_

Провадження : 22ц/790/7542/14 Головуючий 1-ї інстанції - Сілантьєва Е.Є.

Справа № 2-645/6478/13 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : сімейне.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Ткаченко Г.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Харківської міської ради, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області , третя особа - служба у справах дітей Фрунзенського району Харківської міської ради про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, який було уточнено під час розгляду справи, до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що за час подружнього життя з відповідачем за спільні кошти було придбано недобудований житловий будинок АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (ангар) літ. «Б-1» загальною площею 1 337,5 кв.м. по АДРЕСА_2. Вказана нежитлова будівля була збудована в період з 2002 року по 2009 рік, тобто під час шлюбу.

На підставі рішення Господарського суду Харківської області від 08 травня 2009 року зазначена нежитлова будівля належить ОСОБА_1

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 серпня 1912 року шлюб розірвано.

Оскільки у добровільному порядку спір про поділ майна сторонами не врегульований, просила визнати за нею право власності на ? частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап», масандрою літ. «Ам», верандою літ. «а», тересами літ. «а1», «а2» , басейном літ. «В» та сараєм літ. «Г» та право власності на ? частину нежитлової будівлі ангару літ. «Б-1», загальною площею 1 337,5 кв.м. за зазначеними вище адресами.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2014 року позов задоволено.

Розподілено майно подружжя , визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель літ. «А-2» з підвалом літ. «Ап», масандрою літ. «Ам», верандою літ. «а», терасами літ. «а1», «а2», басейном літ. «В» та сараєм літ. «Г» будинку АДРЕСА_1, а також право власності на ? частину нежитлової будівлі ангару літ. «Б-1», загальною площею 1 337,5 кв.м. по АДРЕСА_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 3 441 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права та неповне з'ясування обставин справи.

В засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, втретє не з'явились. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2014 року усім учасникам у цій справі: позивачу, його представнику і відповідачу та його представнику, були направлені судові-повістки повідомлення про розгляд справи на 28 жовтня 2014 року.

Проте в судові засідання 28 жовтня 2014 року, 11 листопада 2014 року та 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2, які були повідомлені про розгляд справи ще й телефонограмами, відповідно до вимог ч.6 ст. 74 ЦПК України, не з'явились.

Заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 24.11.2014 року про чергове відкладення справи через його участь в іншому кримінальному процесі, була залишена без задоволення з урахуванням щодо строків розгляду апеляційної скарги.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Виходячи з вимог частини 3 статті 27 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 303-1 ЦПК України та статті 67 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку відповідача ОСОБА_1 та його представника в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_3 та її представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок , який знаходиться у АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення (ангар) літ. «Б-1» загальною площею 1 337,5 кв.м. по АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набуте ними у період шлюбу.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам та вимогам норм матеріального і процесуального законів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 11 квітня 1986 року по 01 серпня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 01 серпня 2012 року шлюб між сторонами за позовом ОСОБА_1 було розірвано. Цим же рішенням було встановлено, що сторони шлюбні відносини припинили з лютого 2011 року (а.с.11 т.1).

У період шлюбу 30 червня 2004 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1, який на момент угоди мав ступінь готовності 93% (а.с.10 т.1).

Крім того, відповідно п.6 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що всі обов'язки передбачені договором про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового будинку, укладеним між ПЖРЕП Фрунзенського району м.Харкова та ОСОБА_4 приймає на себе набувач цього будинку.

Також судом встановлено і не заперечувалось відповідачем ОСОБА_1 про те, що вказаним спірним будинком, який на той час мав 53% ступеню готовності, їх сім'я володіє з 1996 року на підставі договору купівлі продажу недобудованого будинку від 19 січня 1996 року, укладеному між матір'ю позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, та із вказаного року - 1996 року вони проводили будівництво житлового будинку, надвірних будівель та споруд.

Вказане також підтверджується технічним паспортом на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 06 квітня 2012 року, де із додатку характеристики будинку, господарських будівель та споруд вбачається, що житловий будинок з мансардою, верандою, терасою, басейном та іншими спорудами збудований у період з 1996 року по 2002 року (а.с.28-34).

Статтями 60, 61 Сімейного кодексу України (далі: СК України), передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільно сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Таким чином, право спільної сумісної власності подружжя, на майно, набуте у шлюбі, презюмується законом.

