Справа № 381/1826/13-ц Головуючий у І інстанції Бутенко В.О.

Провадження № 22-ц/780/5756/14 Доповідач у 2 інстанції Голуб

Категорія 26 26.11.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

26 листопада 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участі секретаря Черепинець А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено 31 березня 2008 року договір про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701, за яким останній отримав кредит в розмірі 110000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року. Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав ОСОБА_2 кредит у розмірі передбаченому умовами кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним договором про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701 від 31 березня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 01 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідач надала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

У зв'язку з порушенням ОСОБА_2 зобов'язань за договором про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701 від 31 березня 2008 року у нього виникла заборгованість, яка станом на 13 серпня 2012 року становить 49680,26 дол. США. та складається з:

- 22892,46 дол. США - заборгованість за кредитом;

- 10266,03 дол. США. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

- 2200,84 дол. США. - заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 11925,40 дол. США. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

- 31,29 дол. США. - штраф (фіксована частина) відповідно до договору;

- 2364,24 дол. США. - штраф (процентна складова) відповідно до договору.

Враховуючи викладене, позивач просив в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701 від 31 березня 2008 року звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Крім того позивач просив суд виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2013 року позов задоволено повністю.

В рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701 від 31 березня 2008 року в сумі 49680,26 дол. США (еквівалентно 396945,24 грн.) звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях, незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ «КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами України дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб.

Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що в оскаржуваному рішенні не відображені всі обов'язкові обставини, визначені Законом України «Про іпотеку», при розгляді позовів пов'язаних із зверненням стягнення на предмет іпотеки. Зокрема: не вказано всі складові вимог, що підлягають сплаті Іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, натомість вказано загальний розмір заборгованості за кредитним договором, без її розшифрування; не зазначено заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації; не зазначена початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Також судом першої інстанції не надано оцінку співмірності розміру заборгованості із вартістю іпотечного майна.

Крім того ОСОБА_1 наголошує на тому, що за договором іпотеки під терміном «зобов'язання» розуміється зобов'язання повернути Іпотекодержателю кредит у розмірі 110000 грн., та аж ніяк не в доларовому еквіваленті, як зазначено в рішенні суду. Таким чином за договором іпотеки забезпечувалося виконання зобов'язання по кредиту виражене в національній валюті - гривні.

Також при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції керувався розрахунком заборгованості станом на 13 серпня 2012 року, а не розрахунком заборгованості станом на момент звернення до суду з позовом.

Щодо протиправності рішення суду в частині примусового виселення, то ОСОБА_1 зазначає, що воно має здійснюватися за умови, якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги Іпотекодержателя, оскільки така вимога не надходила, то і вимога про примусове виселення є необґрунтованою.

Крім порушення судом норм матеріального права, на думку ОСОБА_1, були допущені і порушення норм процесуального права. Зокрема, судом належним чином не було здійснено надсилання судових повісток, у зв'язку з чим було порушено право відповідача бути присутнім під час судового розгляду, надавати докази та реалізувати своє право на захист.

На підставі викладеного, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 березня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701, за яким останній отримав кредит в розмірі 110000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року.

06 серпня 2008 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701 від 31 березня 2008 року. Відповідно до зазначеної додаткової угоди, станом на 06 серпня 2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № KIF0GI0000006701 від 31 березня 2008 року складає 23441,05 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14.04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31 березня 2018 року.

Відповідно до пунктів 5.1, 8.4 додаткової угоди у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення, але не менше однієї гривні.

Відповідно до п. 5.3 додаткової угоди при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Банк свої зобов'язання за договором виконав, проте з моменту видачі кредиту позичальник постійно порушував умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість в загальній сумі 49680,26 дол. США (еквівалентно 396945,24 грн.), яка складається із: заборгованості за кредитом - 22892,46 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 10266,03 дол. США, заборгованості по комісії за користування кредитом - 2200,84 дол. США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 11925,40 дол. США, штраф (фіксована частина) - 31,29 дол. США, штраф (процентна складова) - 2364,24 дол. США, що підтверджено розрахунком заборгованості.

На звернення банку з вимогою про погашення заборгованості за кредитними договорами позичальник не реагував.

В забезпечення виконання зобов'язань за договором про іпотечний кредит №GI0000006701 від 31 березня 2008 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 01 квітня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з яким остання надала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. За зазначеним договором іпотеки, у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням за рахунок предмета іпотеки, зокрема шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 157434 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконував зобов'язання, покладені на нього відповідно до зазначених вище договорів, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, а тому є всі підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 вказаного Закону, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Крім того, положення ч. 1 цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Норми ст.ст. 572, 575, 589, 591 ЦК України встановлюють, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. В силу застави кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.3. Договору іпотеки передбачена можливість продажу предмета іпотеки іпотекодержателем лише від свого імені, або на прилюдних торгах. Такі ж умови продажу предмета іпотеки містить і ст.. 38 Закону України «Про іпотеку».

У зв»язку із наведеним, судова колегія не може погодитись із способом реалізації предмета іпотеки, який був застосований судом, оскільки спосіб, а саме продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від імені іпотекодавця, не передбачений ні Договором іпотеки, ні статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Також судова колегія погоджується із доводами апеляційної скарги в тій частині, що резолютивна частина рішення суду не відповідає вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку» відповідно до якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

В рішенні суду першої інстанції не вказано складових заборгованості, що підлягає сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя, початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

А тому, на думку колегії суддів, в цій частині рішення суду також не може залишатися без змін.

Судова колегія також не може погодитись з висновком суду про виселення відповідача з квартири не можна погодитися виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців.

Разом із тим ч. 1 ст. 40 цього ж Закону зазначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У частинах 2 і 3 ст. 40 цього ж Закону законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено в ч. 3 ст. 109 ЖК. Вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою ч. 1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи із аналізу наведених правових норм закону, примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо добровільно мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або власника, або в інший погоджений сторонами строк.

У матеріалах справи міститься письмова вимога про добровільне звільнення відповідачами квартири (а.с.16,17), проте відсутні докази отримання її відповідачем.

Оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції, в частині виселення відповідача з квартири, порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, згідно ст.309 ЦПК України ухвалене по справі рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи в частині валюти кредитування знайшли своє підтвердження в судовому засіданні. Як вбачається із п. 1.1. договору про іпотечний кредит сума кредиту становить 110000 грн. (а.с. 22), а не доларів США, як це встановив суду першої інстанції. Договір іпотеки укладався для забезпечення виконання зобов'язання повернути кредит в розмірі 110000 грн. Зазначене знаходить своє підтвердження в договорі іпотеки, зокрема в п. 2 вказаного договору, жодних додаткових угод до договору іпотеки не було укладено.

Разом із тим, судова колегія вважає, що відповідач взяла на себе зобов»язання відповідати не тільки за основним , а також і за додатковими угодами виходячи із наступного.

Відповідно до п.1 Договору іпотеки визначено, що договір про іпотечний кредит це Договір про іпотечний кредит від 01.04.2008 року № KIFODI0000006701 укладений між Іпотекодержателем та ОСОБА_2, а також усі додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладання цього Договору та можуть бути укладені після його (цього Договору) укладання.

Пунктом 2 Договору іпотеки визначено, що термін Зобов»язання - це зобов»язання ОСОБА_2, що випливають з Договору про іпотечний кредит , а також з цього Договору

Тобто, оскільки в термін Договір про іпотечний кредит включені усі інші договори, укладені між Іпотекодержателем та боржником, відповідач взяла на себе зобов»язання відповідати і за додатковими угодами.

Таким чином, виходячи із наведеного вище, а саме недоліків, які містить в собі рішення суду, судова колегія вважає, що воно не може бути залишене без змін і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Разом із тим, при ухваленні нового рішення, судова колегія має застосувати наступні норми права.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Так, у ч.1 ст.1 зазначеного Закону України, визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов»язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об»єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об»єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140кв. метрів для квартири та 250кв. метрів для житлового будинку.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Матеріали справи не містять даних про наявність іншого житла для проживання у відповідача, які мав надати позивач.

Також із додаткової угоди від 06 серпня 2008 року вбачається, що кредитні кошти ОСОБА_2 надавалися в іноземній валюті.

Тобто, за таких обставин, квартиру відповідача виведено з кола предметів іпотеки, на які може бути звернено стягнення, у тому числі, за рішенням суду Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Судова колегія вважає, що хоча наведений закон на час ухвалення судом першої інстанції рішення не діяв, разом із тим, на час ухвалення судом апеляційної інстанції він вступив в закону силу і підлягає застосуванню.

Таким чином, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: