ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р. Справа № 911/4090/14

Розглянувши матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»;

до Комунального підприємства «Васильківтепломережа»;

про стягнення 14 767 439,15 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Іванкіна Ю.Б. (довіреність № 14-91 від 18.04.2014 року);

від відповідача: Кашуба Л.Г. (довіреність № 10 від 06.01.2014 року)

обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач) до Комунального підприємства «Васильківтепломережа» (відповідач) про стягнення 14767439,15 грн.

Провадження у справі № 911/4090/14 порушено ухвалою суду від 24.09.2014 року та призначено справу до розгляду на 28.10.2014 року.

В судовому засіданні 28.10.2014 року відповідач надав відзив, в якому проти позову заперечував. У зв'язку з чим, в судовому засіданні 28.10.2014 року у відповідності до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 11.11.2014 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, господарський суд,-

встановив:

Як вбачається з викладених у позові обставин та підтверджується матеріалами справи, 28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, Продавець) та Комунальним підприємством «Васильківтепломережа» (далі - відповідач, Покупець) було укладено Договір №13/3528-БО-17 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п.1. Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ в обсязі, на умовах цього Договору. Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2013 року, а відповідач прийняв газ обсягом 2 725,809 тис.куб.м. на загальну суму 12640386,02 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень-квітень та жовтень-грудень 2013 року. Факт отримання природного газу в зазначеному обсязі відповідачем не заперечено та не спростовано.

Відповідно до п.6.1. Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення своїх зобов'язань за Договором, за спожитий в 2013 році природний газ своєчасно та в повному обсязі не оплатив, в порушення умов Договору відповідач здійснював оплату за спожитий природний газ з порушенням встановлених строків та не у повному розмірі, а за решту газу не розрахувався.

У зв'язку з чим, на момент звернення позивача до суду у вересні 2014 року заборгованість відповідача складала 11 913 473,22 грн.

Під час розгляду спору в суді після подачі позовної заяви відповідач оплатив природний газ на суму 4575374,28 грн., про що надав платіжне доручення № 10 від 16.10.2014 року. Факт сплати підтверджений позивачем.

Таким чином, оскільки сплата відбулась після звернення позивача до суду, і спір у відповідній частині заборгованості врегульовано сторонами, провадження у справі в частині стягнення 4575374,28 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочена заборгованість відповідача з оплати спожитого природного газу в сумі 7338098,94 грн., що також визнається відповідачем у відзиві на позов. За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 7338098,94 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Оскільки, відповідачем невчасно виконувались умови Договору щодо оплати отриманого в січні-квітні та жовтні-грудні 2013 року природного газу, відповідач допускав прострочення платежів у відповідні періоди, позивач просить стягнути з відповідача 920 161,99 грн. пені, 1 490 512,11 грн. інфляційних та 443 291,83 грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві проти позову заперечував, зазначив, що оскільки Акти приймання-передачі природного газу, поставленого у січні-квітні 2013 року підписані лише 30.09.2013 року, прострочення за такими Актами настає лише з 14-го числа місяця, наступного за місяцем підписання.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки згідно з п. 6.1. Договору оплата здійснюється за фактично спожиті обсяги газу до 14 числа, наступного за місяцем поставки і не ставиться в залежність від моменту підписання акту приймання-передачі.

Аналогічна позиція викладені також в постанові Вищого господарського суду України у справі № 5021/1407/12від 10.04.2014 року.

Зокрема, в постанові від 10.04.2014 року у справі № 5021/1407/12 Вищий господарський суд України наголосив, що відсутність субвенцій з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах не є підставою звільнення відповідача від передбаченої договором господарсько-правової відповідальності. Затримки в оформленні актів приймання-передачі газу не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п. 6.1. Договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку.

У зв'язку з чим, суд також не приймає посилання відповідача на затримки в бюджетному відшкодуванні різниці в тарифах, оскільки відповідні посилання не обґрунтовані жодними доказами і не впливають на результат вирішення спору. Крім того, як визначено ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, як наголошує Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 11.04.2013 року у справі № 5023/5038/12, від 13.12.2012 року у справі 10/5026/1270/20, зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про особливості бюджетного фінансування державних установ та організацій - споживачів тепла, а також про наявність перед відповідачем заборгованості населення за спожиті послуги з теплопостачання, визнати законним і обґрунтованим не можна.

Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено факт прострочення відповідача щодо оплати отриманого природного газу, що є підставою для застосування до нього передбаченої умовами Договору та чинним законодавством відповідальності за періоди фактичного прострочення.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Підстави та умови нарахування пені визначені у відповідному п. 7.2 Договору, зокрема, передбачено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. Договору встановлено строк позовної давності по Договору та по стягненню неустойки, відсотків річних та інфляційних втрат тривалістю у п'ять років.

Згідно наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована на суми фактичного прострочення за відповідні періоди прострочення в межах визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України строку, тому вимога про стягнення 920 161,99 грн. пені обґрунтована і підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних та інфляційні нараховані на суми боргу з врахуванням часткових сплат та фактичних періодів прострочення виконання грошових зобов'язань, що відповідає вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України. Таким чином, вимога позивача про стягнення 443291,83 грн. 3% річних та інфляційних в сумі 1490512,11 грн. відповідає нормі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та фактичним обставинам справ, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 7338098,94 грн. боргу, 920161,99 грн. пені, 1490 512,11 грн. інфляційних, 443 291,83 грн. 3% річних. Оскільки, відповідач сплатив суму боргу після подачі позовної заяви, на день розгляду справи відсутній предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 4575374,28 грн., тому відповідно до п. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у відповідній частині.

Сплата судового збору згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача вповному обсязі, оскільки його неправильні дії (оплата частини боргу після подання позову) спричинили необхідність звернення позивача до суду.

Керуючись ст. ст. 33, 49, п. 11 ст. 80, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Васильківтепломережа» (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Декабристів, 60 а, код 31916457) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код 20077720) 7338098,94 (сім мільйонів триста тридцять три тисячі дев'яносто вісім) грн. боргу, 920161,99 (дев'ятсот двадцять тисяч сто шістдесят одна) грн. пені, 1 490 512,11 (один мільйон чотириста дев'яносто тисяч п'ятсот дванадцять) грн. інфляційних, 443 291,83 (чотириста сорок три тисячі двісті дев'яносто одна) грн. 3% річних та 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. витрат по сплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 4575374,28 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 24.11.2014 р.

Суддя Т.П. Карпечкін