за перерахунком суду штраф за порушення сплати кредиту становить 3 031,60 грн (60 632,00 грн х 5/100%), а не 3 634,10 грн., як указує Позивач.

Звідси, вимоги про стягення штрафу у розмірі 10 261,05 грн. за порушення строків повернення процентів підлягають частковому задоволенню у розмірі 3 031,60 грн. В іншій частині у задоволенні вимог Позивача про стягнення штрафу суд відмовляє з наведених вище підстав.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 13,16 грн. - 3% річних від простроченої суми процентів, 476,82 грн. - 3% річних від простроченої суми кредиту, 65,64 грн. - інфляційних втрат за час прострочки по сплаті процентів, 3 472,82 грн. - інфляційних втрат за час прострочки по сплаті кредиту у зв'язку із простроченням Відповідачем виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи при цьому факт початку перебігу строку прострочення Позичальника - 08.04.2014, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

За розрахунком суду стягненню підлягають: 8,19 грн. - 3% річних від простроченої суми процентів; 52,45 грн. - - інфляційних втрат за час прострочки по сплаті процентів; 426,21 грн. - 3% річних від простроченої суми кредиту; 1 938,74 грн. - інфляційних втрат за час прострочки по сплаті кредиту. У задоволенні решти позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

Таким чином, вимоги Публічного акціонерного товариства "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" стосовно стягнення з Дочірнього підприємства "Долмарт Україна" є законними, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню судом в частині стягнення 49,91 грн. - пені за несвоєчасну сплату процентів; 3 133,77 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 3 031,60 грн. - штрафу за порушення сплати кредиту; 3 031,60 грн. - штрафу за порушення строків повернення процентів; 8,19 грн. - 3% річних від простроченої суми процентів; 52,45 грн. - - інфляційних втрат за час прострочки по сплаті процентів; 426,21 грн. - 3% річних від простроченої суми кредиту; 1 938,74 грн. - інфляційних втрат за час прострочки по сплаті кредиту.

За змістом ч. 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України №5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601, 604-609 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 4.1. Договору застави право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог відповідно до Договору кредиту, виникає у заставодержателя у випадках, обумовлених положеннями Договору кредиту, цього Договору та нормами чинного законодавства України.

Пунктом 2.4.13. Договору застави передбачено право заставодержателя достроково звернути стягнення на предмет застави у разі невиконання Позичальником зобов'язань, передбачених Договором кредиту (в тому числі в разі несвоєчасного погашення процентів, комісій).

Згідно з п. 2.4.6. Договору застави заставодержатель має право за рахунок предмета застави задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії, відшкодування збитків, завданих простроченням виконання, неустойку (пеню, штраф), необхідні витрати на утримання предмета застави, а також інші витрати щодо задоволення вимог заставодержателя за Договором кредиту та цим Договором.

Враховуючи наявність встановленого судом факту неналежного виконання Дочірнім підприємством «Долмарт Україна» зобов'язань за Договором, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 35 268,24 грн, яка не день розгляду справи не погашена.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» набуло права задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, у відповідності до положень ст. 19 Закону України «Про заставу».

У відповідності до ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Так, інше передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до положень ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет застави у рішенні суду, крім іншого, зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення прилюдних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 Закону.

Положеннями ст. 582 ЦК України визначено, що оцінка предмета застави здійснюється у випадках, встановлених договором або законом. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

Вартість предмету застави на момент укладання Договору застави №б/н від 06.09.2012 склала - 224 013,00 грн. (п. 1.2. Договору застави) та є такою, що погоджена сторонами Договору.

У межах розгляду даного господарського спору розмір вартості предмета застави сторонами не заперечувався.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави №б/н від 06.09.2012 є законними, обгрунтованими в частині погашення заборгованості за Договором кредиту №189ю/2012/05-1577/2-1 від 06.09.2012 у розмірі 35 268,24 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не були надані суду належні та допустимі докази на спростування викладеного в позові.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 31.03.2012 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" визначено, що вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором, як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Судом вище встановлено, що загальна сума заборгованості Відповідача складає 35 268,24 грн.

Так, згідно ч.1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що ставки судового збору за подання до господарського суду встановлюються у таких розмірах: за подання позовної зави майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З огляду на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. В рахунок погашення заборгованості Дочірнього підприємства «Долмарт Україна» перед Публічним акціонерним товариством "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, код ЄДРПОУ 20057663) Договором кредиту №189ю/2012/05-1577/2-1 від 06.09.2012, а саме: заборгованості за кредитом у розмірі 35 268,24 грн, звернути стягнення на предмет застави за Договором застави №б/н від 06.09.2012 а саме: транспортний засіб марки FORD модель TRANSIT, Тип - Вантажний малотоннажний фургон - В, шасі (кузова, рами) №WF0XXXTTFXCK71105, колір - білий, реєстраційний №АА2019МН, який належить Дочірньому підприємству «Долмарт Україна» (03067, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, код ЄДРПОУ 19349691).

Встановити спосіб реалізації предмета застави - продаж предмета застави на прилюдних торгах за початковою ціною 224 013,00 грн. у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

3. Стягнути з Дочірнього підприємства «Долмарт Україна» (03067, м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, код ЄДРПОУ 19349691) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства "БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58, код ЄДРПОУ 20057663) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 441,17 грн.

4. В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Дата складання повного тексту рішення 24.11.2014.

Суддя А.В.Яковенко