АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1022/14-к

Номер провадження 11-кп/786/631/14

Категорія: ч.2 ст.186 Т.З.

Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А.

Доповідач ап. інст. Гонтар А. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

головуючого - судді Гонтар А.А.,

суддів: Довгаль С.А., Гавриш В.М.,

з секретарем судового засідання Гринь А.В.

за участі:

прокурора Деряги Л.М.

захисника ОСОБА_2

представника потерпілих ОСОБА_3

потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

законного представника

неповнолітніх потерпілих ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013180260001557 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_2, законного представника неповнолітніх потерпілих ОСОБА_7, старшого прокурора Миргородської міжрайонної прокуратури Бережника В.В. на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.06.2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком померлий

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, раніше не судимий, померлий ІНФОРМАЦІЯ_6,

- виправданий за ч. 1 ст. 155 КК України та ч. 2 ст. 186 КК України;

- визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України та вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Провадження по розгляду цивільного позову прокурора поданого в інтересах держави в особі Фінансового управління Миргородської районної державної адміністрації щодо стягнення з ОСОБА_8 витрат на стаціонарне лікування потерплої в Миргородській ЦРЛ в сумі 1298 грн. 96 коп. на підставі п. 6 ч.1 ст. 207 ЦПК України - закрито.

Згідно вироку суду, ОСОБА_8 визнаний винним в тому, що 29.11.2013 року близько 22.30 год. перебуваючи на законних підставах в домогосподарстві розташованому по АДРЕСА_2, яке належить ОСОБА_7 у присутності ОСОБА_6 відкрито заволодів його мобільним телефоном «Star NV E 71» вартістю 111 грн. з сім-картами мобільних операторів МТС вартістю 10 грн. та Київстар вартістю 10 грн., чим завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріальних збитків на загальну суму 131 грн. З місця скоєння злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

15.04.2014 року близько 12.30 год. в с. Шахворостівка Миргородського району, йдучи по вул.. Леніна, зустрів неповнолітню ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4, яка поверталась з друзями зі школи та вчинив з нею сварку. Під час сварки ОСОБА_8 наніс неповнолітній ОСОБА_4 три удари долонею лівої руки в область голови та хапав її за праву руку, чим спричинив потерпілій ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою 1 пальця правої кисті, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 112 від 14.05.2014 року відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Крім цього, згідно обвинувального акту ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він в кінці травня 2011 року, точної дати досудовим слідством не встановлено, у післяобідній час, в с. Шахворостівка Миргородського району, прибув до помешкання неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, яке розташоване по АДРЕСА_2, де, володіючи інформацією про вік останньої, який свідчив про недосягнення нею статевої зрілості, шляхом умовлянь, з метою задоволення статевої пристрасті, схилив ОСОБА_4 до вступу із ним у статевий зв'язок та здійснив із нею природний статевий акт, вступивши таким чином у статеві зносини із особою, яка не досягла статевої зрілості.

Повторно, в липні 2012 року, точної дати досудовим слідством не встановлено, у вечірній час, в с. Шахворостівка Миргородського району, ОСОБА_8, прибув до помешкання неповнолітньої ОСОБА_4, , яке розташоване по АДРЕСА_2, де, володіючи інформацією про вік останньої, який свідчив про недосягнення нею статевої зрілості, шляхом умовлянь, з метою задоволення статевої пристрасті, схилив ОСОБА_4 до вступу із ним у статевий зв'язок та здійснив із нею природний статевий акт, вступивши таким чином у статеві зносини із особою, яка не досягла статевої зрілості.

Повторно, 28 жовтня 2013 року, в с. Шахворостівка Миргородського району, ОСОБА_8, прибув до помешкання неповнолітньої ОСОБА_4, яке розташоване по АДРЕСА_2, де, володіючи інформацією про вік останньої, який свідчив про недосягнення нею статевої зрілості, шляхом умовлянь, з метою задоволення статевої пристрасті, схилив ОСОБА_4 до вступу із ним у статевий зв'язок та здійснив із нею природний статевий акт, вступивши таким чином у статеві зносини із особою, яка не досягла статевої зрілості.

25.11.2013 року, близько о 7 год. 40 хв. в с. Шахворостівка Миргородського району, ОСОБА_8, перебуваючи на законних підставах в домогосподарстві розташованому по АДРЕСА_2, яке належить ОСОБА_7, з корисливих мотивів вирішив вчинити відкрите викрадення чужого майна. Усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, у присутності неповнолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, тобто діючи відкрито, заволодів мобільним телефоном «Nokia 1202-2», який належить неповнолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, вартістю 133 грн. та сім-карткою мобільного оператора «МТС», що належить неповнолітній ОСОБА_4, вартістю 10 грн., після чого з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим довів свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна до кінця, завдавши потерпілим ОСОБА_5 та ОСОБА_4 матеріальних збитків на суму 143 грн.

Дії ОСОБА_8 щодо статевих зносинах із особою, яка не досягла статевої зрілості, відкритому викраденні мобільного телефону ОСОБА_5 та відкритому викраденні мобільного телефону ОСОБА_6, вчиненого повторно, на досудовому слідстві кваліфіковані по ч. 1 ст. 155, ч. 1,2 ст. 186 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_8 в частині обвинувачення за ч.1 ст.155 КК України, щодо статевих відносин із особою, яка не досягла статевої зрілості суд зазначив, що докази, які були надані стороною обвинувачення не є достатніми.

Виправдовуючи ОСОБА_8 по епізоду щодо заволодіння мобільним телефоном неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 суд вказав, що в ходу судового розгляду знайшли своє підтвердження показання ОСОБА_8 про те, що потерпіла ОСОБА_4 добровільно дала йому телефон марки Nokia 1202-2 для здійснення його незначного ремонту знайомим обвинуваченого.

Захисник обвинуваченого прохає вирок суду змінити виключивши з вироку визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 186 КК України та закрити кримінальне провадження по вказаному епізоду за відсутності в діях ОСОБА_8 кримінального правопорушення. В обґрунтування своїх вимог вказав, що висновки суду щодо вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 186 КК України не відповідають фактичним обставинам справи, висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Законний представник неповнолітніх: ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_7, прохала вирок місцевого суду скасувати в частині виправдання ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст. 155, ч.2 ст.186 КК України. Вказала, що висновки суду щодо виправдання обвинуваченого по вказаних кримінальним правопорушенням не відповідають фактичним обставинам справи.

Прокурор Миргородської міжрайонної прокуратури Бережник В.В. прохає вирок місцевого суду скасувати, постановити новий вирок яким ОСОБА_8 визнати винним за ч.2 ст. 125, ч.1 ст.186, ч.2 ст. 186, ч.1 ст.155 КК України, а кримінальне провадження на підставі п.5 ч.1 ст. 284 КК України закрити. В іншій частині вирок залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог вказав, що суд чітко не мотивував виправдання ОСОБА_8 за ч.1 ст. 155 КК України, повністю не взявши до уваги та не спростувавши покази неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4, яка зазначала що у статеві зносини ОСОБА_8 з нею вступав, і в судовому засіданні розповіла про обставини, при яких такі зносини мали місце і коли саме. Про те, що ОСОБА_8 чіпляється до неповнолітньої ОСОБА_4 зазначали і свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11. Крім того, вказав, що виправдовуючи ОСОБА_8 по факту повторного викрадення мобільного телефону, судом не взято до уваги, той факт що сама потерпіла ОСОБА_4, у присутності якої відбувалося викрадення, заперечувала проти добровільної передачі мобільного телефону, а сам обвинувачений ОСОБА_8 повернув телефон тільки на третій день і тільки після того, як до нього звернулися працівники міліції за заявою ОСОБА_4.

Інші учасники судового провадження вирок суду не оскаржили.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника ОСОБА_2 на підтримання доводів своєї апеляції та його заперечення проти інших апеляцій; законного представника неповнолітніх потерпілих ОСОБА_12 на підтримання своєї апеляції та апеляції прокурора, а також її заперечення проти апеляції захисника; потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 , представника потерпілих ОСОБА_3 на підтримання апеляцій законного представника неповнолітніх потерпілих та прокурора; прокурора Дерягу Л.М. яка частково підтримала апеляцію прокурора Бережника В.В., а саме просила перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч.1 ст.186 на ч.1 ст.190 КК України по епізоду незаконного заволодіння мобільним телефоном потерпілого ОСОБА_6 , на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України вирок суду в цій частині скасувати та закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 за ч.2 ст.125, ч.1 ст.190 КК України, в іншій частині вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляцій; провівши судові дебати колегія суддів прийшла до таких висновків.

Згідно ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.ст.94, 370 КПК України , вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

У відповідності до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження судом першої інстанції дані вимоги закону дотримані. В основу вироку покладено лише належні та допустимі докази, досліджені в судовому засіданні, яким суд дав правильну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.

Дослідивши безпосередньо та оцінивши в сукупності надані прокурором докази, суд прийшов до висновку, щодо відсутності належних, допустимих та достатніх доказів. Відтак, у зв'язку з тим, що прокурором не доведено вину ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.155, ч.2 ст.186 КК України - суд визнав його невинуватим та виправдав.

Зокрема, виправдовуючи ОСОБА_8 за ч.1 ст.155 КК України суд послався на те, що в основу обвинувачення ОСОБА_8 було покладено показання неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 про обставини статевих зносин з обвинуваченим, які з її слів відбулися в травні 2011 року, липні 2012 року та 25 листопада 2013 року. Про статевий контакт , який згідно обвинувачення відбувся 25.10.2013 року потерпіла в своїх свідченнях взагалі не повідомляла. Крім того, в основу обвинувачення було покладено висновок судово-медичної експертизи № 516 від 11.12.2013 року, відповідно до якого ОСОБА_4 не досягла статевої зрілості та має давнє пошкодження цілісності дівочої перетинки.

Інших доказів вини обвинуваченого у даному кримінальному правопорушенні суду не надано, а тому суд прийшов до висновку про недоведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.155 КК України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду виходячи з наступного.

Потерпілим від злочину, передбаченого ст.155 КК України є особа жіночої або чоловічої статі, яка не досягла статевої зрілості. Особи жіночої і чоловічої статі віком до 14 років вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Питання про досягнення статевої зрілості особою у віці від 14 років до шлюбного віку вирішується у кожному конкретному випадку на підставі висновку судово-медичної експертизи, яка за таких обставин є обов'язковою.

Як вбачається зі змісту висновку судово-медичної експертизи № 516 від 11.12.2013 року, експерт прийшов до висновку про те, що ОСОБА_4 не досягла статевої зрілості на підставі даних ультразвукового дослідження та висновку лікаря-гінеколога. При цьому, як зазначено у висновку, експерт керувався «наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року «про встановлення статевої зрілості осіб жіночої статі».

Хоча у вироку суду не зазначено, але, на думку колегії суддів, зі змісту висновку судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 (якій на час проведення експертизи виповнилося повних 15 років) незрозуміло, яким чином вибіркові дані про антропометричні дані (п.2.1.4 « 3» Правил) не узгоджуються з висновком лікаря-гінеколога про те, що обстежувана ОСОБА_4 статево дозріла.

Крім того вбачається, що цей висновок не відповідає вимогам Правил проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених наказом МОЗ України 17.01.1995 р. № 6. Так, у висновку експерта не зазначені особи, які були присутні при проведенні експертизи (п.1.7, 1.8 Правил); обставини справи у висновку викладені стисло, а не в тому обсязі, який вимагає п.1.6 Правил; відсутні дані про те, що зміст обставин справи був зачитаний обстежуваній, а також відсутні підписи як неповнолітньої обстежуваної, так і особи, яка повинна була її супроводжувати. Вище наведені обставини в даному випадку мають суттєве значення, оскільки ці обставини не були зачитані обстежуваній, а викладений в висновку експерта стислий виклад обставин справи щодо кількості випадків та періоду часу вступу ОСОБА_8 у статеві зносини з ОСОБА_4 не відповідають змісту обвинувального акту та показанням самої ОСОБА_4 в суді.

Такий висновок експерта не може бути беззаперечним доказом обвинувачення ОСОБА_8 у статевих зносинах з особою, яка не досягла статевої зрілості. Не можуть бути таким доказом одні лише показання потерпілої ОСОБА_4, які не підтверджені іншими об'єктивними доказами. Показання померлого ОСОБА_8 про те, що він дійсно сильно кохав ОСОБА_4, але жодного разу не вступав з нею в статеві зносини фактично нічим не спростовані.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних висновків щодо недоведеності вини ОСОБА_8, а тому вважає безпідставними доводи апеляцій прокурора та законного представника неповнолітньої потерпілої в частині виправдання ОСОБА_8 за ч.1 с.155 КК України.

Виправдовуючи ОСОБА_8 у відкритому заволодінні мобільним телефоном ОСОБА_5 в якому знаходилась сім-карта, що належала ОСОБА_4 суд послався на: - пояснення самого ОСОБА_8, який стверджував в суді, що даний телефон йому 25.11.2013 року дала сама ОСОБА_4 для того щоб він передав його в ремонт; - пояснення свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14, які 25.11.2013 року їхали в одному автобусі до м. Миргород разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_4 При цьому останні дружньо спілкувалися між собою, та зі слів свідка ОСОБА_13 заходили на автовокзалі до майстерні по ремонту мобільних телефонів; - показання свідка ОСОБА_15, яка стверджувала, що 25.11.2013 року вона вигнала свого сина ОСОБА_8 з будинку ОСОБА_4. При цьому ОСОБА_4 скаржилась, що ОСОБА_8 не пускає її до школи, але нічого не повідомляла про нібито викрадений ним телефон.

Виходячи з вище наведеного, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо недоведеності вини ОСОБА_8 у відкритому викраденні чужого майна.

Під час апеляційного перегляду, потерпіла ОСОБА_4 підтвердила свої показання про те, що у них з ОСОБА_8 25.11.2013 року відбувся конфлікт з приводу того, що він вимагав від неї повернути кошти, які він витратив їй на подарунки. Коли потерпіла відмовилася віддати в рахунок боргу свій ноутбук - ОСОБА_8 забрав собі мобільний телефон її брата.

Потерпілий ОСОБА_5 про обставини заволодіння ОСОБА_8 його мобільним телефоном дізнався зі слів ОСОБА_4, а сам телефон йому згодом повернули працівники міліції.

Тобто, самі потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили, що подіям 25.11.2013 року передували розмови між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 про повернення коштів та подарунків. За таких обставин суд прийшов до правильних висновків щодо недоведеності вини ОСОБА_8 у відкритому викраденні мобільного телефону потерпілого ОСОБА_5

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.1 ст.155, ч.2 ст.186 КК України та постановленим в цій частині виправдувальним вироком, який відповідає вимогам ст.ст.373,374,284 КПК України.

В той же час, вирок суду в частині визнання ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.186 та ч.2 ст.125 КК України підлягає скасуванню.

Вірно встановивши фактичні обставини справи щодо заподіяння ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я потерпілій ОСОБА_4 суд послався на досліджені в суді докази: - показання обвинуваченого ОСОБА_8, який повністю визнав свою вину та дав докладні пояснення з приводу нанесення ним в ході сварки ударів потерпілій; - показання потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_10 про обставини нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень потерпілій; - протокол слідчого експерименту в ході якого потерпіла розповіла та показала механізм нанесення їй тілесних ушкоджень; - висновок судово-медичної експертизи № 112 від 17.04.2014 року відповідно до якого у потерпілої ОСОБА_4 виявлено тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою першого пальця правої кисті, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. У відповідності до досліджених доказів, суд вірно кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України.

За змістом п.5 ч.1, ч.6 ст.284 КПК України, якщо під час судового провадження виявляється, що обвинувачений помер, суд (крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого) постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Обвинувачений помер під час судового провадження, а саме ІНФОРМАЦІЯ_6. Питання про його реабілітацію щодо звинувачення за ч.2 ст.125 КК України ніким не ставилося. За таких обставин, вирішуючи питання щодо доведеності в суді обвинувачення ОСОБА_8 в частині умисного заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_4, що спричинило короткочасний розлад її здоров'я, суд першої інстанції встановивши, що обвинувачений ОСОБА_8 помер, у відповідності до приписів п.6 ч.2 ст.284 КПК України мав би постановити ухвалу про закриття кримінального провадження. Натомість, суд не дотримався цих вимог закону та постановив в цій частині обвинувальний вирок.