За приписами ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Із наявного у матеріалах справи Звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій самовільно збудованого житлового будинку по АДРЕСА_1 від 06 червня 2012 року, виконаного ТОВ «Творча архітектурна майстерня «Арді-Контур» та виконаних світлин спірного будинку як зовні так із середини вбачається, що він на час обстеження повністю збудований, має житловий вид, оскільки кімнати повністю мебльовані (а.с.16-27).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що на час припинення сторонами шлюбних відносин спірний житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами був повністю збудований.

06 серпня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області на замовлення відповідача ОСОБА_1 зареєстровано Декларацію № ХК 142132170743 про готовність об'єкта до експлуатації, а саме житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами що знаходиться по АДРЕСА_1 та відноситься до будівель II категорії складності (а.с. 186-191).

Та обставина, що в указаній Декларації зазначено дату початку будівельних робіт спірного житлового будинку - червень 2013 року, а дата закінчення будівництва спірного житлового будинку - також червень 2013 року та строк введення його в експлуатацію - липень-серпень 2013 року, правового значення не має, оскільки із відповіді тимчасово виконуючого обов'язки начальника Інспекції вбачається, що відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у даній Декларації несе замовник, тобто ОСОБА_1, відповідно до закону (а.с.185).

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що згідно п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, та який визначає процедуру прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а не шляхом видачі Інспекцією відповідного сертифікату на підставі акту готовності об'єкта до експлуатації.

Таким чином, спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, який закінчений будівництвом в період перебування позивачки ОСОБА_3 з відповідачем ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі, та прийнятий в експлуатацію Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Харківській області в липні 2013 року в порядку, визначеному законодавством, є об'єктом нерухомого майна, набутого подружжям ОСОБА_3 у шлюбі, тобто є об'єктом їх спільної сумісної власності, а відтак і предметом поділу між останніми відповідно до приписів СК України.

При цьому відсутність державної реєстрації права на вказане нерухоме майно, тобто офіційного визнання державою такого права, від ініціювання здійснення якої навмисно ухиляється відповідач ОСОБА_1 не позбавляє можливості позивачку ОСОБА_3 ставити питання про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, закінченого будівництвом у шлюбі, в судовому порядку, позаяк іншого способу захисту її прав на це спільне нерухоме майно, набуте у шлюбі, не існує.

Колегія суддів вважає, що рішення суду про поділ нежитлових приміщень та визнання за ОСОБА_3 права власності на ? частину нежитлової будівлі ангару літ. «Б-1», загальною площею 1 337,5 кв.м. по АДРЕСА_2 є також законним та обґрунтованим, оскільки відповідає рішенню Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року, який визнав, що з огляду на положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об'єктом їх спільної сумісної власності.

Виходячи з наведеного, спільним майном подружжя може бути і майно, яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Матеріали справи свідчать про те, що за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 рішенням господарського суду Харківської області від 08 травня 2009 року за ним визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «Б-1», загальною площею 1 337,5 кв.м. по АДРЕСА_2, яка була ним збудована за власні кошти без належним чином погодженого проекту та дозволу на початок будівництва (а.с.166-168 т.1).

Пунктом 23. Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя » від 12 червня 1998 року роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, на час будівництва та визнання за ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення, законодавством було закріплено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане в період шлюбу.

Доказів того, що вказані нежитлові приміщення збудовані виключно на особисті кошти ОСОБА_1 суду не надано.

Посилання у вищевказаному рішенні господарського суду на те, що нежитлові будівлі збудовані за власні кошти позивача, не може свідчити, що будівництво проводилось не за рахунок сімейного бюджету, оскільки предметом позову до міськради були саме нежитлові приміщення, а не джерело коштів витрачених на їх будівництво.

Твердження апелянта про те, що майно належне приватному підприємцю, право власності на яке він набув у період шлюбу, не є спільною сумісною власністю подружжя з огляду на рішення Конституційного суду від 19 вересня 2012 року, яким дано роз'яснення щодо статутного капіталу та майна приватного підприємства, які сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, а тому є об'єктом їх спільної сумісної власності, відносно ж майна приватного підприємства вказане рішення роз'яснень не містить, а тому його не можна застосовувати до спірного майна, є безпідставним, оскільки спільним майном подружжя може бути і майно, яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Та обставина, що спірні приміщення використовується для зайняття підприємницькою діяльністю одним із подружжя може бути врахована при обранні способу його поділу та виділенню цьому подружжю майна, із компенсацією іншому належної йому частки в ньому.

Інші доводи апеляційної скарги в цій частині висновки суду не спростовують.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 316, 324 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді