ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
22.01.07р. | Справа № 35/460(Д31/3) |
За позовом Організації орендаторів орендного підприємства "Завод "Луч", м. Павлоград
до Відповідача-1- Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнесконсалтинг",
м. Павлоград
до Відповідача-2- Колективного підприємства "Луч", м. Павлоград
Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Західно-Донбаська обєднана податкова інспекція, м. Павлоград
про визнання договору недійсним
Суддя Широбокова Л.П.
Представники:
Від позивача - Губар В.І. - дов №01-С- 06 від 01.10.06 р.
Від відповідача 1- представник не з`явився.
Від відповідача-2-представник не з`явився.
Від третьої особи - представник не з`явився.
СУТЬ СПОРУ:
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 16 січня до 22 січня 2006р.
Справа розглядається за нововиявленими обставинами відповідно до вимог ст.ст. 112- 114 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач просить визнати недійсним договір від 18.04.2001р., укладений між Колективним підприємством «Луч», м. Павлоград та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесконсалтинг», м. Павлоград про купівлю-продаж нерухомого майна приміщення №1,2,3,5 загальною площею 81, 1 кв.м., розміщеного в експериментальному цеху, зазначеному на генеральному плані під №2, що знаходиться по вул. Горького, 145 в м. Павлоград. Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно договору купівлі – продажу від 03.07.1996р., що був укладений між Регіональним відділенням Фонду державно майна України в Дніпропетровській області та Організацією орендарів орендного підприємства «Завод Луч», йому було передано цілісний майновий комплекс орендного підприємства «Завод Луч» (акт приймання –передачі від 10.06.1997р.), яке Позивач не передавав у власність Колективному підприємству «Луч».
Всупереч цьому та рішенню суду від 12.12.2005р. у справі №31/367(32/203), яким визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірні об’єкти нерухомого майна, Відповідач - 2 здійснив продаж спірного майна Відповідачу - 1, що є підставою для визнання договору недійсним.
Позивач неодноразово доповнював свої позовні вимоги та остаточне доповнення надав 16.01.2007р., в якому первісні вимоги підтримав в повному обсязі, в їх обґрунтування доповнив, що право відчуження майна належить власнику, підставою для виникнення права власності у КП «Луч» по оспорюваному договору купівлі-продажу було свідоцтво про право власності, видане Павлоградською міською радою народних депутатів 13.04.2001р, яке в послідуючому було визнано недійсним, що підтверджено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.05.2006р. по справі №31/367(32/203), та недійсна угода є недійсною з часу її укладення. На час укладення спірної угоди відповідач-2 не був власником майна та не міг виступати продавцем цього майна, та з цих підстав угода не відповідає закону. В зв’язку з чим були порушені права позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Представник Позивача позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнає, вказує, що Позивач не являється правонаступником організації орендарів орендного підприємства «Завод Луч», оскільки зареєстрований як юридична особа тільки в травні 2002р., свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності немає та немає установчих документів, а користується Положенням про організацію орендарів орендного підприємства «Завод Луч», яка була створена на ОП «Завод «Луч», і після досягнення своєї мети члени якої увійшли до КП «Луч», яке і є правонаступником орендного підприємства «Завод «Луч», вказує, що спірним майном розпорядився власник, яким є саме Відповідач - 2 та просить в позові відмовити.
При попередньому розгляді справи відповідач-1 позовні вимоги не визнавав, обґрунтовуючи тим, що організація орендарів провела викуп державного майна та на його базі було створено КП «Луч», члени організації орендарів набули статусу членів колективного підприємства, із приватизованого майна було створено статутний фонд відповідача-2, та при викупі підприємства його новий власник становиться правонаступником майнових прав та обов’язків приватизованого державного підприємства. В зв’язку з цим вважає, що КП «Луч»є належним продавцем спірного майна, що було підтверджено Свідоцтвом про право власності, яке було чинне на час відчуження майна та вважає, що укладений договір відповідає вимогам чинного законодавства і відсутні підстави для визнання його недійсним.
При перегляді справи за нововиявленими обставинами відповідач-1 та третя особа в судові засідання не з’явилися.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в сукупності, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2003р. у справі №Д31/3, що набрало чинності, в задоволенні вимог щодо визнання договору від 18.04.2001р., укладеного між Колективним підприємством «Луч»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесконсалтинг» про купівлю-продаж нерухомого майна приміщення №1,2,3,5 загальною площею 81,1 кв.м., розташованого в експериментальному цеху, зазначеному на генеральному плані під №2, що знаходиться по вул. Горького, 145 в м. Павлограді недійсним відмовлено.
06.02.2006р. позивач звернувся із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, якими є рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2005р. у справі №Д31/367 (32/203), що набрало чинності, згідно якого визнано недійсним свідоцтво про право власності на об’єкти нерухомого майна, що розташовані за адресою м. Павлоград вул. Горького,145 за Колективним підприємством «Луч», що видано Павлоградською міською радою 13.04.2001р. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2006р. та Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2006р. в задоволенні заяви відмовлено. Вказані судові акти скасовані згідно Постанови Вищого господарського суду України від 21.09.2006р. та справу передано на новий розгляд до господарського суду.
Справа переглядається за нововиявленими обставинами.
18 квітня 2001р. між Колективним підприємством «Луч» (відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбізнесконсалтинг»(відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, який зареєстрований на Промисловій товарній біржі за реєстраційним номером 04/10-НД. Відповідно до умов цього договору продавець (відповідач-2) продав, а покупець (відповідач-1) купив приміщення за №1,2,3,5 загальною площею 81,1 кв. м., що розташоване в експериментальному цеху, зазначеному на генеральному плані під №2, що знаходиться по вул. Горького, 145 в м. Павлограді. Згоду на укладення вказаного договору надано Західно-Донбаською ОДПІ від 07.03.2001р. за №97-7, оскільки на той час майно відповідача-2 знаходилося у податковій заставі.
На час укладення оспорюваного договору право власності відповідача -2 на спірне майно підтверджувалося свідоцтвом про право власності від 13.04.2001р., що було видане на підставі рішення виконкому Павлоградської міської ради від 14.02.2001р. №73.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2004р. у справі у 8/14 визнано недійсним п.2 рішення виконкому Павлоградської міської ради від 14.02.2001р. №73 про оформлення права колективної власності на будівлі та споруди, які знаходяться по вул. Горького,145 в м. Павлограді за КП «Луч»та рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2005р. у справі №31/367(32/203) визнано недійсним свідоцтво про право власності на спірні об’єкти нерухомого майна від 13.04.2001р.
З 01.01.2004р. набрав чинності Цивільний кодекс України та згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Відповідно до ч.1,3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Тобто, невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди, тобто до спірної угоди повинні застосовуватися приписи Цивільного кодексу УРСР (1963р.).
Стаття 48 Цивільного кодексу УРСР (1963р.) встановлює загальне правило про те, що недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, та в частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Згідно ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна належить власникові.
Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 145 цього Кодексу, якщо майно придбане за плату у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передано власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.
Права особи, яка вважає себе власником майна не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій та особа не є, тобто із застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, незалежно від того чи відповідає спірна угода закону, оскільки вказане жодним чином не матиме наслідком захисту прав особи, яка вважає себе власником майна. В будь-якому разі спірне майно підлягатиме поверненню стороні за договором.
Захист прав такої особи можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 145 ЦК УРСР . Позивач у позовній заяві не просить застосувати наслідки, передбачені ст. 48 ЦК УРСР та не заявляє вимог щодо витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння, не надає суду доказів, що оспорюване майно зареєстровано за ним на праві власності відповідно до встановленого порядку.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що право звернення до господарського суду мають лише ті особи, права і охоронювані інтереси яких було порушено або з метою запобігання правопорушенням. Позивач не наводить, яким чином визнання спірної угоди недійсною захистить його права чи інтереси.
Зважаючи на викладене, з врахуванням всіх встановлених обставин, господарський суд доходить висновку, що вимоги позивача необґрунтовані та в задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі відносяться на позивача.
Заперечення відповідача-2 судом відхиляються, оскільки вказані ним доводи спростовані в Ухвалі Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.02.2006р. у справі №31/270 (Н10/77 (Н12/13).
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 48, 145, 225 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), ст.. 5 Цивільного кодексу України, господарський суд,-
ВИРІШИВ :
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя | Л.П. Широбокова |
Рішення підписано
|
|
|