За таких обставин доводи апеляції прокурора та захисника ОСОБА_2 щодо скасування вироку в частині засудження ОСОБА_8 за ч.2 ст.125 КК України та закриття кримінального провадження на підставі ч.6 ст.284 КПК України підлягають до задоволення.

Також підлягають до задоволення апеляційні вимоги захисника ОСОБА_2 щодо скасування вироку в частині визнання ОСОБА_8 винним за ч.1 ст.186 КК України (епізод від 29.11.2013 року) та закриття кримінального провадження за відсутністю в його діях кримінального правопорушення, виходячи з такого.

Визнаючи ОСОБА_8 винним, суд послався на: - показання потерпілого ОСОБА_6, який пояснив, що 29.11.2013 року ОСОБА_8 розшукував ОСОБА_4, а дізнавшись, що її немає вдома попросив потерпілого ОСОБА_6 зателефонувати їй зі свого мобільного телефону, коли останній відмовився, мотивуючи відсутністю коштів - ОСОБА_8 попросив передати йому телефон, щоб пересвідчитись у правдивості його слів. ОСОБА_6 погодився та передав телефон ОСОБА_8, але останній відмовився його повертати; - показання свідків ОСОБА_5 та. ОСОБА_16, які зі слів потерпілого ОСОБА_6 знають про вище зазначені обставини; - висновок судово-товарознавчої експертизи № 584 від 18.12.2013 року щодо вартості мобільного телефону; - заяву ОСОБА_8 від 03.12.2013 року про видачу працівникам міліції телефону, який належить потерпілому ОСОБА_6; - протокол огляду виданого ОСОБА_8 мобільного телефону, що належить ОСОБА_6.

При цьому, суд прийшов до висновку, що дії ОСОБА_8 по цьому епізоду слід кваліфікувати за ч.1 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна.

Однак, з такими висновками суду погодитись неможна виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.186 КК України грабіж з об'єктивної сторони є відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними, як викрадення, але вона ігнорує це.

Під час апеляційного перегляду потерпіла ОСОБА_4 підтвердила, що її дійсно не було вдома 29.11.2013 року в той час коли приходив ОСОБА_8 і що він дійсно міг хвилюватися дізнавшись, що о пізній порі її немає вдома. Крім того, підтвердила, що не відповідала на його телефонні дзвінки.

Потерпілий ОСОБА_6 також підтвердив, що ОСОБА_8 дійсно розшукував ОСОБА_4 і з цією метою попросив у нього мобільний телефон, який він в той момент добровільно передав обвинуваченому.

За таких обставин, вбачається відсутність умислу обвинуваченого на відкрите заволодіння майном потерпілого ОСОБА_6, що виключає кваліфікацію його дій за ч.1 ст.186 КК України. За таких обставин апеляційні вимоги захисника щодо скасування вироку суду в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.186 КК України підлягають до задоволення. Переглядаючи судове рішення в межах поданих апеляцій, в яких не ставиться питання про виправдання ОСОБА_8 за ч.1 ст.186 КК України, колегія суддів вважає, що вирок суду в частині визнання ОСОБА_8 винним за ч.1 ст.186 КК України підлягає скасуванню, а кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю.

Зважаючи на вище наведені підстави з яких колегія суддів прийшла до висновку щодо обґрунтованості апеляції захисника та, частково, апеляції прокурора - підстав для задоволення апеляції законного представника неповнолітніх потерпілих щодо постановлення щодо ОСОБА_8 нового обвинувального вироку за ч.1 ст.155, ч.2 ст.186 та ч.2 ст.125 КК України не вбачається.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст. 404,407,408,409,418 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 задовольнити, апеляційну скаргу законного представника неповнолітніх потерпілих ОСОБА_7 залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора Миргородської міжрайонної прокуратури Полтавської області частково задовольнити.

Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.06.2014 року в частині засудження ОСОБА_8 за ч.1 ст.186 та ч.2 ст.125 КК України скасувати.

Постановити ухвалу, якою закрити кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України.

В іншій частині вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24.06.2014 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

С У Д Д І :

ГОНТАР А.А. ГАВРИШ В.М. ДОВГАЛЬ С.А.